GAME-OVER

_{РОЗДІЛ 8 Сутичка}

_{- Розповідай, що сталося? — зажадав Рик. Шана сіла поруч, з осудом дивлячись на Оріга.}

_{- Та я, чесно кажучи, сам не знаю. Я сидів біля компа. Кадим тричі дзвонив, я вам листа скидав. А вже коли сутеніти почало, прибіг Кадим, сказав, щоб я був напоготові, схопив скотч, який у тебе на столі лежав, витяг шнурок із кросівок і втік. Я чекав майже годину — нікого й нічого. Я вийшов на вулицю, а вони там тепленькі, тобто холодненькі лежать. Я їх сюди затягнув, ну і вам листа скинув. Ось і все.}

_{- Це точно Кадим щось вигадав! — переконано сказала Шана. — Васла ніколи б наказу не порушив.}

_{- Не здивуюся, якщо вони на глюка напали! Ну, а той їм козу яку небудь улаштував. Сподіваюся, що ВП їм допоможе, а ось те, що глюка}

_{вони злякали, це погано. Ти молодець, Орігу, ти все зробив правильно. От Кадим — барбос нечесаний! Сказано ж було: глюка не чіпати!}

_{Рик подумав кілька секунд, скуйовдив волосся і сказав:}

_{- Зараз мають прийти мої батьки. Ми граємося, і нічого більше. Як там, удома, хвилюватися не будуть?}

_{- А… Я можу хоч узагалі додому не приходити, ніхто й не помітить. Татусь, напевно, уже очі залив, і йому на все наплювати! А мати така затуркана…}

_{- Я своїм уже подзвонила, що прийду пізно. Звичайно, хвилюються! Цілий день удома не була…}

_{- Коли ти дзвонила? — здивувався Оріг. — До телефона ти підходила, але трубку ж не піднімала!}

_{- Рик же тобі сказав, що ми зараз не просто люди, тобто не зовсім люди, а цифбої. Щоб подзвонити, мені зовсім не обов’язково знімати трубку.}

_{Вона підійшла до Оріга й, посміхаючись, поклала долоню на його руку.}

_{- Ой! — той висмикнув руку з-під долоні. — Ти чого струмом б’єшся?}

_{- Ось так я й подзвонила.}

_{- Ясно…}

_{Тим часом Рик обміркував ситуацію й прийняв рішення.}

_{- Значить, так. Орігу, ти продовжуєш залишатися на зв’язку. Від компа ні на крок. Якщо прийде лист із Заекрання, підніми трубку, набери «0» і скажи все, що треба, ми почуємо. Ми з Шаною підемо шукати глюка. Почнемо з квартири Сотникова. Найвірогідніше, він там. Зброя?}

_{Шана мовчки дістала магнітний випромінювач.}

_{- Ну що, гайда?}

_{Приголомшений Оріг побачив, як друзі перетворилися на блакитні хмарини, які всмокталися в телефонну трубку.}

_{- Отетеріти…}

_{Рик і Шана в цифровому форматі текли телефонною проводкою.}

_{- Проводочка в будинку, скажу я тобі, суцільна гидота. Одні скрутки… Я вже собі синець поставила на плечі.}

_{- Шано, слово честі, як зв’язківці зробили, то ми нічого не міняли.}

_{- Сотникови на восьмому поверсі?}

_{- Ага. Ось він, зараз праворуч…}

_{- Ні, слухай, усе-таки проводочка у вас у будинку, чорт ногу зломить! Ой!}

_{- Ай!}

_{- Ти чого?}

_{- Та теж головою приклався! Усе, прибули.}

_{З телефону в квартирі Сотникових виповзли дві маленькі блакитні хмарини, потім почувся тихий шепіт.}

_-Ну?

_{- Що ну?}

_{- Будемо перетворюватися?}

_{- А навіщо?}

_{-І то правда.}

_{Хмарини попливли над самою підлогою, проникаючи в кімнати під дверима.}

_{- Ага, ось і комп. Ти мав рацію, він включений.}

_{- Значить, треба придивитися тут уважніше.}

_{- Та лабораторії ніякої начебто немає?}

_{- Зате є включений комп і немає господарів.}

_{Хмарини знову попливли над підлогою, продовжуючи оглядати квартиру. Ніяких слідів лабораторії.}

_{- Слухай, Шано, давай подивимося, що робиться в компі?}

_{- Тобто?}

_{- Та я тільки зараз подумав. Лабораторія ж може бути й віртуальною! Заховалися де-небудь на жорсткому диску, і всі справи. І не треба їм ніяких квартир. У віртуалі на одному диску вони можуть хоч сто будинків побудувати, а не те що одну кімнату.}

_{- Твоя правда, Рику. Ідемо, подивимося.}

_{Хмарини піднялися на рівень стола, де стояв увімкнений системний блок, і всмокталися в щілину дисковода.}

_{Шана й Рик опинилися у віртуалі комп’ютера Сотникова-молодшого. Перевірити його вміст не становило великих труднощів. Окремою групою розташувалися системні файли. Файлів же, з якими працював Мишко Сотников, виявилося на диво мало. Кілька іграшок, якісь задачки з математики, комплект шпаргалок з тієї ж математики — і все. Видно, комп був новий і Мишко ще не встиг туди нічого напхати.}

_{- Хм… — розчаровано хмикнув Рик і вже був готовий сказати Шані, що настав час закінчувати, коли в куточку величезного віртуального поля, яке відкрилося їм з висоти, він побачив невеликий кубик файлу, на якому замість назви був тричі поставлений дуже знайомий знак «собачки»: @@@.}

_{- Шано, дивися! — він показав дівчинці на підозрілий файл. Шана не вагалася жодної секунди й відразу вихопила магнітний випромінювач.}

_{- Ти думаєш??.}

_{- А ти сумніваєшся? — питанням на питання відповіла дівчинка.}

_{Вони підлетіли майже впритул.}

_{- …дурень, Плюх! Дотепер не можеш розколоти пароль від Інтернету! Тебе Гірея математиком зробила навіщо? Саме для цього й зробила, а ти тільки дурницями займаєшся: там віруснеш, тут віруснеш, а користі?}

_{- Я хоч щось роблю, а ти взагалі сиднем сидиш у цій норі. Чим виправдовуватимешся перед володаркою, коли вона відродиться? Вона тебе, ледаря, у момент на цифру розкладе, і це буде абсолютно правильно.}

_{- За що це мене на цифру? Вона що мені сказала: Хлюх, на твоїй совісті наша лабораторія, стережи її. Я цей барліг і стережу. Так що її вказівку я виконав, а ось ти!..}

_{- А що я? — не на жарт розкип’ятився невидимий глюк. — А що я? Я тут сидів, голови не підводячи, розробляв алгоритм захоплення електронної інфраструктури фізичного світу, ти думаєш, це просте завдання? А вийшов кілька разів освіжитися, розвіятися, то ти мені зараз цим очі колеш?}

_{- Гірея веліла сидіти й не витикатися до десятого включення, до десятого, зрозумів? А їх було тільки дев’ять! То хто наказ порушив, ти чи я? Кого вона на цифру, га? А хто напоровся на цих двох хлопчисьок? Хоч ти їм пам’ять і обнулив, а копати зараз точно почнуть!}

_{Цифбої, затамувавши подих, слухали перепалку глюків, з якої дізнавалися страшні речі. Тепер багато чого стало зрозумілим. Зрозуміло, що замислила Гірея, зрозуміло, що трапилося з Кадимом і Васлою. їм обнулили пам’ять! Вони забули, як ходити, як говорити, хто вони, своїх батьків, тобто вони забули все. Це було справді страшно. Якщо ВП не допоможе їм, тоді ніхто не допоможе. їм доведеться вчитися заново буквально всьому.}

_{Шана зняла із запобіжника свою зброю й питально подивилася на Рика, але той похитав головою, пальцем намалював на стінці слово «Гірея». Шана кивнула головою, потім Рик намалював цифри 9 і 10 і дописав ще одне слово — «де», поставивши величезний знак питання. Шана здивовано підняла плечі. Рик махнув рукою вбік. Обережно, щоб мешканці будиночка їх не помітили й не почули, вони відлетіли над самою землею, сховалися за якийсь файл, і тільки там Шана запитала:}

_{- У чому річ?}

_{- Ти чула, що сказав цей Хлюх? Він сказав, що Гірея веліла їм не витикатися до десятого включення, а їх було вже дев’ять.}

_{- Ну то й що?}

_{- А то! Є такі віруси, які, потрапляючи в комп, начебто сплять. А запрограмовані так, що прокидаються після певної кількості вмикань-вимикань компа. Ось я й подумав, а раптом Гірея те ж саме замислила? Це ж її аварійний варіант, правда? Значить, він вступає в дію, коли ВП накриє всю її лавочку, а її саму розкладе на цифру.}

_{Який же їй сенс відразу вискакувати, як чортик з табакерки? Усе має заспокоїтися й забутися, а потім, потихеньку, щоб ВП нічого заздалегідь не знав, вона має знову з’явитися. Усе підготувати, вибрати час і вдарити з усієї сили! Ось як вона зробить. Дев’ять включень, значить, залишилося одне. Якщо її цифрова копія захована десь тут, виходить, після приїзду Сотникових десяте включення станеться дуже швидко, а потім спробуй поборися з цією тіткою! Мишко, лягаючи спати, точно комп виключить, а ранком включить — і все!}

_{- О-о-ого… — почувся раптом за спиною розгублений, але голосний вигук. Вони миттєво повернулися, одночасно вихопивши магнітні пістолети. Навпроти стояли два глюки, зовсім не схожі один на одного. Один високий, широкоплечий, у шоломі, на якому була встановлена мініатюрна ракетна установка. Блискучі обладунки закривали практично все тіло, але вони не заважали бійцеві, бо рухався він легко й вільно. На одному плечі стирчала турель з кулеметом, на животі висів величезних розмірів автомат з підствольником. На поясі, у кобурах, спочивало кілька пістолетів. На обох стегнах були прив’язані піхви з величезними ножами. За цим суперозброєним глюком стояв програміст. Це було зрозуміло відразу: невисокого зросту, з кошлатою шевелюрою, худий. На тонкому носі висіли величезні окуляри. Одягнений він був у потерті джинси, картату запрану сорочку, взутий у старі кросівки. Створюючи цих глюків, Гірея, мабуть, поспішала або полінувалася виявити власну фантазію. Мабуть, змальовані вони були з якогось інтернетного коміксу.}

_{- Ха… — від несподіванки видихнув Рик, — людина з мультфільму…}

_{Ще нічого не встигши подумати, Шана полетіла від сильного поштовху Рика, сам він блискавично пірнув за нею. Майже одночасно почулася черга. Крупнокаліберні кулі застукали по стіні, вибиваючи в ній величезні ями. Услід за Риком глюк пустив ракетку, але промахнувся, і вона помчала кудись удалечінь, звідки за кілька секунд долетів звук вибуху.}

_{- Кінчай шпигунів! — волав азартно Плюх, стрибаючи на місці й розмахуючи затиснутими в кулаку окулярами.}

_{- Заткнися! — відповідав йому хрипким голосом Хлюх, тупаючи величезними чоботами, намагаючись наздогнати втікачів.}

_{Нарешті Рик отямився і згадав, що в нього в руках магнітний пістолет. З першого пострілу він зніс половину якогось файлу. Половина будинку просто зникла, розчинилася в повітрі. Хлюх, побачивши результат дії незвичайної зброї, від несподіванки застиг на місці. Плюх підстрибнув і завис у повітрі, забувши опуститися на землю після чергового стрибка.}

_{- Усім стояти, а то зітру, як Врубеля з малюнка!}

_{Слова Рика Шана підкріпила й своїм пістолетом, кілька разів погравши ним у руці.}

_{- Зброю на землю!}

_{- Не можу…}

_{- Що значить «не можу»?}

_{- Програмою не передбачено! А-а-а!… - раптом закричав Хлюх, піднявши свій величезний автомат, і зник, розсипавшись на цифру від пострілу Шани. Плюх, нарешті, повільно опустився на землю, безглуздий вираз крайнього подиву зник із його неголеного обличчя.}

_{- Слово честі, я не хотіла… — виправдовуючись, сказала дівчинка.}

_{- Чого тут виправдовуватися, якщо він на тебе автомат наставив.}

_{Хлюх начепив на ніс свої величезні рогові окуляри.}

_{- Ви хто?}

_{- Цифбої Великого Процесора. Ти ось що, Блюх, Глюх чи як там тебе…}

_{- Плюх, шановний цифбою.}

_{- Добре, нехай буде Плюх. Відповідай, де цифрова копія Гіреї? І давай домовимося так. Ти не тягни, бо я знаю, що копія десь тут. Якщо треба буде, ми тут увесь віртуал зітремо, з нашою зброєю, сам розумієш… Та не хочеться Мишкові Сотникову комп псувати. А якщо все-таки доведеться, то тебе першого…}

_{- Шановний цифбою! Слово честі, не знаю. Якби знав — обов’язково сказав би.}

_{Плюх лівою рукою зняв величезні окуляри й прикрив ними праву руку. Під цим прикриттям права рука зробила обертальний жест, і Рик завмер.}

_{- Ви ж розумієте, шановний цифбою… — продовжував тріскотіти Плюх, повільно повертаючись до Шани. Та бачила Рика тільки краєм ока й спочатку не зрозуміла, що трапилося. Секунда їй знадобилася, аби побачити, що відбувається щось не те. За цей час Плюх, продовжуючи відволікати увагу порожньою балаканиною, повернувся до неї вже на три чверті.}

_{- Рику? — і її руки з автоматом зметнулися одночасно з питанням. Плюху не вистачило секунди, щоб його долоня повністю повернулася до дівчинки. Палець Шани випередив рух глюка буквально на мить. Другий глюк розсипався на цифру.}

_{- Рику? Рику! — ніякої реакції. Шана схопила друга за плечі й стала щосили його трясти, але нічого не допомагало. Заціпеніння не проходило. Було абсолютно незрозуміло, що робити далі.}