GAME-OVER

_{РОЗДІЛ 7 Полювання на глюка
(продовження)}

_{Кадим і Васла сиділи на лавочці й спостерігали за під’їздом, у якому мешкав глюк. Тричі вони повідомляли в Заекрання важко здобуті дані, і тричі глюк виходив з цих організацій, як нічого й не було. Ще й насвистував, гад такий. Кадим просто кипів від злості. Навіть Васла, звичайно спокійний і небагатослівний, і той завівся:}

_{- Дивися ти… ми тут, як ці… а вони там що? А він тут, ну… я б його…}

_{-Та добре, кинь ти… Вони й так там, напевно, зі штанів вистрибують, щоб устигнути! Скільки часу треба, щоб систему вірусом заразити? Секунда — і все! Спробуй тут устигни… Його б тут зловити, але, бачиш, Рик строго-настрого заборонив. А тут його можна було б запросто!}

_{Васла мовчав.}

_{- Ну, чого мовчиш?}

_{- Рик це… строго-настрого, ну? А ти…}

_{- Васло, фігня це все! Ну що цей глюк нам зробить? Він же цифра! То ми його завалимо, як буйвола на просторах прерій! Дивися… Ти сидиш на ковзанці й стогнеш, наче ногу підвернув. Ну, а йому: дядечко, мовляв, допоможіть до квартири дійти. Він на лід заходить, ти його, лежачи, по ногах — бах! Природно, він падає, як штанга на поміст. Я йому відразу петлю на ноги, а ти ззаду зашморг на шию, щоб занадто не смикався. Ну, а потім руки зв’яжемо і мордою в сніг. Я його вартую, а ти до Рика, на комп’ютер, і в темпі йому лист: «Рику, ми його взяли, лежить мордою в сніг»! Клас?}

_{Кадим навіть замружився від задоволення, так йому сподобалася ця картина.}

_{- А чого це… ну… ти охороняєш? — ображено запитав Васла. — Як по ногах бити, то це… я, а як охороняти, то ти.}

_{- Ну, добре, добре, розберемося. Згоден?}

_{- Ой, Рик, як це… розсердиться!}

_{- Яка різниця, якщо ми глюка візьмемо!}

_{- А Рик…}

_{- Ти що, дрейфиш?}

_-Я?

_{- Ну…}

_{- Чого це… Нічого я не дрейфлю…}

_{- Ну і здорово. Мотузку я зараз у Рика в кладовці візьму, я там бачив. Заламаємо його, як німого!}

_{- А Оріг?}

_{- А що Оріг? Навіщо він тобі здався?}

_{- Ну… Ми наче команда.}

_{- Це хто команда? Зрадник цей? Ніяка він нам не команда! Нехай сидить собі біля компа… Чекай, я швидко.}

_{- Добре, — погодився Васла.}

_{За кілька хвилин Кадим повернувся й змовницьки показав на відстовбурчену кишеню.}

_{- Во, скотч приніс, кращим від мотузки буде. А це шнурок для шиї. На, тримай, — він подав Васлі білий взуттєвий шнурок.}

_{Почекали півгодини, уже почало сутеніти, коли нарешті здалеку побачили глюка. Він неквапливо йшов доріжкою, легко й спритно маневруючи на слизькому, трохи присипаному піском тротуарі. Васла знову завагався.}

_{- Чуєш… це, Кадим, а може, усе-таки не того… Рик вилає…}

_{- Засохни! Давай на ковзанку, лежи й стогни.}

_{Васла влігся на холодний лід і голосно застогнав. Кадим, почекавши кілька хвилин, поки глюк наблизиться, кинувся до нього.}

_{- Дядечку, допоможіть, друг ногу підвернув, треба додому довести. Це тут, поруч…}

_{- Ногу підвернув? Це он той?}

_{- Так… Дядечку, йому боляче, допоможіть, будь ласка!}

_{- Звичайно, звичайно, тим більше, що я…}

_{Дядечко не встиг договорити, як Васла щосили вдарив його по ногах. Майнули підошви, і глюк з усього розмаху гепнувся на п’яту точку опори.}

_{- Ой-й-й! — завив глюк.}

_{У Васли здригнулися руки. Як же так, адже глюки не чутливі до болю!}

_{- Чого чекаєш? — крикнув на нього Кадим. Сам він швидко й неакуратно зв’язував ноги скотчем. - Ну! — прикрикнув він на Васлу. Той неохоче накинув на шию глюка шнурок. — Руки! Руки давай, глючило нещасний! — Кадим нахилився до ніг поваленого ворога, надкусив широку стрічку скотча, різким рухом обірвав її й почав так само швидко зв’язувати руки.}

_{- Хулігани… — слабко закричав глюк. — Допоможіть!.. Рятуйте…}

_{- Ти мені тут дурником не прикидайся! Відповідай, де секретна лабораторія?}

_{- Рятуйте! — продовжував кричати голосом, який набирав силу, глюк. — Наркомани грабують!}

_{- Кадиме, щось тут не так, — непевно сказав Васла. — Чого б це глюку це… ну… кричати?}

_{Кадим теж утратив колишню впевненість, бачачи, як повалений ними чоловік починає кричати все голосніше й голосніше.}

_{- Дядечку, а ви хто? — нарешті запитав він.}

_{- Викрадачі! Міліція!! Рятуйте!!! — не на жарт розійшовся чоловік.}

_{- Та замовкніть ви, нарешті! Ніякі ми не викрадачі, ми бандита ловимо!}

_{- Бандита! Що? Якого бандита? Я лікар з районної поліклініки, який я вам бандит? Розв’яжіть негайно! Хулігани! Я вас зараз у міліцію здам!}

_{- Так, дядечку, ми вас зараз розв’яжемо, а ви перестаньте кричати, будь ласка.}

_{- Припинити? Та я вам зараз так по шиї накостиляю! Обом!}

_{- Чуєш… Кадим… це… А чого нам його розв’язувати? Розв’яжемо, а він це… по шиї нам… Та ще й у міліцію… Навіщо це нам, га?}

_{- Твоя правда, нехай до ранку відпочиває!}

_{Хлопчаки піднялися з льоду.}

_{- Агов, ви чого? Я ж тут запалення легенів запросто підхоплю.}

_{- А кричати більше не будете?}

_{- І це… у міліцію?}

_{- Добре вже, не буду…}

_{- Ви вже вибачте нас, помилка трапилася. Ми, правда, тут одного бандита ловимо. Темно, ось трохи й помилилися.}

_{- Та добре, добре вже, — буркотливо погодився лікар, — тільки так можна й струс мозку одержати на додачу до запалення легенів.}

_{Він нарешті підвівся з льоду, обтрусився і на прощання уже зовсім миролюбно, сказав:}

_{- Про бандитів треба в міліцію заявляти, а не нападати на чесних громадян.}

_{- Спасибі, дядечку, ми так і зробимо.}

_{- Отож…}

_{- Рик би, напевно, це… помер зі сміху…}

_{- Тихо!}

_-Що?

_{- Он він!}

_-Хто?

_{- Глюк!}

_{- Знову?}

_{- Заткнися! Лягай давай!}

_{- Куди?}

_{- На лід, балда така!}

_{- Та ти що? Мало одного лікаря?}

_{- Лягай і стогни!}

_{Опиратися було пізно. Кадим уже біг до постаті, яка наближалася практично в повній темряві.}

_{-Дядечку, допоможіть, друг упав, напевно, ногу зламав. Треба додому довести. Будь ласка…}

_{Для певності Кадим навіть сльозу в голосі підпустив. Ні слова не зронивши, постать пішла за Кадимом на лід. Підійшовши до Васли, постать нахилилася, подавши руку для допомоги. У цей час хлопчик щосили змахнув ногою. Кадим, у душі тріумфуючи перемогу не стільки над глюком, скільки над Риком, вихопив з кишені скотч. Але далі все пішло не так, як очікували. Глюк не впав на лід. Він завис над ним, повільно зайняв вертикальне положення й, плавно опустившись, став на ноги.}

_{- У чому справа? — зненацька високим голосом запитав він.}

_{- А… — почав було Васла, але глюк зробив рух розкритою долонею, і дивне заціпеніння охопило хлопчика. Він усе розумів, бачив, чув, але не міг поворухнути ні ногою, ні рукою. Миттєво повернувшись до Кадима, він зробив такий самий рух у його бік. Кадим так само застиг на місці. Глюк пильно подивився, і той відчув, немов якась обережна, але впевнена рука почала нишпорити в нього в голові, проникаючи в найпотаємніші думки.}

_{«Мозок сканує», — зрозумів Кадим. Він одразу почав думати про щось інше, посилено викликаючи спогади про перше, що спало на думку: про те, як вони з батьком торік ходили на рибалку й піймали здоровенну щуку.}

_{- Як спінінг зігнувся… а вона хвостом… секретна лабораторія… а зуби гострі й… глючило хитре… і великі… Рик дасть по голові… говорив із глюком не зв’язуватися… а вона тоді в очерети… Гіреїна лабораторія… глюк сканує мозок… а щука хвостом! Хвостом!}

_{Приблизно така каша була в голові Кадима. Глюк зморщився: ці примітивні створіння зовсім не вміють думати. Він впірив важкий погляд у Васлу.}

_{- Ну, усе… Рик… це… ну… одержимо… це хто?… Я не… Глюк який страшний… Нічого не вийшло… Секретна лабораторія… Гірея — тітка розумна… Гадина… Але ми тебе це… однаково візьмемо… А чого це… ну… дивиться так? Шкода, не вийшло…}

_{Глюк підняв праву долоню й провів нею по очах. Зіниці зникли, а замість них з’явилися маленькі білі точки, які випромінювали тоненькі, немов голки, гострі промінчики сліпучого світла. Глюк зробив рух долонею, і голови хлопців самі собою повернулися до нього, очі розплющилися й застигли. Світловими голками глюк уважно подивився спочатку в очі Васлі, потім Кадиму, потім знову махнув рукою. Кадим упав на лід поруч з товаришем. Глюк кілька секунд задумливо дивився на друзів, які лежали на іскристому льоду, потім повільно, не обертаючись, пішов до під’їзду.}

_{Оріг, очікуючи телефонного дзвінка, нудьгував над книжкою. Уже давно споночіло, а хлопців усе не було. Незабаром мали повернутися батьки Рика, і Оріг навіть не уявляв, що він їм говоритиме. Хлопець узяв зі стола ключі, підкинув їх на долоні і рішуче пішов у коридор одягатися. На вулиці було холодно й добре продувало. Дві фігури, які лежали на льоду ковзанки, Оріг помітив через кілька секунд. Він ні секунди не сумнівався, хто там лежить, тому рвонув щосили.}

_{- Васло! Ну!.. — шия хлопчика хиталася в широкому комірі. — Ну ж…}

_{Оріг потрусив голову, навіть легенько побив по щоках. Васла розплющив очі.}

_{- Молодець! Давай же, отямлюйся… Що тут сталося?}

_{Але Васла нічого відповісти не зміг і очі знову закрилися. Тоді Оріг узявся за Кадима, але й від нього теж нічого не домігся.}

_{Бісові віники… Що ж робити? Так, у першу чергу, в тепло… Додому до Рика…}

_{Він підхопив під руки Кадима й потягнув до під’їзду.}

_{- Чого ж він такий важкий? Як же я Васлу тягтиму? Ну, нарешті…}

_{З гурчанням прочинилися двері ліфта. Ледве затягши байдужого Кадима в ліфт, Оріг відпочивав, поки ліфт повз до шостого поверху, потім, кваплячись, як міг, він затягнув Кадима до квартири й, поклавши його в коридорі, не замикаючи вхідних дверей, знову кинувся на вулицю. Васла був значно важчим, і Орігу довелося добре помучитися, поки він уклав його поруч з товаришем. Скинувши шапку й пальто, він кинувся до комп’ютера.}

_{«SOS! Знайшов Кадима й Васлу на ковзанці непритомних. Скільки лежали на холоді - не знаю».}

_{Відправивши листа, він кинувся до друзів, по черзі роззув їх, зняв черевики й почав розтирати ноги. Кожні кілька хвилин Оріг бігав до комп’ютера й дивився, чи не прийшла відповідь із Заекрання. Нарешті в кутку екрана зажовтів конвертик.}

_{«Відійди від екрана» — ось і все, що було написано в листі. Оріг знизав плечима, але від екрана відійшов. Через кілька хвилин екран затягнувся спочатку брижами, а потім укрився легким синюватим серпанком. Зненацька з екрана з’явився Рик, із розгону вдарився плечем об кут шафи й голосно зойкнув. Він одразу повернув екран убік ліжка, і Шана, яка вилетіла слідом, приземлилася дуже м’яко в буквальному значенні цього слова.}

_{- Ну? Де вони?}

_{Легко й обережно піднявши Кадима, Рик проніс його в кімнату й відправив прямо в екран. Услід за ним був відправлений і Васла. Оріг, відкривши рота, дивився на Рика. Він так важко тягнув байдужі тіла, а Рик їх як пушинки… Нічого собі! Рик помітив здивований погляд Оріга.}

_{- Не звертай уваги, я зараз не людина, а цифровий боєць, цифбой, коротше кажучи, інакше нам із глюком не впоратися. Шана теж.}

_{Рик підстрибнув і завис у повітрі, зробивши невелике коло тісною кімнаткою.}

_{- Дива… — тільки й міг сказати Оріг.}