GAME-OVER

_{РОЗДІЛ 9 Божевільний вечір мами Валі,
або До чого тут Петрикове ліжко?}

_{«Ах, дурні самовпевнені! Зв’язок Оріга з собою передбачили, а як нам зв’язуватися з Орігом — ні! Що ж робити? Що ж робити?»}

_{Шана присіла на якусь коробку й обхопила голову руками. Треба зосередитися й виділити головне завдання. А вже потім шукати рішення. Саме так завжди робив Рик.}

_{Завдання номер один — Гірея. Рик би сказав те саме. Якщо не вирішити це завдання, усі інші втрачають сенс. Якщо зараз піти з Риком, то в будь-який час може повернутися Сотников і включити-виключити комп’ютер, або може блимнути напруга, після чого комп перезавантажиться, ось тобі й десяте включення. Тоді Гірея відродиться, а це вже проблема не та, що інші! Що ж робити? І комп не можна залишити, і Рика тут залишати не можна! І чекати не можна. Невідомо, що глюк зробив з Риком, може, його треба якнайшвидше тягти до ВП. Оце завданнячко! Погляд її впав на друга.}

_{«Треба ж, зовсім нормальний на вигляд, а не рухається. Нормальний… не рухається… не працює… не працює… нормальний, а не працює…»}

_{Якась думка пробивалася зсередини до світла. Вона була у двох словах: «нормальний» і «не працює». Треба було зробити ще маленьке зусилля, щоб думка чітко оформилася в рішення.}

_{«Ну! — підганяла сама себе Шана. — Комп нормальний? Нормальний! А з яких причин він може не працювати? Коли електрики немає! Не те! Коли «залізо» не в порядку! Не те! Коли не в порядку програмне забезпечення! Ось! Якщо вивести з ладу кілька системних файлів, комп просто не запуститься! Ось воно, рішення! Клас! Молодець, Шано!» — похвалила вона сама себе.}

_{Цифбой вихопила магнітний випромінювач і ракетою злетіла вгору. За кілька секунд вона зависла над зоною системних файлів. Вибравши кілька великих будинків, вона старанно запам’ятала назви, написані на дахах, і плавно повела магнітним випромінювачем. Будинки зникли.}

_{«Вибач, незнайомий мені Мишко, ми потім виправимо».}

_{Шана повернулася до Рика. Він стояв у тому ж положенні, у якому вона його залишила. Ті кілька секунд, поки вона до нього летіла, Шана сподівалася на чудо. А раптом Рик усе-таки отямився? А раптом це дивне заціпеніння минуло, і Рик зустріне її такий, як і раніше, веселий, винахідливий і симпатичний.}

_{Але дива не сталося. Цифбой Великого Процесора стояв нерухомий.}

_{- Що ж, Рику, зараз треба зробити досить складну штуку. Якщо ти мене чуєш, допоможи мені, будь ласка. Нам треба перетворитися на цифру, інакше нам звідси не вибратися.}

_{Шана міцно взяла Рика за руку й заплющила очі. Обидві фігури зникли, а з’явилася одна блакитнувата хмара неправильної форми й набагато більшого, ніж звичайно, розміру. Хмара повільно й досить незграбно попливла кудись убік.}

_{Через якийсь час хмара повільно вилилася з дисковода, плавно спустилася на підлогу й натужно попливла до телефона.}

_{- Нічого, Рику, потерпи трошки. Зараз ми телефоном…}

_{У ту мить, коли хмара почала всмоктуватися в трубку, у дверях почувся звук повороту ключа.}

_{- Як я вчасно, однак!.. — знову похвалила себе Шана.}

_{Ще за кілька секунд хмара вилилася з телефона у квартирі Рика. Вона потихеньку попливла до компа. Оріг, нічого не зауважуючи, грався в якусь іграшку.}

_{- Агов, Орігу, допоможи трошки… — пролунав неголосний Шанин голос.}

_{- Га? — від несподіванки здригнувся той. — Ви де? Шана?}

_{- Та тут ми…}

_{Хмара загустіла, і в синьому тумані з’явилися постаті. Шана стояла, витираючи тильним боком долоні піт із чола. Рик лежав на підлозі з дивно піднятою правою рукою, немов хотів із кимось привітатися.}

_{- Що з ним? — поглядаючи на Рика, якого він допомагав покласти на ліжко, запитав Оріг.}

_{- Сама не знаю. Але мені здається, що це робота глюка.}

_{- А… Так ви його все-таки знайшли?}

_{- Навіть двох.}

_{- Прикінчили?}

_{- Стерли.}

_{У цей час у коридорі почулося, як відчиняються двері.}

_{- Синку, ти вдома?}

_{- Тітка Валя прийшла… Так… Орігу, ти мовчи, я сама все влаштую.}

_{Шана виглянула з кімнати.}

_{- Добрий вечір, тьотю Валю! Петрик не може відповісти, ми в гру таку граємо, хто перший що-небудь скаже, той і програв.}

_{- У дворі лежить собака… Той її і з’їсть! Знаю, знаю, сама в таку гру гралася. Ну, грайте, я зараз щось нашвидкуруч приготую і будемо вечеряти. Ти поїси з нами?}

_{- Тьотю Валю, я не одна. З нами ще й Ігор.}

_{- Ну, добре, хліба з маслом і медом на всіх вистачить.}

_{Шана повернулася до кімнати й щільно закрила за собою двері.}

_{- Принаймні півгодини нас не чіпатимуть. На випадок чого, скажеш, що ми з Риком у коридор на хвилинку вискочили, по грі. Зрозумів? А зараз допоможи мені.}

_{Удвох з Орігом вони стали впихати нерухомого Рика в екран монітора. Усе було б добре, якби не рука, яка стирчала і ніяк не хотіла проходити крізь екран. Нарешті Рик усе-таки опинився в Заекранні. Шана беззвучно й граціозно сковзнула слідом.}

_{Тільки Оріг зібрався знову запустити іграшку, як на екрані з’явився напис «Відійди від компа». Оріг завбачливо повернув екран до ліжка, і за кілька секунд із нього вилетів Кадим. Ледве він встиг устати, як на цей же аеродром з великим шумом приземлився Васла.}

_{- Чим ви тут займаєтеся? — заглянула в кімнату мама Валя й замовкла від подиву. Наталя й Петрик кудись зникли, а замість них посередині кімнати стояв усміхнений Дмитрик, а на синовому ліжку, якось дивно посміхаючись, лежав здоровенний Слава.}

_{- Хм… — сказала здивована мама Валя. — А де Наталя? І Петрик? Ви Ігор? Дмитрику, Славо, а як ви тут опинилися? Вас же не було!}

_{- А ми так… Ми непомітно прийшли, ви на кухні були й не почули, — миттєво придумав Кадим, — а Петя з Натою на хвилинку вийшли, до Сотникових.}

_{- Ага, — підтвердив Васла, ніяково піднімаючись із ліжка.}

_{Один Оріг мовчав, бо сказати йому, власне, було нічого.}

_{Мама Валя вийшла в коридор, посмикала навіщось двері, закриті на замок, поторкала своє чоло й пішла на кухню заварювати чай. Не встигла вона зайти на кухню, як на екрані монітора знову з’явився напис «Відійдіть убік!». Оріг знову повернув екран до ліжка, і звідти з інтервалом у кілька секунд вилетіли спочатку Рик, потім Шана. Ліжко двічі жалібно скрипнуло.}

_{- Та чим ви тут, зрештою, займаєтеся?}

_{Не на жарт стривожена мама Валя знову зайшла до кімнати. Зовсім безневинними очима на неї дивилося вже п’ятеро, причому на ліжку сина лежала Наталя, яку мама Валя знала як дуже скромну, пристойну й виховану дівчинку.}

_{- Я не зрозуміла…}

_{- Це ми так, мамо… Привіт, мамо… У нас важлива розмова, мамо…}

_{Мама Валя пішла на кухню, нічого не розуміючи й прикидаючи на ходу, що на таку ораву хліба в неї точно не вистачить.}

_{- Так, хлопці, гайда цій тітці тирок надаємо…}

_{- Ти, Кадиме, помовч! Одного разу вже надавав, що потім ледве врятували… Чекаємо…}

_{- Кого? — запитав зацікавлений Оріг. — Наче всі на місці.}

_{- Гостей чекаємо, — сказала Шана.}

_{У цей час на екрані вкотре з’явився напис «Відійдіть убік». Не встигли відійти, як з екрана на ліжко вилетів Чипсет. Він приземлився плавно, але пружини однаково відгукнулися. Він ледве встиг підхопитися з ліжка, як на нього гупнуло важке тіло крутості неймовірної, самого кльового й повновідпадного боса Заекрання — Великого Процесора. Гепнувшись на ліжко, ВП схопився за поперек.}

_{- Ні до чого не придатний процес! Його треба вдосконалити. Так спину зламати можна!}

_{- Та що ж це таке? — мама, яка знову заглянула в кімнату, точно сіла б на підлогу від подиву, якби Чипсет не підтримав її під лікоть. На ліжку його сина лежав здоровий бородатий чоловік із зовсім ідіотським виразом обличчя!}

_{- Це… це… — Рик гарячково намагався придумати хоч яке-небудь правдоподібне пояснення появи в його кімнаті ВП і Чипсета, за віком не дуже підходящих до компанії, яка зібралася. — Це Вів… Вал… Валентин Петрович, він із сусіднього під’їзду, класний програміст, між іншим. А це Костя, його… ну…}

_{- Племінник! — підказав Кадим.}

_{- А як вони сюди потрапили?}

_{- Ну, як, як… Через двері, звичайно.}

_{- Вони ж зачинені.}

_{- А я відчинив.}

_{- А, ну так… Звичайно… А ліжко? Так, ліжко… І справді, до чого тут ліжко? Синку, треба за хлібом сходити.}

_{- Звичайно, мамо, тільки трохи пізніше, мамо.}

_{- Добре, пізніше, то пізніше.}

_{«Ні, це точно програміст. Тільки програмісти в такому віці можуть начепити футболку з написом «Ну, пацани…» і хизуватися в ній серед справжніх пацанів!»}

_{Бідна мама Валя! На її щастя, вона побачила напис тільки на грудях. На спині ж Великого й повновідпадного Процесора було написано «Повний атас!».}

_{Мама вийшла, і всі голови повернулися до ВП.}

_{- Здрастуй, Орігу. Давно не бачилися.}

_{- Здрастуйте, — ніяково привітався той.}

_{- Радий тебе бачити в цій чудовій компанії. Ну що, хлопці, час нам братися до роботи. Значить, так. Я з Чипсетом і Шаною у цифровому форматі дротами рухаюся до Сотникових. Рику, ти йдеш туди ж, але нормальним шляхом, сходами, і дзвониш у двері, відволікаючи увагу юзера.}

_{- Кого? Якого юзера? Мишка, чи що?}

_{- Користувача. Юзер - це і є користувач. Якщо юзер - Мишко, значить Мишка.}

_{- А не можна…}

_{- Не можна! Крім тебе, нікому.}

_{- А я? — скривджено запитав Кадим.}

_{- А це… ну… я? — відразу додав Васла.}

_{- Ви вже находилися, більше того, набігалися. Чекаєте тут і прикриваєте наш тил. Тим більше, що ви не можете переходити в цифровий формат.}

_{- А… — почав Кадим.}

_{- Питання закрите! — тоном, який не допускає заперечень, сказав ВП.}

_{- Мамо, я до Сотникових на хвилинку, — крикнув Рик з коридора.}

_{- Добре, синку, тільки недовго, треба ж за хлібом сходити, — відповіла мама з кухні, але Рик її вже не чув. Він, стрибаючи через сходинку, мчав на восьмий поверх до Сотникових.}

_{- Наталочко, — сказала мама, знову заглядаючи в кімнату до сина. Але в кімнаті, замість шести чоловік, було тільки троє. А Наталі не було зовсім.}

_{- Заждіть, — наморщила чоло мама Валя, — я нічого не зрозумію. А де всі інші? Дмитрику, що сьогодні тут відбувається? То звідкись усі з’являються, то кудись зникають… Нічого не розумію!}

_{- Тітонько Валечко, нічого особливого не відбувається. Просто вони всі вийшли.}

_{- Ой, Дмитрику, хоч ти мене не дури…}

_{Тим часом Рик дзвонив до Сотникових. Двері відкрив Сотников- старший.}

_{- Ну? — запитав він не дуже чемно.}

_{- Здрастуйте, — сказав Рик, — а Мишко вдома?}

_{- Вдома. Мишко! До тебе прийшли. Заходь уже, нічого квартиру вихолоджувати.}

_{- А, Петько, привіт! Вчасно ти зайшов. У мене щось із компом, не запускається зовсім, допоможеш?}

_{- Пішли, подивимося, — задоволений таким перебігом подій, сказав Рик.}

_{- Ось, — розповідав Мишко, — починає завантажуватися, а потім зупиняється — і все. Включаю перезавантаження і знову те саме.}

_{- Так, дай я сам спробую… Ось дивися, комп зупиняється весь час на тому самому місці. Бачиш? Та дивися ж сюди!}

_{- Та дивлюся! Ну й що?}

_{- А то! Ні, ти сюди дивися! У цьому місці! Значить…}

_{- Що значить?}

_{- Це значить…}

_{- Петько, ти чого з мене дурня робиш? Я знаю, що це значить! Це значить, що комп не працює!}

_{Краєм ока Рик бачив, як три маленькі хмарини, які вилилися з телефону, пропливли над підлогою і всмокталися в системний блок з тильного боку. Першу частину свого завдання він виконав.}

_{- Це значить, що в тебе порушений якийсь із системних файлів, тому й комп не запускається. Може, вірус десь підхопив?}

_{- Може, і вірус… Знаєш, я баті не говорив, алея забув виключити комп. Може, тому він не працює? Ой, перепаде мені від батька!}

_{- Не бійся! Від цього операційна система не порушується. Мабуть, вірусня до тебе пристала. Ти ж до інету підключений?}

_{- Звичайно.}

_{- Отож!}

_{Поки Рик забивав баки Мишкові, ВП зі своїми супутниками вже ширяв у віртуальному просторі компа Сотникових. Шана повела його зразу до будиночка, у якому розташовувалася секретна лабораторія Гіреї.}

_{- Ага, — сказав ВП, — ось вона! Невелика зовсім. То це сюди спеціальний охоронець був приставлений?}

_{- Здоровенний такий, а автомат розміром з мене.}

_{ВП подивився на Шану.}

_{- Здоровенний, говориш? А навіщо?}

_{- Що навіщо? — не зрозуміла Шана.}

_{- Що й від кого тут охороняти? Два компи й два стільці? Ні, Шаночко! Дай-но випромінювач.}

_{Шана мовчки подала пістолет. ВП кілька разів недбало повів стволом в обидва боки. Будиночок зник. На його місці залишився невеликий засклений куб, який матово поблискував.}

_{- Ось так, — задоволено сказав ВП, — смерть Кощія зберігалася на кінці голки, а та — в яйці, а те — в качці, у зайці, скрині, а та висіла на дереві. Так у вас говориться в казці?}

_{ВП підняв випромінювач і, прицілившись, вистрелив у ящик. Не сталося нічого.}

_{- Ах, Гіреє! Твої б таланти та зі світлою метою! Зуміла захистити від стирання! Молодець! Га, Чипсете? Учися! Де інструмент, який я тобі давав на зберігання?}

_{Чипсет дістав з-під куртки невеликий згорток. З кількох інструментів ВП вибрав молоток і почав щосили гатити по кубу. На всі боки бризнули скалки. Стомившись, ВП передав молоток Чипсету.}

_{- А ну, потрудися, молодь, не все старим працювати.}

_{Нарешті куб розколовся. Перед очима учасників експедиції з’явився мініатюрний грибок, приєднаний дротами до флеш-карти. ВП нахилився і взяв у руки флешку, яка справді чимось нагадувала яйце.}

_{- Здрастуй, Гіреє! Говорив я тобі, не зв’язуйся з людьми! Адже ти тільки глюк. І ніколи тобі не перемогти навіть цього дівчиська, бо її думки й почуття не можна описати ніякою, навіть найскладнішою програмою.}

_{ВП поклав флешку на залишки куба й змахнув молотком. Чорні шматочки пластмаси полетіли в різні боки. Коротко, але важко зітхнувши, він простягнув молоток Чипсету й звернувся до Шани:}

_{- Ну, що ти там стерла? Показуй.}

_{- Зараз ще так давай спробуємо… — Рик набирав на клавішах будь-що. Однаково Мишко в цьому нічого не розумів. Рик чудово знав, якщо ВП не відновить стерті Шаною файли, то вихід є тільки один: перевстановити операційну систему. Але в його завдання входило відволікання уваги Сотникова-молодшого, що він сумлінно й робив. Набравши на клавіатурі в черговий раз казна-що, Рик натис на клавішу «Enter». І — диво! Комп’ютер почав завантажуватися! Власне, дива ніякого не було, просто ВП відновив стерті Шаною файли. Але для Мишка це було чудо.}

_{- Ну, Петрухо, ти даєш! Ти геній! Спасибі! Слухай…}

_{Поки Мишко заливався соловейком, дякуючи за роботу, якої Рик не робив, три синенькі хмарини непомітно вислизнули з тильної частини системного блоку, легко опустилися до рівня підлоги й попливли до телефону. І в цей найневідповідніший час Мишко оглянувся.}

_{- Рику… Це що таке? Якого… — від несподіванки скрикнув він. Зовсім уражений, Мишко побачив, як три невеликі хмарини синюватого кольору всмокталися в трубку.}

_{- Ти бачив? Ні, ти бачив?}

_{- Що бачив? — із безневинним виглядом запитав Рик. — Де бачив?}

_{Мишко рвонувся до телефону й схопив трубку, потім потрусив її, щоправда, без будь-якого ефекту. Потім відкрутив кришку й витрусив на розкриту долоню блискучий нікельований мікрофон.}

_{- Але ж я чітко бачив… — проговорив він. — Ось сюди три хмарини сині… А ти чого, власне, приходив? — з підозрою запитав він у Рика. — І звідки ти знав, що я вже приїхав, га?}

_{- Я з вікна побачив. А приходив… Слухай, у тебе підручник з математики є? Треба домашку зробити, а в мене підручника немає, у школі забув.}

_{Мишко потягнувся до полиці…}

_{Тільки коли за Риком закрилися двері, він подумав:}

_{«Як же Петько міг нас побачити, якщо в нього вікна виходять на інший бік? І яка домашка, якщо попереду ще цілий тиждень канікул?»}

_{- Мамо! Я прийшов, мамо, усе гаразд, мамо!}

_{Рик прослизнув у свою кімнату. Він увійшов саме в той момент, коли ВП, Чипсет і Шана перетворювалися з цифрового формату на матеріальний.}

_{- Ну що ж, хлопці, наша пригода закінчилася. Настав час прощатися!}

_{Усі посумнішали. У цей час прочинилися двері й зайшла мама Валя, тримаючи в руках тацю з бутербродами.}

_{- Ой… — сказала вона, побачивши знову повну кімнату народу. Рик устиг підхопити тацю.}

_{-Мамо, ми зараз, одну хвилинку, мамо… Ти не хвилюйся, мамо…}

_{Мама Валя вкотре вийшла з кімнати з квадратними від подиву очима.}

_{ВП і Чипсет усім по черзі потисли руки. Шана непомітно змахнула сльозу.}

_{- Щасти вам!}

_{Першим в екран пірнув Чипсет. Слідом за ним, на прощання притуливши до грудей уже відверто заплакану Шану, в екран поринув ВП. І коли всі важко відзітхали, з екрана раптом висунулася рука ВП і голосно клацнула пальцями, потім показала великий палець і нарешті зникла вже назовсім.}

_{- Це… чого це він… ну… пальцями?}

_{Шана й Рик переглянулися.}

_{- Це значить, що ми вже не цифбої, - сказала Шана.}

_{Ще за півгодини, провівши всіх друзів, мама Валя, Наталя й Петрик сиділи на маленькій затишній кухні й пили гарячий чай із запашним медом.}

_{- Петрику, га, Петрику, а хто такий Врубель? - запитала несподівано Наталя.}

_{- Який Врубель? - не зрозумів Петрик.}

_{- Та ти тоді крикнув: «Зітру, як Врубеля з малюнка!»}

_{- Коли крикнув? — підозріло поцікавилася мама Валя.}

_{-Та під час гри… А, Врубель… Ну, мультик такий був, мальований — «Пригоди капітана Врубеля». А раз мальований, то значить його й стерти можна.}

_{- Не Врубеля, а Врунгеля! — поправила сина мама Валя.}

_{- Невже? — Петрик замислено звів очі до стелі. - А Врубель тоді хто?..}