Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя

Розділ дванадцятий ДРУЖИТИ ТО ДРУЖИТИ!

Добре, коли у тебе є друг! Почує Жак від Адора останні політичні новини, зробить вдалу покупку, відразу квапиться поділитися усим цим з другом. А про листи з села й говорити нічого! Хто, як не Шарль, має перший вислухати, що відбувається у Жака вдома! Новини із села приходили невеселі. Вислухавши Жака, Шарль говорив: — Та й у мене, казати правду, теж нічого втішного нема. Приїздив наш сусіда з села, розповідав, до літа хліба ніяк не вистачить. Ми до того ж живемо так далеко, що, коли веземо до млина наше зерно й оливки, витрачаємо півдня на поїздку туди та стільки ж назад. Дорога пролягає через річку, там чорториї, а мостів нема. І все ж таки доводиться возити хліб саме туди. Бо ж не самі ми собі мельників обираємо. Як накаже сеньйор! Вдома що в тебе, що в мене, — нікуди від сеньйора не втечеш. Танцюй під його дудку, і край! Ніби ланцюгом до нього приковані. Не те що в Парижі. Візьми хоч би пана Бажона. Бачить, що я стараюся, і дає мені роботу кращу, хоч і важчу. Про тебе вже й говорити нема чого — адже ти сам собі господар…

А Жак згадував перший день свого перебування в домі тітки Пежо, і у вухах дзвенів скрипучий голос Франсуази: «Не любити книжки треба, а вміти запропонувати їх покупцеві!» Згадувались і глузи сестер, косі погляди тітоньки! Добре, що хоч зараз вона повірила в Жакову чесність і добросовісність та перестала перевіряти кожне виручене й витрачене ним су… Але хіба Жак не цілком залежить од неї? І Жак гаряче казав:

— Усякий хазяїн поганий, що в Парижі, що в селі — усі однакові!

Тепер Жак і Шарль помінялися ролями. Раніше Жак прислухався до кожного слова «старого парижанина» Шарля і навіть слухався його практичних порад.

Але поступово Жак став незаперечним авторитетом для Шарля. Шарль захоплювався начитаністю Жака, його знанням книг. Тепер не він Жакові, а Жак йому сповіщав про все, що відбувається в місті. Шарль дізнавався від свого ювеліра головним чином про столичні плітки. Жак з кабінета й крамниці приносив політичні новини, які зараз усі з такою жадобою ловили.

Шарль дуже цінував, що Жак ніколи не виказує своєї зверхності й охоче ділиться з ним своїми знаннями. Він, як Жак у дитинстві, жадібно дивився на книжкові шафи в крамниці. Але часу для читання у бідолахи майже не залишалося після стомлюючої для очей роботи ювеліра. І він уважав за краще, щоб Жак переповідав йому прочитане.

Несвідомо Шарль почав навіть наслідувати Жака. Шарль придивлявся до того, як розмовляє Жак з тіткою Франсуазою. Шанобливо? Так, але без тіні догідливості або лестощів. Дивишся, і Шарль засвоїв такий тон у стосунках з паном Бажоном. Можливо, хазяїн навіть не помічає того, але Шарль сповнений гідності, коли розмовляє з ним. А раніше цього не було.

Під час однієї з розмов, яка набула особливо відвертого характеру, Жак розповів другові історію Фірмена. Вона вразила Шарля.

— Так ось які люди мучаться в Бастілії! А я, віслюк, вірив, що туди потрапляють тільки шахраї, фальшивовомонетники та злісні банкроти! — сказав він зажурено.

І коли Шарль зі всією запальністю, на яку був здатний, почав вимагати, аби далі всі пошуки Фірмена вони вели разом, Жак відчув, що Шарль вражений до глибини душі.

Жак тепер часто забігав до майстерні пана Бажона. На перших порах Шарлів хазяїн дивився скоса на стрункого юнака, але згодом змінив своє ставлення до нього. Вже те, що Жак був родичем поважної сім'ї Пежо, добре його рекомендувало. До того ж юнак поводився так скромно й солідно, що пан Бажон почав зустрічати його привітно. Тепер з появою Жака він уже більше не брався переважувати на крихітних вагах крупинки золота й осколки коштовних каменів, кидаючи на захожого образливо підозрілі погляди. У них Жак читав побоювання, коли б гість не спокусився на його цінності.

Цього разу Жак ускочив до Шарля захеканий, стурбований.

— Швидше кінчай прибирати, мені треба з тобою поговорити! У мене такі справи, такі справи!..

Шарль витріщив очі.

— Що ти кажеш! Невже ти знайшов Фірмена?

— Який ти швидкий! — розчаровано сказав Жак. Він-бо гадав здивувати друга, розповівши, як йому пощастило — він знайшов Ежені. А Шарль одразу вирішив, що знайшовся Фірмен, ніби це так просто. — Відшукав я не Фірмена, а напав на слід його нареченої.

— Тієї самої Ежені?

— Еге ж, зараз я тобі все розповім до ладу. Давай допоможу, щоб ти швидше впорався. — І, засукавши рукави, він заходився допомагати другові прибирати майстерню.

Коли нарешті Жак почав свою розповідь, Шарль слухав його, затамувавши подих і не перебиваючи, хоч йому вкрай не терпілося швидше дізнатися про всі подробиці.

Тільки-но Жак замовк, Шарль вигукнув:

— Треба насамперед розшукати Ежені!

— Та й розшукувати нічого. Я знаю її адресу.

— Я піду з тобою!

— Ні. Я піду сам. Хто його знає, вона може злякався. Якщо вона й справді несповна розуму, то й мене, напевне, не дуже привітно зустріне…

— Далебі, ти маєш рацію… Але, якщо через неї тобі пощастить знайти Робера, що тоді?

— Що? — Жакові очі спалахнули. — Я уб'ю його! Уб'ю своїми руками!

— Ти? — Шарль розгублено глянув на Жака. — Ти міг би його убити?

— Він боягуз і зрадник! Він зрадив найсвятіше, що є на світі, — дружбу. Що ж накажеш з ним робити?!

Шарль замислився, а потім нерішуче запитав:

— Ось ти кажеш: друг, Робер був другом Фірмена. А ти… ти мені друг?

— Отакої! — засміявся Жак. — Невже ти сумніваєшся?

— Ні, я вірю, що ми справжні друзі. А коли друзі, значить, треба бути відвертими один з одним. — Шарль раптом затнувся. Він згадав про Віолету. Зніяковів і Жак. Він теж подумав тієї миті, що вони з Шарлем завжди уникають розмови про сестер Пежо.

Намагаючись здолати ніяковість, Шарль швидко закінчив:

— А головне, допомагати один одному в біді й горі…

— У біді й горі — це просто. А в щасті, в удачі, як тоді?

— Ну, це вже зовсім просто. Щастя ділити легко…

— Ні, ні, щастя якраз ділити важко! Ось, наприклад: станеш ти через два роки майстром-ювеліром, а там, дивись, і власним ділом обзаведешся. А я? Я і на той час, і після бігатиму і в дощ, і в спеку набережними та бульварами у пошуках гарної книжки… Може, ти й зовсім не захочеш зі мною знатися тоді.

— Що ти! Які дурниці ти говориш! — вигукнув Шарль, і на його відкритому обличчі з'явилося таке щире обурення, що це навіть втішило Жака. — Може, ти раніше від мене в люди виб'єшся і тоді скажеш: горе я готовий з тобою ділити, ну а щастя — ні?

Тепер настала Жакова черга обурюватися:

— Ну, брате, це на мене зовсім не схоже! І ти це добре знаєш. Та ось що я зараз подумав: про що ми з тобою, два дурні, розмовляємо? Хіба щастя в тому, щоб бути багатим, хоч воно й непогано і самому щодня обідати, і щоб усі твої близькі ситими були… Щастя…

— У чому воно?

Жак замислився.

— Не можу відповісти одразу. Але знаю напевне: не в ситості. А ти як гадаєш?

— Так, як і ти. Але де шукати щастя — не знаю…

Жак раптом щиро засміявся:

— У нас ще є час про це подумати… Ти про Ореста й Пілада чув?

— Н-ні…

— Це були такі друзі — їхній дружбі ні розлука, ні біда, ні нестатки не могли стати на перешкоді. Цей міф мені ще отець Поль розповідав, коли я в селі жив. А в крамниці в мене чудова книжка про них є. Приходь нині до мене, я тобі почитаю… Ось хто умів дружити!

— І ми зуміємо! — твердо сказав Шарль.

— Зуміємо! — підтвердив Жак. — І в біді, і в щасті! Дружити то дружити!