Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя

Розділ сімнадцятий УРОК КОРОЛЯМ

Тепер, коли Генеральні штати мали ось-ось розпочати свою роботу, авторитет Горана, обраного депутатом від третього стану, ще більше зріс в очах сім'ї Пежо.

Франсуаза говорила не без задоволення:

— Ну ось, тепер у нас є своя «рука» у Генеральних штатах. Подумайте, адже Штати — це уся Франція!

Жанета кокетливо усміхалася, коли Горан навідував їх.

— Уявляю, скільки тепер у вас справ, — говорила вона. — І як ви тільки знаходите час для нас!

— Ви жартуєте! Для вас та не знайти часу! Той день, коли я вас не бачу, мадемуазель Жанета, здається мені втраченим…

Дівчина спалахувала рум'янцем. А Франсуаза, в присутності якої велася ця розмова, не приховувала свого задоволення від того, що її майбутній зять такий люб'язний і добре вихований.

Відкриття Генеральних штатів мало відбутися п'ятого травня. І Франсуаза забажала неодмінно бути присутньою на цій урочистості. Вбравшись у парадне плаття, вона звеліла, щоб дочки її одяглися якнайгарніше. Упевнившись, що у святкових костюмах вони виглядають «не гірше від будь-яких аристократок», Франсуаза вирушила з ними у Версаль. Виходячи, вона сказала Жакові:

— Сьогодні великий день! Навряд чи знайдуться охочі посидіти в кабінеті. Ну, а якщо й трапляться, ти й сам чудово впораєшся.

Жанета торжествувала, що Жак залишається вдома. Вона не забула, як він сказав, що вона безсердечна, і якщо не скаржилася матері, то тільки тому, що не хотіла, про всяк випадок, псувати з ним стосунки. А Жак і не приховував того, як хочеться йому сьогодні поїхати у Версаль.

Бабета, вибравши мить, підбігла до нього й прошепотіла:

— Я намагатимуся нічого не пропустити, помітити кожну дрібницю і все-все тобі розповім.

Жака схвилювала увага Бабети, та все ж таки побачити церемонію на власні очі — це зовсім не те, що почути розповідь, навіть найдетальнішу…

Коли Франсуаза з дочками пізно ввечері повернулися з Версаля, вони заходилися наввипередки розповідати, що там бачили.

— Навіть уявити собі неможливо, скільки там було народу! — почала Франсуаза. — Можна подумати, що сьогодні увесь Париж перебрався у Версаль. Дорога, якою мали йти депутати, будинки й балкони були прикрашені шовковими і оксамитовими тканинами, бруківка всипана квітами. І скрізь, скрізь — люди, навіть на дахах! Вони обліпили ліхтарі, східці, ґанки, порожні фіакри… І скільки жінок!..

— Ну, а депутати? — з хвилюванням у голосі запитав Жак.

— Матусю, дайте я розкажу! — почала благати Жанета, якій мати не давала вимовити й слова. — Ото було видовище, коли пройшли дворяни у своїх вишитих золотом костюмах, у капелюхах з пір'ям! Від мережива і золотих прикрас рябіло в очах!

— Більшість священиків були в скромних темних рясах, — підхопила Віолета. — Тому ще кращими видавалися червоні і бузкові сутани та мантії, в які були одягнені представники вищого духівництва. Вони здавались яскравими плямами на чорному тлі…

— Ну, а депутати третього стану? — нетерпляче перебив Жак.

— То було якраз нецікаве видовище, — сказала Жанета, — хоч вони і йшли стрункими рядами. Чорні шовкові короткі накидки з прорізами для рукавів, чорні берети. Жодної кольорової цяточки! Кажуть, їх всього шістсот душ… Серед них був, звичайно ж, пан Горан!

— Може, це й не було гарно, — сказала Бабета, зрештою втрутившись у розмову. — Але хоч як були пишно зодягнені дворяни й вище духівництво, вони не викликали в народу ні краплі захоплення. Стояла німа тиша. Мабуть, їм було не дуже приємно, що їх так зустріли. Зате коли в кінці процесії з'явилися представники третього стану, від оплесків і радісних вигуків, що линули назустріч їм з вікон, з балконів будинків, просто з вулиці, все здригнулося!

— А й справді дивно, що народ мовчав, — промовила стурбовано Франсуаза.

— Кажуть, що мовчання народу — це урок королям, — спокійно відповів Жак.

— Звідки ти це взяв? — запитала Франсуаза. Вона була відверто здивована.

— Аякже! Адже оплесками народ висловив своє ставлення до станів. Якщо ж він мовчав, то це значить, що…

— Мені здається, братику, що ти занадто багато читаєш! — з докором сказала Жанета. — А це тебе не доведе до добра!

— Що б там не казали, ми, жінки, мало розуміємося на цих справах. А ти, Жак, ще молодий… Ось прийде пан Горан і все нам розтлумачить, — примирливо закінчила Франсуаза.

Можна було подумати, що Жанета цілком задоволена своєю долею. Та чи щаслива вона була насправді?

Ні мати, ні Віолета не запитували себе про це. А Бабета не могла примиритися з тією буденною обстановкою, яка супроводжувала майбутній шлюб сестри.

Вибравши мить, коли вони сиділи вдвох за вишиванням, а Віолета чергувала у крамниці, Бабета запитала:

— Скажи, Жането, ти любиш пана Горана?

— Дурненька, про це я думаю найменше. Та й що розуміти під словом «любов»? Пан Горан буде добрим чоловіком.

— Коли пан Горан приходить, тільки й розмов, що про прибутки від друкарні. І з тобою він ні про що інше не говорить, а тільки про бариші та вигоди. Може, він гарна людина, але такий нудний…

— Я у заміжжі веселощів не шукаю, — повчально сказала Жанета. — Зате я житиму заможно, стану господинею дому…

— І це все, чого ти хочеш? — розчаровано запитала Бабета. — Таж пан Горан…

— Жането, Бабето, кидайте шити! Мама обіцяла повести нас зараз на ярмарок! Там показуватимуть виставу!

Жанета з радістю відклала вбік вишивання, продовжуючи незакінчену розмову:

— Хотіла б я знати, де й коли ти бачила мужчину, більш гідного, ніж пан Горан! Мужчину, який більше підходив би як наречений для дівчини нашого кола?

— Ну, я не знаю… Хоч би Шарль…

— Ага, ось у чім річ! — весело засміялася Віолета. — Ти, крутійко, ведеш мову про Шарля, а в самої на думці — Жак!

Бабета почервоніла по саме волосся.

— Я сказала «Шарль» і його мала на увазі. Але й Жак теж розумний, у нього благородні думки… — Вона не закінчила фрази і, кинувши на ходу: — Давайте збиратися на ярмарок, а то матуся сваритиме нас, якщо ми запізнимося, — швиденько вийшла з кімнати.

Їй навздогін Жанета гукнула зі злістю:

— Твій Жак — грубіян. — А потім, обернувшись до молодшої сестри, спокійно додала: — Мамі нічого не кажи про наше базікання! Невже ти й справді думаєш, що Бабеті подобається Жак? Усе це дурниці! Матуся готує їй в женихи пана Лефатиса.

Віолета пирскнула:

— Та він же потвора! Який же він жених?

— Він зовсім не такий уже поганий, — розсудливо сказала старша сестра. — До того ж звикне, то й полюбить…

Якби хтось запитав Жака, як він ставиться до Бабети, він навряд чи зміг би відповісти. Сам собі він не ставив такого запитання. Але з Ба бетою йому хотілося говорити весь час, розповідати про себе, знати, що в неї на душі… А ще цікавіше відгадувати, що зробила б вона в тому чи іншому випадку. Як добре розуміла вона його хвилювання і турботи! Як співчувала вона Фірменові Одрі! Єдина з сестер, вона була вражена смертю Гамбрі, єдина поділяла з ним скорботу про його загибель! Як ніжно й прихильно ставилася вона до Жака всі ті дні, коли він працював, виконуючи доручення Франсуази, а сам ходив пригнічений, не маючи сили забути про Гамбрі, простити його смерть!

Що знав Жак про любов? Отець Поль, який прожив усе життя самітно, не міг йому про це розповісти. Мати?.. Натомлена, сповнена постійних турбот, Марі ніяк не проявляла свого ставлення до чоловіка. Чи поєднало їх колись ніжне почуття? Може, й так, але це було дуже давно. Зараз вона була йому відданою дружиною, він їй — таким самим відданим чоловіком. От і все! Не до кохання їм було. Чоловік тітки Фраисуази? Він узяв за дочок трьох її дівчаток, піклувався про них; вони тепло згадували про нього. Може, Жюльєн і Франсуаза любили одне одного, але про це не говорили… Пан Горан? Та хіба можна було назвати його почуття до Жанети любов'ю?

Свої знання про любов Жак видобував з книжок. У книжках любов приводила людей до подвигів, змушувала здійснювати героїчні вчинки. Ось про таку любов мріяв Жак, і йому здавалося, що її гідна лише Бабета. У ній поєднались усі чесноти. Йому не страшні будь-які випробування, він здатен на будь-який благородний вчинок, якщо поруч нього буде Бабета.