Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя

Розділ третій ОТЕЦЬ ПОЛЬ

Йдучи до отця Поля, щоб дістати його благословення на дорогу, Жак із хвилюванням думав про те, що на нього чекає довга розлука з улюбленим наставником. З ним і його книгами, що притягали до себе Жака, ніби магніт.

Пан Поль привітав Жака словами:

— Ласкаво прошу, Жаку! Ну що, зібрався, готовий?

— Зібрався, отче Поль, ось і прийшов до вас… Благословіть мене на дорогу.

— Охоче, сину мій! Але не раніше, ніж ми вип'ємо по чашечці кави й поговоримо!.. Мадам Грійє, дайте-но нам кави!

Старенька служниця, яка жила в кюре багато років і старіла разом з ним, накрила на стіл і подала каву.

— Особливого напуття, дитино моя, я тобі не даю — ти й так їх від мене начувся чимало. Я вірю, що ти пам'ятатимеш усе, чого я тебе навчав. Париж великий, він навіть більший, ніж ти уявляєш, — голова може піти обертом. А ти не піддавайся, не зазнавайся! Що б там не сталося, будь чесний! Тут я за тебе спокійний. Ти добре затямив, що таке чесність і честь, стійкість і мужність.

Жак розповів отцю Полю про свої турботи: бабуся звеліла передати свій наказ у руки королю. Але ж як це зробити?

— Тут я тобі поганий порадник, — сміючись, відповів отець Поль. — І сам у палаці не буваю, і ніхто з моїх близьких туди не мав доступу. Та мені доводилося чути, та й не раз, що є тільки один вірний засіб передати прохання в палац — це через когось із двірської челяді. Ти навіть уявити не можеш, скільки є в короля, особливо в королеви, перукарів, масажистів, одягальників, пудрильників — хіба всіх їх перелічиш! Один наклеює волосся на матерію, другий розчісує перуку, третій — пудрить, четвертий одягає, і так ні кінця, ні краю… А втім, не думаю, щоб сам король зацікавився бідами твоєї бабусі. От Генеральні штати — це інша справа. Недарма їх скликання відкладають щомісяця й щороку. В Генеральних штатах зберуться представники не лише аристократії і вищого духівництва. Там будуть і представники третього стану — люди найрізноманітніших професій. Вони краще розуміють, від чого біди народні… Головне ж накази. Це — велика справа. Кожен може зараз розповісти в наказі про свою біду, свої потреби, запропонувати, як зробити життя кращим… Ти, Жак, прожив на світі небагато — лише шістнадцять років, але добре знаєш, як поводиться сеньйор з селянами. Тому пояснювати тобі не треба, як мало користі від представників дворянства. А духівництво? Не довіряй, Жак, і нашому брату, священикові. Це, бач, ми, сільські пастирі, простодушні й бідні, а там, де священики багаті, де вони мають владу, остерігайся, сторонися їх. Вони не просто хижі вовки, вони ще й вовки в овечій шкурі.

— Ну, а король? — наполягав Жак.

Отець Поль не вмів брехати, він підвів очі, зітхнув і мовив:

— Я хочу вірити, що король почує голос представників народу. Як і всі, я з хвилюванням і надією чекаю, коли ж заговорять нарешті Генеральні штати.

Розмова перекинулася на майбутній від'їзд Жака.

— Ти частенько ремствував на мене за те, що я дозволяю тобі читати не всі книжки, що стоять у мене ось тут, у книжковій шафі. Пригадуєш, як ти розсердився на мене, коли я відняв у тебе «Дух законів» Монтескье? — Кюре безгучно засміявся. — Але ж не тому, що книжка погана. Навпаки, книжка ця просто скарб. Та, щоб ти оцінив цей скарб, щоб ти зрозумів кожен рядок цієї дорогоцінної праці, треба спочатку прочитати багато іншого… Я через те згадав про нашу сутичку, що там, у крамниці тітки Франсуази, тобі доведеться самому вибирати собі книжки для читання. Та, здається мені, я тебе добре до цього підготував: ти не захоплюватимешся порожніми світськими романами, пам'ятатимеш, що книжка не розвага, до якої вдаєшся, коли тобі нічого робити. Книжка — це твій Друг.

Жак намагався не пропустити жодного слова з того, що казав отець Поль. Ріденька кава давно вже захолонула в його чашці. Це не пройшло поза увагою священика.

— Чого ж ти не п'єш, Жак? Розмови розмовами, а випити каву можна. До речі, знаєш, що я надумав? Я попрошу твою матір і бабусю, щоб замість тебе до мене ходив тепер Мішель.

— Оце добре! Брат навчатиметься не гірше від мене!

Уже споночіло, коли Жак зібрався додому. Кюре поклав руку йому на плече і щиросердо сказав:

— Послухай, сину мій, я хочу довірити тобі одну таємницю. Ти зараз узнаєш правду про мого названого сина Фірмена…

Серце у Жака тьохнуло. Невже він зараз дізнається про те, що мучило його так давно. Три роки минуло відтоді, як Леон назвав Фірмена каторжником, і Жак увесь цей час мовчав. Зараз він боявся глянути на кюре, а той мовив після короткої паузи:

— Фірмен не поїхав подорожувати і не зник безвісти… Він потрапив у лабети королівської поліції.

Знову запала коротка мовчанка, яка видалася Жакові цілою вічністю.

— Було це дуже давно, коли правив Людовік П'ятнадцятий. Чи Фірмен одержав із Англії, чи сам написав книжку про коханку Людовіка П'ятнадцятого — пані Помпадур. Вона так міцно тримала короля у своїх руках, що роки його царювання називали царюванням пані Помпадур. Важко жилося народу!.. В книжці Фірмена було сказано про те, скільки коштують державі наряди пані Помпадур, її діаманти, виїзди, лакеї і кухарі. Замахнувшись на фаворитку короля, Фірмен замахнувся і на самого короля. Автор книжки навіть підрахував, скільки борошна витрачають, щоб напудрити перуки придворних, в той час коли його не вистачає для випікання хліба…

Отець Поль поглянув на Жака. Він добре знав свого учня. Палаючі вуха виказували його хвилювання.

— Бідний, бідний Фірмен! — вів далі кюре. — Він хотів справедливості й вірив, що її можна добитися. Він увесь кипів, коли думав, що податки на простих смертних збільшуються день у день, а король, виконуючи примхи пані Помпадур, витрачає на неї народні грошенята. От він і вирішив розповсюдити цю книжку у Франції. Був він не сам, разом з ним, не відступаючи ні на крок, діяв його друг, на ім'я Робер, а прізвище його ніхто не згадував. — Кюре сумно похитав головою. — Та ми й не відразу дізналися про існування того Робера, а коли дізналися, стали де-не-де вивідувати, та мов у стіну вперлися: ніхто не чув ні про долю Фірмена, ні про того Робера. Люди казали, нібито Робер, який допомагав Фірменові перевозити й розповсюджувати книжки і чи не сам додумався до цього, був одним з королівських шпигунів. А Фірмен був довірливий, як дитина, хоч і безстрашний та сміливий, як загартований воїн…

Отець Поль говорив, а Жак слухав, затамувавши подих. У його голові роїлися думки. «Так ось кого Леон посмів назвати каторжником і убивцею!» Він, Жак, шукав своїх героїв у стародавній історії, бачив обов'язково або в довгих тогах на майданах Римського сенату, або закутих в лати і в шоломах. А виявляється, поряд теж був герой, ходив у звичайнісінькому одязі і, можливо, навіть не вмер, живе й сьогодні!

— Куди подівся Робер після того, як забрали Фірмена, я не знаю, — вів далі отець Поль. — Казали, що він спершу домагався Фірменової нареченої. Про неї ж чув лише, що вона не спокусилася ні багатством Робера, ні його знатністю, хоча й була звичайною швачкою. Не сподіваюся я, що Фірмен живий, якщо він потрапив до Бастілії. Але хотів би дізнатися про його долю. Траплялися випадки, щоправда нечасто, коли з Бастілії в'язнів переводили до інших тюрем. Їх у Франції багато. Не дуже я вірю, що тобі пощастить щось з'ясувати про мого дорогого Фірмена. Та хтозна! Може, в книгарні твоєї тітоньки бувають розумні люди. Ти хлопець тямущий, сам збагнеш, з ким можна порадитись, а при кому притримати язика. Я не знаю паризьких звичаїв, та гадаю, в Парижі можна домовитися з адвокатом або якимось судовим із тих, що менші, аби він взявся за цю справу. Грошей, Жак, я не пошкодую. Напишеш мені, і я негайно ж тобі надішлю.

Отець Поль ласкаво дивився на Жака. Ось тепер і з ним доводиться розлучатися.

А Жак, схвильований, розгублений, схопився з стільця і підійшов до свого наставника.

— Тільки-но приїду до Парижа, почну розшукувати Фірмена. Може, ви пригадуєте, де він жив? На якій вулиці?.. І якщо Фірмена нема серед живих, то, може, живий ще той Робер. Усе, що тільки зможу, зроблю, щоб дізнатися, хто ж таки занапастив Фірмена! — І Жак стиснув кулаки.

— Де жив Фірмен, я добре знаю: вулиця Томб-Іссуар, будинок дванадцять. Але не впевнений, друже, що пощастить тобі знайти там його слід. Коли справа торкається Бастілії, всі стають глухими й німими…

Кюре м'яко поклав долоню на Жакову голову.

— Рушай з богом! Учись у тітки книжковій справі. Адже ти такий книголюб, що вона тобі, мабуть, припаде до душі. Але не забувай і Таверні. Надсилай вісточки бабусі й мені, доведи, що недарма навчився писати так гарно, ніби справжній писар. Головне, що мене турбує, Жак, — тут обличчя священика набрало серйозного виразу, — це твоя запальна вдача. Іноді воно й непогано, але тільки… іноді. На селі тебе прозвали Задиракою… Прізвисько не дуже приємне! — Кюре запитально подивився на Жака. Той нічого не відповів, тільки схилив голову, а вуха спалахнули ще дужче. — Пам'ятай, Жак, — вів далі отець Поль, — відвага й задерикуватість — це різні речі. Відважний будь завжди, а от задерикуватий… Не роби нічого зопалу. Вирішувати треба, коли кров вгамувалася, а серце хай лишається гарячим і ніколи — байдужим…

Побачивши, яке враження справили його слова на Жака, кюре ласкаво усміхнувся і додав:

— А якщо вже зовсім скрутно тобі прийдеться і увірветься терпець, перед тим, як на щось зважитися, почни рахувати. Полічиш до десяти, голова й охолоне.

Отець Поль перехрестив Жака і сказав:

— Іди. Благословляю тебе!

Виходячи, Жак крадькома зиркнув на портрет Фірмена і подумки повторив свою обіцянку.