Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя

Розділ вісімнадцятий ЧОРНИЙ ОКСАМИТОВИЙ БЕРЕТ

Існування Жакове ніби розділилося навпіл: все те, що було до страти Гамбрі, а далі — життя, в якому Гамбрі уже не було. Його широко розставлені сірі очі переслідували Жака, а у вухах ще й досі звучали слова: «Ми збираємося говорити з Ревельйоном по-своєму!» І ось як обернулася справа! Виходить, Ревельйон поговорив з робітниками своєю мовою — мовою солдатських куль.

Усе, що відбувалося навколо, сповнювалося для Жака новим змістом. І те нове, що він пережив і передумав, на якийсь час заступило від нього образ Фірмена.

Зате зміцніла дружба з Адора. Адвокат любив пожартувати, посміятись, іноді навіть покепкувати з Жака. Але якось само по собі сталося так, що, звертаючись, він почав називати Жака «Малюк». І Жак сприймав це звертання так, якби воно звучало з уст старшого брата.

Щоразу, коли адвокат з'являвся в кабінеті для читання, Жак вибігав йому назустріч, сподіваючись почути від нього щось нове. Адора багато знав, і Жак шкодував лише, що свого часу адвокат не познайомився ближче з Гамбрі. Вони добре зрозуміли б один одного.

Перший, з ким Жак поділився усім тим, що почув від Франсуази і її дочок про відкриття Генеральних штатів, був Адора.

— Ну що ж, — мовив адвокат, — король домагається, аби третій стан навіть і зовнішньо відрізнявся від двох привілейованих станів, що вже само по собі принизливо. А тут ще чорний оксамитовий берет, загнутий вгору з трьох боків, без будь-яких галунів і прикрас! Ти — хлопець начитаний і, хоч у театрах не бував, напевне, чув, що чорний оксамитовий берет прикрашає там голову Сганареля — цього ловкого пройдисвіта й шахрая. Таким чином, цим підкреслюється насмішкувате ставлення до третього стану. Слід додати, що коли депутати рекомендувалися королю, то і в цій церемонії було багато принизливого для третього стану. Представників духівництва й аристократії король прийняв у своєму кабінеті, причому для духівництва розчинилися обидві стулки дверей, для дворянства тільки одна. Ну, а делегатів третього стану він прийняв прямо у своїй спальні. Це б ще сяк-так: так заведено здавна. Але епіскоп Нантський, виголошуючи у церкві святого Людовіка проповідь про те, що щастя народу у вірі, дозволив собі підкреслити різницю станів такими словами: «Прийміть, ваша величність, запевнення у відданості духівництва, знаки поваги аристократії і принижені благання третього стану». Благання! Розумієш, Жак?

Ні для кого не таємниця, що коли голова третього стану Байї пішов до хоронителя печаті, щоб встановити церемоніал представлення третього стану королю, хоронитель печаті сказав: «Не хотілося б, звичайно, пропонувати делегатам третього стану, звертаючись до короля, ставати на коліна, але інші стани вимагають, аби була встановлена різниця у звертанні привілейованих станів і третього».

Коли Байї обурився, хранитель печаті сказав: «Але ж на врочистих церемоніях я сам, звертаючись до короля, стаю перед ним на коліна! Чого ж ви хочете?» Байї зміркував і відповів: «Це обов'язково зв'язано з вашою посадою, і, приймаючи її, ви знали, що вас чекає, а нам ця умова була невідома».

Отако, Жак! Скажу тобі відверто, я побоююся, чи не хоче, бува, король повторити те, що вже раз було зроблено у тисяча шістсот чотирнадцятому році. Скликані тоді Штати закінчили свою роботу, і… Їх не скликали сто сімдесят п'ять років. Зараз король і двір розраховують, що Штати допоможуть їм винайти нові податки й затвердити старі. Але король боїться, щоб депутати третього стану не почали втручатися в інші закони і не зажадали нових політичних прав.

… У сім'ї тітки Франсуази на всі політичні події дивилися очима пана Горана. Одна Бабета приносила свіжі новини з вулиці, де життя вирувало. На велике невдоволення матері, вона часто виходила з дому.

Якось у середині травня вона прибігла в читальню пожвавлена, радісно збуджена. Її довгі пальці стискали букетик свіжих конвалій; на воскових, тонко вирізаних чашечках виблискували крапельки роси.

— Жак, угадай, звідки я йду! — І, не чекаючи, поки він висловить якесь припущення, розповіла сама: — Матуся послала мене на ринок. Я відразу побачила, що в рибному ряду все не так, як звичайно. Риба розкладена на столах, а торговок не видно. Йду далі. І що ж бачу? На мішках з картоплею стоять жінки, по черзі виголошують промови. І що б ти думав? Однаково, скільки не вгадуй, не вгадаєш. Жінки, які торгують на ринку рибою і фруктами, звернулися до представників третього стану і передали їм наказ: хай третій стан пам'ятає про потреби народу і дбає про нього. При цьому хай він не забуває і про жінок: адже вони матері, дружини й сестри — незмінні й віддані супутниці чоловіків!

І ти весь час була там і слухала?

— Я навіть допомагала цим дамам писати наказ, — ніяково зізналася Бабета. — Ти, я знаю, мене не лаятимеш. Але що сказала б матуся, якби побачила мене на мішку з картоплею серед торговок рибою? Та вона про це не дізнається… До речі, я навіть одержала винагороду за свій скромний труд. Ось… — Дівчина, сміючись, вдарила букетиком конвалій по Жаковій руці.

Жак пильно подивився на Бабету і раптом несподівано різко запитав:

— Послухай, ти могла б мене обдурити?

— Обдурити? Навіщо? Ти ж знаєш, Жак, як я тобі вірю, для чого б мені неправду тобі казати?

— Ти так легко обдурила свою маму — пам'ятаєш, коли сказала їй про Пале-Рояль, й анітрохи не зніяковіла. А зараз хочеш від неї приховати, що була на ринку. Скажи, ти й мені могла б сказати неправду так само легко?

— Та я ж збрехала для тебе, щоб тобі допомогти. А ти ще мене за це дорікаєш!

Обличчя її було серйозне, очі чисті.

— А про ринок, якщо я мамі не скажу, — додала вона з лукавою усмішкою, — то це означає: я не збрехала, а тільки приховала.

Жак хвилювався і не знав, що сказати. Вуха його запалали.

— А мені? Я все ж таки хочу знати… Ти можеш і мені збрехати?

— Тобі, Жак, ні!.. Тобі я ніколи не збрешу! Ніколи!

Жакові одразу відлягло від серця.

Він схопив руки Бабети в свої, але Бабета вирвалась і кинулася до дверей.

Жак метнувся за нею навздогін, та в дверях зіткнувся з Адора і ледве не збив його з ніг.

— Що з тобою? Куди це ви всі біжите? — Він подивився вслід Бабеті, усміхнувся і додав: — Ну, Малюк, тепер до діла! Я поспішаю!

І він пройшов за загородку, де звичайно сидів Жак. Жак рушив за ним.

— Дай-но мені, друже, метра Руссо[13]. Або, либонь, краще Дідро, — попросив адвокат, сівши в крісло. — Клятий хазяїн уже зовсім перестав церемонитися, не удостоює мене більше своїми поясненнями. Він вважає, що мені нема потреби знати, яку справу він збирається вести. Вчора прямо сказав: «Огюст, мені потрібна промова на дві години, така, щоб у ній було і про справедливість, і про народ, і про його права, але щоб, слухаючи її, можна було добре спати!» Потім він мою промову зазубрить напам'ять, і слухачі дріматимуть під перлини його, тобто мого, красномовства! Чи бачив хто подібну безсоромність? Ніби пішов у крамничку і купив два лікті шовку! Ну, я ще з ним колись поквитаюся! Зате під час цієї промови, — Адора вийняв з кишені й помахав у повітрі якоюсь маленькою книжечкою, — ніхто не спав! І її не завадило б прочитати моєму патрону, панові Карно!

На обличчі Жака відбилася така щира цікавість, що Адора залюбки пояснив свої слова:

— Є в Аррасі адвокат, поки маловідомий, але його вибрали до Генеральних штатів від своєї округи. Прізвище його Робесп'єр[14]. А в цій книжечці видрукувана захисна промова, виголошена ним в Арраському суді. Нам усім, адвокатам, варто б повчитися у цього Робес-п'єра. Справа ось у чому. Якийсь Віссері, що мешкає в місті Сент-Омер, захоплювався вивченням фізики. Щоб обгрунтувати якісь там свої спостереження над атмосферним тиском, він установив на своєму будинку саморобний громовідвід. А громовідвід, як гобі має бути відомо, придумав не він, а Франклін[15]. І все ж сент-омерські власті вбачили в діях Віссері якесь чаклунство, ледве не чорну магію. Вони постановили громовідвід зняти, а Віссері притягти до відповідальності. Захищати його взявся Робесп'єр і не тільки відстояв свого підзахисного, але й привселюдно виступив проти мракобісся і перетворив промову на справжнісінький політичний виступ.

— Дайте мені прочитати! — почав благати Жак. У нього загорілись очі, а руки потяглися до брошури.

— Зажди, зажди, все в свій час. Вивчу її як слід, потім дам і тобі. Ну, де ж мій Дідро?

Жак неохоче пішов виконувати доручення Адора. За кілька хвилин дбайливо оправлений у палітурки томик Дідро лежав перед адвокатом на столі.

Гортаючи нервовою рукою сторінки, Адора говорив, ніби відповідаючи на свої власні думки:

— Кажуть, що кожний з нас народився під одним із знаків Зодіака: хто під знаком Близнюків, хто — Терезів, хто — Козерога. Я ж, як видко у наш час, народився під знаком секретних наказів про арешт — наказів у запечатаних конвертах! На цих білих аркушах паперу, на яких стоїть підпис короля, можна написати що завгодно.

— А я думав, що ці секретні накази закінчилися разом з царюванням Людовіка П'ятнадцятого, — прохопилось у Жака.

— На жаль, ні. Можливо, користуються цими паперами рідше, але вони, на нещастя, не зникли і потрапляють до рук не лише наближених короля, але й до наближених цих наближених. Навіть найнезначніші чиновники іноді мають їх, а це вже зовсім горе… Зачекай-но! От здорово! Наш добрий мудрець Дідро ніби підслухав нашу розмову. Поглянь лишень! — І Адора тицьнув пальцем у сторінку трактату «Терпимість».

Жак нахилився над книжкою і прочитав:

— Непогано сказано, га, Малюк?

Рядки Дідро справили на Жака велике враження, але обмінятися з Адора думками йому не пощастило, бо до кабінету зайшов виноторговець Клеро і зажадав свіжих газет.

Коли Жак нарешті звільнився і підійшов до Адора, він побачив, що томик Дідро уже згорнутий, на ньому лежить купка паперу, списаного знайомим бісерним почерком адвоката.

— Ну от я все й переглянув! Тепер кілька слів про твої справи. Один з молодчиків, який торгував, кажуть, якраз саме тими наказами про арешт, про які ми з тобою щойно говорили, продає гарну бібліотеку. Він зараз наш клієнт і перед від'їздом хоче владнати деякі майнові справи. Він чомусь зовсім таємно збирається в Англію і, судячи з усього, повертатися до Франції й не думає. Я гадаю, що він замішаний у брудних комбінаціях з податками, через які Ламуаньйону довелося піти у відставку. Адже, крім податків, так би мовити, офіційних, ці молодчики дозволили собі дерти з живого й мертвого додаткові побори на свою користь. Мій клієнт, мабуть, відчуває, що міняється політичне становище в країні, і хоче замести сліди. Вже коли цей книголюб вирішив розстатися зі своєю бібліотекою, то недарма.

— Хоч як це звабливо, боюся, що з покупкою у нас нічого не вийде. Тітка Франсуаза зробилася до неможливого скупа й боїться витратити на книги зайве су. У неї лише одна примовка: «Усі ці заворушення до добра не доведуть. І книжки зовсім кинуть читати!» Я, як умію, доводжу їй, що книжкова торгівля аж ніяк не може постраждати. Книжки й газети читають і читатимуть в усі часи. Та де там! Вона й слухати не хоче…

— Ось що, Малюк, я ж не забув про племінника твого отця Поля, — перепинив його Адора. — Якщо не кажу тобі нічого про нього, то тільки тому, що нічого ще не придумав. Та може статись, у пана Жана-Еміля Біанкура поміж його книжкових багатств ти знайдеш навіть твір того автора, якого розшукуєш. Пан де Біанкур має славу любителя заборонених книг. Він людина із зв'язками і не боїться неприємностей. Інший за зберігання подібних книжок, можливо, потрапив би до в'язниці. А цей вийде сухий з води.

У Жака навіть у роті пересохло й запалали вуха, коли він подумав, що, може, йому пощастить на власні очі побачити те, що написав Фірмен.

— Дякую вам, пане Адора! Дякую! Я до нього піду! А з тіткою Франсуазою якось домовлюся… До того ж цікаво поглянути на негідника — пробачте, я обмовився, — на людину, здатну торгувати наказами про арешти…