Хижа

Вільям Пол Янг

АВТОБІОГРАФІЯ

Ми живемо у світі, в якому не існує поняття «нормального» як сталої ідеї чи концепції. Фундаментальну роль у нашому розумінні «нормальності» відіграє те, де і як ми росли змалку. Однак тільки тоді, коли на власній шкурі відчуємо контрастність і неоднозначність цього світу, перед кожним із нас постане виклик правдиво оцінити корінь своєї сутності.

Завжди вважав, що дитинство було «нормальним», хоча припускаю думку, що більшості читачів моя розповідь і мій життєвий шлях можуть здатися дещо незвичними. Я був старшим сином із чотирьох, народився 11-го травня 1955 року в містечку Гранд-Прері провінції Альберта у Канаді, проте переважну частину свого першого десятиліття провів із батьками, що служили місіонерами у гірській місцевості Нідерландської Нової Гвінеї (Західному Папуа), серед народу дані — племені папуасів, що з технологічної точки зору перебували у кам’яному віці. Ось таке середовище і стало моєю родиною, а мені, як першій білій дитині й водночас аутсайдеру, що ледве белькотів по-їхньому, випала честь опинитися в самому серці специфічної культури та спільноти. Інколи войовничі й агресивні, пронизані поклонінням духам, час від часу практикуючи ритуальний канібалізм, вони водночас залишили глибокий відбиток самоідентифікації та невідворотній слід у моєму характері та особистості.

Коли мене відправили в школу-інтернат, мені саме виповнилося шість рочків, і я був справжнім дані, тільки білим. Посередині навчального року батьки несподівано вирішили повернутися в цивілізований Захід. Батько працював пастором кількох невеличких церков у Західній Канаді. Після випуску я нарахував тринадцять шкільних закладів, у яких довелося навчатися за той час. Заробляв собі на життя як радіоведучий у Біблійному коледжі, згодом — як рятувальник, а пізніше працював по-чорному на нафтових родовищах північної Альберти. Провів одне літо на Філліпінах і один тур із театральною трупою перед тим, як повернутися до Вашингтону в невеличкий готель для іноземних гостей «Фелловшип Хаус». Навчання в університеті з напрямку «Релігієзнавство» завершив summa cum laude, тобто, з відзнакою; то був Ворнер Пасифік Коледж у місті Портланд штату Орегон.

Наступного року зустрів Кім Воррен і одружився з нею, після цього певний час попрацював служителем великої приміської церкви, тоді ж паралельно навчався у семінарії. Окрім того, певний час мав свій бізнес, також працював на роботодавців у різних сферах — від страхових агентств до будівельних компаній, від інвестиційних компаній до телекомунікаційних, від роботи за контрактом до виробництва продуктів харчування — займався всім необхідним, аби прогодувати сім’ю, що росла, мов на дріжджах. Я завжди був письменником, чого б це не стосувалося — пісень, поезії, новел чи звітів про служіння, та в той час не користувався цим даром для широкого кола читачів, лишень для друзів та сімейства. Хоча плідно використовував свій дар у бізнесі — писав матеріали для підприємств, створював веб-контент, бізнес-плани, маркетингові дослідження тощо.

Оповідання «Хижа» написав для своїх шістьох дітлахів, навіть не припускаючи думки про можливість його опублікувати. Статус «автора» — сюрприз як для мене, так і для інших. Загалом, я людина проста; у мене єдина дружина, шестеро дітей, двоє племінниць, п’ятеро внуків (один із них от-от з’явиться на світ). Працював генеральним директором, швейцаром, продавцем в офісі свого товариша, власника підприємства, де виробляли різноманітні тканини, у місті Мілвокі штату Орегон… Жили в орендованому будиночку в містечку Грешам у тому ж Орегоні, а моя дружина Кім перетворила житло в чудову оселю. Свій час я присвячую любові до людей, що мене оточують. Навколо мене люди віри, дивовижні друзі; тепер серед них і ви…

Певна річ, є чимало фактів, котрі, однак, не зможуть цілком відобразити мою картину життя. Та й для її змалювання не вистачило б сторінок оцієї книжки. Життєва мандрівка була і неймовірною, і нестерпною, і відчайдушним прагненням вхопитися за благодать та зберегти цілісність. Оті факти не розкажуть про душевний біль від постійного намагання адаптуватися до різних культур, про втрату близьких, знести яку було майже неможливо, про те, як одного разу волочив ноги вздовж залізничної колії і кричав у відповідь буревієві, про життя з почуттям сорому, таким глибоким та гнітючим, що постійно загрожував психіці, про мрії, не лишень зруйновані, а й викреслені зі свідомості через особисті невдачі, про надії, такі крихітні, що спусковий гачок, бувало, нав’язував єдину відповідь, аби поставити останню крапку. Оті факти не розкажуть і про потенціал любові та прощення, тяжкий шлях до примирення, спонтанні почуття благодаті та спільності, зцілення, що змінило життя, несподіване сповнення радістю.

Факти допомагають з’ясувати, де людина побувала й чим займалася, та часто приховують правду про те, ким була насправді. «Хижа» розповість набагато більше, ніж низка фактів. Певною мірою моє життя відображають обоє героїв — Мак і Міссі. Та для автора вони означають набагато більше. Це майже підсумок мого життя. Для мене все полягає в Ісусі, Отці й Святому Духу, а стосунки з людьми й саме життя — це захоплива мандрівка вірою, якою живу кожного Божого дня. Усі прагнення, бачення й мрії померли багато років тому, й мені зовсім не цікаво воскрешати їх (у будь-якому разі, нині від того антикваріату добряче би тхнуло). Я нарешті збагнув, що мені було нічого втрачати, живучи вірою. Відчуваю неймовірну радість щохвилини й щодня, і мені не жаль часу, коли насолоджуюся благодатною присутністю свого небесного Татуся. Як на мене, досконалим і по-справжньому важливим у моєму житті є лише це!

Відповідальний редактор Т. Бойко

Редактори Г. Кирієнко, Ю. Шутенко

Переклад О. Лавриненко

Макет Т. Бойко

Обкладинка О. Ковінько

Ілюстрацій В. Кулік