Холодна Гора

Історичний коментар до книги Олександра Вайсберга «Холодна Гора»

У 30-і роки Український фізико-технічний інститут був одним із найвизначнінших наукових центрів Радянського Союзу. З метою обміну досвідом його відвідали багато вчених із різних країн. І цей інститут було практично розгромлено хвилею незбагненних репресій 1937–1938 років. При цьому постраждало багато іноземних учених, які на той час працювали в УФТІ. Великий розмах репресій, арешти багатьох усесвітньо-відомих як радянських, так і закордонних учених виводять «справу УФТІ» далеко за межі подій харківського чи навіть всесоюзного масштабу, це вагома частина історії світової фізики.

Починаючи з 1962 року в УФТІ регулярно відзначалися ювілейні дати з нагоди створення інституту (1928) та здійснення першого в СРСР розщеплення атомного ядра (1932). З цього приводу в Харкові збиралися урочисті засідання, проводилися всесоюзні та міжнародні конференції, на яких ветерани науки ділилися своїми спогадами. Як правило, ці заходи супроводжувалися виданням наукових збірників, у яких розглядалися й питання історії інституту.

Та дві теми завжди ретельно обминалися. Це робота в інституті іноземних фахівців та репресії серед учених. Незважаючи на те, що всі репресовані фізики згодом були реабілітовані, згадувати їх в УФТІ було не прийнято. Книги, присвячені потерпілим уфтінцям, були видані за ініціативою вчених інших інститутів — Фізико-енергетичного (Обнінськ) [1] та Фізико-технічного низьких температур (Харків) [2].

У 1998 році в Київському видавництві «Манускрипт» вийшла книга Книга Ю. Павленко, Ю. Ранюка та Ю. Храмова «Дело УФТИ» [3], написана в результаті опрацювання архівів колишнього КГБ. Книга послугувала підмурком для цієї статті.

Ще раніше на цю ж тему були опубліковані книги учасників тих трагічних подій, колишніх уфтінців, які дивом уціліли в сталінській м’ясорубці й змогли написати свої спогади.

Одна з них — книга іноземного працівника УФТІ Олександра Вайсберга, переклад якої пропонується читачеві [4].

У 1951 році в Лондоні була опублікована книга іншого уфтінця Фріца Гоутерманса (в книзі Вайсберга його зашифровано під ім’ям «Фізель»). Це книга про методи вибивання зізнань у катівнях НКВС. Книга написана в співавторстві з київським професором історії Костем Штепою і з метою самозбереження опублікована під псевдонімами [5].

Переклад книги українською Штепа К., Гоутерманс Ф. Чистка в Росії (Харківська правозахисна група) — Харків, 2000.

Відомий італійський фізик Едоардо Амальді свого часу зібрав матеріал для книги про Гоутерманса, в якій багато уваги приділено довоєнному УФТІ [6]. Нещодавно в Петербурзі вийшла книга про того ж Гоутерманса, написана талановитим дослідником історії науки В. Френкелем [7].

Навесні 1934 року директор УФТІ Олександр Лейпунський відбуває в тривале закордонне відрядження. Його обов’язки тимчасово виконує Володимир Гей, якому пізніше випала ганебна роль головного викривача при розправі над харківськими вченими.

1 грудня 1934 року директором УФТІ було призначено нікому раніше не відомого Семена Давидовича. На час призначення директором УФТІ він не лише не мав ніяких наукових ступенів, але й не опублікував жодної наукової праці. Не встиг він цього зробити й за час свого короткотермінового директорства.

На початку 1935 року Радою праці та оборони Наркомважпрому, якому підпорядковувався УФТІ, інституту вперше були доручені технічні розробки військового характеру. Що ж це за розробки? Потужні генератори коротких хвиль, кисневий прилад для висотних польотів, авіаційний двигун, що працює на рідкому водні й т. ін.

Для забезпечення цілковитої секретності науково-дослідних робіт, що проводилися у відповідності до наказів НКВП згідно з постановою уряду СРСР, інституту було запропоновано:

1. Переглянути весь особистий склад інституту та 2. Ввести ряд обмежень і заходів для забезпечення нерозголошення відомостей про проведення в УФТІ секретних робіт. Відповідні вказівки отримали Харківський обком і Харківське управління НКВС.

Протокол № 91 закритого засідання бюро Обласного комітету КП(б)У від 14 жовтня 1935 року.

Слухали: Про Український фізико-технічний інститут.

Відзначили: Значну засміченість Українського фізико-технічного інституту класово-ворожими та контрреволюційними елементами.

Ухвалили: У зв’язку з цим вважати за потрібне провести чистку інституту, в зв’язку з чим поставити питання перед ЦК КП(б)У та Наркомважпромом про виділення спеціального представника для участі в проведенні чистки інституту від класово-ворожих елементів.

Секретар обкому Мусульбас.

Тут під «засміченістю» мається на увазі, в першу чергу, наявність в УФТІ відомих зарубіжних учених-антифашистів, яких зовсім недавно було запрошено для роботи і які досить швидко в уявлі НКВС перетворилися з першокласних фізиків на шпигунів… Харківське НКВС та обком партії почали розробку заходів, які б забезпечували режим секретності. УФТІ перетворюється на прообраз майбутніх «поштових скриньок».

Перш за все, навколо інституту було зведено мур, з’явилися прохідна та вахтер, працівникам роздали перепустки. З’явився режимний відділ з оббитими бляхою дверима та віконцем.

Наукові працівники, а особливо наукові керівники, зустріли нововведення, м’яко кажучи, без ентузіазму. Як пригадує Ольга Трапезникова [2], вона прикріпляла свою перепустку до нашийника песика, разом із яким ходила на роботу. Лев Ландау й Гоутерманс чіпляли перепустки до своїх спин, а то й понижче, висловлюючи тим самим свій протест. Розпочалася справжня війна з новим директором, перебіг якої ліг в основу книги Вайсберга.

Першим було арештовано Кореця. Друзі не полишили його в біді. В його досьє зберігся лист, що його написав Ландау. Листа було адресовано Наркому внутрішніх справ України Балицькому, прозваному Миколою Скрипником «гільйотиною України» (це був цілком заслужений комплімент):

31.12.35 р.

Шановний товаришу Балицький!

Звертаюся до Вас із проханням втрутитися в розбір справи співробітника Українського фізико-технічного інституту інженера Кореця, арештованого 28 листопада ц. р. Тов. Корець був упродовж останнього року моїм найближчим співпрацівником. Я добре знав його в особистому житті як людину, безмежно віддану радянській владі. Разом із ним ми поставили перед собою завдання робити все, що в наших силах для того, щоб зробити науку в нашій країні першою у світі. Я зовсім не можу собі уявити, щоб ця людина могла зробити будь-що вороже політиці партії. Мені не вдалося дізнатися що-небудь певне про причини його арешту. Я не можу не пов’язати його з діяльністю колишнього директора Давидовича. Всередині інституту Давидовичем була створена атмосфера брудних інтриг і грубого цькування. Більшість основних працівників інституту вважають, що Давидович розвалює інститут і порушили перед центральними органами прохання про його усунення. У відповідь на це Давидович намагався всюди і скрізь представити справу так, що співробітники інституту борються не з ним, а з дорученими інституту спецроботами. Зокрема, такі звинувачення Давидович поширював стосовно мене, і тому я з повною відповідальністю можу стверджувати, що вони являють собою брутальну брехню, що не має ніякого обґрунтування в реальній дійсності. Зараз ці обурливі звинувачення відпали з усуненням Давидовича і призначенням ЦК ВКП(б) на його місце Лейпунського. Я не сумніваюсь в тім, що Давидович і його помічники могли систематично вводити в оману органи НКВС, не вважаючи зручним занадто брутально оббріхувати мене, намагалися представити керівником змови мого найближчого працівника й помічника. Вся діяльність товариша Кореця в УФТІ відбувалася на моїх очах, і я готовий у будь-який час дати вичерпні свідчення з цього приводу.

Я дуже просив би Вас, якщо Ви знайдете це можливим, надати мені можливість в особистій бесіді з Вами переговорити стосовно справи Кореця.

Науковий керівник теоретичного відділу УФТІ Л.Д. Ландау Харків, Чайковського 16

Та даремно науковці інституту звинувачували в усіх смертних гріхах Давидовича. Адже не він, а спеціальна комісія обкому та НКВС склала й затвердила перелік заходів щодо забезпечення режиму секретності в УФТІ. Крім посилення охорони та організації секретного відділу, було складено перелік осіб, які не користувалися політичною довірою влади і яких треба під різними приводами звільнити з роботи в УФТІ. До списку, крім усіх іноземців, потрапив, зокрема, Володимир Хоткевич, мабуть, з огляду на його батька, відомого українського громадського та культурного діяча. Реалізація цих заходів, звісно, була покладена на Давидовича.

Та все ж головна причина конфлікту полягала не у впровадженні режиму секретності, а в тому, що від участі у військовій тематиці були усунені наукові керівники інституту — відомі вчені, які визначали наукову політику і здійснювали наукове керівництво інститутом. Чому так трапилось — нам невідомо. Не виключено, що вони самі відмовились від участі в роботі, яка могла обмежити свободу їхньої наукової творчості. А може, їх усунули від участі у військовій тематиці Давидович чи НКВС як таких, що не користуються політичною довірою. Військова тематика була приорітетною, працівникам, які були залучені до неї, підвищили платню.

Інститут розколовся на два ворогуючі табори, кожен із яких мав своїх союзників в інституті та покровителів за його межами.

Це, з одного боку, наукові керівники, підтримувані керівництвом Наркомважпрому в особі Юрія П’ятакова, заступника Серго Орджонікідзе, Миколи Бухаріна — начальника науково-дослідного сектора Наркомату. По другий бік барикад знаходився директор інституту, партійна та профспілкова організації, Харківське НКВС та обком партії.

Війна вийшла за межі інституту. Провідні науковці написали листа в Москву до Центрального комітету, де мали своїх прихильників, зі скаргою на Давидовича, який, не будучи вченим, сидить не на своєму місці і веде інститут до цілковитого розвалу, та з проханням відкликати з відрядження Лейпунського і призначити його знову директором інституту.

29 листопада 1935 року наказом Орджонікідзе Наркому важкої промисловості, Лейпунського було призначено директором УФТІ замість усуненого Давидовича. Відповідний наказ по інституту було оголошено 1 грудня 1935 року. Отже, Давидович був директором УФТІ рівно один рік.

Цього разу наукові керівники УФТІ могли святкувати перемогу.

При підтримці Наркомважпрому і ЦК їм вдалося практично за всіма позиціями домогтися свого: Давидовича на посаді директора було замінено Лейпунським, Кореця було звільнено із ув’язнення і поновлено на роботі в інституті. Противна сторона — Харківське НКВС та обком партії змушені були тимчасово капітулювати й полишити УФТІ в спокої. Але ненадовго. Пізніше вони жахливо помстяться за свою поразку.

Лейпунський звільнив Давидовича з роботи в УФТІ. Разом із ним були звільнені і його прибічники в інститутській боротьбі. Давидович, Рябінін, Стрельников та інші були змушені шукати собі роботу в Дніпропетровському фізико-технічному інституті. Гей повернувся до Ленінграда.

Були звільнені з роботи ті, хто виступав свідком на судовому процесі Кореця, у тому числі й Леонід П’ятигорський.

30 січня 1937 року в Москві у справі так званого «Антирадянського троцькістського центру» були засуджені до страти П’ятаков, С. Ратайчик та інші відповідальні працівники Наркомважпрому, заступники й покровителі УФТІ. Були вже пораховані дні Бухаріна. Такий поворот подій одразу ж розв’язав руки Харківському ДПУ і воно повністю відігралось за свою ганебну поразку у справі Кореця.

1-го і 4-го березня 1937 року вночі з квартири на території інституту було забрано фізика, начальника будівництва дослідної станції глибокого охолодження Вайсберга та його друга, хіміка, на той час консультанта УФТІ, Конрада Вайсельберга. Обидва вони свого часу прибули в УФТІ з Відня. Обох захопила романтика побудови соціалізму і вони дуже сумлінно й плідно працювали.

Якщо Вайсбергові вдалося вийти живим із обіймів НКВС, то з Вайсельбергом особливо не церемонились, адже він необачно прийняв радянське громадянство. Згідно з рішенням особливої наради його було розстріляно 16 грудня 1937 року.

6 серпня 1937 року було арештовано Л.В. Шубникова, Л.В. Розенкевича і трохи пізніше — В.С. Горського. Усі троє — наукові керівники УФТІ, видатні фізики із світовими іменами. Усі троє були розстріляні на ознаменування 20-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції у першій декаді листопада 1937 року. Ось що писав про них академік через 20 років:

15 серпня 1956 року

Військовому прокурору капітанові Копцову Я добре знав Л.В. Шубникова, В.С. Горського та Л.В. Розенкевича, пропрацювавши з ними 5 років в Українському фізико-технічному інституті в Харкові. Усі вони відомі мені як талановиті вчені і люди, гаряче віддані справі соціалізму. Про кожного з них окремо можу сказати таке:

Лев Васильович Шубников, безперечно, був одним із найвидатніших фізиків, що працювали у сфері низьких температур не лише у нас в Союзі, але й у світовому масштабі. Говорити про його шкідницьку діяльність у галузі фізики низьких температур цілковито абсурдно, враховуючи, що саме він був одним із творців цієї галузі в нас. Його гарячий патріотизм підкреслюється тим, що він добровільно полишив роботу в Голландії для роботи на батьківщині. Шкоду, завдану радянській фізиці передчасною загибеллю Л.В. Шубникова, важко переоцінити.

Вадим Сергійович Горський був видатним у нас у Союзі фахівцем із рентгеноструктурного аналізу. Досить сказати, що до цього часу, незважаючи на двадцять років, що минули, ми не маємо в цій галузі фізика рівної йому сили.

Лев Вікторович Розенкевич ще не встиг багато чого зробити в науці, оскільки він поміняв свій науковий фах — зайнявся ядерною фізикою всього за кілька років до арешту. Однак, уже за цей короткий строк він визначився як дуже талановитий працівник, який безперечно міг би зіграти істотну роль у розвитку цієї науки.

Герой соціалістичної праці

Академік Ландау

7 жовтня 1937 року заарештували молодого фізика-ядерника Валентина Фоміна і 22 листопада того ж року розстріляли. Він встиг опублікувати лише дві роботи. Ось одна з них:

Fomin V., Houtermans F.G., Kurchatov I.W., Leipunski A.I., Shubnikov L., and Schepkin G. Absorption of Therman Neutrons in Silver at Low Temperatures. — «Nature», 1936, vol. 138, № 3486, p. 326-327.

Якою ж була доля інших співавторів? Шубникова було розстріляно, Гоутерманса і Лейпунського ув’язнено. Що стосується Курчатова, то він згодом став академіком і тричі Героєм, «батьком» радянської атомної бомби. Таким чином доля поділила авторів статті на «ворогів народу» і народних героїв.

15 січня 1938 року в Москві вже при оформленні виїзду з СРСР на митниці було взято Гоутерманса. 25 квітня 1940 року його, як і Вайсберга, було депортовано до Німеччини.

Отже, у той час, коли багато антифашистів-біженців, рятуючись від Гітлера, виїхали до США та інших західних країн, Гоутерманс подався до Радянського Союзу й жорстоко за це поплатився. Його не лише три роки невідомо за що мордували по катівнях НКВС, але й видали тому ж гестапо разом з іншими німецькими антифашистами як презент Гітлерові з нагоди підписання пакту Молотова-Ріббентропа.

Відомо, яку вирішальну роль у створенні в Сполучених Штатах Америки атомної зброї відіграли політичні біженці-антифашисти з Європи, зокрема з Німеччини та Італії, яким американський уряд надав усі можливості для плідної праці. Поїхав би Гоутерманс до Америки, і його ім’я стояло б поруч із іменами Фермі, Теллера, Сціларда та інших творців ядерної зброї.

22 червня 1938 року в Харкові був заарештований перший директор УФТІ Обреїмов. У 1940 році за клопотанням академіків Вавілова, Йоффе, Комарова та ін. він був звільнений і поновлений на роботі в УФТІ.

А 14 червня 1938 року був арештований другий директор УФТІ Лейпунський, але вже 7 серпня того ж року звільнений.

Не минула лиха година й Давидовича, третього директора УФТІ.

Його було заарештовано вже в Дніпропетровську, де він працював начальником спецлабораторії фізико-технічного інституту. Подальша його доля нам невідома, оскільки його досьє знайти не вдалося.

А тим часом 28 квітня 1938 року в Москві було ув’язнено Ландау.

Звинувачення на його адресу стосувалися роботи в УФТІ. Майбутній Нобелівський лауреат провів у в’язниці рівно рік і був звільнений завдяки клопотанню видатних фізиків — Нільса Бора і Петра Капиці — 28 квітня 1939 року.

Набагато менше поталанило Корецю. Він був ув’язнений вдруге разом із Ландау по одній із ним справі. Але, на відміну від Ландау, він провів в ув’язненні 18 років — з 1938 по 1956.

Ще 4 березня 1935 року рішенням особливої наради НКВС СРСР по Ленінградській області був засуджений «як соціально небезпечний елемент» перший начальник теоретичного відділу УФТІ Дмитро Іваненко. 30 грудня 1935 року вказана постанова була скасована й Іваненка, на строк, що лишився, було заслано до Сибіру.

Були розстріляні парторг інституту, начальник будівництва дослідної станції глибокого охолодження Комаров П.Ф. та начальник відділу постачання Ніколаєвський. Було також заарештовано Гусака Івана Максимовича, аспіранта (?).

Що ж формально інкримінувалося харківським фізикам? Про це, мабуть, краще за всіх сказав на допиті свідок Гей, колишній заступник і виконуючий обов’язки директора УФТІ. На час допиту він уже жив і працював у Ленінграді. Він виклав цілу теорію. Невідомо лише, хто її придумав — він чи НКВС.

Допит свідка Гея тривав з 17 по 20 травня 1937 року на його квартирі в Ленінграді. Проводив його лейтенант Рєзніков. Свідок і слідчий плідно працювали чотири дні.

«Питання: Що вам відомо про існування в УФТІ контрреволюційної шкідницької організації?

Відповідь: На основі наявних у мене даних і особистих спостережень упродовж 5-річної безперервної роботи в УФТІ я вважаю, що в ньому існували й існують дві контрреволюційні групи політичних напрямків, які на певному етапі своєї шкідницької діяльності вели об’єднану контрреволюційну роботу.

Питання: Який склад вказаних вами контрреволюційних шкідницьких груп в УФТІ?

Відповідь: Я вважаю, що вказані мною контрреволюційні шкідницькі групи складаються із таких осіб:

1. Ландау Лев Давидович — колишній науковий керівник теоретичного відділу УФТІ — зараз науковий працівник інституту фізичних проблем при Академії наук у м. Москві.

2. Корець — ім’я та по батькові не пам’ятаю — колишній науковий працівник теорвідділу УФТІ, найближчий друг Ландау. Зараз мешкає в Москві.

3. Обреїмов Іван Васильович — науковий керівник лабораторії кристалів УФТІ.

4. Шубников Лев Васильович — науковий керівник кріогенної лабораторії УФТІ.

5. Трапезникова Ольга Миколаївна — дружина Шубникова — науковий працівник кріогенної лабораторії.

6. Розенкевич Лев Вікторович — науковий працівник УФТІ.

Ця група очолювалась Ландау Л.Д.

Друга контрреволюційна шкідницька група складається з іноземних фахівців, які прибули в СРСР у різний час на роботу в УФТІ, а саме:

1. Вайсберг Олександр Семенович, колишній начальник ДСГО, австрійський підданий.

2. Гоутерманс Фріц Оттович — німецький підданий, науковий керівник УФТІ.

3. Руеманн Варвара — німкеня, німецька чи англійська піддана, науковий працівник кріогенної лабораторії УФТІ.

4. Руеманн Мартін Зігфрідович — німець, підданий Англії, науковий керівник УФТІ.

5. Шлезінгер Шарлотта — німкеня, піддана Німеччини, прибула із-за кордону в СРСР разом із Гоутермансом під виглядом його родички.

6. Тісса — імені та по батькові не знаю, — угорський підданий, науковий працівник теоретичного відділу УФТІ.

Цю контрреволюційну групу очолював Вайсберг О.С.

З обома контрреволюційними групами щонайтісніше пов’язаний Лейпунський Олександр Ілліч — академік, зараз директор УФТІ, який прихильно й заохочуюче ставився як до контрреволюційної групи Ландау, так і до контрреволюційної групи Вайсберга.

Питання: На якій політичній платформі стоять і який політичний напрямок існуючих в УФТІ вказаних вами контрреволюційних груп?

Відповідь: Судячи з політичних переконань і поглядів групи Ландау і Вайсберга, я вважаю, що перша група Ландау є контрреволюційною троцькістською, а група Вайсберга є контрреволюційною групою «правого» напрямку.

Названий мною вище Лейпунський, академік, згідно з даними, що я їх маю, і які викладу нижче додатково, є «правим».

Ці обидві контрреволюційні шкідницькі групи в УФТІ, що складаються з осіб, тісно пов’язаних між собою впродовж ряду років, об’єднано виступили в 1935 році після постановки партією та урядом перед інститутом низки важливих задач, розгорнувши в УФТІ активну контрреволюційну роботу».

Не гербуючи ніякими засобами, слідча бригада у складі Торнуєва, Рєзнікова, Вайсбанда, Шалита, Дрешера та ін. почали вибивати зі своїх жертв зізнання згідно з цією недолугою «теорією». Керував операцією Рейхман.

Інститут було розгромлено. І справа не лише в тому, що найбільш видатні вчені опинилися за ґратами чи були розстріляні. Ті, хто залишився на волі, на все життя були залякані, а їхня ініціатива паралізована. Припинилися життєдайні зв’язки із зарубіжними колегами. У взаємовідносинах з’явилися недовіра, підозрілість і відчуженість. Наукову роботу обплутали режимом секретності з його наглядачами, доносами, анкетами, допусками та іншими обмеженнями, що не сприяло розвиткові науки. Директором інституту, який мав у своєму штаті професорів і академіків, було призначено аспіранта Олександра Шпетного, двійника Давидовича, який не мав на час свого призначення жодної наукової публікації і якого важко назвати вченим. Він був партійним працівником, який користувався довірою обкому партії та управління НКВС.

З нагоди 10-річчя інституту в часописі «Вісник Академії наук» була опублікована стаття Антона Вальтера [8]. В кінці цієї статті наведено перелік з 201 роботи, що були опубліковані вченими інституту за весь час його існування. Дарма шукати серед авторів такі імена, як Шубников, Горський, Гоутерманс та інші. Їх начебто й не було. На них було накладено більшовицьке «табу» і їх невільно було згадувати навіть у приватних розмовах.

На завершення цієї сумної історії наведемо без коментарів уривок із звернення учасників другої Всесоюзної конференції з фізики ядра, що відбулася 20–26 вересня 1937 року у Москві, до Сталіна [9]:

«…Успішний розвиток радянської фізики відбувається при загальному занепаді науки в капіталістичних країнах, де наука фальсифікується і ставиться на службу підсиленню експлуатації людини людиною, грабіжницьким війнам і так званому «науковому» обґрунтуванню ідеалізму й попівщини.

Підлі агенти фашизму, троцькістсько-бухарінські шпигуни й диверсанти, виконуючи волю своїх хазяїв, не зупиняються ні перед якою мерзотою, щоб підірвати могутність нашої батьківщини, вирвати у великої сім’ї народів СРСР завоювання Великої Жовтневої Соціалістичної Революції. Вороги народу проникли і в середовище фізиків, виконуючи шпигунські й шкідницькі завдання в науково-дослідних інститутах, намагаючись порушити зв’язки з практикою, що налагоджується, і протягувати під виглядом фізичних теорій всілякий ідеалістичний мотлох.

Нищівний удар, винищення фашистських гнізд є відповіддю всіх трудящих нашої країни на огидні злочини ворогів.

…Хай живе великий вождь..!»