Холодна Гора

Персоналії

Шубников Лев Васильович (29.09.1901 — 10.11.1937)

Видатний фізик-експериментатор, доктор фізико-математичних наук. Народився в 1901 році в Петербурзі. У 1918 р. поступив на математичне відділення фізико-математичного факультету Петроградського університету і в тому ж році розпочав трудову діяльність лаборантом у Державному оптичному інституті. В 1926 році закінчив Ленінградський політехнічний інститут.

З 1926 по 1930 рік працював у Лейденській лабораторії низьких температур в Голландії. З 1931 по 1937 рік — керівник кріогенної лабораторії Українського фізико-технічного інституту в Харкові, а також в 1934–1937 рр. — професор Харківського університету, завідуючий кафедрою фізики твердого тіла фізико-математичного факультету.

В його лабораторії в УФТІ розпочав свою роботу в Харкові Вайсберг.

Шубникову належить низка наукових досягнень світового значення. Це відкриття першого осциляційного ефекту в металах (ефект Шубникова — де Гааза), відкриття ідеального діамагнетизму надпровідників, перше спостереження та ідентифікація антиферомагнітного фазового переходу та низка інших.

Шубников — піонер радянської фізики низьких температур.

В УФТІ Шубниковим була освоєна кріогенна техніка, у 1931 році отримано рідкий водень, а в 1932 — рідкий гелій. Із Харкова кріогенна техніка і наука поширилася по всій країні.

6 серпня 1937 року Шубникова було заарештовано й рішенням «трійки» 28 жовтня 1937 року засуджено до розстрілу. В листопаді 1937 року разом із двома іншими видатними вченими УФТІ Левом Розенкевичем і Вадимом Горським Шубникова було розстріляно. Розстріл було приурочено до 20-х роковин Жовтневої революції.

Місце розстрілу й поховання невідомі. На довгі роки його ім’я було викреслене з вжитку, на його праці було заборонено посилатися.

Нижче ми наводимо документ із справи Шубникова — його «визнальну» заяву на ім’я слідчого, написану власноруч.

Слідчому Харківського обласного управління НКВС

тов. Скралівецькому В.І.

від ув’язненого Шубникова Л.В.

Заява

Цією заявою я визнаю свою провину перед Радянською владою і хочу в подальшому, якщо мені буде надана така можливість, чесною та сумлінною працею спокутувати свою провину. Рухомий таким устремлінням, я заявляю, що являюсь членом троцькістсько-шкідницької групи, що працювала в стінах Укр. фізико-технічного інституту. Я обіцяю слідчому давати чесні й вичерпні свідчення як про свою діяльність, так і про діяльність інших осіб. Я сподіваюсь, що моє добровільне зізнання хоч трохи применшить тяжку кару і дозволить мені повернутися до праці, яка є в нашій країні справою доблесті, честі й геройства».

Свідчення Льва Васильовича, написані його власною рукою, неможливо обійти мовчанкою. Які засоби впливу змусили цього чесного й мужнього чоловіка написати все те, що він написав? Навряд чи це були засоби фізичного впливу, бо Лев Васильович «зізнався» вже на другий день після першого допиту.

Шубникова заарештували в той самий час, коли його дружина Ольга Миколаївна Трапезникова була на останньому місяці вагітності. Дружина уславленого уфтінського склодува Єгора Васильовича Петушкова Олена Адамівна (їй дев’яносто один рік) пригадує, що Шубникова із тюрми привозили на «чорнім вороні» до пологового будинку на побачення з дружиною і новонародженим сином.

Про це Олені Адамівні розповідала сама Ольга Миколаївна. Чи не тут криється розгадка свідчень Льва Васильовиа? Безперечно, засоби впливу на Шубникова чекісти підібрали дуже ефективні й пообіцяли йому, як це було у них заведено, дружину арештувати, а дитину помістити в дитячий будинок під вигаданим ім’ям з тим, щоб її не можна було знайти і щоб вона сама не знала, хто її батьки.

Ольга Миколаївна відмовилася публічно зректися свого чоловіка. Тому вона була змушена полишити роботу та квартиру і за допомогою друзів перебралася до Ленінграда, де померла в 1997 році.

Лейпунський Олександр Ілліч (07.12.1903 — 14.08.72)

Видатний фізик, академік АН України з 1934 року. Герой Соціалістичної праці (1963), лауреат Ленінської премії (1960). Народився в 1903 році в с. Драглі Сокольського повіту Гродненської губернії (зараз — Польща). У 1926 році закінчив Ленінградський політехнічний інститут, працював у Ленінградському фізико-технічному інституті. Один із організаторів УФТІ, де працював з 1929 по 1941 рр., з 1933 по 1937 рр. — директором (з перервою). У 1941 — 1952 рр. — завідуючий відділом інституту фізики АН УРСР в Києві. З 1952 р. у фізико-енергетичному інституті в Обнінську (з 1959 р. — науковий керівник інституту) і одночасно — з 1946 року — завідував кафедрою Московського інженерно-фізичного інституту.

Наукові праці належать, головним чином, до ядерної фізики та ядерної енергетики. Лейпунський започаткував ядерну науку в Радянському Союзі. У 1932 році він разом зі своїми колегами по УФТІ вперше в СРСР здійснив реакцію розщеплення атомного ядра штучно прискореними протонами. В подальшому зосередився на дослідженні фізики взаємодії нейтронів з ядрами. Здійснив широкі дослідження в галузі ядерної енергетики. Був одним із перших, хто зрозумів перспективи, що їх відкриває перед людством ядерна енергетика. Ще до війни виступив із серією наукових праць і доповідей, присвячених обґрунтуванню можливості здійснення ланцюгової ядерної реакції. Його аспірантові Маслову було видано авторське свідоцтво на винахід атомної бомби.

Після війни Лейпунський запропонував ідею атомного реактора на швидких нейтронах. Під його керівництвом було збудовано низку дослідних та перший радянський промисловий реактор на швидких нейтронах у Казахстані.

14 червня 1938 року Лейпунського було арештовано «за підозрою в шпигунстві на користь Польщі», а 9 серпня того ж року його звільнено з-під варти, і він приступив до роботи в УФТІ.

Свідчення звинуваченого Лейпунського О.І., написані його власною рукою:

«Моя діяльність, як керівника УФТІ, принесла величезну шкоду розвитку радянської науки, оскільки, незважаючи на те, що я суб’єктивно не був пов’язаний із ворогами, які орудували в інституті, моя діяльність об’єктивно була допомогою ворогам. Тільки завдяки моїй допомозі й підтримці вороги могли так довго шкодити УФТІ. Моя підтримка ворогів полягала в наступному:

1. Я привіз в СРСР шпигуна Гоутерманса і створив йому зручні умови для шпигунської роботи.

2. Я замазував сигнали про ворожу фізіономію шпигуна Вайсберга, всіляко йому допомагав, старався зберегти його в інституті, деякий час приховував від НКВС факт виуджування ним шпигунських відомостей, видав йому позитивну ділову характеристику при його звільненні з інституту.

3. Я замазував сигнали про ворожу фізіономію контрреволюціонерів Ландау, Шубникова, всіляко старався зберегти їх в інституті. Створив їм в інституті умови для шкідницької та шпигунської роботи. Все це сталося тому, що я, внаслідок своєї цілковитої політичної безтурботності, гнилого лібералізму, переоцінив значення зв’язків із західно-європейською наукою, плазуючи перед Заходом, створив в інституті виключно сприятливі для ворогів умови».

У своїй заяві про перегляд питання про відновлення в членстві ВКП(б) Лейпунський пише:

«Я дійсно добре розумію, що припустився ряду грубих політичних помилок. Я настільки втратив більшовицьку пильність, що безглуздо довіряв званню братських компартій, дав можливість укріпитися в інституті ряду ворогів народу, довіряючи цим ворогам, а також захищав їх від справедливих вимог парторганізації. Цінуючи наукову кваліфікацію деяких працівників інституту, які виявилися ворогами народу, я мало боровся з їх шкідницькою роботою у сфері підготовки кадрів молодих радянських учених.

…У керівництві інститутом я вів цілковито гнилу політичну лінію, лінію гнилого лібералізму стосовно ворогів народу, лінію, що свідчить про те, що я виявився неспроможним давати політичну оцінку ряду фактів у житті інституту, лінію, що характеризувала мене як людину, яка втратила більшовицьку пильність, і своєю політичною сліпотою створив сприятливі умови для ворожої діяльності в інституті».

Приходько Антоніна Федорівна (26.04.1906 — 1995)

Фізик-експериментатор, академік Національної академії наук України (1964). Герой Соціалістичної праці (1976), лауреат Державної премії України (1977). Народилася в П’ятигорську. Закінчила Ленінградський політехнічний інститут (1930). У 1930–1941 рр. працювала в Харківському фізико-технічному інституті, в 1941–1944 рр. — в інституті фізичної хімії НАНУ. З 1944 р. — зав. відділом фізики кристалів Інституту фізики НАНУ (в 1965–1970 рр. — директор).

Праці відносяться до низькотемпературної спектроскопії твердого тіла і оптики молекулярних кристалів. В УФТІ працювала в лабораторії Обреїмова.

Дружина Лейпунського.

Обреїмов Іван Васильович (08.03.1984 — 02.12.1981)

Фізик-експериментатор, академік АН СРСР (1958). Золота медаль С.І. Вавілова (1959). Організатор і перший директор Українського фізико-технічного інституту.

Народився в Аннесі (Франція). Закінчив Петроградський ун-т.

У 1919–1924 рр. працював в Державному оптичному інституті, в 1924–1929 рр. — у Ленінградському фізико-технічному інституті, 1929–1941 рр. в Харківському фізико-технічному ін-ті (1929–1932 рр. — директор), в 1942–1944 рр. — у Державному оптичному інституті, в 1944–1954 рр. — в ін-ті органічної хімії АН СРСР, в 1954–1965 рр. — в інституті елементоорганічних сполук АН СРСР, з 1965 р. — в ін-ті загальної і неорганічної хімії.

У 20-х роках відвідав Лейденську, Кембріджську і ряд інших наукових лабораторій Європи.

Наукові праці відносяться до фізики кристалів, молекулярної спектроскопії, оптичної оптики, світлооптики.

Будучи заступником директора Ленінградського фізико-технічного інституту А. Йоффе, взяв на себе основні клопоти щодо організації й будівництва Харківського фізико-технічного інституту.

Активно залучав до роботи в інституті іноземних учених. Олександр Вайсберг був запрошений працювати в УФТІ Обреїмовим і прибув до Харкова під час його директорства.

22 липня 1938 року Обреїмова було заарештовано в м. Харкові і звинувачено в тому, що він був агентом німецької та англійської розвідок і учасником правотроцькістської організації. Він також звинувачувався в тому, що належав до групи наукових працівників, які наполягали на визнанні «чистої» науки і на тому, щоб наукою займались лише «геніальні» люди. 19.11.40 року постановою «особливої трійки» «за антирадянські» висловлювання Обреїмову було визначено строк покарання у 8 років виправно-трудових таборів. З клопотанням про звільнення Обреїмова у відповідні органи зверталися такі видатні вчені, як Вавілов, Йоффе, Комаров та інші. Вони характеризували Обреїмова як видатного фахівця в галузі фізики. 21 травня 1941 року постановою особливої наради при НКВС СРСР справа стосовно Обреїмова була припинена, а його самого було звільнено з-під варти. Досьє Обреїмова знаходиться в Москві й проглянути його нам не вдалося.

Ландау Лев Давидович (22.01.1908 — 01.04.1968)

Видатний фізик-теоретик, академік АН СРСР, Герой Соціалістичної праці (1954), Державні премії СРСР (1946, 1949, 1953). Ленінська премія (1962). Член багатьох зарубіжних академій і наукових товариств. Нобелівський лауреат (1962).

Народився в Баку. Закінчив Ленінградський ун-т (1927). У 1927– 1932 рр. — аспірант, науковий співробітник Ленінградського фізикотехнічного інституту. В 1932–1936 рр. очолював теоретичний відділ Українського фізико-технічного інституту й одночасно завідував кафедрою теоретичної фізики Харківського механіко-машинобудівного інституту, а з 1935 р. — кафедрою загальної фізики Харківського університету. З 1937 року завідував теоретичним відділом інституту фізичних проблем АН СРСР. Одночасно був професором Московського ун-ту (1943–1947 рр. і з 1965 р.) і Московського фізико-технічного інституту.

Коло його наукових інтересів дуже широке й торкається майже всіх розділів фізики. Автор фундаментальних результатів з квантової механіки, теорії фазових переходів другого роду, теорії Фермі-рідини і теорії надплинності, фізики космічних променів, квантової теорії поля, фізики елементарних часток, фізики плазми.

Героєм Соціалістичної праці Ландау став за участь у роботах із створення атомної бомби.

Автор всесвітньовідомого багатотомного «Курсу теоретичної фізики» Л.Д. Ландау і Є.М. Ліфшиця, ниписання якого було розпочато в Харкові. До кінця своїх днів зберігав тісні наукові й дружні контакти з харківськими фізиками.

27 квітня 1938 року Ландау було заарештовано. У цей час він жив у Москві й працював в інституті фізпроблем. Його було звинувачено в тому, що він є активним учасником харківської антирадянської шкідницької організації, провадив підривну шкідницьку діяльність у науці.

За клопотаннями видатних вітчизняних (зокрема, П.Л. Капиці) та зарубіжних (Н. Бор) учених 28 квітня 1939 року його було звільнено.

Гоутерманс Фрідріх Георг (у книзі — Фізель) (22.01.1903 — 1.02.1966)

Фізик. Народився в Данцигу (тепер Гданськ). У 1928 р. отримав ступінь доктора філософії в Геттінгенському ун-ті. В 1933–1934 рр. працював в Англії, в 1935–1937 рр. — в Українському фізико-технічному інституті, в 1940–1945 рр. — в науково-дослідній лабораторії в Шарлоттенбурзі, 1945–1952 рр. — в Геттінгенському ун-ті (з 1950 р. — професор). З 1952 року професор Бернського ун-ту і директор організованого ним центру фізичних досліджень при ун-ті.

Ще в Геттінгемі Гоутерманс разом з одеситом Георгієм Гамовим в 1928 році опублікували класичну роботу про квантово-механічні аспекти радіоактивного розпаду атомних ядер.

Роботи належать до ядерної фізики, фізики високих енергій, ядерної геології. У 1929 році вперше висловив думку про ядерне (термоядерне) походження енергії зірок. У 1940 році також уперше звернув увагу на елемент плутоній як на сировину для виготовлення атомної бомби. Був близький до створення лазера, брав участь у створенні електронного мікроскопа.

Харківські роботи Гоутерманса присвячені фізиці нейтронів.

Ці роботи виконані в співавторстві з Шубниковим, Курчатовим та іншими видатними радянськими фізиками.

1 грудня 1937 року Гоутерманса було арештовано на московській митниці, де він оформляв свій виїзд за кордон, за підозрою в належності до агентури гестапо. 25 квітня 1940 року особлива нарада при НКВС СРСР прийняла рішення про видворення Гоутерманса Фріца Оттовича, як небажаного іноземця, за межі Радянського Союзу.

Повернувшись до Німеччини, Гоутерманс влаштувався до приватної лабораторії Манфреда фон Арденне, де продовжив заняття ядерною фізикою та почав досліджувати ланцюгову реакцію поділу ядер. У 1941 р. він виклав наслідки своїх теоретичних досліджень на 33 сторінках звіту «До питання про запуск ланцюгової реакції», на який німецька влада не звернула належної уваги.

Восени 1941 року Гоутерманс у формі майора люфтваффе з’явився в УФТІ, чим дуже здивував працівників інституту, які залишилися на окупованій території. Адже всі гадали, що його було розстріляно. Цей візит в подальшому розцінювався як доказ того, що він таки був шпигуном і що репресії 1937 року не були безпідставними.

У 1951 році в Лондоні була видана книга Гоутерманса, написана ним разом із співкамерником по Лук’янівській в’язниці Костем Штепою. З метою конспірації книга була видана під псевдонімами. Вона була предтечею «Архіпелагу ГУЛАГ» Олександра Солженіцина.

З 1952 року й до своєї смерті в 1966 році вчений працював у Швейцарії в створеному ним центрі фізичних досліджень при Бернському університеті.

Вайсельберг Конрад Бернардович (Марсель) (25.10.1905 — 16.12.1937)

Хімік. Народився в м. Берлат, Румунія, у сім’ї австрійського лісоторговця. У 1907 році сім’я переїхала до Чернівців, а в 1914 р. — до Відня. У 1925 р. закінчив середню школу, згодом — інститут. У 1934 році його було запрошено на роботу в Харків у вуглехімічний інститут.

З 1936 року працює в Українському фізико-технічному інституті.

У 1934 році одружився з домробітницею Вайсберга — Микало Ганною Давидівною. У лютому 1937 року прийняв радянське громадянство. 4.03.1937 його було заарештовано за звинуваченням у тому, що він прибув із-за кордону для проведення контрреволюційної троцькістської діяльності проти СРСР і став учасником контрреволюційної групи іноземних фахівців в УФТІ. 16 грудня 1937 року за вироком особливої наради розстріляний.

У книзі Вайсберга виведений під ім’ям Марселя. Марсель — ім’я брата Конрада Вальсельберга.

В архівах гестапо записано, що Вальсельберга віднесено до категорії персон, які являють серйозну небезпеку для Німеччини, з погляду поліції держбезпеки Німеччини підлягає арешту. Свідчення за 1939–1940 рр.

Ланге Фріц Фріцович (16.12.1899 — 25.07.1987)

Автобіографія.

Я народився 16 грудня 1899 року в Берліні — Фрідріхсгаген. Сім’я складалася із батька — службовця, матері й сестри. Зараз нікого із них уже немає в живих.

У 1918 році закінчив реальну гімназію і під час війни влітку 1918 року був призваний рядовим в армію. Пробув там 4 місяці, в боях участі не брав.

З кінця 1918 року по 1924 рік навчався в університетах Берліна, Фрейнбурга і Кіля. Закінчив Берлінський університет у 1924 році, займався фізикою, хімією, математикою, термодинамікою, одержанням надвисоких напруг за допомогою грозової електрики, розробляв методи отримання швидких часток і першим отримав жорсткі катодні промені та рентгенпромені, що відповідають b- і γ-променям радію і застосовував їх у галузі ядерної фізики. Виконав також і низку других робіт, що видно із переліку праць.

Приблизно в 1928 році став цікавитися політичними подіями.

В будь-яких політичних партіях не перебував, однак симпатизував комуністичному рухові.

У 1930 році на запрошення академіка Йоффе А.Ф. я відвідав Радянський Союз, Ленінград.

З приходом Гітлера до влади я вирішив з Германії емігрувати.

У 1935 році, проживаючи в Лондоні, я прийняв запрошення переїхати до Радянського Союзу на роботу в Український фізико-технічний інститут у Харкові. Там я заснував лабораторію ударних напруг і був її науковим керівником. У тісній співпраці зі швидкозростаючим колективом молодих наукових працівників, із яких четверо захистили при мені кандидатські дисертації, я продовжив з ним подальший розвиток та вдосконалення імпульсної методики і спорудив найбільший на той час у світі агрегат на 5 мільйонів вольт. На ньому ми вели різні роботи в галузі ядерної фізики і швидких часток.

Цим роботам передувала низка трудомістких будівельних і підготовчих робіт. Моя діяльність у Харківському фізико-технічному інституті охоплює період з червня 1935 року аж до евакуації на схід під час війни у вересні 1941 року.

Так ці роботи були перервані.

У 1936 році клопотався про надання мені радянського громадянства і був прийнятий 9 лютого 1937 року.

Одружився в Харкові в 1936 році. У квітні 1940 року мені було присуджено ступінь доктора фізико-математичних наук без захисту дисертації. У вересні 1941 року був із сім’єю евакуйований в числі робітників УФТІ й працював в Уфі, в Київському інституті фізики і математики АН УРСР старшим науковим співробітником. За постановою Уряду СРСР у 1943 році був відряджений в Уральську філію АН СРСР, у Свердловськ, для виконання спецзавдання, де я лишався до кінця 1945 року старшим науковим співробітником лабораторії № 2 АН СРСР аж до організації лабораторії при Головміськбуді в Москві, начальником якої я був з початку 1946 року до цих пір.

Вересень 1952 р.

Ще в 20-х роках у світі фахівців Ланге вже мав загальновизнане ім’я завдяки своїм відчайдушним експериментам. Він встановив пристрій для вивчення грозових розрядів на горі Монте Женерозо поблизу м. Лугано, що мало на меті за допомогою блискавки провести експерименти щодо розщеплення ядра (14 — 16 млн. вольт). Над 1200 метровою прірвою гірського масиву Женерозо була встановлена 800 метрова антена, що під час монтажу багато разів переривалася. Під час монтажних робіт у горах один із учасників — науковець Урбан — зірвався й загинув.

У Харкові Ланге конструював компактні високовольтні розрядні трубки, на основі яких створював нейтронні генератори та джерела рентгенівського випромінювання. Збудував найбільшій на той час у світі генератор Маркса на напругу 5 мільйонів вольт.

Ланге — єдиний з іноземних вчених УФТІ, що не був ні арештований, ні висланий. Ось як пояснює це інститутська легенда.

Після прийняття радянського громадянства Ланге був викликаний військкоматом на медичну комісію. На комісії він виділявся серед інших допризовників своїм солідним віком, поганим знанням мови, незграбністю та незугарністю. Коли з’явилася підозра на плоскостопість, лікарі попросили його вмочити ногу в таз з водою і зробити відбиток ступні на підлозі. Замість цього Ланге перевернув таз, наступивши на його край. Цим вчинком було покладено край довготерпінню лікарів, вони зателефонували до НКВС і повідомили про те, що в них знаходиться підозрілий допризовник, який щойно здійснив акт шкідництва. Оперативний загін не заставив себе довго чекати. Подивившись на паспорт Ланге і на нього самого, командир суворо запитав: «Чи немає у вас ще якогось документ? Немає? Тоді одягайтеся, громадянин Лангет, поїдете з ними». Коли ж Ланге почав натягувати штани, то намацав у кишені ще одного документа і простягнув його оперативникові. Той почав його недбало читати.

Зненацька його обличчя помертвіло. З непідробним жахом він протягнув документа назад зі словами: «Вибачте, товаришу Ланге», — і позадкував до дверей, козиряючи та кланяючись, потім прожогом кинувся за двері, щасливий від того, що вирвався з такої халепи.

Що ж сталося? Німецьких антифашистів зустрічали в країні з великою честю. Якось Сталін був у доброму гуморі й особисто підписав невеликій партії прибулих фахівців посвідчення особи, в яких вказувалося на необхідність усім радянським і партійним органам всіляко сприяти пред’явникам посвідчень. Цей підпис, мабуть, і послужив тією індульгенцією, що вберегла Ланге від пекла.

У 1941 році Ланге евакуювався і разом із лабораторією влився в Київський інститут фізики та математики, що знаходився на той час в Уфі. Там йому вдалося здійснити свою мрію — спорудити розроблену ще в Харкові центрифугу. В 1943 р. він разом з центрифугою опиняється в Уральському фізико-технічному інституті в Свердловську, а з 1945 року — у лабораторії № 2 в Москві. Згодом він очолив у Москві лабораторію № 4, замасковану під НДІ Головміськбуду. В кінці 40-х Лабораторію № 4 розформовують, її устаткування та персонал передають у лабораторію № 2, а самого Ланге спроваджують до Дніпропетровська викладати фізику студентам.

Ланге не користувався політичною довірою властей. Коли в Дніпропетровську планувалося спорудження ракетного заводу і почалася «чистка» міста від небажаних елементів, його було звільнено з роботи під сміхотворним приводом — за погане знання російської мови.

З 1953 р. Ланге знов у Москві, де працює професором Всесоюзного електротехнічного інституту, проводячи досліди в галузі техніки високої напруги та ізоляційних матеріалів, водночас викладає у Енергетичному інституті. У 1959 році переселився до НДР і поновив своє німецьке громадянство. В Берліні він працював завідуювачем лабораторії фізики в Інституті біології. У 1964 році вийшов на пенсію.

Співробітники Харківської лабораторії ударних напруг Ланге, Маслов та Шпінель у 1945 році отримали авторське свідоцтво на винахід атомної бомби з пріоритетом 1940 року. Сам він був автором винаходу способу виготовлення бомби шляхом виділення урану-235 із природної суміші за допомогою центрифуги. Помер 25.07.1987.

Гей Володимир Володимирович (1900–1955)

Народився у м. Пскові. У 1930 році закінчив фізико-механічний факультет Ленінградського політехнічного інституту. В цьому ж році поступив на роботу в Ленінградський фізико-технічний інститут, звідки в 1932 році перевівся в УФТІ. Працював в лабораторії Лейпунського. Користувався довірою останнього, який призначив його своїм заступником і виконуючим обов’язки директора УФТІ на час свого відрядження за кордон.

У 1935 році був звільнений з УФТІ, повернувся до Ленінграду і поступив на роботу в НДІ № 99 науковим співробітником.

Комаров Петро Фролович (?–?)

Ні особової справи Комарова в архіві УФТІ, ні його досьє в архіві НКВС знайти не вдалось. Ніхто з ветеранів УФТІ про його долю нічого не знає. Був парторгом УФТІ, після арешту Вайсберга очолив будівництво дослідної станції глибокого охолодження і в 1937 році був розстріляний.

Давидович Абрам Семенович (?–?)

Ніяких документальних свідчень про Давидовича знайти не вдалося. За деякими свідченнями він прибув до УФТІ з Ленінграда.

Посаду директора УФТІ йому «виклопотав» його друг по Ленінграду Гей. Після повернення Лейпунського з Англії перевівся до Дніпропетровського фізико-технічного інституту начальником спецлабораторії, але невдовзі був заарештований. Подальша доля Давидовича нам невідома. Швидше за все, його було розстріляно.

Руеман Мартін Зігфрідович (?–?)

Англійський учений та інженер, фахівець у галузі низьких температур. Разом зі своєю дружиною Варварою на запрошення Вайсберга прибув на роботу в УФТІ в 1932 році. Працював в лабораторії Шубникова, згодом очолив дослідну станцію глибокого охолодження, директором будівництва якої був Вайсберг. У 1937 році після арешту Вайсберга виступив на його захист і на знак протесту проти його арешту покинув роботу і виїхав за кордон. Ще недавно мешкав у США.

Тісса Ласло (07.07.1907 — 15.04.2009)

Фізик-теоретик угорського походження. У 1934 році брав участь у роботі 30-ї теоретичної конференції в Харкові й залишився працювати в УФТІ у відділі Ландау. У Харкові захистив кандидатську дисертацію. На початку 1937 року виїхав з СРСР. Зараз працює в Масачусетському технологічному інституті (США). В архівних матеріалах НКВС фігурує як резидент гестапо в УФТІ.

Плачек Георг (26.09.1905 — 11.10.1955)

Фізик-теоретик. Народився в Брно. Отримав ступінь доктора філософії у Віденському університеті. У 1932–1938 рр. (з перервами) працював в Інституті теоретичної фізики Нільса Бора в Копенгагені. У 1936–1937 рр. працював в УФТІ. У 1938 р. переїхав до США.

В архівних справах фігурує як резидент гестапо в УФТІ.

Микало Ганна Давидівна (у книзі — Олена, Дружина Марселя) (29.01.14 — ?)

Автобіографія. Я, Ганна Давидівна Микало, народилася в 1914 році в селі Михайлівці Запорізької області. Батько селянин, помер у 1919 році. Мати з перших днів колективізації — член колгоспу.

Я 2 роки вчилася в сільській школі. Приїхала в Харків у 1931 році. Працювала в їдальні офіціанткою та прибиральницею. Один час (2 роки) навчалася у вечірній школі для дорослих. З 1934 по 1937 я дитиною була на утриманні чоловіка.

З 1937 року працювала в артілі імені 20-ї п’ятирічки решелевщицею. Під час окупації працювала в УФТІ прибиральницею, коли прийшли наші працювала підсобницею. Зараз працюю в склодувній майстерні.

Чайковського 6 кв. 3. Жовтня 1943 року.

У 1934 році вийшла заміж за Конрада Вайсельберга. У 1936 році у неї народився син, якого на честь Вайсберга було названо Олександром.

Харламов Олександр Конрадович (25.12.1936)

Автобіографія. Я, Харламов Олександр Конрадович, народився в сім’ї австрійського громадянина Вайльсельберга Конрада Бернардовича і українки Микало Ганни Давидівни. Моє дитинство минуло в селі Михайлівці Запорізької області. Там я закінчив перший клас початкової школи в 1945 році. Потім переїхав до Харкова, де мешкаю і зараз. Закінчив середню школу, технікум, політехнічний інститут (вечірнє відділення). Працював автослюсарем, інженером-конструктором. Зараз працюю заступником головного технолога заводу.

Одружений, маю сина, доньку та двох онуків.

Єдиний на сьогодні живий персонаж книги Вайсберга. Коли його батька розстріляли, він був немовлям. Мати боялася за його життя і змінила його прізвище на Микало, а при одруженні порадила йому взяти прізвище нареченої. Так він став Харламовим.

Федорова Маргарита Федорівна (Сергеєва) (12.07.1907 — 1988)

Фізик. Народилася в Ленінграді. У 1927 р. поступила в Ленінградський політехнічний інститут. У 1932 р. перевелася в Харківський механіко-машинобудівний інститут, який закінчила в 1932 році за спеціальністю «фізика». Після закінчення інституту працювала в Українському фізико-технічному інституті науковим співробітником. У 1934 році поступила в аспірантуру, яку закінчила в 1937 році. Після закінчення аспірантури працювала на дослідній станції глибокого охолодження. У 1941 році евакуювалася до Кемерово, де працювала на азотно-туковому заводі. З 1946 року Федорова працює старшим науковим працівником УФТІ. В 1950 році захистила кандидатську дисертацію.

Наукова діяльність Маргарити Федорівни відноситься до досліджень з адсорбції газів при низьких температурах і тискові.

З 1974 року на пенсії.

Пятигорський Лазар Мойсеєвич (17.05.1909 — 12 06.1993)

Фізик-теоретик. Народився в с. Фундуклеївка Одеської області.

У 1931 році закінчив Харківський фізико-хіміко-математичний інститут, математичний факультет (пізніше Харківський держуніверситет).

З 1931 року працює в УФТІ аспірантом. У 1936 році закінчує аспірантуру й продовжує працювати в теоретичному відділі УФТІ до евакуації.

Одночасно веде викладацьку роботу. 1931–1935 рр. — старший викладач ХДУ, 1935–1940 рр. — завідуючий кафедрою теоретичної фізики, 1940–1941 рр. — старший викладач ХДУ.

У 1937 році в Москві у видавництві ГОНТИ вийшла «Механіка», видана П’ятигорським у співавторстві з Л. Ландау.

В евакуації — старший викладач Об’єднаного українського головного університету (Кзил-Орда, Казахстан).

З 1944 року знову в УФТІ. У 1955 році захищає кандидатську дисертацію.

У 1956 році переводиться під Москву в Менделєєво.

Корець Мойсей Абрамович (12.10.1908–1984)

Народився в Севастополі. Коли йому було 8–9 років сім’я переїхала до Сімферополя. У 1926 році Корець поступає до Ленінградського політехнічного інституту на фізико-математичний факультет. На початок 30-х відноситься його знайомство з Ландау та перші «проби пера» в журналі «Знание — сила».

Будучи на 4-му курсі (1932) Корець завідує кафедрою фізики в Комвузі ім. Сталіна в колишньому Таврійському палаці. Після закінчення фізико-технічного інституту деякий час працює в Свердловському фізико-технічному інституті, потім, на запрошення Ландау, перебирається до Харкова, де обіймає посаду інженера теоретичного відділу і, за сумісництвом, асистента Ландау в місцевому університеті.

В наприкінці 1935 року Кореця було заарештовано і невдовзі звільнено й поновлено на роботі в УФТІ.

У 1937 р Корець слідом за Ландау переїздить в Москву, де в 1938 р. працює в Московському педагогічному інституті.

27 квітня 1938 року був знову арештований і звільнений лише в 1952 році. В кінці 50-х живе в Москві й працює в журналі «Природа».

Рябінін Юрій Миколайович (26.09.1908 — 25.03.1986)

Доктор фізико-математичних наук, професор, лауреат Ленінської премії.

Народився в Петербурзі. Закінчив фізико-механічний факультет Ленінградського політехнічного інституту в 1930 році. З 1927 по 1930 рр. працював в Ленінградському фізико-технічному інституті.

З 1930 року — Українському фізико-технічному інституті. Працював у кріогенній лабораторії Шубникова.

Наукові роботи присвячені фізиці низьких температур. Брав участь в оборонній тематиці. У 1935 році працював старшим інженером ДСГО.

З 1936 року — керівник спецлабораторії в Дніпропетровському фізикотехнічному інституті. У тому ж році переходить на роботу в московський Інститут хімічних і фізичних досліджень.

Торнуєв Дмитро Іванович (1894–?)

Оглядова довідка за архівно-слідчою справою № 12032 на Торнуєва Дмитра Івановича, 1894 р.н., уродженця села Торопець Калінінської обл. росіянин, к/чл. КПРС, з середньою освітою, к. працівник УНКВС у Харківській обл., який до арешту працював заст. нач. сектора кадрів комітету у справах кінематографії і проживав у м. Москві.

Торнуєва заарештовано 10 травня 1941 року УНКВС у Московській обл. за порушення соціалістичної законності в слідчій роботі і 31 травня 1941 р. військовим трибуналом військ НКВС Київського воєнного округу Торнуєв на підставі ст. 206-17 п. «б» УК УРСР був засуджений до вищої міри кримінального покарання — розстрілу.

За вироком Торнуєва визнано винним у фальсифікації слідчих матеріалів і порушенні процесуальних норм при розслідуванні справ про контрреволюційні злочини.

Визначенням Військової колегії Верховного Суду СРСР від 9 жовтня 1941 року вибрана щодо Торнуєва вища міра покарання замінена на 10 років ВТТ.

Архівно-слідча справа № 12032 на Торнуєва зберігається в обліково-архівному відділі УКДБ Харківської області.

18 квітня 1959 року. Помічник воєнного прокурора у Харківській області полковник юстиції Райхман.

Рейхман Лев Йосипович (1901–?)

Оглядова довідка за архівно-слідчою справою № 975092 щодо звинувачення Рейхмана Льва Йосиповича, 1901 р. народження, уродженець м. Чернігів, до арешту — нач. 7 відділу ГУДБ НКВС СРСР.

25 січня 1940 року Військовою колегією Верховного суду СРСР Рейхман за ст.ст. 58-1 «а» і 58-11 КК РРФСР засуджений до ВМП.

Вирок приведено до виконання 26.01.1940 р.

…робота на відповідальних посадах в органах НКВС УРСР, згодом нач. ГУДБ НКВС СРСР у своїй діяльності проводив ворожу роботу, спрямовану на винищення партійно-радянських кадрів і збереження від розгрому контрреволюційних формувань.

Рейхман арештований 24.10.1938 р., на наступний день він уже повністю визнав себе винним.

У судовому засіданні Рейхман також повністю визнав себе винним у всьому, опріч шпигунства, і підтвердив свої свідчення, дані на попередньому слідстві.

Із свідчень Рейхмана видно, що в Харків у серпні 1937 року він був посланий Леплевським із ворожими намірами.

Рейхман у своїх свідченнях розповів про кілька фактів своєї шкідницької діяльності в Донбасі та Києві, однак його ворожа діяльність у Харківській області слідством деталізована не була, за його свідченнями ніхто із арештованих не проходить.

Рейхман про Харків лише показав, що за 1937 рік по Харківській області «трійкою» було розглянуто справи на 9 850 чоловік. Із них

засуджено до розстрілу 3 450 чол., а всі інші — до різних строків покарання.

До справи додана копія доповідної записки Рейхмана від лютого 1938 року, адресованої Єжову, в якій Рейхман вказує, що Харківщина ще продовжує бути значно засміченою ворожими елементами.

Він вказує, що ним узято на облік 12 154 чоловік ворожих елементів, із яких намічено до арешту в першу чергу 3 748 чоловік. У зв’язку з цим він просить Єжова виділити додатковий ліміт на Харківську область в обсязі 8 000 чоловік, із них по 1 категорії 3 000 чол., по другій — 5 000 чол.

Цю свою доповідну записку Рейхман на слідстві пояснив таким чином:

У лютому 1938 року в м. Києві скликалася оперативна нарада під керівництвом Єжова, який на цій нараді, заслухавши доповіді з місць, заявив, що по Україні треба ще розстріляти тисяч тридцять. Тоді ж ним було запропоновано скласти додаткові заявки на ліміти, що він і зробив.

Слідство у справі Рейхмана велося в Москві.

Воєнний прокурор ГВП майор юстиції Зиков 7 квітня 1955 р.

Копія вірна: Пом. військового прокурора КВО у Харківській області Полковник юстиції Райхман

Дрешер Григорій Мойсейович (04.10.1905–?)

З 1935 року в Харкові — оперуповноважений, пом. начальника відділення, начальник відділення III відділу ХОУ НКВС. Арештований 21.04.1938 р. Слідство вів Шнайдер. Звинувачений у контрреволюційній діяльності. 28.03.1939 р. справу щодо звинувачення припинено.