Маленький друг

Еллісон стояла біля підніжжя сходів, одною рукою стискаючи голівку балясини у формі тюльпана.

— Еллісон? — досить різко запитала Гаррієт. — Що з мамою?

Мама вліпила їй ляпаса. Хоч не сильно й боліло, та ляснуло гучно. Гаррієт приклала до щоки долоню й вирячилася на матір, яка швидко дихала дивними уривчастими ковтками.

— Мамо? Що я зробила? — Від шоку вона не могла навіть плакати. — Якщо ти хвилювалася, чому не подзвонила Гелі?

— Я не можу видзвонювати Галлам і підіймати весь їхній дім глупої ночі!

Еллісон, що стояла під сходами, здавалося, очманіла не менше за сестру. Гаррієт запідозрила, що суть цього непорозуміння, хай там яке воно було, якось стосується Еллісон.

— Ти щось зробила, — гаркнула вона. — Що ти їй наговорила?

Але Еллісон не відривала очей — округлих, здивованих — від їхньої матері.

— Мамо? — звернулася вона. — Тобто «ночі»?

Шарлотту, що тримала руку на поручні, ніби чимсь стукнуло.

— Зараз вечір. Вечір вівторка, — сказала Еллісон.

На мить Шарлотта одебеліла з вибалушеними очима й злегка розтуленим ротом. Тоді побігла сходами — гучно ляскаючи капцями без підборів — і визирнула з вікна біля вхідних дверей.

— Світе мій милий, — мовила вона, нахиляючись уперед, обома руками впершись у підвіконня. Тоді відімкнула засув і вийшла в сутінки на передню веранду. Дуже повільно, ніби уві сні, вона підійшла до крісла-гойдалки й сіла. — Небеса, — сказала вона. — Ви правду кажете. Я прокинулася, а на годиннику була шоста тридцять, і я, о боже мій, подумала, що то шоста ранку.

Якийсь час не чулося нічого, окрім цвіркунів і голосів із вулиці. У Ґодфрі зібралася компанія: на під’їзній доріжці стояла незнайома біла машина, а вздовж бордюру спереду розмістився універсал. У жовтому світлі на задній веранді здіймалися клубки диму з барбекю.

Шарлотта підняла погляд на Гаррієт. Обличчя в жінки було спітніле, надто бліде, а зіниці такі величезні, чорні й зівущі, що райдужні оболонки майже позникали, лишилися тільки сяйливі блакитні корони, ніби по краях затемненого місяця.

— Гаррієт, я думала, тебе цілу ніч не було… — Вона обливалася холодним потом і хапала повітря, ніби щойно ледь не втонула. — Дитинко. Я думала, тебе викрали чи ти померла. Мамі приснився поганий сон і… о, боже милий. Я тебе вдарила. — Вона затулила обличчя руками й розплакалася.

— Мамо, ходімо всередину, — тихенько попросила Еллісон. — Будь ласка. — Не можна, щоб Ґодфрі чи місіс Фонтейн бачили, як їхня мама в нічній сорочці на веранді плаче.

— Гаррієт, іди сюди. Як же ти мені пробачиш? Мама здуріла, — ридала вона, схлипуючи Гаррієт у волосся. — Вибач мені, будь ласка…

Гаррієт, затиснута під незручним кутом до материних грудей, спробувала виборсатися. Її душило. Десь угорі, ніби здалеку, мама плакала й кашляла з рубаним приглушеним звуком, наче викинута на пляж жертва кораблетрощі. Рожева тканина її нічної сорочки, притиснута Гаррієт до щоки, стояла так близько перед очима, що здавалася навіть не тканиною, а наче технічним перехресним штрихуванням шорсткої мотузяної пряжі. Було цікаво. Гаррієт знову затулила очі об мамині груди. Рожевість щезла. Розплющила обидва ока: вона вигулькнула знову. Гаррієт експериментувала, почергово моргаючи, спостерігаючи появу й зникнення цієї оптичної ілюзії, доки на тканину не скотилася величенька сльоза — надмірно велика — і розійшлася там темною плямою.

Мати зненацька схопила її за плечі. Обличчя в неї блищало й пахнуло охолоджувальним кремом; очі чорнильно-чорні й чужі, ніби в акули-няньки, яку Гаррієт бачила в океанаріумі на узбережжі Затоки.

— Ти не знаєш, як це, — сказала вона.

Гаррієт знову причавило до материної нічної сорочки. «Зосередься», — звеліла вона собі. Якщо дуже сильно над чимсь замислитися, то можна опинитися деінде.

На передній веранді навскіс лежав паралелограм світла. Двері стояли прочинені навстіж.

— Мамо? — почула вона дуже вутлий голос Еллісон. — Будь ласка…

Коли зрештою мама дозволила взяти її за руку й затягнути всередину, Еллісон обережно повела її до дивана, всадовила, підклавши під голову подушечку, і ввімкнула телевізор, який своєю балаканиною, запальною музикою, невимушеними голосами дарував щире полегшення. Далі Еллісон моталася туди-сюди, приносила «клінекси», порошки від головного болю, сигарети й попільницю, склянку крижаного чаю й пакетик льоду, який мама тримала в морозилці, — прозорий пластик, блакитний, мов басейн, у формі півмаски арлекіна з Марді-Ґра99, — що його вона надягала на очі, коли її непокоїли синуси або мучили, як вона висловлювалася, нудотні головні болі.

З цієї гірки заспокоєнь їхня мама прийняла «клінекс» і чай, а тоді, весь цей час щось неуважно бурмочучи, притиснула собі до лоба аквамариновий пакетик льоду.

— Що ж ви про мене подумали?.. Мені так соромно за себе… — Гаррієт, поки вона сиділа й роздивлялася маму з крісла навпроти, не йшла з голови та льодяна маска. Кілька разів вона бачила, як її батько наступного ранку після того, як випив, заціпеніло сидить у себе за столом з блакитною льодяною маскою на голові й водночас комусь телефонує чи сердито гортає свої папери. Та в материному віддиху алкоголю не відчувалося. Коли мама притискала її до грудей там на веранді, Гаррієт нічого не вчула. Та й узагалі її мама не п’є — не так, як батько. Час від часу вона замішувала собі бурбону з колою, але зазвичай носилася з ним весь вечір, доки весь лід розтавав, а паперова серветка промокала, після чого мама засинала, так і не докінчивши напій.

У дверях знову з’явилась Еллісон. Вона швидко глипнула на матір, щоб упевнитися, що та не дивиться, а тоді безгучно вимовила до Гаррієт: «Сьогодні його день народження».

Гаррієт кліпнула. Ну звісно ж: як вона могла забути? Зазвичай мама втрачала самовладання в річницю його смерті в травні: судомні плачі, незрозумілі напади паніки. Кілька років тому випадок був настільки важкий, що вона не могла вийти з дому на випуск Еллісон із восьмого класу. Та цього травня той день минув без ексцесів.

Еллісон прокашлялася.

— Мамо, я тобі наберу ванну, — сказала вона. Голос у неї був навдивовижу чіткий і дорослий. — Але якщо не хочеш, можеш не залізати.

Гаррієт підвелася, щоб піти нагору, але мама блискавичним панічним рухом скинула догори руки, ніби збиралася перебігти перед машиною.

— Дівчатка! Мої дві солодкі дівчинки! — Вона поплескала по дивану обабіч себе, і хоч обличчя в неї запухло від плачу, у голосі вчувався вогник — слабкий, але яскравий — дівчини з сестринства на портреті в коридорі.

— Гаррієт, заради бога, чому ж ти нічого не сказала? — мовила вона. — Ти гарно провела час у Тетті? Про що говорили?

І от знову Гаррієт приголомшило непрошеним променем материної уваги. Чомусь їй з голови не йшов ярмарковий атракціон, на якому вона була маленькою, і там туди-сюди вздовж риболовецької волосіні в темряві плавав привид, і як — зненацька — той привид вистрибував зі свого курсу й кидався їй просто перед обличчям. Іноді вона досі прокидалася на рівні з міцного сну, у якому на неї з темряви налітала біла постать.

— Що ти робила в Тетті вдома?

— Грала в шахи. — У подальшій тиші Гаррієт намагалася придумати якесь смішне чи цікаве спостереження, яке можна було б пришпилити до такої відповіді.

Мама обійняла й Еллісон, щоб та не почувалася виключеною.

— А ти чому не сходила, сонечку? Ти вже повечеряла?

— А зараз представляємо фільм тижня від «Ей-Бі-Сі», — повідомив телевізор. — «Я, Наталі»100. У ролях — Патті Дюк, Джеймс Фарентіно й Мартін Балзам.

Коли почалися вступні титри, Гаррієт підвелася й рушила у свою кімнату, проте мама наздогнала її на сходах.

— Ти ненавидиш свою маму за те, що вона так божевільно повелася? — запитала вона, зневірено стоячи біля відчинених дверей кімнати. — Чому б не подивитися з нами фільм? Усі втрьох посидимо.

— Ні, дякую, — ввічливо відказала Гаррієт. Мама роздивлялася килим — тривожно близько, усвідомила Гаррієт, до плями від дьогтю. Частину плями було видно біля краю ліжка.

— Я… — У мами в горлі ніби тріснула струна, її погляд безпорадно стрибнув до м’яких іграшок Еллісон, гори книжок на підвіконні біля ліжка Гаррієт. — Ти мене, певно, ненавидиш.

Гаррієт опустила погляд на підлогу. Вона терпіти не могла, коли мама поводилася так драматично.

— Ні, мамо, — сказала вона. — Я просто не хочу дивитися те кіно.

— Гаррієточко. Мені такий страшний сон приснився. І ще більший жах, що коли я прокинулася, а тебе поруч не було. Ти ж знаєш, що мама тебе любить, правда, Гаррієт?

Відповісти їй на це було складно. Вона якось застигла, ніби під водою: довгі тіні, зловісне зеленувате світло лампи, легіт полоще штори.

— Ти ж знаєш, що я тебе люблю?

— Так, — відповіла Гаррієт, але голос у неї звучав так блякло, ніби донісся звідкись із далечини або належав іншій людині.

58 Bewitched — американський фантастичний ситком про сім’ю відьми й звичайного смертного.

59 Переклад Всеволода Прокопчука.

60 Гаррієт неточно цитатує оповідання «Ріккі-Тіккі-Таві» або вірш «Пісня бриж на воді» Редьярда Кіплінґа.

61 René-Robert Cavelier, Sieur de La Salle — французький дослідник і торговець ­хутром у Північній Америці. Розвідував територію Великих озер і річки Міссісіпі, зокрема спустився по ній від гирла річки Іллінойс до Мексиканської затоки.

62 Регіон червоноглиняних пагорбів займає значну частину центральної півночі штату, і хоч тамтешні ґрунти непридатні для сільського господарства, там процвітає тваринництво й лісозаготівля. Майже всю південну частину штату (окрім узбережжя Затоки) займає регіон соснових лісів.

63 Wheelie and the Chopper Bunch — американський мультсеріал 1974 року про антропоморфних автомобілів і мотоциклів.

64 Тут персонажі обговорюють різні американські телевікторини.

65 One Life to Live — американська мильна опера, яку з 1968 до 2012 року транслював телеканал ABC. Перший серіал, що містив етнічно й соціально-економічно розмаїтих персонажів і був зосереджений на соціальних проблемах.

66 Rover — традиційна пісня, яку виконують під час спортивних подій у Каліфорнійському університеті Лос-Анджелеса.

67 У школах США під час зустрічей випускників, випускних балів або спеціально приурочених вечорів обирають не лише Містера й Міс школи, а й Фаворитів (по парі хлопець і дівчина з кожної паралелі класів) і Серденьок (залежно від сфери зайнятості учнів — спорт, шкільний оркестр тощо).

68 London Bridge Is Falling Down — дитяча пісенька, яку використовують у грі, коли двоє дітей тримають руками «міст», а решта по черзі під ним пробігають, доки пісня не закінчиться.

69 Ідеться про пагорби штату Теннессі, на півдні регіону Аппалачія, де відповідні проповідники полюють на гримучників.

70 Система опікунів, за якою певні в’язні мали більше прав, привілеїв і можливостей, ніж інші, а також адміністрували їхню каторжну роботу, діяла в деяких штатах, а в Міссісіпі була обов’язковою. Започаткували її саме в Парчменській тюрмі (де дві третини ув’язнених були темношкірі), яка завідувала 65 км2 бавовняних полів. Окрім виконання організаційної й керівної роботи, «опікуни» також могли карати інших в’язнів, а найвищі в ієрархії могли носити зброю. Система поступово вийшла з ужитку після судового процесу «Ґейтз проти Кольє» (1971) щодо знущань із в’язнів.

71 Junior Johnson — професійний американський перегонник, 50-разовий переможець змагань NASCAR.

72 Revival — релігійні християнські зібрання, які часто відбуваються на природі, з наметами, тривають по кілька днів, а їхнє завдання — привабити нових вірних та утвердити у вірі наявних.

73 Початки проповідування зі зміями в США зазвичай асоціюють із проповідником Джорджем Генслі, якого захопили слова з Євангелія від Марка (16:17—18): «А тих, що повірили, будуть супроводжувати ці ознаки: йменням Моїм… будуть брати гадюк». Ці слова лягли в основу його вчення, де маніпуляціям зі зміями відводилося значне місце. Генслі помер від зміїного укусу в 1955 році, а церкви, що беруть за основу його проповідування, загалом відомі як Церква Божа із супроводженням ознак.

74 Crisco — американська марка різноманітних олій.

75 Hoop cheese — традиційний коров’ячий сир півдня США.

76 Greyhound — найбільша в США компанія міжміського автобусного сполучення.

77 Популярна спотворена репліка королеви Гертруди з третьої дії другої сцени «Гамлета», яку зараз цитують у ситуації, коли людина надто палко заперечує щось, що є радше правдивим.

78 Mister Rogers — Фред Роджерз, американський телеведучий, диктор і пресвітеріанський проповідник. Був автором і ведучим популярної дитячої телепрограми Mister Rogers’ Neighborhood.

79 Давня гра для дрібної моторики рук, у якій потрібно швидко збирати фішки (астрагали), поки стрибає м’ячик.

80 Дивовижною пластмасою (miracle plastic) називали поліетилентерефталат (ПЕТ), який стали широко застосовувати саме в 1970-х.

81 Post Office — державна поштова служба США, що функціонувала з 1792 до 1971 року, коли їй на зміну прийшла Поштова служба США.

82 Helen Keller — американська активістка, борчиня за права людей з інвалідністю, письменниця й лекторка. У 19 місяців втратила зір і слух, а в сім років зустріла вчительку й компаньйонку на все життя Енн Салліван, яка навчила її читати й писати. Келлер стала першою сліпою й глухою людиною в США, що здобула ступінь бакалавра мистецтв, а більшу частину життя проводила виступи й лекції та випускала книжки на тему боротьби за права людей з інвалідністю, права жінок і працівників.

83 Juke joint — вид дешевих американських барів з музичними апаратами, від­відувачами й керівниками яких були здебільшого афроамериканці.

84 Richie Rich — головний персонаж однойменних коміксів про єдиного сина вкрай багатих батьків. Бетті й Вероніка — персонажі серії коміксів «Арчі».

85 Elmer Fudd — персонаж анімаційних серіалів Looney Tunes і Merrie Melodies. Мисливець, головний ворог Баґза Банні.

86 Ripley’s Believe It or Not! — американська різноформатна франшиза Роберта Ріплі, у якій ішлося про химерні й паранормальні події.

87 Tamale — страва месоамериканської кухні: пропарений у листку банана корж із кукурудзяного тіста з різноманітними начинками.

88 Gray Panthers — низка локальних лобістських мереж із запобігання ейджизму та інших проблем соціальної справедливості. Заснована Меґґі Кун, яку через вік звільнили з пресвітеріанської церкви. В її інтерв’ю з Джонні Карсоном останній порівняв цей рух із «Чорними пантерами» (марксистсько-ленінська політична організація, що боролася за права темношкірих), звідки й пішла назва. Боббі Гаттон — один з учасників «Чорних пантер», якого застрелили під час сутичок з поліцією в Окленді. У протистоянні також брав участь Елрідж Клівер, один із перших лідерів «Пантер», якого поліція лише поранила. Проте також згаданим «Боббі» може бути Боббі Сіл — один із засновників організації.

89 Benadryl — антигістамінний препарат.

90 John James Audubon — франко-американський художник, натураліст і орнітолог. Відомий глибоким вивченням і документацією всіх типів птахів Північної Америки. Автор однієї з найкращих орнітологічних праць — кольорової ілюстрованої книги «Птахи Америки».

91 Мелаєр — місто в Ірані, відоме своїми продуктами килимарства.

92 Mary Queen of Scots — біографія Марії І Стюарт авторства Антонії Фрейзер, що розвінчує багато міфів і легенд про життя королеви.

93 Каджуни — етнічність мешканців штату Луїзіана й частково прилеглих до нього штатів, які мають французьке коріння.

94 Chickasaw — корінний народ південно-східного регіону США.

95 Coonass — термін на позначення каджунців, який вважають образливим, хоч частина самих каджунців спрйимає його нормально. Походження терміна до кінця невідоме й, можливо, пов’язане з традицією поїдання єнотів, носіння єнотових шапок, пейоративом «єнот» на позначення темношкірих американців, або це спотворення французького слова connasse, що означає «дурень».

96 Mentholatum — американська компанія з виготовлення безрецептурних ліків, відома зокрема своїми розігрівальними мазями.

97 Gum (англ.) — жувальна гумка.

98 Jenny Lind — шведська оперна співачка, «Шведський соловейко». Відома зокре­ма своїм украй популярним концертним туром у США в 1950-х роках. У той час відбувався новий виток дискусії стосовно рабства, проте співачка відмовилася хоч якось висловлювати свої погляди й, за словами сучасників, підтримувала рабовласників. Проте пізніше вона начебто змінила свою думку під впливом книжки «Хатина дядька Тома».

99 Mardi gras — вівторок після Попільної середи, останній перед Великим постом. Супроводжується костюмованими святкуваннями, парадами тощо.

100 Me, Natalie — американська комедійна драма про молоду жінку, що переїжджає на Ґринвіч-Вілидж, культурний осередок Нью-Йорка, і заводить роман із художником.