Марсіянин - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Енді Вір (РОЗДІЛ 10) #10

РОЗДІЛ 10

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 90

Минуло сім днів відколи я знайшов «Пасфайндер», а значить, я на сім днів ближчий до дому.

Як я й сподівався, мої сліди привели мене назад у долину Льюїс. Тоді настали чотири соли легкої прогулянки. Пагорби по ліву руку не давали загубитися, а дорога стала рівною.

Але все приємне колись закінчується. Я повернувся на Ацидалійську рівнину. Мої сліди давно щезли. З того часу, як я тут проїхав, минуло шістнадцять днів. Навіть за спокійної погоди вони не могли протриматись так довго.

Треба було по дорозі туди складати каміння на купи кожен раз, як я зупинявся. Цей край такий плаский, що їх було б видно за кілька кілометрів.

З іншого боку, як згадаю про той насип… пхе.

Тож я знову став пустельним кочівником, правлю за Фобосом і сподіваюся збитися зі шляху не надто далеко. Мені лиш треба наблизитися до Дому на 40 кілометрів, а там їхати на сигнал маяка.

Я почуваюся оптимістично. Зараз я вперше думаю, що можу врятуватися з цієї планети. Тому я тепер беру зразки ґрунту й каміння за кожною ПКД.

Спочатку, я виконував це, як свій обов’язок. Якщо я виживу, геологи мене за це розцілують. А тоді це почало мені подобатися. Тепер поки їду, я не можу дочекатися, коли вже можна буде назбирати ще кілька торбинок камінців.

Приємно знову відчувати себе астронавтом. Як же то добре! Зараз я не боязкий фермер, не інженер-електрик і не далекобійник. Я астронавт. Я роблю те, що роблять астронавти. Мені цього не вистачало.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 92

Сьогодні я дві секунди приймав сигнал радіомаяка Дому, поки знову його не втратив. Але це добрий знак. Я два дні рухався на північний-північний схід. До Дому ще близько ста кілометрів; навіть такий сигнал на цій відстані – справжнє диво. Певно, погодні умови на мить склалися ідеально.

Протягом цих затерпни-сідало нудних днів я продираюсь крізь «Людину на шість мільйонів доларів» з бездонної колекції мотлоху сімдесятих командира Льюїс.

Щойно додивився серію, де Стів Остін бореться проти російського космічного зонду, що мав летіти на Венеру, а натомість помилково прилетів на Землю. Як фахівець із міжпланетних подорожей, я можу засвідчити, що в сценарії немає жодних наукових неточностей. Зонди доволі часто сідають не на тій планеті. Також, великий корпус із пласкими боками ідеально придатний до умов високого атмосферного тиску на Венері. А ще, як усім відомо, зонди часто-густо відмовляються виконувати закладені в них команди й вирішують натомість нападати на людей, що підходять близько.

Поки що «Пасфайндер» не намагався мене вбити. Але я за ним пильную.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 93

Спіймав сьогодні сигнал від Дому. Тепер я вже не заблукаю. Якщо вірити комп’ютеру, мені до нього залишилось проїхати 24718 метрів.

Завтра я повернусь додому. Навіть якщо в марсоході щось безповоротно зламається, я виживу. Звідси я можу й пішки дійти.

Не знаю, чи згадував я про це раніше, але цей триклятий марсохід мені в печінках сидить. Я провів так багато часу сидячи й лежачи, що аж уся спина болить. З усіх товаришів мені тепер більше за всіх не вистачає Бека. Він би моїй спині допоміг.

Хоча він, певно, дав би мені за неї чортів. «Чому ти не розтягувався, чому не зробив жодної вправи? Піклуватися про власне тіло дуже важливо! Їж більше клітковини» – і так далі.

Зараз я радо послухав би цю лекцію.

Під час тренувань, ми проходили страхітливий сценарій «Невихід на орбіту». У випадку відмови другого ступеня під час підйому в АПМ, ми б вийшли на орбіту, але занадто низьку, щоб перейти на «Гермес». Ми б човгали по верхньому шару атмосфери, тож наша орбіта стрімко б деградувала. Хлопці з NASA на Землі скерували б «Гермес» так, щоб він знизився і підібрав нас. І тоді ми мусили б устигнути забратися з АПМ до того, як «Гермес» втратить необхідну швидкість.

Щоб відпрацювати це, нас примусили сидіти в макеті АПМ три безрадісні доби. Шестеро людей в апараті, створеному для 23-хвилинного польоту. Там було трохи затісно. А під «трохи затісно» я маю на увазі «ми хотіли повбивати одне одного».

Я б усе віддав, щоб знову опинитися в тій тісній комірчині з ними усіма.

Як же я сподіваюсь, що «Пасфайндер» знову працюватиме.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 94

Хатиночко моя мила!

Сьогодні я звертаюся до вас із гігантського печерастого Дому!

Коли я увійшов, то перш за все дико замахав руками, одночасно бігаючи колами. Просто чудово! Я просидів у тому клятому марсоході двадцять два соли й не міг нікуди піти без скафандра.

Мені доведеться витримати удвічі довшу дорогу до «Ареса-4», але то вже проблема на майбутнє.

Після кількох кіл пошани по Дому, я повернувся до роботи.

Спочатку я під’єднав генератор кисню і регулятор атмосфери. Перевірив пропорції повітря – усе здавалося нормальним. Трохи CO₂ ще залишилося, значить, рослини тут без моїх видихів не подушилися.

Звісно, я ретельно перевірив кожнісінький кущик – усі живі, всі здорові.

Я вивернув торби зі своїми буруб’яхами на купу добрив. Який аромат, якби ви тільки знали! Але він ослаб до більш стерпного рівня, коли я досипав трохи ґрунту. Сечу з посудини я залив до відновлювача води.

Мене не було три тижні, і заради рослин я накрутив тут підвищену вологість. Така кількість води в повітрі може викликати безліч проблем з електрикою, тож наступні кілька годин я перевіряв усі системи.

Тоді я трохи побайдикував. Мені хотілося відпочивати й решту дня, але я мав роботу.

Одягнувши скафандр, я вийшов до марсохода й познімав з даху сонячні панелі. Наступні кілька годин я розкладав їх по місцях і вмикав їх у систему живлення Дому.

Стягти «Пасфайндер» з даху виявилося набагато легше, аніж випхати його туди. Я відкріпив опору від платформи АПМ і перетягнув її до марсохода. Я прихилив її до боку машини, а інший кінець прикопав для надійності – і отримав пандус.

Треба було взяти ту опору з собою. Вік живи – вік учись.

Через шлюз «Пасфайндер» нізащо не пройде. Він занадто великий. Певно, я міг би розібрати його і занести всередину за кілька разів, але є вельми переконливий аргумент проти.

Марс не має магнітного поля, тож і захисту від сонячної радіації тут немає ніякого. Якби я отримав таку дозу, то забезпечив би собі стільки раку, що в мого раку був би рак. Тому Дім захищає мене від електромагнітних хвиль. А це означає, що він не пропустить жоден сигнал, якщо я занесу посадковий модуль «Пасфайндера» всередину.

До речі про рак – пора позбутися РТГ.

Мене аж тіпало від думки про марсохід, але я мусив це зробити. Якби РТГ пошкодився, то вбив би мене.

У NASA визначили, що чотирьох кілометрів вистачить – хто я такий, щоб у цьому сумніватися? Я поїхав туди, де командир Льюїс викинула РТГ першого разу, запхнув його в ту саму яму і поїхав до Дому.

Почну працювати з посадковим модулем завтра.

Зараз я усю ніч ніжитимусь на справжньому ліжку. І мене грітиме думка, що моя ранкова сеча потрапить прямо в туалет.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 95

Сьогоднішній день було присвячено ремонту!

Місія «Пасфайндера» завершилася через відмову невстановленої критичної системи. Щойно в ЛРР втратили зв’язок зі станцією, то інформації про «Соджорнер» у них теж не стало. Можливо, він був у кращому стані. Можливо, йому потрібне лише живлення. А звідки він міг його отримати, якщо його панелі вкрив такий корж пилюки?

Я поставив маленький марсохід на стіл і підважив панель на корпусі, щоб зазирнути всередину. Акумулятор там був літій-тионілхлоридний, незаряджуваний. Я визначив це, виходячи з таких тонких деталей, як форма роз’ємів, товщина ізоляції, а також напису «LiSOCl₂ НЕЗАРЯДЖ».

Я ретельно повитирав сонячні панелі, а тоді направив маленьку рухому лампу прямо на них. Акумулятор давно помер. Але панелі могли й вижити, а «Соджорнер» може живитися безпосередньо від них. Подивимося, чи оживуть вони.

Тоді настав час оглянути «Соджорнерового» татка. Я одягся і вийшов назовні.

На більшості станцій акумулятор є найслабшою ланкою. Це найвередливіша складова, і коли вона відмовляє, то нічого вже не вдієш.

Коли заряд акумуляторів стає низьким, станції не можуть просто вимкнутися і чекати. Їхнє електронне начиння не зможе працювати, якщо температура опуститься нижче мінімальної. Тому вони мають обігрівач, щоб підтримувати тепло. Ця проблема рідко помітна на Землі, але знаєте що? Тут Марс.

З плином часу сонячні панелі потроху вкриваються пилом. Тоді зима приносить холод і коротші дні. Отак Марс і складає вашій станції велику дулю. Врешті, станція починає споживати для опалення більше енергії, ніж здатна виробити зі скупого денного світла, що пробивається крізь пил.

Коли акумулятор повністю виснажується, електроніка перемерзає і вся система здихає. Сонячні панелі трохи підживлять акумулятор, але вже ніщо не дасть команду системі перезавантажитися. Усе, що могло дати таку команду було електронікою, а вона на той час вже не працюватиме. Нарешті, акумулятор без навантаження втратить свою здатність утримувати заряд.

Така звичайна причина смерті. І я дуже сподіваюся, що саме це і вбило «Пасфайндер».

З частин, що лишились від АСМ, я зібрав саморобний верстат і пандус до нього. Тоді я витяг станцію на своє нове робоче місце на свіжому повітрі. Мене і без того дратує працювати в скафандрі, а нагинатися раз-по-раз було б мукою.

Я витяг набір інструментів і заходився тицяти те і се. Зняти зовнішню панель було неважко, і я доволі легко знайшов акумулятор. В ЛРР усе підписують. Це срібло-цинковий акумулятор на 40 ампер-годин з оптимальною напругою 1,5 вольта. Ого. Вміли ж тоді робити апарати, що майже нічого не споживали.

Я від’єднав акумулятор і поніс його всередину. Перевіривши його за допомогою електричного набору, я зрозумів, що він давно простяг не лише ноги, а й руки з хвостом. Якби я пошаркав ногами об килимок, то й тоді накопичив би більший заряд.

Але я дізнався, що потрібно станції: 1,5 вольта.

Порівняно з тим саморобним лайном, який я збирав з мотлоху, починаючи з сола 6, це мені було як з гори бігти. В моєму наборі є регулятори напруги! Усього за п’ятнадцять хвилин я під’єднав регулятор до запасного кабелю живлення, і ще за годину я вийшов назовні й протягнув його до місця, де був акумулятор.

Залишалося питання тепла. Електроніку бажано не охолоджувати нижче −40°C. Температура сьогодні становить свіженькі −63°C.

Акумулятор великий, і знайти його було легко, але я гадки не маю, де там обігрівачі. А якби й знав, то не ризикнув би підводити до них живлення напряму. Так легко можна спалити усю систему.

Тож натомість я пішов і поцупив обігрівач зі складу запчастин, що зветься марсоходом №1. Я вже так його випатрав, що він тепер нагадує автомобіль, припаркований у лихому районі міста.

Я випер обігрівач на мій новий «верстат», і під’єднав його до живлення з Дому. Тоді я поклав його туди, де раніше був акумулятор.

Тепер треба чекати. І сподіватися на краще.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 96

Я дійсно сподівався пробудити станцію до повноцінного життя, але аж такого щастя мені не випало. Вузьконаправлена антена і досі не рухалася. Чому це важливо? Ну, зараз я вам розповім…

Якщо станція знову оживе (а «якщо» тут дуже велике), вона намагатиметься встановити зв’язок із Землею. Халепа в тому, що ніхто не слухатиме. Навряд чи команда «Пасфайндера» і досі тиняється в ЛРР на випадок, якщо їх давно замовклу станцію полагодить заблудлий астронавт.

SETI й мережа далекого космічного зв’язку NASA – ось хто скоріше за все спіймає мій сигнал. Якщо хтось із них вловить бодай писк від «Пасфайндера», вони повідомлять ЛРР.

ЛРР швидко здогадається, що сталося, особливо коли тріангуляція сигналу виведе їх на мою базу.

Вони передадуть на станцію положення Землі, і вона направить антени у відповідний бік. І саме це, положення антени, підкаже мені, що зв’язок встановлено.

Поки що все тихо.

Але надія ще є. Затримку могла спричинити невизначена кількість причин. Обігрівач марсохода нагріває повітря за тиску в одну атмосферу, а ріденьке марсіянське повітря непомалу зменшує його ефективність. Тож електроніці знадобиться більше часу, щоб нагрітися.

Крім того, Землю видно тільки вдень. Я (будемо сподіватися) полагодив станцію вчора ввечері. Зараз ранок, тож відтоді більшу частину часу стояла ніч. Землі на небі не було.

«Соджорнер» теж не подає жодних ознак життя. Він стоїть у затишному, теплому середовищі Дому, на його блискучі панелі падає достатня кількість світла. Може, він проводить розширену самоперевірку, або чекає сигналу від станції чи ще чогось.

Мені залишається лиш тимчасово викинути це все з голови.

ЖУРНАЛ «ПАСФАЙНДЕРА»: СОЛ 0

ПОЧАТОК ЗАВАНТАЖЕННЯ

ЧАС 00:00:00

ЗАФІКСОВАНА ВТРАТА ЖИВЛЕННЯ, ЧАС/ДАТА НЕВІДОМІ

ЗАВАНТАЖЕННЯ ОС…

ОПЕРАЦІЙНА СИСТЕМА VXWARE (C)

ПЕРЕВІРКА СИСТЕМ:

ВНУТ. ТЕМП.: −34°C

ЗОВН. ТЕМП.: ІНФ. ВІДСУТНЯ

АКУМУЛЯТОР: ПОВНИЙ

ВУЗ. АНТ.: OK