Марсіянин

РОЗДІЛ 17

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 192

Бісова ковінька!

Вони повертаються по мене!

Навіть на знаю, як реагувати. Мені горло здавило!

І я тепер маю бісову прірву роботи, яку треба розгребти, щоб сісти на автобус додому.

Вони не можуть вийти на орбіту. Якщо мене не буде в космосі, коли пролітатиме «Гермес», то вони тільки й зможуть, що рукою мені помахати.

Я мушу дістатися АПМ «Ареса-4». Навіть у NASA погоджуються з цим. А якщо вже няньки з NASA рекомендують проїхати 3200 кілометрів пересіченою місцевістю, то значить справи твої кепські.

Скіапареллі, я йду до тебе!

Ну, не зразу. Перед тим треба переробити згадану вище бісову прірву роботи.

Мій похід по «Пасфайндер» був коротенькою прогулянкою в порівнянні з епічною мандрівкою, що чекає на мене. Я багато де проскочив на дурняк, бо мав протриматись лише вісімнадцять солів. Цього разу буде інакше.

В середньому я долав 80 кілометрів на сол, коли їхав до «Пасфайндера». Якщо шлях до Скіапареллі стелитиметься так само вдало, на подорож знадобиться сорок солів. Про всяк випадок скажемо, що п’ятдесят.

Але тут не тільки мандрівка. Коли я дістанусь туди, то муситиму стати табором і трохи вдосконалити АПМ. За підрахунками NASA на це знадобиться тридцять солів, тож візьмемо для певності сорок п’ять. Дев’яносто п’ять солів на подорож і модифікацію АПМ. Значить, сотня, бо число дев’яносто п’ять просто вголос благає, щоб його округлили.

Тож я повинен вижити поза Домом на протязі ста солів.

– А як щодо АПМ? – питаєте ви (в моїй збудженій уяві). – Хіба там немає яких-небудь припасів? Хоч би води й повітря?

Ні. Ані води, ані повітря, ані дідька лисого.

Повітряні баки там є, але порожні. Місія «Арес» і без того потребує багато O₂, N₂ і води. Навіщо слати їх разом з АПМ? Значно легше, коли екіпаж наповнює баки від Дому. На щастя для моїх товаришів, план місії передбачав, що Мартінез наповнить баки нашого АПМ на сол 1.

Проліт запланований на сол 549, тож мені треба виїхати не пізніше сола 449. Це залишає мені 257 солів, щоб посадити свою гепу в сідло.

Здається, що це доволі багато, га?

Тим часом я мушу переробити марсохід, щоб до нього влізла «Велика Трійка»: регулятор атмосфери, генератор кисню і відновлювач води. Усі троє для роботи потребують нормального тиску, але в марсоході їм усім не вистачить місця. Усі три повинні працювати постійно, але акумуляторів марсохода за такого навантаження стане ненадовго.

Також марсохід повинен везти всю мою їжу, воду, сонячні панелі, додатковий акумулятор, інструменти, деякі запасні частини і «Пасфайндер». Оскільки він – мій єдиний зв’язок з NASA, то поїде «Пасфайндер» на даху, в стилі бабці Клемпет із «Селюків з Беверлі-Гіллз».

Треба вирішити багато проблем, але я маю купу розумних людей на своєму боці. Можна сказати, всю Землю.

У NASA ще працюють над подробицями, але основна думка така: взяти обидва марсоходи. Один буде везти, а інший стане вантажним причепом.

Причеп зазнає певних структурних змін. А під «структурними змінами» я маю на увазі, що виріжу здоровенну дірку в його корпусі. Тоді я покладу всередину Велику Трійку, і закрию дірку матеріалом покриття Дому. Він надметься, мов куля, але витримає. Як я збираюся вирізати шмат з корпуса марсохода? Нехай це пояснить мій чарівний помічник, Венкат Капур:

[14:38] ЛРР: Впевнений, ти задумався, як тобі вирізати дірку в марсоході.

Наші досліди показують, що свердел для проби порід проходить крізь корпус. Стиратиметься він мінімально (вуглецеві композити м’якші за каміння). Ти можеш зробити лінію з отворів, а тоді повибивати проміжки між ними.

Сподіваюся, що ти любиш свердлити. Бо свердел має 1 см в діаметрі, отвори будуть на відстані 0,5 см один від одного, а довжина окружності потрібного нам прорізу становитиме 11,4 м. Це 760 отворів. На кожен знадобиться 160 секунд.

Проблема: дриль не створений для ремонтних робіт. Він призначений для швидкої проби породи. Заряду акумулятора вистачає на 240 секунд. Ти маєш два дриля, але все одно ти встигнеш зробити усього три отвори, перш ніж доведеться перезаряджатися. А на це потрібна 41 хвилина.

Це 173 години роботи, і розбиті на 8-годинні ПКД вони дають 21 день свердління, а це неприпустимо довго. Решта наших ідей тримаються на тому, що ти зробиш цей отвір. Якщо ж вирізати його не вдасться, доведеться придумувати щось інше.

Тому ми хочемо, щоб ти під’єднав дриль до електросистеми Дому напряму.

Йому потрібні 28,8 вольт і 9 ампер. Єдиний дріт, що може проводити такий струм – це дріт від зарядника марсоходів. Вони розраховані на 36 вольт, 10 ампер максимум. Оскільки у тебе їх два, ми не заперечуємо, якщо ти пристосуєш один з них до цієї потреби.

Ми вишлемо тобі вказівки, як зменшити напругу і включити в коло запобіжник, але я впевнений, що ти вже і так знаєш.

Я завтра гратимуся з високою напругою. Важко навіть уявити, що може піти не так!

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 193

Сьогодні спромігся не вбитися, хоч і працював з високою напругою. Втім, тут немає нічого приголомшливого. Я спочатку вимкнув живлення.

Я перетворив дріт від марсохода на лінію живлення дриля згідно з інструкцією. Підбирання правильної напруги звелося до включення достатньої кількості резисторів, яких в моєму наборі юного електротехніка повно.

Довелося самому робити дев’ятиамперний запобіжник. Просто ввіпхнув три трьохамперні паралельно. Дев’ять ампер ніяк не проскочать повз них, не спаливши усі три запобіжники за частку секунди.

Тоді я мусив під’єднати дриль. Робота дуже схожа на те, що я робив з «Пасфайндером». Витяг акумулятор і ввімкнув замість нього дріт, що вів від Дому. Але цього разу було значно легше.

«Пасфайндер» був завеликий, щоб пройти крізь шлюз, тож довелося перемикати дроти назовні. Ніколи не вовтузилися з електронікою в скафандрі? Така болячка. Довелося навіть скласти собі верстак з посадкового механізму АПМ, пам’ятаєте?

Отож, я легко проніс дриль крізь шлюз. Він лиш метр заввишки і має форму відбійного молотка. Ми брали проби ґрунту стоячи, як команда «Аполлону».

Крім того, на відміну від мого халтурного порпання в «Пасфайндері», тепер я мав точну схему дриля. Я витяг акумулятор і під’єднав дріт живлення куди треба. Тоді я виніс дриль з новим дротом назовні, з’єднав його з модифікованим зарядником марсохода і ввімкнув.

Запрацювало аж бігом! Дриль весело і завзято дзижчав. Якимось робом я зміг усе зробити правильно з першої спроби. Глибоко в душі я думав, що точно його спалю.

Ще й полудень не настав. Я подумав, чому б не накинутися на марсохід?

[10:07] Вотні: Закінчив модифікувати лінію живлення. Під’єднав її до дриля, працює чудово. Маю півдня вільних. Опишіть мені ту діромаху, яку ви хочете, щоб я вирізав.

[10:25] ЛРР: Раді це чути. Добре, що вже можна починати робити отвір. Про всяк випадок: ми говоримо про модифікацію марсохода №1, який ми назвали «причепом». Марсохід №2 (той, що ти облаштував для поїздки за «Пасфайндером») поки що чіпати не потрібно.

Тобі треба буде вирізати шматок даху, одразу за шлюзом у задній частині машини. Отвір повинен мати не менше 2,5 метра довжини і всі 2 метра ширини герметичної кабіни.

Перед тим, як починати різати, накресли розмітку на причепі й постав його в полі зору камери «Пасфайндера». Ми дамо тобі знати, чи правильно ти все зрозумів.

[10:43] Вотні: Гаразд. Зробіть знімок об 11:30, якщо я не напишу раніше.

Марсоходи зроблені так, щоб мати змогу зчіплятися й тягти одне одного. Таким чином можна врятувати своїх товаришів, якщо станеться якась чортівня. З тієї ж причини марсоходи можуть ділитися повітрям через трубки, якими їх треба з’єднати. Ця скромна можливість дозволить мені ділити атмосферу з причепом протягом моєї тривалої мандрівки.

Я вже давно поцупив акумулятор з причепа; він тепер ніяк не міг рухатися сам. Тож я причепив його до мого крутезно вдосконаленого марсохода і підтяг його ближче до «Пасфайндера».

Венкат сказав мені накреслити розмітку для вирізу, але не потурбувався пояснити як. В мене тут, знаєте, немає фломастерів для малювання надворі. Тож я роздер Мартінезове ліжко.

Наші ліжка – це, якщо розібратися, просто гамаки. Майже невагомі мотузочки, переплетені між собою так, щоб на них було зручно спати. Коли щось відправляють на Марс, боротьба іде за кожен грам.

Розчахнувши ліжко Мартінеза, я витяг звідти мотузку, а тоді приліпив стрічкою до корпуса марсохода по лінії, вздовж якої збирався різати. Звісно, клейка стрічка працює за умов, близьких до вакууму. Вона працює скрізь. Клейка стрічка – це магія, і люди повинні її обожнювати.

Тепер я розумію, що задумали в NASA. Ззаду марсохід має шлюз, який ми не будемо зачіпати. Отвір починатиметься трохи далі, та все одно місця для Великої Трійки залишиться з головою.

Гадки не маю, як вони планують ту Трійку живити двадцять чотири з половиною години на день та ще й мати енергію, щоб їхати. Закладаюся, що вони теж не знають. Але вони розумні, придумають що-небудь.

[11:49] ЛРР: Наскільки нам видно, ти намітив усе так, як треба, за умови, що з протилежного боку начерк ідентичний. Маєш дозвіл починати свердлити.

[12:07] Вотні: Так вона мені одного разу і сказала.

[12:25] ЛРР: Серйозно, Марку? Серйозно?

Спочатку я розгерметизував причеп. Вважайте мене навіженим, але я не хочу, щоб свердел ракетою вилетів мені в обличчя.

Тоді треба було вибрати, звідки почати. Я подумав, що легше буде збоку. І помилився.

Легше було б з даху. З боку доводилося морочитися, бо я мусив спрямовувати свердел паралельно до поверхні. Це вам не татків ручний дриль. Ця бандура метр завдовжки, а тримати її безпечно тільки за ручки.

Ох і погано ж воно врізалося в матеріал! Я притискав дриль до корпуса марсохода і вмикав його, але він гуляв по всій поверхні. Тож я взяв свого вірного молотка і викрутку. Вдаривши кілька разів, я вищербив у вуглецевому композиті ямку.

Примостивши свердел у ямку, я зміг утримувати його на одному місці. Як і передбачали в NASA, на один отвір я витратив дві з половиною хвилини.

Я повторив процедуру вдруге і впорався набагато краще. Після третього отвору, замигтів вогник, що свідчив про перегрів дриля.

Бідолаха дриль не був створений для такої тривалої безперервної роботи. На щастя, він визначав перегрів і попереджав мене. Тож я спер його на верстак і дав йому охолонути кілька хвилин. Одне можна сказати про Марс: тут дійсно холодно. Ріденька атмосфера погано проводить тепло, але дайте їй трохи часу, і вона охолодить будь-що.

Я зняв кожух дриля, щоб якось протягти дріт усередину. Це дало приємний побічний ефект у вигляді того, що він охолоджувався швидше. Втім, щокілька годин я мусив ретельно протирати його від накопиченої пилюки.

До 17:00, коли сонце почало заходити, я проробив сімдесят п’ять отворів. Непоганий початок, але й попереду залишилась ще прірва роботи. Настане мить (мабуть, завтра), коли я муситиму свердлити там, куди не зможу дістати з поверхні.

«Верстак» я взяти не можу. На ньому стоїть «Пасфайндер», і останнє, що мені зараз треба – це порушити в ньому що-небудь. Але я ще маю три деталі посадкового механізму АПМ.

Втім, це морока на завтра. Залишок дня я присвячу вечері з повної порції.

Оооо, так. Правильно. Або мене врятують на сол 549, або я помру. Це значить, що в мене їжі на 35 солів більше, ніж треба. Тож я можу час від часу себе потішити.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 194

В середньому на один отвір я витрачаю 3,5 хвилини. Сюди входять періодичні передихи для охолодження дриля.

Я встановив це, просвердливши весь бісів день. Після восьми годин нудної, фізично напруженої роботи, я міг похвалитися 137 зробленими отворами.

Виявилося, що діставати до віддалених місць зовсім неважко. Мені для цього не потрібні залишки посадкового механізму. Тільки й треба було, що знайти на чому стояти. Я використав для цього контейнер для геологічних зразків (також відомий як «ящик»).

До того, як я встановив зв’язок з NASA, я міг працювати і довше восьми годин. Навіть провівши надворі десять годин, я ще не черпав з «аварійного» запасу повітря. Але NASA повне квочок, які не дозволяють мені гратися надворі довше, ніж передбачено процедурами.

Разом із сьогоднішнім шматом, я вже впорався десь із чвертю роботи з вирізання частини даху. Або, принаймні, з чвертю свердління. Тоді мені залишиться вибити 759 маленьких шматочків зубилом. Я не впевнений, що знаю, як вуглецевий композитний матеріал сприйме це. Але в NASA спочатку тисячу разів зроблять це на Землі, а тоді підкажуть мені найкращий спосіб.

Хай там як, а з цією швидкістю мені знадобляться ще чотири соли (занудливої до сказу) роботи, щоб закінчити свердлити.

Я повністю вичерпав запас поганючих телесеріалів сімдесятих командира Льюїс. І перечитав усі детективні книжки Йогансен.

Я вже нишпорив у речах інших своїх товаришів, щоб знайти якусь розвагу. Але все, що є у Фоґеля – німецьке. Бек привіз тільки медичні журнали, а Мартінез узагалі нічого не взяв.

Мені стало так нудно, що я вирішив підібрати тематичну пісню!

Щось відповідне до мого становища. І неодмінно щось із єретицької колекції музики сімдесятих Льюїс.

Знайшов купу прекрасних кандидатів: «Life on Mars?» Девіда Бові, «Rocket Man» Елтона Джона, «Alone Again (Naturally)» Ґілберта О’Саллівана.

Але зупинився я на «Stayin’ Alive» від Bee Gees.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 195

Новий день, нова купка дірок: цього разу 145 (я стаю майстернішим). Зробив половину. Починає потроху набридати.

Але я хоч отримую листи підтримки від Венката, який прагне мене підбадьорити!

[17:12] Вотні: 145 дірок за сьогодні. Разом 357.

[17:31] ЛРР: Ми думали, ти на цей час вже впораєшся.

Думали вони.

Втім, вечорами мені все одно нудно. Думаю, це й непогано. З Домом усе гаразд. Є план мого порятунку, а від фізичної праці я чудово сплю.

Сумую за тими днями, коли доглядав за картоплею. Дім без неї вже якийсь не такий.

Навколо ще й досі лежить ґрунт. Немає сенсу його виносити. Не маючи кориснішої роботи, я провів над ним кілька експериментів. Дивовижно, але частина бактерій вижила. Вони здорові й розмножуються. Вражаюче, якщо взяти до уваги те, що вони пережили більше двадцяти чотирьох годин у майже вакуумі за субарктичної температури.

Моя гіпотеза в тому, що навколо певної кількості бактерій утворилися кишені льоду, що вберегли всередині потрібний для життя тиск, а температура все ж не опустилася так низько, щоб убити їх. Навіть якщо з сотень мільйонів бактерій вціліє одна, вона може запобігти вимиранню популяції.

Життя дивовижно чіпке. Вони хочуть вижити не менше за мене.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 196

Я опаскудився.

Опаскудився так, що повірити важко. Я припустився помилки, яка може мене вбити.

Я почав ПКД близько 08:45, як завжди. Я взяв молоток з викруткою і почав довбати корпус причепа. Робити заглибину перед кожним свердлінням – то страшна морока, тож я вибиваю мітки на цілий день зараз.

Видзьобавши 150 лунок (оптиміст, як-не-як), я взявся до роботи.

Тієї самої, що й учора, і позавчора. Просвердлив наскрізь, перейшов далі. Просвердлив, перейшов. Просвердлив утретє, дав інструменту охолонути. Я повторював процес знову і знову аж до обіду.

О 12:00 зробив перерву. Повернувся в Дім, посмакував обідом, трохи пограв у шахи проти комп’ютера (він втер мені носа). Тоді вийшов на другу ПКД.

О 13:30 прийшла моя загибель, хоч тоді я цього не усвідомлював.

Найгіршим моментам життя передують дрібні спостереження. Маленький опух на боці, якого ви раніше не помічали. Два бокали з-під вина в раковині, коли ви повернулися додому, до своєї дружини. Кожен раз, коли кажуть «Ми перериваємо цю програму для…»

Для мене це сталося, коли не ввімкнувся дриль.

За три хвилини до того він працював як треба. Я зробив отвір і відклав дриль набік, щоб він охолов. Як завжди.

Але коли я спробував увімкнути його знову, він здох. Навіть сигнальний вогник, що показував наявність струму, не загорівся.

Мене це не злякало. Навіть якби все згоріло, в мене був другий дриль. Знадобилось би кілька годин, щоб увімкнути його в мережу, але це невеликі клопоти.

Те, що вогник не спалахнув, скоріше за все означало якісь негаразди з дротом. Швидко зиркнувши через віконце шлюзу, я побачив, що в Домі світло горіло, тобто масштабну проблему зі струмом можна було виключити. Я перевірив свої нові запобіжники, і, звичайно, побачив, що усі три перегоріли.

Мабуть, дриль потяг забагато сили струму. Невелика біда. Я замінив запобіжники й повернувся до роботи. Дриль запустився, і я продовжив дірявити марсохід.

Наче нічого страшного, га? на той час я точно нічого не підозрював.

Я закінчив робочий день о 17:00 з результатом 131 отвір. Не так добре, як учора, але я згаяв трохи часу через несправність дриля.

Я доповів про свої успіхи.

[17:08] Вотні: 131 за сьогодні, 488 загалом. Невелике ускладнення з дрилем; попалив запобіжники. Здається, сталося переривчасте коротке замикання в дрилі, ймовірно, в місці з’єднання з дротом. Може доведеться переробляти.

Між Землею і Марсом зараз трохи більше вісімнадцяти світлових хвилин. Зазвичай, NASA відповідає не пізніше, як за двадцять п’ять хвилин. Не забувайте, що я тримаю з ними зв’язок з марсохода №2, який передає все через «Пасфайндер». Я не можу чекати відповіді, тиняючись по Дому; я мушу чекати в марсоході, поки вони підтвердять прийом повідомлення.

[17:38] Вотні: не отримав відповіді. Надіслав останнє повідомлення 30 хвилин тому. Будь ласка, підтвердіть.

Я почекав ще тридцять хвилин. Відповіді не було. Страх почав пускати коріння в моїй душі.

Коли бригада ботанів з ЛРР умудрувала, як перетворити марсохід і «Пасфайндер» на чат для бідних, вони переслали мені шпаргалку для виявлення і усунення проблем. Я виконав першу вказівку:

[18:09] Вотні: system_command: STATUS

[18:09] SYSTEM: Останнє відправлене повідомлення: 00 год. 31 хв. тому. Останнє прийняте повідомлення: 26 год. 17 хв. тому. Остання отримана відповідь від апарата: 04 год. 24 хв. тому. ПОПЕРЕДЖЕННЯ: 52 запити без відповіді.

«Пасфайндер» не чув марсохід. Він припинив відповідати на запити вже чотири години двадцять чотири хвилини. Тому я швидко прикинув, що це сталося десь о 13:30 цього дня.

Саме тоді, коли не увімкнувся дриль.

Я намагався не панікувати. У шпаргалці містився список дій на випадок втрати зв’язку. Ось вони (по порядку):

1. Перевірити, що до «Пасфайндера» надходить живлення.

2. Перезавантажити марсохід.

3. Перезавантажити «Пасфайндер», вимкнувши/увімкнувши живлення.

4. Встановити програму зв’язку на комп’ютер іншого марсохода, спробувати звідти.

5. Якщо ні з одним марсоходом не вийшло, проблема, скоріше за все, у «Пасфайндері». Ретельно перевірити усі з’єднання. Повитирати з «Пасфайндера» марсіянський пил.

6. Викласти камінням повідомлення азбукою Морзе, описати вжиті заходи. Можливо, проблему можна вирішити, оновивши ПЗ «Пасфайндера» з Землі.

Я дійшов тільки до першого пункту. Я перевірив з’єднання і побачив, що від негативного контакту відпаявся дротик.

Я аж підскочив від радості. Яке полегшення! Усміхаючись, я приніс набір інструментів і приготувався припаяти дріт на місце. Я витяг його назовні, щоб добре зачистити (наскільки могли дозволити рукавиці скафандра) і помітив дещо дивне. Оплавлену ізоляцію.

Я замислився над таким розвитком сюжету. Оплавлена ізоляція зазвичай свідчить про коротке замикання, про те, що дротом пройшов більший струм, ніж він може пропустити. Але оголена частина дроту анітрохи не почорніла і не обгоріла, а ізоляція позитивного дроту взагалі навіть не оплавилася.

Тоді, одну за одною, я почав усвідомлювати жахливі реалії Марса. Дріт і не міг обгоріти чи почорніти. Це результат окислення, а кисню в цьому повітрі немає. Тож коротке замикання, певно, все-таки сталося. Але оскільки позитивний дріт не постраждав, струм мусив прийти з іншого джерела…

А десь в той же час погоріли запобіжники дриля…

Ах ти ж…

Електронне начиння «Пасфайндера» заземлювалося через корпус. Таким чином можна запобігти накопиченню статичного заряду в марсіянських погодних умовах (а коли повітрі казна-скільки піску і нема води, на предметах можуть накопичуватися вражаючі статичні заряди).

Корпус стояв на панелі А, одній із сторін тетраедра, в якому «Пасфайндер» прилетів на Марс. Інші три сторони я залишив у долині Арес.

Між панеллю А і верстаком лежать надувні балони, використані для посадки «Пасфайндера». Більшість з них я роздер, щоб перевезти його, але все одно чимало матеріалу залишилося – достатньо, щоб діставати до корпуса апарата. Варто зазначити, що балони проводять струм.

О 13:30 я притулив дриль до верстака. Кожуха на ньому немає, бо мені треба було провести всередину дріт. Якщо дриль торкався верстака певним чином, метал з’єднався з металом.

Саме це й сталося.

Струм пройшов через позитивний дріт дриля, через верстак, через балони, через корпус «Пасфайндера», через купу неймовірно чутливої і незамінної електроніки і вийшов через негативний дріт дриля.

«Пасфайндер» працює на 50 міліамперах. А отримав він 9000 міліампер, які переорали тендітну електроніку, спалюючи все на своєму шляху. Запобіжники згоріли, але було запізно.

«Пасфайндеру» кінець. Я втратив свій зв’язок із Землею.

Я залишився сам.