Пригоди барона Мюнхаузена

Кінь на столі

Здається, я ще нічого не оповідав вам про своїх коней? А проте у мене і з ними траплялося чимало неймовірних історій.

Це було в Литві. Я гостював у одного приятеля — справжнього шанувальника скакунів.

І ось коли він показував гостям свого найкращого коня, яким він особливо пишався, той зірвався з припони, перекинув чотирьох конюхів і помчався по двору, як навіжений.

З переляку всі розбіглися.

Не знайшлося жодного сміливця, який ризикнув би наблизитися до розлютованої тварини.

Лише я один не розгубився, адже я не тільки напрочуд хоробрий, а й з дитинства вмію приборкувати найдикіших коней.

Одним стрибком я заскочив коню на хребет і миттю вгамував його. Одразу відчувши мою сильну і впевнену руку, він скорився, наче мале дитя. Я урочисто об’їхав двір, і тут мені закортіло показати свою майстерність дамам, які саме сиділи за чайним столиком.

Як же це зробити?

Дуже просто! Я спрямував коня до вікна і, неначе вихор, влетів до вітальні.

Дами попервах дуже злякалися. Але я примусив коня скочити на чайний стіл і так майстерно прогарцював серед келишків і філіжанок, що не розбив ані жодної чарочки, ані найменшого блюдця.

Це дуже припало до душі прекрасним дамам, вони заходилися сміятися та плескати в долоні, а мій друг, зачарований неймовірною спритністю, вмовив мене прийняти у подарунок цього чудового скакуна.

Я був насправді радий його подарунку, адже збирався на війну і давно підшукував собі гідного коня.

За годину я вже мчав на новому огирі, прямуючи до Туреччини, де в той час тривали жорстокі бої.