Пригоди барона Мюнхаузена

Влучний постріл

В Італії я жив у достатку, але спокійне мирне існування було не для мене.

Я прагнув нових пригод і подвигів.

Тому я дуже зрадів, коли почув, що неподалік від Італії розпочалася нова війна: англійці воювали проти іспанців. Не гаючись, я скочив на коня і помчав на поле битви.

Іспанці саме тримали в облозі англійську фортецю Гібралтар, і я одразу приєднався до тих, хто оборонявся.

Генерал, який командував фортецею, виявився моїм гарним приятелем. Він зустрів мене з відкритими обіймами і повів показувати споруджені ним укріплення, бо ж знав, що я можу дати йому цінну пораду.

Коли я стояв на стіні Гібралтара, то побачив у підзорну трубу, що іспанці спрямовують дуло своєї гармати якраз на те місце, де стояли ми обоє.

Тієї ж миті я наказав, щоб біля нас встановили велетенську гармату.

— Для чого? — запитав генерал.

— Побачиш! — відповів я.

Як тільки до мене підкотили гармату, я спрямував її дуло прямісінько на дуло ворожої гармати, й коли іспанський гармаш підніс до своєї зброї ґніт, я гучно скомандував:

— Вогонь!

В ту ж мить обидві гармати вистрелили.

Сталось те, що я передбачував: у наміченій мною точці два ядра — наше та вороже — зіштовхнулися із неймовірною силою, і вороже ядро полетіло назад.

Тільки уявіть: воно полетіло назад до іспанців.

Ядро відірвало голову іспанському гармашеві та ще шістнадцятьом іспанським солдатам.

Воно збило щогли у трьох кораблів, які стояли в іспанській гавані, й понеслося просто до Африки.

Тоді пролетіло ще двісті чотирнадцять миль і впало на дах убогої селянської халупи, де мешкала якась старенька. Вона лежала на спині й спала з відкритим ротом. Ядро зробило дірку в стелі, потрапило сплячій просто до рота, вибило їй останні зуби і застрягло в горлі — ні туди ні сюди!

До халупи забіг чоловік нещасної — меткий і винахідливий старигань. Він запхнув руку в горло дружині й спробував витягнути звідти ядро, але воно не зрушило з місця.

Тоді він підніс до її носа добрячу понюшку тютюну; старенька гучно чхнула — і ядро вилетіло з віконця на вулицю!

От скільки лиха завдало іспанцям їхнє власне ядро, яке я послав назад. Наше ядро теж не принесло їм задоволення: воно влучило в їхній військовий корабель і пустило його на дно, а на кораблі було двісті іспанських матросів!

Так англійці виграли цю війну — переважно завдяки моїй винахідливості.

— Дякую тобі, любий Мюнхаузен, — сказав мені мій друг генерал і міцно потиснув мою руку. — Якби не ти, ми б пропали. Нашою блискучою перемогою ми зобов’язані лише тобі!

— Дрібниці, дрібниці! — відповів я. — Завжди готовий служити своїм приятелям.

На віддяку за мою послугу англійський генерал хотів присвоїти мені звання полковника, проте я, людина дуже скромна, відхилив таку високу честь.