Пригоди барона Мюнхаузена

У шлунку рибини

Через тиждень ми прибули до Італії.

Був сонячний, ясний день, і я пішов на берег Середземного моря купатися. Вода виявилася теплою. Я чудово плаваю, тому без боязні заплив далеко від берега.

І раптом бачу — просто на мене пливе гігантська рибина із широко роззявленою пащею! Що було робити? Втекти від неї неможливо, тому я стиснувся у клубок і кинувся в її відкриту пащу, аби чимскоріше проскочити повз її гострі зуби і одразу ж опинитися в шлунку.

Не кожному спала б на думку ця хитрість, але я — дуже дотепна і, як ви знаєте, винахідлива людина.

У шлунку риби було темно, але тепло та затишно.

Я почав походжати в цій темряві, прогулюватися туди-сюди, й незабаром помітив, що це не надто подобається рибині. Тоді я почав навмисно тупотіти ногами, стрибати і танцювати, як навіжений, аби добряче її помучити.

Рибина завила від болю тай висунула з води свою велетенську морду.

Незабаром її помітили з італійського судна, яке пропливало поряд.

Я сидів усередині: зізнаюся, жижки тремтіли від страху, бо боявся, що рибалки можуть розрубати і мене разом із рибиною.

Це було б жахливо!

Але, на щастя, їхні сокири мене не зачепили. Як тільки зблиснуло світло, я почав гучно кричати щирісінькою італійською мовою (о, я знаю італійську просто чудово!), що радий бачити добродіїв, які звільнили мене із задушливої в’язниці.

Зачувши людський голос із риб’ячого черева, матроси завмерли від жаху.

Вони здивувалися ще більше, коли з пащеки вискочив я і привітав їх люб’язним поклоном.