Пригоди барона Мюнхаузена

Буря

Але не думайте, будь ласка, нібито я мандрував лише лісами та полями.

Ні, мені доводилося не раз перепливати моря та океани, і там траплялися зі мною пригоди, яких раніше ні з ким не бувало.

Пливли якось ми в Індію на великому судні. Погода була чудова. Але коли наш корабель стояв на якорі біля якогось острова, здійнявся ураган. Буря налетіла з такою силою, що вирвала на острові кілька тисяч (так, кілька тисяч!) дерев і підняла їх просто до хмар.

Величезні дерева, які важили сотні пудів, летіли так високо над землею, що знизу здавалися якимись пір’їнками.

А тільки-но буря закінчилася, кожне дерево впало на своє колишнє місце й одразу ж пустило корені, тож на острові не залишилося жодних слідів урагану. Дивовижні дерева, чи не так?

Утім, одне дерево так і не повернулося на своє місце. Справа в тому, що коли воно злетіло в повітря, на його вітті сиділи один бідний селянин та його дружина.

Для чого вони залізли туди? Дуже просто: щоб нарвати огірків, адже в тій місцевості огірки ростуть на деревах.

Жителі острова люблять огірки більше за все на світі й нічого іншого не споживають. Це їхня єдина їжа.

Бідним селянам, підхопленим бурею, мимоволі довелося здійснити повітряну мандрівку понад хмарами. Коли буря затихла, дерево почало опускатися на землю. Селяни були, як навмисно, дуже огрядні, через їхню вагу стовбур нахилився, і дерево впало не туди, де росло раніше. До того ж влучило в тамтешнього короля і, на щастя, розчавило його, немов комашку.

— На щастя? — перепитаєте ви. — Чому ж на щастя?

Тому що король цей був жорстокий і просто замучив усіх жителів острова.

Туземці дуже зраділи, що їхній гнобитель загинув, і запропонували корону мені:

— Просимо, добродію Мюнхаузен, будь нашим королем. Зроби нам таку ласку, володарюй над нами! Ти такий мудрий та сміливий.

Але я навідріз відмовився, бо не люблю огірків.