Прокляття дому

Недобросовісна володілиця

Суд розглянув справу за позовом про конфіскацію земельної ділянки і житлового приміщення за відповідну матеріальну компенсацію. Заслухавши доводи представників відповідача про право користування. Матеріалами справи підтверджено факт належності спірної земельної ділянки. Наявні обставини. Згідно зі статтею дев'ять вісім п'ять Земельного кодексу Німецької Федеративної Республіки. Розглянувши матеріали справи, суд встановив таке. Вирішення відповідно до законодавства, що регулює земельні відносини. Право на власність. Параграф сімнадцять Земельного кодексу Німецької Федеративної Республіки. Суд іде в нарадчу кімнату. З огляду на вимоги частини два статті двадцять чотири Земельного кодексу. Громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень, визначених Земельним кодексом. Реституційні претензії. У розмірі різниці сьогоднішньої вартості і вартості без вкладених інвестицій. Суд відхиляє доводи відповідача щодо порушення строку позовної давності. Заперечення відповідача викладено ним у відзиві та підтримано представником у судових засіданнях. Судом до уваги не приймається.

І от вона хоче ще раз зайти в дім. Скориставшись ключем, який все ще є в її в'язці і яким можна відімкнути і зачинити всі двері дому, включно з дверима дровітні, за допомогою оцього ось потертого ключа, фірма «Цайс Айкон», якого, відповідно до рішення суду, вона мала б віддати ще два дні тому, цим ключем вона збирається востаннє відімкнути двері, у яких після півоберту ключа замок завжди заклинює. Тихенько бряжчать шибки дверей, з металевих обрамлень, що захищають скло, на долівку облуплюється тоненькими стружками червона і чорна фарби. Злегка підважити двері, як вона завжди це робила, щоб прокрутити ключ до кінця, а тоді розчинити двері навстіж, поки стулка дверей не вдариться об стіну будинку, приперти двері каменем, що й далі лежить напоготові, а тоді зайти всередину.

Розмальовані дверцята комірчини для віників знято, тому перше, що вона бачить, заходячи в дім, — не райський сад, як колись, у дванадцятьох квадрах дверей, а стару мітлу для підмітання двору, віничок для змітання пилу, шуфельку на сміття та кілька ганчірок. Знято і двері до великої кімнати, тому їй не доводиться тиснути на мосяжну клямку, тому, переступаючи поріг великої кімнати, їй не чутно металевого зітхання клямки. Все, що тільки було дерев'яного під обома стінами, враженими грибком, довелося ще дев'ять років тому познімати або позривати, тому немає і довгої лави. Стіл і двері майстри віднесли тоді до купальні. Оскільки купальня була надто мала, стіл довелося поставити сторч на кант, так він там усе ще й стоїть, вона бачила крізь шпарину в віконницях, проходячи повз купальню. Ключ до купальні, як і раніше, висить на дошці для ключів поруч із ключем від дровітні, на ньому, як і колись, теліпається золота блешня, як і колись, дошка для ключів висить за піччю в кутку, тільки от печі вже немає, тому що вона стояла біля стіни з грибком. Грибок розрісся аж до верхнього поверху, поки вона працювала за кордоном і поки її батько протягом осені, зими і весни вів переговори з чоловіком, якому запропонував як компенсацію за невідкладні ремонтні роботи торг домом, що офіційно належав ще їм. До прийняття судового рішення їм не можна було продавати дому, проте після розполовинення східнонімецьких банківських рахунків у них не було уже засобів утримувати дім самотужки. Предметом позову є земельна ділянка. Перевірка відносин власності. Реєстраційний номер 654.

Її батькові ніколи особливо не залежало на природі, слово «природа» він вимовляв зі зневагою, завжди повторюючи, що терпіти не може підстригання газонів, що квіти викликають у нього нудьгу, а плавання — не цікавить, він хіба зрідка пірнав в очереті, щоб пополювати з гарпуном на щупаків. Саме тому її не здивувало, що відразу після смерті батькової матері батько вписав її співвласницею дому, позначка про погашення боргів, коли над першим і останнім рядком проведено горизонтальну лінію, а тоді обидві лінії поєднано з лівого верхнього кутка в нижній правий куток діагональною лінією. Її не дивувало, що, відколи спадкоємці дружини архітектора, які зараз живуть на Заході, заявили свої реституційні претензії, батько жодного разу більше сюди не приїхав, як не дивувало її й те, що він не брав участі у звільненні будинку від речей після остаточної угоди з інвестором. Друг дитинства допомагав їй у прибиранні дому і виявив грибок на дерев'яних частинах інтер'єру. Тільки одного разу, приблизно у той час, коли будинок багато років простояв пусткою, а вони з батьком чекали на рішення комісії, батько сказав їй щось, чого вона ніколи раніше з його вуст не чула, сказав, що коли бачить десь такий краєвид, краєвид з пагорбами й озерами, йому завжди на душі так, немовби він чує розмову російською, мовою країни, в якій він народився. Він не пояснював докладніше, що саме він мав на увазі, кажучи про це. Вона знала тільки те, що коли він вийшов з інтернату, до якого батьки віддали його на чотири роки, тому що вірили в колективне виховання, то був достатньо дорослим, щоб підстригати газони. Природа.

Дренажі від дощової води пустили коріння. На шістьох деревах потрібно пообрізати гілки. Доля права на користування така сама, як і договору про купівлю будинку — воно так і не вступило в дію. Віддано в позику. Скасовано. Прийнято. Виконавчі органи не можуть встановити належний розмір компенсації, застосовуючи дозволені засоби розслідування. Суму плюс відсотки. Враховуючи індикти минулого і закріплюючи дію на майбутнє.

Інвестор вивів грибок, заново перекрив дах, зірвав усю сантехніку з метою докорінного оновлення, відгородив муром кімнату садівника, що постраждала від вогкості, пробив ворота в гараж і так отримав ще одну кімнату — однак урешті-решт, коли сподівання інвестора на порозуміння зі спадкоємцями, а отже сподівання на купівлю будинку виявилися марними, відрізав електропостачання і залишив будинок стояти, не втручаючись більше в його переоблаштування. Вона вже тривалий час не розмовляла з батьком про земельну ділянку. Відповідно до частини третьої статті дванадцятої Цивільного кодексу добросовісність набувача презюмується. Маркування межі. Громадська земля. Частина галявини. Витребування майна від нинішнього власника.

Сходи, що ведуть нагору, вкриті пилюкою, на сходинки нападало, розкришившись, штукатурки зі стелі, нагорі бездоганна колись коркова підлога, як і все, також вкрита рівномірним шаром куряви, непридатна для життя будівельна конструкція, предмет позову. Від ванни залишилося тільки вікно з кольоровими шибками, умивальник, душ, унітаз і плитка відсутні, вона зазирає крізь перекриття підлоги вниз у світлицю, приблизно в те місце, де вечорами бабуся сиділа перед телевізором у найзручнішому з плетених крісел, ознака її виняткового, привілейованого становища. У кімнаті з пташкою, в якій вона мешкала протягом усього дитинства у час літніх канікул, вона відчиняє, просуваючись крок за кроком звільненим від речей простором, важкі двері вбудованої шафи, заборонене свавілля, таємні двері дитинства, коліщатка під дверима описують півколо в пилюці, на перекладині для одягу висять порожні вішаки, вона сама залишила їх там, коли мусила винести все з будинку. Крізь велику шафу вона може тепер подумки перейти аж до бабусиної з дідусем гардеробної, тому що перегородки немає, незалежно від наявності вини і заподіяної таким правочином шкоди, встановлена законом нікчемність правочину, ухвалити законне і обґрунтоване рішення. Шафа, через яку вона заходить до гардеробної кімнати, пахне, як і за життя бабусі, м'ятою і камфорою. У бабусиному кабінеті стелю роз'їло від сечі і посліду куниць, на письмовому столі лежать очеретяні стебла, крізь діру в стелі можна зазирнути в темряву нагорі. Фіранки на вікнах тільки в деяких місцях прикріплені ще до карниза, решта тканини перекособочено звисає вниз, творячи складки в пилюці. Вікна так скосило, що їх неможливо відчинити. Зауважені нещільності. Майбутні нещільності. За клопотанням сторін розгляд справи про право на власність продовжено. Вимоги другої сторони задовольнити неможливо. Клопотання відхилено. Встати, суд іде. Позов підлягає задоволенню.

Вона машинально змахує з письмового столу стебла очерету, тоді спускається донизу по віник, шуфлю на сміття та ганчірки. У бабусиному кабінеті, у гардеробній, у коридорі і в кімнаті з пташкою вона спочатку вимітає з кутків і з вікон павутиння, тоді витирає пилюку з вагонки, якою обшито стіни, наповнює пилюкою, сміттям, соломою і тваринним послідом старе відро, яке знайшла в кухні. Вона спускається сходами, змітаючи бруд зі сходинки на сходинку, а внизу висипає вміст наповненого по вінця відра під кущі. Тоді бере порожнє відро і йде між двома галявинами повз крислатий дуб доріжкою вниз до води. Півроку тому, коли відповідну ділянку берега суд віддав єврейському товариству, якому ділянка, як видно, належала на самому початку, вона змушена була перервати оренду цієї ділянки. Тож місток на території перед майстернею стоїть недобудований — проте оскільки паркану ще не поміняли, вона підходить до давнього місця, туди, де від доріжки, що вела колись на місток, залишився тільки фрагмент, там вона нахиляється над водою і зачерпує відром з озера. Однією рукою вона міцно вчепилася за вербу, іншою тягне відро до себе, тоді повертається назад у дім і береться мити верхній поверх. Вона п'ять разів іде вниз до озера і приносить щоразу чистої води, поки врешті у всіх кімнатах не стає чисто. Аж тепер їй, хоч і з деяким зусиллям, вдається таки відчинити двері на балкон, принаймні у кімнаті з пташкою, так підлоги швидше підсохнуть. Крізь відчинене вікно в дім заходить тепле літнє повітря, і коли вона виходить на балкон, все є таким, яким вона завжди знала. На сосну, що росте до будинку найближче, падає сонячне проміння, підтверджуючи, що день заповідається гарний.

На першому поверсі роботи більше, адже тут розібрали піч, пробили стіну в гараж і замурували кімнату садівника. Вікна вона вже сьогодні помити не встигне. Увечері вона опускає захованим у стіні механізмом чорні ставні на першому поверсі, зачиняє двері зсередини і вкладається спати нагорі в шафі кімнати з пташкою. Наступного дня вона миє вікна, ще через день приволікує з купальні двері й завішує їх на старе місце, крім того, вона притягає через галявину і терасу важкезний стіл, затягає його в дім і ставить у вітальні на місце. Стільці з вирізаними ініціалами вона знайшла в гаражі, тільки шкіряні сидіння до цих стільців знищила пліснява. Вона бере собі за звичку залишати машину нагорі на шосе, звідти вона спускається Пастушою горою униз, петляючи між заростями малинників, і, коли нікого навколо не видно, переходить піщану дорогу. Сусідів вона не зустрічає, тому що їхні будинки або вже зруйновано, або ж, як і її дім, вони стоять пусткою. Одного дощового дня вона бачить із кімнати з пташкою друга дитинства, який спускається великою галявиною вниз, а тоді повертається з довгою драбиною, що, як і колись, зачеплена на задній стіні майстерні. Він приставляє драбину до даху купальні, залізає на неї і поправляє лист станіолю, яким накрито прогнилий очеретяний дах. Щоб вітер не так швидко збурив його знову, він закріплює станіоль на краях.

Того ранку, коли маклерша вперше приводить на оглядини дому клієнта, вона, на щастя, ще не встала, вона ще спить у шафі, там же вона тримає харчі та змінний одяг. Її прокидає звук мосяжної клямки на зовнішніх дверцятах шафи, на яких причеплене дзеркало, коли маклерша відчиняє шафу і каже до клієнтів: А тут — дзеркало. Вона чує, як клієнт проводить долонею по декоративній поверхні кленового шпону, кажучи: Фанера вже розшаровується. Це все можна буде поправити, відказує маклерша і тягне, з деяким зусиллям, за двері балкона: Ви тільки гляньте на цей краєвид. Клієнт відгукується: Трохи все позаростало. Маклерша продовжує: Цей берег озера однозначно кращий, сонце ж заходить на заході, вона сміється, клієнти мовчать, крім того, додає маклерша, на тому боці земельні ділянки відділяє від озера променада. То вони не мають безпосереднього виходу до озера? Ні, — запевняє маклерша, — переважно не мають. Тоді веде далі: Ви тільки гляньте на пташку на перилах. Так, так, бачу, — відмахується клієнт. Колись такі речі ще робили з любов'ю, — каже маклерша. Клієнт мовчить. Архітектор дому, — не вгаває маклерша, — був членом архітектурного бюро Альберта Шпера, чули, може, проект «Германія». Он воно що, — реагує клієнт, — цікаво.

Тоді маклерша і клієнти переходять коридором до гардеробної, з її сховку дуже добре чути, про що вони говорять, адже від них її відділяють тільки тонкі двері. Маклерша каже: Таких вбудованих меблів, як тут, вам сьогодні вже ніхто не виготовить. Еге ж, — відказує клієнт, — тільки от запах тут якийсь дивний, котом смердить чи куницею. Знаєте, я ще тут зроду куниць не бачила, — каже маклерша, сміється і йде далі, в кабінет, матові шибки дверей тихенько бряжчать, клієнт пішов, мабуть, слідом, тому що настає тиша, за якийсь час група повертається, маклерша все ще або ж знову сміється. А будинок належить до пам'яток архітектури? Ні, ні, на жаль, не належить, — каже маклерша, клієнт прокашлюється, тоді всі спускаються сходами вниз, і тільки коли залягає цілковита тиша, колишня власниця дому виходить із шафи і підходить до вікна кімнати з пташкою, спостерігаючи, як маклерша та її клієнти прямують через сад, час до часу зупиняючись, показують у той чи той бік, наприклад, на дуб, від якого нещодавно відламалася велика гілка, або на дах купальні, вони йдуть повільно, розмовляють, ствердно або заперечливо кивають, а тоді знову десь зупиняються, щоб докладніше обговорити ту чи ту деталь.

Після цих перших відвідин маклерші з клієнтами на кухонному вікні залопотів непромокальний прямокутник м'ятої тканини з написом: Продається. А нижче номер телефону, білий напис на темно-синьому тлі. У вітряні дні оголошення рветься на шнурках, до яких воно прикріплене, так що чутно аж у дім. Згодом один зі шнурків розв'язується, тоді недобросовісна володілиця дому може бачити, спускаючись з Пастушої гори, як оголошення часом перекручується, немов б'ючи себе по записаному білим обличчю, а тоді знову опадає.

Будинок зараз такий порожній, що, мабуть, якби вона змогла наказати йому піднятися в повітря й полетіти геть, його вага дозволила б це зробити. Світло, що падає крізь кольорові шибки, вирвалося б разом з будинком, а ще блиск напастованої врешті підлоги і рипіння другої, п'ятнадцятої і передостанньої сходинки. Їй згадується, як бабуся замовила майстрів перенести купальню, вона зі своїм другом дитинства супроводжували майстрів усю дорогу догори схилом: купальню повільно пересували на колесах разом з очеретяним дахом, вікнами і віконницями, дашком над входом і обома дерев'яними колонами, підіймали шляхом між вільхами, дубами і соснами, і коли купальню встановили зверху на схилі, то краєвид на озеро, що тепер відкривався, якщо вийти на ґанок, був чи не кращий, ніж раніше. Полетіти, от тільки вона не знає, куди.

Вона ще чимало разів бачить із кімнати з пташкою, поки літо повільно наближається до кінця, маклершу з усе новими клієнтами в саду, клієнт стукає носаком черевика об кам'яну плиту, щоб перевірити, чи не розхитані сходи, іншому маклерша показує вигрібну яму, ще інший смикає за сусідський паркан, стовпці якого спорохнявіли, смикає доти, поки два стовпці, скріплені тільки дротом, не падають набік. Дім і земельна ділянка не з дешевих, тому вона вислуховує ще багато розмов, багато разів ще відчиняють дверцята до пласкої шафи, багато разів наголошується, що цей бік озера — кращий, багато разів вона чує про Альберта Шпера, про котів та куниць. Сміх. А будинок належить до пам'яток архітектури? Ні, ні. Сміх, прокашлювання. Маклерша не має одноосібних повноважень організовувати продаж будинку, не виключено, що сюди може приїхати приглянути за станом справ хтось зі спадкоємців з Австрії, Швейцарії чи з західної частини Німеччини, або, скажімо, спадкоємці пришлють майстрів чи знайомих оглянути дім, тому її ніколи не дивує, що дім вона щоразу застає не зовсім таким, як залишала попереднього разу.

Чого ти хочеш, завжди казав їй чоловік, коли вона, на цей час недобросовісна володілиця дому, говорила з ним про земельну ділянку: Ти вже своє в тому домі відбула. Вона не могла пояснити чоловікові, що з того самого моменту, коли стало зрозуміло, що в цьому домі вона не зможе зістаритися, минуле за її спиною почало розростатися з неймовірною силою, що її прекрасне дитинство з таким запізненням навалилося на неї, котра вже давно-давно стала дорослою, виявившись прекрасною в'язницею, у якій вона могла залишитися назавжди. Час, немов мертвою петлею, прив'язував місце, в якому вона перебувала, прив'язував землю до землі, і її також прив'язував до цієї землі, міцно-міцно зв'язував її та друга дитинства, якого вона не бачила вже дев'ять років і якого, мабуть, ніколи більше й не побачить, назавжди.

Вона чує, як тріскають двері автомобіля нових власників на піщаній дорозі, тоді двері автомобіля маклерші і, врешті, двері архітекторового автомобіля. Маклерша приїхала цього разу тільки для того, щоб відчепити свою непромокальну вивіску з оголошенням від кухонного вікна. Цього разу маклерші не потрібно більше проходити будинком разом з клієнтами, що називаються тепер новими власниками, вона не мусить вимовляти фрази, за які їй, після того, як вона змушена була вимовляти їх стільки разів, заплатять нарешті протягом наступних десяти днів комісійні в розмірі 6 відсотків від купівельної вартості, враховуючи ПДВ. Нові власники й архітектор також більше не заходять у дім, вони перетинають велику галявину і звідти показують спочатку на озеро, тоді на купальню і врешті на місце, в якому стоїть дім.

Ніколи досі тиша в домі не була більшою, ніж у день, коли вона востаннє витирає пил, підмітає, чистить і натирає, коли вона ще раз відчиняє всі ті вікна, котрі ще можливо відчинити, щоб впустити в дім свіже повітря, а після того востаннє зачиняє вікна, востаннє перетворює денне світло на зеленкаве, а частково також на синє, червоне, помаранчеве, день, коли вона засуває свіжовипрані в озері фіранки, закриває двері до кабінету з шибками з матового скла, як це завжди робила бабуся, коли працювала над рукописом, а тоді, постійно задкуючи, зачиняє і двері, що ведуть до гардеробної. Ще коли бабуся лежала при смерті, вона знайшла серед одягу її найгарнішу нічну сорочку, випрала й випрасувала, щоб, коли буде по всьому, покласти її покійниці в дорогу. Працівник похоронної служби пообіцяв їй надягнути сорочку на бабусю і зробити фотографію покійної, одягненої в цю річ. І він з певністю надягнув перед кремацією цю мережану нічну сорочку на покійницю, з певністю він зробив фотографію, що лежить у котрійсь із шухляд його бюро, де ж іще. Останнім часом їй часто снилася покійниця на урочистому ложі, як не дивно — з індіанським обличчям. Мабуть, це було пов'язано з тим, що в одній з газет, що їх вона використовувала для чищення вікон, вона прочитала: В ацтеків підмітання вважалося священним ритуалом.

І ось вона зачиняє двері і до кімнати з пташкою, тоді зачиняє двері до ванної, в якій уже немає більше підлоги, спускається сходами, друга, п'ятнадцята і передостання сходинки риплять під її кроками, зачиняє чорні віконниці схованою в стіні корбою, задкує далі, виходить за двері світлиці, клямка видає металеве зітхання, зачиняє двері до кухні, ставить на місце відро, віник, ганчірки, шуфлю на сміття, підкурювач, віничок для павутиння і зачиняє двері в комірчину, які, в цьому вона була в дитинстві переконана, насправді ведуть до раю, тоді виходить надвір і наостанок зачиняє двері будинку, хоча й не знає, як це можливо, адже все, що вона зачиняє, міститься так глибоко всередині, а та частина світу, в який вона відступає, лежить так далеко назовні. Вона зачиняє вхідні двері, минає розкішні рододендрони ліворуч від будинку, «протиповітряна оборона Mannesmann» стоїть на решітці підвальних вікон, вона відчиняє ворота, тоді зачиняє їх за собою, виходить крізь маленьку фіртку в палісаднику і кладе старенький ключ до кишені, попри те, що незабаром ним можна буде відчиняти хіба що повітря. Поновлення того майнового становища сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину. Рішення оскарженню не підлягає. Ця норма є імперативною.