Прокляття дому

Фабрикант сукна

Герміна та Артур, його батьки.

Він сам, тобто Людвіґ, першонароджений у батьків.

Його сестра Елізабет, одружена з Ернстом.

Донька обох, його небога Доріс.

А також його дружина Анна.

І врешті-решт діти: Еліот та крихітка Елізабет, названа на честь його сестри.

Еліот котить до маленької м'яч. М'яч котиться по траві аж до самої клумби з трояндами. Елізабет не хоче йти по м'яч, бо знає, що троянди колючі, тоді братик біжить туди сам, пробирається між квітами, розсуваючи їх ліктями, і копає м'яча назад на траву. Червоний колір троянд змішується з темнішою червінню куща бугенвілії, що росте перед самим домом і нависає квітами над вікном вітальні.

Пізнім ранком вони їдуть на своєму «Адлері» прибережною дорогою у східному напрямку. Адлер, — каже Артур, старійший у родині, — незмінна німецька якість. Так, — погоджується він, тобто Людвіґ. То вони продають його навіть тут? — запитує батько. Так, — відказує Людвіґ, — для нас вони привезли його аж сюди. Поруч із ним сидить його мати Герміна, на задньому сидінні — Артур, батько, та Анна. Артур та Герміна, Людвіґові батьки, приїхали в гості. Через два тижні вони повертаються додому. Анна одягнула з нагоди приїзду свекрів білий костюм. Жакет і спідниця, комплект із 2-х предметів, фірма Peek & Cloppenburg, придбано з метою виїзду на початку 1936 року, 43 марки 70 пфенігів.

Рідна сторона. На сусідській території — рух, там прийшли землеміри. Декілька робітників і архітектор, він працює в Берліні. Он він стоїть у кнікербокерах і вітається до них. Хайль. Ходи до мене, я тебе підніму, — каже Людвіґ, дядько, до Доріс, своєї небоги. На сосні, приблизно на висоті його плеча, гілка творить дерев'яний горбик, туди він підіймає дитину. Ну як, що тобі видно, — питається. Вежу церкви, — каже Доріс, показуючи на озеро.

Ах, — захоплюється патріарх, — який чудовий краєвид. Просто рай, — відгукується Герміна, мама. Артур та Герміна, Людвіґові батьки, приїхали в гості. Хтось із відпочивальників робить їм фотографію. На фотографії Анна, його, тобто Людвіґова, дружина, сидить на капоті «Адлера», мама, Герміна, сперлася на невисокий мур, за яким гора круто обривається вниз у море. Його батько Артур і він стоять позаду жінок. Усі четверо потрапляють у рамку гір, які височіють на задньому тлі позаду бухти. Після обіду вони поїдуть униз, до лагуни, на пляж, можливо, можна буде поплавати, води Індійського океану теплі й лагідні, на відміну від західного узбережжя, де шаленіє Атлантичний океан. Через два тижні Артур та Герміна, Людвіґові батьки, повертаються додому.

I don't want anymore, — каже мала Елізабет і біжить у дім. Еліот бере м'яча, відбиває його декілька разів від землі, а тоді й собі заходить досередини. Зараз, посеред літа, дім так розігрівся, що свічки на різдвяній ялинці повигиналися.

Ти собі тільки уяви, — каже патріарх, він стоїть із високо закачаними холошами у теплій воді лагуни, — весною мого ялика перевернули, перед самим берегом. Твій тато сам зайшов у воду і допомагав його перевертати, — каже Герміна, тобто мати. З закачаними холошами у Бранденбурзькому морі. З закачаними холошами в Індійському океані. Той хлопець із села, що притранспортував його з верфі, був весь блідий, — розповідає мама. Ти собі тільки уяви, він же на якусь мить опинився під човном. Він перелякався. Артур та Герміна, Людвігові батьки, приїхали в гості. Через два тижні вони повертаються додому.

Дім, рідна сторона. Коли падає дощ, чутно запах листя в лісі і запах піску. Все крихітне й крихке, увесь краєвид над озером, усе видно, як на долоні. Так близько листя, так близько пісок, немов їх за бажання можна було б надягнути. Озеро ніжно облизує берег, облизує руку, занурену в воду, воно як цуценя, вода лагідна й неглибока.

Людвіґ дав малій ім'я Елізабет, на честь своєї сестри. Так немовби сестра так глибоко запалася в землю, що вийшла з неї на іншому боці, запалася в землю і в тому ж році народилася знову від його дружини на протилежному кінці світу. А як же донька Елізабет, його сестри, як же Доріс?

Метал лопати з неприємним звуком пробиває гальку, дістаючись землі. На ділянці сусіда ліворуч копають будівельний котлован. Хайль.

Еліот одним стрибком перелітає через сходинки дому й опиняється на траві, біжить до смокви, зриває кілька свіжих плодів. Анна гукає йому в відчинене вікно: Принеси і для Елізабет. Еліот киває: All right. Для дітей, для Еліота та малої Елізабет, він посадив тут фігове дерево, а в кінці саду — ананас.

Why does Lametta hang on the tree, — питається мала Елізабет. It is supposed to look as if дерево в засніженому зимовому лісі, — відказує він, тобто Людвіґ, її батько. What is а засніжений зимовий ліс, — допитується мала, Елізабет. A deep forest, — пояснює він, — in which the ground and all branches вкриті товстим шаром снігу, а з гілок звисають додолу бурульки.

Давай спочатку поглянемо, що вийде, — каже він, тобто Людвіґ, до батька. Але принаймні вербу ми сьогодні посадимо, — відказує батько, Артур, подаючи лопату, — я пообіцяв Доріс. Із сусідньої ділянки долинає звук удару кельні об цеглу. Хайль. Диви, архітектор також мурує, — дивується батько, — не задається. Людвіґ копає яму для верби. Земля чорна і вогка, вода тут зовсім близько до поверхні.

Землю під трояндами садівник завжди оновлює навесні. Він перевертає і пересіює добриво. Людвіґ сам обрізає троянди. Сорти Челеста і Нью-Доон, тут вони ростуть хіба найкраще в світі, адже тут ніколи не буває морозу. Які розкішні троянди, — захоплюється мама, Герміна. Артур та Герміна, Людвігові батьки, приїхали в гості. Через десять днів вони повертаються додому. Обрізати завжди потрібно на зовнішньому боці! — каже мама, Герміна. Знаю, — відказує він, тобто Людвіґ, і доливає чаю. 1 чайний сервіз (фірма «Розенталь»). Придбаний у 1932 році, 32 марки 80 пфенігів.

Імпортер чаю і кави на тому боці також уже заклав фундамент, — зауважує Артур, його батько. Людвіґ копає яму для верби. Той самий архітектор, — додає мама. — Твій сусід ліворуч. Він сам мурує комин, я на власні очі бачив, — додає Артур, батько Людвіга, — він цілком порядний чоловік. Анні зараз, окрім мостика й купальні, нічого-нічого іншого не потрібно, — відповідає Людвіґ.

А там — побачимо. Робітники на ділянці праворуч про щось перегукуються. Думаю, достатньо буде, — каже Людвіґ і ставить лопату в землю поруч із ямою. Його батько дивиться на Бранденбурзьке море, воно тихо похлюпує. Рідна сторона. То твоя спадщина, — каже йому батько. Знаю, — відказує він, Людвіґ, єдиний син свого батька.

Евкаліптові дерева шумлять гучніше за всі інші дерева, що їх Людвіґ коли-небудь у своєму житті чув, евкаліпти шумлять гучніше за буки, липи чи берези, шумлять гучніше за сосни, дуби та вільхи. Людвіґу до душі цей шум, тому завжди, коли трапляється нагода, він влаштовує для них із Анною та дітьми перепочинок у затінку цих могутніх дерев зі звислими клаптями кори, просто щоб слухати, як шарудить вітер, упійманий у лабіринт мільярдів срібних листочків.

Артур, батько Людвіґа та Елізабет, дідусь Доріс, підіймає з землі тонкий саджанець, ставить його в ямку, підкликає до себе Доріс, кажучи: На, тримай! Доріс стоїть, похитуючись над краєм ями, і тримає деревцятко обома руками. Жінки підходять ближче, Анна тримає черевички Доріс, Елізабет каже, звертаючись до Людвіґа: Як же у вас тут буде гарно. Авжеж, — погоджується Людвіґ.

Між високих дерев з обдертою корою стрибають мавпи. Найсильніші з них можуть першими хапати свою частину здобичі. Якщо візьмешся їх підгодовувати, вони вважатимуть тебе слабаком і різко перейдуть в атаку, якщо їжа закінчиться або ти не надто швидко їм її подаватимеш. Потрібно спокійно постояти, а тоді відступити, не повертаючись до них спиною. Марш у машину, — командує Людвіґ Еліотові та Елізабет. Анна просить: Вікна не опускайте.

Артур звертається до нього, до Людвіґа, свого сина: Дай мені, — він береться за лопату і засипає навколо кореня яму землею. Людвіґ обіймає Анну, свою майбутню дружину, за плечі, вони задивляються на мерехтливий простір озера. Рідна сторона. І чому всі так люблять дивитися на воду, — питається Доріс. Не знаю, — каже їй на це Анна. Доріс тоді: Мабуть, тому, що над озером завжди так багато порожнього неба, бо ж кожному подобається дивитися якийсь час на порожнечу. Можеш відпускати, — командує Артур до Доріс.

Евкаліптові дерева аж на глибину висушують грунт, вони забирають воду в інших рослин. А після лісової пожежі саме насіння евкаліптів проростає першим, витісняючи інші рослини. Евкаліпт періодично скидає сухі гілки і таким чином заощаджує воду та сприяє поширенню пожеж. Пожежі хоч і не добрі для кожного дерева зокрема, проте надзвичайно сприяють поширенню виду. Стовбури евкаліптів спалахують легше за інші дерева ще й тому, що дерево містить олію. Під стовбурами свіжо пророслих лісів ґрунт порожній, а земля — червоняста від пожеж. Листя евкаліпта шарудить незрівнянно гучніше за всі інші дерева, що їх Людвіґ коли-небудь у своєму житті чув.

Коли верба виросте і почне лоскотати довгими вітами рибу в воді, ти, коли знову приїдеш у гості до своїх двоюрідних братиків та сестричок, пам'ятатимеш, як допомагала посадити вербу, — каже бабуся Герміна до малої Доріс. До моїх двоюрідних братиків та сестричок? — дивується Доріс. Ніколи не знаєш, як воно буде далі, — усміхається Артур до своєї майбутньої невістки, Анни. Герміна озивається: Вони ще плавають у лоні Авраама. А їх можна впіймати, — цікавиться Доріс. Дурниці, — відказує Людвіґ, її дядько, і просить: Ходи, допоможеш мені. Вони притоптують землю навколо деревцятка. Парою черевиків великого розміру, придбаних у 1932 році за 35 марок, і парою босих дитячих ніжок. Дім. Рідна сторона. Еліот та крихітка Елізабет бігають перед струменем води з поливалки, що розхитується навсібіч, вода хляпає на них, вони тікають. Еліот зриває зі смокви листок і бризкає краплями води з нього на Елізабет. Елізабет також зриває листок і підіймає його до личка, щоб заховатися від старшого брата.

Доріс підіймає з землі декілька жолудів і кидає їх в озеро. Глянь — рибки, — показує вона дядькові Людвіґові на концентричні кола на воді. Вдалого кльову. Завтра в архітектора на будові вже буде квітка.

Людвіґ гукає: Що це у вас за гра? Закрившись фіговим листком, маленька Елізабет шепоче йому: Вигнання з раю.

Герміна та Артур, його батьки.

Він, тобто Людвіґ, першонароджений у батьків.

Його сестра Елізабет, одружена з Ернстом.

Донька обох, його небога Доріс.

А також його дружина Анна.

І врешті-решт діти: Еліот та крихітка Елізабет, названа на честь його сестри.

Ходімо, Доріс, — каже дідусь Артур, — наберемо води і піділлємо дерево, щоб добре росло.

Людвіґ добре знає, що відпочивати в евкаліптовому лісі — небезпечно, адже додолу часто падають сухі гілляки. Але йому так подобається слухати шум листя. Удома він любив грати на фортепіано. Удома він був фабрикантом сукна, як батько. А тут відкрив авторемонтну майстерню і спеціалізується на зчепленнях і гальмах. Тут його садівникові держслужбовець втикає у густу шевелюру олівець. Олівець тримається. Після того садівник отримує в паспорті штамп «С», тобто «colored», і заборону заходити в громадські парки. Відколи він, Людвіґ, тут, він ще жодного разу навіть не підійшов до фортепіано. Тут замість нього грає крихітка Елізабет, вона бере уроки музики і вчиться дуже швидко, так немов ще перед своїм народженням зуміла взяти з дому невагоме: музику.

Нагадай мені, як називаються гори на дні озера, — питається Доріс у дідуся. Які ще гори, — дивується Артур. Людвіґ пояснює, що Доріс розповідав про це садівник з ділянки ліворуч: Огіркова гора і Чорний Ріг, Кеперлінґ, Гоффте, Гола гора та Бульценберґ. І ще Міндахова гора. Гола гора, — повторює дівчинка і пирскає сміхом. Елізабет каже: Ото б мені таку пам'ять, як у мого брата. Від сусідів долинають звуки столярних інструментів, столяри вже практично завершили дах. Хайль. Вони збираються класти очеретяний дах, — каже Артур, батько. Може б, і вам про такий подумати, — додає він, — наприклад, для купальні. Побачимо, — відказує Людвіґ.

Вони з батьком оглядають, взявши із собою столяра, місце, на якому стоятиме купальня. Її найкраще буде збудувати метрів за десять від озера і не паралельно до берега, а злегка діагонально, щоб розвернути її до озера, немов до сцени. На ділянці імпортера кави і чаю, за парканом праворуч, уже звели цегляні стіни майбутнього першого поверху, в них залишено квадратні отвори для вікон і вихід на терасу врівні з землею, з тераси видно буде, залежно від місця перебування, або дім зсередини, або, навпаки, дерева й озеро. Людвіґ складає план проекту. А всередині хоча б одне двоповерхове ліжко і мийка, — вважає батько. Ми тут ніколи не ночуватимемо, батьку, — каже на це Людвіґ. Артур заперечує: Але ж це не забере забагато місця.

Людвіґ ляскає складеним проектом по комару, що всівся батькові на руку. Припиняється стукотіння ліворуч і совання кельмою по голій цеглі. Кінець робочого дня. Тут — твоя спадщина, — каже патріарх. Так, — відказує він, Людвіґ, — я знаю, — і кладе до портфеля проект купальні (довжина 5,5 метрів, ширина 3,8 метрів, стіни купальні: дерево, покриття даху: очерет) разом із прибитим комаром. Хтозна, можливо, цей комар, затиснений на німецькій полиці між паперами, перетриває довгі-довгі часи, а згодом, чом би й ні, можливо, навіть закам'яніє.

Вісім металевих паль, на них пластини, кожна складена з десяти дощок, від однієї палі до іншої щоразу одна плита, місток має довжину дванадцять метрів, його пофарбували чорною смоляною фарбою, щоб дерево надійніше трималося. Перш ніж ступити на місток, Анна бере Доріс на руки, вона боїться, що мала може впасти у воду. Доріс обхоплює ногами стан Анни. Хайль. Елізабет каже: Пусти її, вона не впаде.

Ходи, занесу тебе до ліжка, але ж іще день, влітку не видно різниці, а Еліот, він старший, але я не хочу, не капризуй, but only if you carry me, all right, крихітка Елізабет обхоплює стан Анни ногами, Анна несе дитину, тіло притиснене до тіла, хто з них двох кого несе. Чи не тому він вирішив одружитися з Анною, що йому так сильно подобалося, як вигинається її стан, щоб утримувати вагу дитини.

Коли тут зима, вдома якраз літо, і навпаки. На картах для гри в скат, що мають Людвіґові батьки, Артур та Герміна, на лінії з одного боку половина короля, а з протилежного — друга половина короля. Приблизно так само, можна собі уявити, відображається на екваторі він, Людвіґ, який, як і батько, був фабрикантом сукна, а від лінії екватора починається його образ автомеханіка. Якщо дивитися під таким кутом, то евкаліптові дерева шумлять над криницею, що стоїть біля воріт, а вода озера просочується крізь землю наскрізь і перетворюється на море, не випадково ж кажуть про підземні води. А Елізабет і справді схожа на Елізабет.

Доріс каже: От вже й сонечко заходить. Навіть коли ти будеш старенькою бабусею, — каже їй дідусь Артур, — ти й тоді сідатимеш собі на березі, щоб подивитися, як сонечко закочується за озеро. Рідна сторона. Чому? — питається дитина. Тому що кожна людина хоче бачити сонце якнайдовше, — каже Герміна, Людвіґова мати, бабуся Доріс.

Зрідка, якщо пощастить, можна побачити навколо Тафельберґа, Столової гори, скатертину. Серпанок туману, забарвлений ніжним рожевим кольором під час сходу сонця. Він залишив столове срібло, але спакував ялинкові прикраси. Дванадцять алюмінієвих затискачів для свічок на ялинку, ялинкові кульки, солом'яні зірочки, гірлянди і скляний вершечок на ялинку. Придбано у 1928 році, 14 марок 70 пфенігів. What are бурульки, — питає його мала, Елізабет. Одного зимового дня на озері Анна, його майбутня дружина, навчила його небогу Доріс кататися на ковзанах. Що таке сніг, — питає його мала, Елізабет.

Герміна та Артур, його батьки.

Він, тобто Людвіґ, першонароджений у батьків.

Його сестра Елізабет, одружена з Ернстом.

Донька обох, його небога Доріс.

А також його дружина Анна.

І врешті-решт діти: Еліот та крихітка Елізабет, названа на честь його сестри.

У березні 36 року, наприкінці зими, він, Людвіґ, та його майбутня дружина Анна поїхали слідом за зимою, через Ґібралтарську протоку, праворуч — побережжя Європи, ліворуч — побережжя Африки. Поїхали крізь усе це від зими в зиму. Тут узимку снігу немає, тільки дощ, багато дощу, а все одно він мерзне тут більше, ніж будь-коли мерз удома. У 1937 році до них на два тижні приїхали в гості його батьки, мама каже: Як же у вас тут гарно, — і повертається додому. Його батько каже: Шкода твоєї спадщини, — і повертається разом із мамою додому. Народження маленької Елізабет ще навіть не планується, до народження Еліота ще далеко, обоє ще тільки плавають у лоні Авраама. Його батьки гостювали в них. Артур і Герміна з Ґубена приїжджали в гості до сина Людвіґа, що виїхав до Кейптауна, а тепер повертаються додому до Ґубена, з літа їдуть у літо, праворуч — побережжя Африки, ліворуч — побережжя Європи. Вони з дружиною Анною ще стоять якусь хвилю в порту. Він мовчить, його дружина — теж.

Коли у 1939 році Артур та Герміна все ж намагаються виїхати, вони продають архітекторові по сусідству Людвіґову ділянку з мостиком і купальнею за половину ціни на квитки. З огляду на вдалу покупку, архітектор виплачує у фінансову службу Райху 6-відсотковий податок за виручку від єврейського майна.

Гроші, якими батьки, Артур та Герміна, мають оплатити на настійне прохання Людвіґа переїзд, лежать, поки їм виготовляють паспорти, на депозиті. Приблизно в цей час їм забороняють заходити на територію громадських парків. Еліот вчиться спускатися трьома сходинками в сад, не тримаючись за мамину руку. Людвіґ разом із садівником, у якого таке густе волосся, що в ньому можна тримати олівець, садять фігове дерево і першу з трьох ананасових пальм.

Коли у війну вступає Голландія, Людвіґові батьки отримують паспорти, проте здійснити грошовий переказ у корабельну компанію вже неможливо. Людвіґ добре знає, що відпочивати під евкаліптом небезпечно. Але він так любить шум листя. Навіть коли садівник хитає головою, олівець із волосся не випадає. Еліот каже перше слово: mum. Анна вдруге вагітна.

Через два місяці після того, як Артур і Герміна зайшли у Кульмгофі, що біля Ліцманштадта, у газовий вагон, після того, як очі Артура випливли з очниць, коли він задихався, а Герміна обкаляла у смертельному жахові ступні жінки, якої зовсім не знала, усю їхню власність і власність їхнього сина Людвіга, який виїхав з Німеччини, конфісковують, усі банківські рахунки скасовують, а будинок і все майно продають з аукціону. Усе майно Артура та Герміни, зокрема й гроші, виручені з продажу ділянки над озером, забудованої купальнею у кількості 1 і містком в озеро у кількості 1, отримує Німецький Райх, що його представляє райхсміністр фінансів.

Це місто ще називають Материнське місто, mother city. Незадовго до Різдва Ернст, Людвіґовий швагер, заражається на будівництві автобану плямистим тифом і через декілька днів помирає. У великодній понеділок збираються в дорогу Елізабет з Доріс. Кажуть, що їхати недалеко, — пише Елізабет йому, Людвіґу, своєму братові, з потяга. 1 ніж для розрізання листів, ебенове дерево з мосяжною ручкою, придбаний у 1927 році, 2 марки і 30 пфенігів. Відповідь, яку Людвіґ надсилає з Кейптауна до Варшави, іде шість тижнів в один бік, а тоді ще шість тижнів у зворотному напрямку, лист повертається закритим. Через три місяці народиться маленька Елізабет. У Материнському місті, у найгарнішому куточку світу.