…і сонце світить і роте трава, але…
у грудях
вигріваю щирий біль озоновий –
у людях
шамкотіння слів про власний глузд –
і нікотинна тиша робінзонова
жовтком обмазує
куточки
вуст –
мов хліб оздоблює невмілий пекар.
напівпрозору радість – вкрадену в медуз
мені дарує київський аптекар.