Рожеві крила

до мармеладу вимерзле шосе –

тремтливий жур в очах осінньоребусний –

а вітер – мов дідусьо джо дассен

знов підвиває саундтреки

нашим снам тролейбусним.

а люди – ніби клаптики троянд –

всі розфасовано мовчать в шматочках ваз.

хіба що у мето стара кошолка –

зла – немов воланд

у тебе запитається -…каторий час… –

до мармеладу вимерзлий анфас

гуртожитку

де на вікні недопалком

вдавився кактус.

губами чавкає спітнілий унітаз

свій…орбіт вінтерфреш…-

чи скорше навіть…тампакс…