…над вами у небі стожари
а в парках лунких солов’ї…
паралітичні порухи води.
збираюся і потроху
наповнююся змістом –
мов сумка на передачу –
в додачу
зовсім забуваю
і не бачу
довгої кишки
тролейбусу
і короткого павуття
своїх вій – мрій –
плачу.
відчуваю втому.
повертаюсь додому………………..