Розфарбований птах

12

Коли сільські хлопчаки, що влаштували на мене в лісі засідку, нарешті мене впіймали, я боявся чогось жахливого. Натомість вони відвели мене до сільського старости. Той переконався, що я не маю на тілі болячок і виразок та вмію хреститися. Потім, після кількох невдалих спроб оселити мене в когось із селян, чоловік віддав мене фермерові на ім’я Макар.

Макар жив на віддаленому від решти поселення хуторі з донькою та сином. Схоже було, що дружина його померла давним-давно. Його самого в селі знали погано. Чоловік оселився тут кілька років тому, тож до нього ставилися як до чужака. Пліткували, що Макар уникає людей тому, що грішить із хлопцем та дівчиною, яких називає своїми дітьми. Він був опецькуватий і кремезний чоловік із товстою шиєю. Підозрював, що я лише прикидаюся німим, аби не видати себе циганською говіркою. Іноді вночі чоловік забігав на крихітне горище, де я спав, і намагався налякати мене, щоб я закричав. Я прокидався і тремтів із роззявленим ротом, як голодне курча, але з горла не вилітало жодного звуку. Макар уважно роздивлявся мене та здавався засмученим. Перевіривши мене кілька разів, він урешті-решт покинув свої спроби.

Його синові Антону було двадцять. Це був рудий хлопчина з блідими очима без вій. У селі його цуралися так само, як батька. Коли до нього хтось звертався, Антон байдуже глипав на базіку й мовчки відвертався. Люди прозвали його Тетерею, тому що цей птах теж звик розмовляти лише сам із собою й ніколи не відгукувався на інші голоси.

А ще на хуторі була донька Евка, на рік молодша за Тетерю. Це була висока й худорлява білявка з грудьми, схожими на недостиглі грушки, й такими вузькими стегнами, що могла легко прослизнути між паліччям у паркані. Евка теж ніколи не навідувалася до села. Коли Макар із Тетерею вирушали продавати кроликів та кролячі шкурки в сусідні села, вона залишалася вдома сама. Часом до неї навідувалася місцева знахарка Анулка.

Селяни Евку не любили. Казали, що в неї лихе око. Сміялися через зоб, що почав спотворювати її шию, та хрипкий голос. Пліткували, наче Макар тримає лише кроликів і кіз, бо в корів при ній пропадає молоко.

Я часто чув, як селяни бурмотіли, що дивакувату Макарову сім’ю слід вигнати із села, а його хату спалити. Втім Макар на такі погрози не зважав. Він завжди носив у рукаві довгого ножа, якого кидав так точно, що якось із п’яти кроків пришпилив до стіни таргана. А Тетеря носив у кишені ручну гранату. Він знайшов її в мертвого партизана і погрожував нею всім членам родини того, хто набридав його батькові та сестрі.

На задньому дворі Макар тримав дресованого вовкодава Дітка. У шопках, збудованих на подвір’ї, рядками стояли кролячі клітки, розділені дротяними стінками. Кролики перенюхувалися й спілкувалися, а Макар охоплював їх усіх одним поглядом.

Він був справжній знавець кролів. У клітках жило чимало розкішних тварин, занадто дорогих навіть для найзаможніших селян. На фермі було чотири кози й один цап. Тетеря доглядав за ними, доїв, відводив на пасовисько, а часом зачинявся з ними у стайні. Коли Макар повертався додому, гарно заробивши, вони з сином напивалися та йшли до кіз разом. Евка злостиво натякала, що вони там розважаються. У такі дні Дітка прив’язували до дверей, щоб ніхто не зайшов усередину.

Евка не любила батька та брата. Іноді вона не виходила з хати кілька днів поспіль, боячись, що Макар із Тетерею змусять її стирчати аж до ночі у стайні з козами.

Їй подобалося, щоб я крутився десь неподалік, поки вона готувала. Я допомагав чистити овочі, приносив дрова і вибирав із грубки попіл.

Іноді дівчина просила мене сісти біля її ніг і цілувати їх. Я припадав до її худих литок і починав укривати повільними поцілунками щиколотки, спершу легенько торкаючись губами й ніжно гладячи тугі м’язи, лагідно цілував ямку під колінцем, підіймаючись угору гладкими білими стегнами. Повільно підіймав спідничку. Легенько ляпаючи мене по спині, дівчина підганяла мене, і я поспішав вище, цілуючи та злегка покусуючи її ніжну плоть. Коли я діставався до теплого горбика, Евчине тіло починало судомно смикатися. Вона шалено впивалася пальцями мені у волосся, гладила шию, щипала за вуха, дедалі більше захекуючись. Потім дівчина сильно притискала моє обличчя до себе і після секундного екстазу знеможено відкидалася на лаві.

Те, що відбувалося далі, мені теж подобалося. Сидячи на лавиці й затиснувши мене між розкинутих ніг, Евка обіймала й пестила мене, цілувала мене в шию та обличчя. Її сухе, легке, мов пір’їнка, волосся падало мені на лице, коли я зазирав дівчині в очі й бачив, як рум’янець розливався із щік на шию та плечі. Мої руки та рот знову оживали. Евка починала дрижати й глибоко дихати, вуста робилися холодними, а тремкі руки притискали мене щільніше до тіла.

Почувши, що йдуть чоловіки, дівчина кидалася на кухню й пригладжувала там волосся й спідницю, а я біг із вечерею до кролячих кліток.

Пізніше, коли Макар із сином засинали, Евка приносила й мені поїсти. Я поспіхом ковтав вечерю, а вона, роздягнувшись, лягала біля мене, жадібно гладячи мені ноги, цілуючи волосся та похапцем зриваючи одяг. Потім ми лягали удвох, і Евка притискалася до мене всім тілом, наказуючи цілувати її та смоктати, то тут, то там. Я виконував її бажання, погоджувався на все, навіть якщо це було боляче чи безглуздо. Дівочі рухи робилися судомними, вона вигиналася піді мною, а потім вилазила зверху, сідала на мене й несамовито хапала, впиваючись нігтями в спину та плечі. Так здебільшого минали ночі, час від часу ми дрімали, а прокинувшись, знову задовольняли вир її почуттів. Здавалося, наче її тіло мучать ізсередини виверження та напади. Час від часу воно робилося тугим, як кроляча шкурка, натягнута на суху дошку, а потім знову м’якшало.

Часом, коли Тетеря зачинявся на самоті з козами, а Макар ще не повернувся додому, Евка навідувалася до мене біля кролячих кліток удень. Ми разом перестрибували паркан і зникали у високій пшениці. Евка прокладала шлях і обирала безпечну схованку. Ми лягали на вкриту стернею землю, де дівчина підганяла мене роздягатися швидше й нетерпляче зривала одяг. Я занурювався в неї й намагався задовольнити всі її бажання, а над нами, наче хвиля на спокійному ставку, ворушилися важкі колосся пшениці. Евка на деякий час засинала. Я розглядав золотисту пшеничну ріку й шукав волошки, що боязко гойдалися під сонцем. Угорі своїми вигадливими круговертями ластівки обіцяли гарну погоду. Безтурботно пурхали, наздоганяючи одне одного, метелики, а високо в небі довічним застереженням ширяв яструб, чекаючи на якогось довірливого голуба.

Я почувався безпечно й щасливо. Евка уві сні ворушила рукою, інстинктивно шукаючи мене, й дорогою до мене згинала колосся. Я заповзав на неї і, прокладаючи собі шлях між її ніг, цілував дівчину.

Евка намагалася зробити з мене чоловіка. Вона приходила до мене вночі й лоскотала мої чоловічі органи, боляче тицяючи в них соломинкою, стискала й облизувала їх. Я здивовано відчув щось незнане раніше; відбувалося щось, чого я не міг контролювати. Ставалося це судомно й непередбачувано, часом швидко, часом повільно, але я знав, що не можу більше зупинити ці відчуття.

Коли Евка засинала поруч зі мною, бурмочучи щось крізь сон, я, прислухаючись до шарудіння кроликів навколо нас, обмірковував усі ці речі.

Для Евки я був готовий на все. Я забув про свою долю приреченого на спалення німого цигана. Я більше не був домовиком, із якого кепкували пастухи, який накладав закляття на дітей та тварин. У мріях я обертався на високого привабливого блакитноокого чоловіка зі світлою шкірою та волоссям кольору блідого осіннього листя. Я ставав німецьким офіцером у вузькій чорній формі або птахоловом, який добре знав кожну таємну стежечку в лісах та на болотах.

У цих фантазіях мої спритні руки збуджували дику пристрасть у сільських дівчатах, перетворюючи їх на розпусних Людмил, що бігали за мною розквітлими галявинами й лягали зі мною на ложе з дикого чебрецю посеред полів золотушника.

Мріючи, я чіплявся до Евки, мов павук, обвиваючись навколо неї всіма ногами багатоніжки. Я вростав у її тіло маленьким прутиком, привитим до розлогої яблуні вправним садівником.

Тепер мене переслідували й інші сни, приносячи з собою нові видіння. Евчині спроби зробити з мене дорослого чоловіка нарешті дали результат. Одна частина мого тіла раптом швидко виростала до огидного стрижня неймовірних розмірів, а решта тіла залишалася звичною. Я перетворювався на жахливу потвору; мене зачиняли у клітці, й люди збуджено реготали, розглядаючи мене крізь ґрати. У натовпі з’являлася оголена Евка й спліталася зі мною в неоковирних обіймах. Я перетворювався на огидну пухлину на її гладкому тілі. Неподалік ховалася відьма Анулка з великим ножем, приготувавшись відрізати мене від дівчини, жорстоко понівечити і викинути мурахам.

Мої жахіття розганяли надсвітанкові звуки. Кури лементували, півні кукурікали, зголоднілі кролики барабанили лапками, а роздратований усім цим Дітко починав завивати й гавкати. Евка крадькома тікала додому, а я віддавав кроликам нагріту нашими тілами траву.

Макар перевіряв клітки кілька разів на день. Він знав прізвиська всіх кроликів, і нічого не могло заховатися від його чіпкого ока. Чоловік мав кількох улюблених кролиць, за чиїм харчуванням наглядав самостійно, і не відходив від їхніх кліток, коли вони давали приплід. Одну самичку Макар любив особливо. Це була велика біла тварина з рожевими очицями, яка ще жодного разу не народжувала. Чоловік узяв собі за звичку забирати кролицю додому й повертати за кілька днів зовсім хворою на вигляд. Іноді після таких гостин у білої самички з-під хвоста текла кров і тварина відмовлялася їсти та здавалася нездоровою.

Одного дня Макар погукав мене й наказав забити кролицю. Я не повірив власним вухам. Біла самичка була надзвичайно рідкісна, адже така чисто біла шкурка траплялася нечасто. До того ж тварина була велика і, безсумнівно, плодовита. Чоловік повторив свій наказ. Я геть не знав, що робити. Макар завжди забивав кроликів власноруч, адже боявся, що мені не вистачить сили, щоб убити їх швидко та безболісно. Моїм завданням було білувати й обробляти тваринок. Потім Евка смачно готувала їх. Помітивши мої вагання, Макар дав мені ляпаса і ще раз наказав забити кролицю.

Тварина була важка, і мені довелося попітніти, щоб витягнути її на двір. Кролиця борсалася й верещала, тож я не міг підняти її достатньо високо за задні лапи, щоб добряче гупнути між вухами. Довелося забити її, не підіймаючи вгору. Я вичекав вдалого моменту й щодуху вдарив тварину. Вона впала. Про всяк випадок я вдарив ще раз. Вирішивши, що вона вже померла, я підвісив кролицю на спеціальну жердину. Нагостривши об камінь ножа, почав знімати шкуру.

Спершу я перерізав шкуру на ногах, обережно відділяючи хутро від м’язів, щоб не пошкодити його. Після кожного надрізу я відтягував шкурку нижче, аж поки не дістався до шиї. Тут було складніше, тому що після удару нижче від вух витекло багато крові й важко було відрізнити, де шкура, а де м’язи. А що Макар гнівався, коли дорогоцінна шкурка була пошкоджена, то я не наважувався навіть уявити, що буде, як я її продірявлю.

Якомога уважніше я почав відділяти шкуру, обережно тягнучи її до голови, аж раптом тільце, що звисало з палі, здригнулося. Мене пройняв холодний піт. Я зачекав якусь мить, але тварина не рухалася. Я заспокоївся, вирішивши, що це мені лише здалося, й продовжив роботу. Тоді тіло смикнулося знову. Мабуть, я просто оглушив кролицю.

Я побіг по дрючка, щоб добити її, але раптом мене зупинив жахливий зойк. Частково оббіловане тільце почало стрибати й вигинатися на палі, до якої було причеплене. Приголомшений, я не знав, що робити, і відпустив кролицю, коли вона почала борсатися. Тварина впала й негайно почала бігти на одному місці. Не змовкаючи ні на мить, вона взялася качатися землею, а шкіра звисала з неї клаптями. До голої закривавленої плоті прилипло трачиння, листя, бруд і гній. Кролиця звивалася дедалі несамовитіше. Засліплена клаптиками шкіри, що звисали на очі, тварина втратила відчуття напрямку, зачепившись за прутики й бур’яни, вона тягнула їх за собою, наче напівспущену панчоху.

Від її пронизливих криків у дворі почалося справжнє пекло. Налякані кролики божеволіли у клітках, збуджені кролиці затоптували дитинчат, кролі билися одне з одним і з вереском гупалися об стінки. Дітко стрибав і натягував ланцюг. Кури ляскали крилами, розпачливо намагаючись полетіти геть, і стомлено та принижено падали на грядки з помідорами й цибулею.

Цілковито червона кролиця продовжувала бігти. Вона промчала по траві, потім повернулася до кліток і спробувала прокласти собі шлях крізь зарості гороху. Щоразу, коли її шкурка чіплялася за якусь перепону, кролиця з моторошним вереском зупинялася та обливалася кров’ю.

Нарешті з хати з сокирою в руках вибіг Макар. Він побіг за закривавленим створінням і одним ударом розрубав його навпіл. Потім він ударив залиту кров’ю купку ще і ще. Його обличчя пожовкло, і чоловік виригав страшні прокльони.

Коли від кролиці залишилося лише криваве пюре, Макар помітив мене і, здригаючись від люті, підійшов ближче. Я не встиг ухилитися, і міцний удар у живіт відбив мені дихання й відкинув мене до паркана. Навколишній світ закружляв. Я осліпнув, наче моя власна шкіра впала мені на очі чорним каптуром.

Цей удар паралізував мене на кілька тижнів. Я лежав у старій кролячій клітці. Раз на день Тетеря або Евка приносили мені поїсти. Часом Евка приходила сама, але побачивши, в якому я стані, йшла геть, не прохопившись жодним словом.

Одного дня Анулка, почувши про мою травму, принесла мені живого крота. Вона розірвала його навпіл у мене перед очима і поклала ще тепле тільце мені на живіт. Закінчивши свої обряди, жінка була впевнена, що її лікування незабаром мені допоможе.

Я сумував за Евкою, за її голосом, за її дотиками, за її посмішкою. Намагався швидше одужати, але самого лише бажання не вистачало. Щоразу, коли я намагався встати, судоми в животі паралізували мене на кілька хвилин. Виповзти з клітки, щоб справити нужду, було справжньою мукою, тож я часто спорожнявся там, де спав.

Урешті-решт Макар особисто оглянув мене і попередив, що якщо я за два дні не повернуся до роботи, він віддасть мене селянам. Вони саме збиралися повезти на залізничну станцію свою норму харчів, тож із задоволенням віддали б мене військовій поліції.

Я почав пробувати ходити. Ноги не слухалися, і я швидко втомлювався.

Однієї ночі я почув на дворі галас і визирнув у щілину між дошками. Тетеря вів цапа до тьмяно освітленої каганцем батькової кімнати.

Цапа рідко кудись виводили. Це була велика смердюча тварина, зла й безстрашна. Навіть Дітко вирішив не зачіпатися з ним. Цап ганявся за курми та індичками, буцав головою загорожу і стовбури дерев. Якось він погнався за мною, але я заховався у кролячій клітці й сидів там, аж поки Тетеря не забрав його.

Зацікавившись несподіваним візитом до Макарової кімнати, я виліз на дах клітки, з якої можна було зазирнути до хати. Незабаром до кімнати увійшла загорнута у простирадло Евка. Макар підійшов до цапа й почав гладити його під животом березовими прутиками, аж поки тварина не збудилася. Потім, легенько поплескуючи його палицею, чоловік змусив цапа встати на задні ноги, обіпершись передніми на полицю. Евка скинула простирадло і, налякавши мене до смерті, голою ковзнула під цапа, наче це був чоловік. Час від часу Макар відштовхував її вбік і ще більше роздрочував тварину. Потім чоловік дозволив доньці, звиваючись, штовхаючись та обіймаючи цапа, злягтися з ним.

У мене всередині щось розірвалося. Думки розбіглися й, наче розбитий глечик, розсипалися на друзки. Я почувався порожнім, як продірявлений стонадцять разів риб’ячий пузир, що тоне в глибоких каламутних водах.

Раптом усе зробилося чітким та очевидним. Те, що відбувалося, пояснило мені вислів, який я часто чув від селян про тих, кому особливо щастило: «Він змовився з дияволом».

Селяни постійно звинувачували одне одного в отриманні допомоги від різноманітних демонів на кшталт Люцифера, Кадавра, Мамони, Винищувача та багатьох інших. Якщо злі сили завжди були напоготові коло селян, вони, мабуть, тиняються біля кожного, залюбки налітаючи, щойно помітять найменше заохочення чи слабкість.

Я спробував уявити, як діють злі духи. Людські розум та душа були відкриті для них, як зоране поле, і саме це поле сили зла безупинно засівали своїми згубними зернами. Якщо їхні посіви сходили, якщо вони почувалися бажаними, вони відразу ж пропонували свою допомогу в будь-якій справі, за умови, що її використають лише для задоволення власних потреб і для шкоди іншим. Підписавши угоду з дияволом, людина діставала тим більшу підтримку, що більше образ, злиднів, болю та жалю могла завдати іншому. Але якщо вона відмовлялася чинити іншим зло, якщо віддавала перевагу любові, дружбі та спочуттю, то відразу ж втрачала силу, а її власне життя починало повнитися стражданнями та катастрофами, яких вона не завдала своїм іншим.

Оселившись у людській душі, ці створіння уважно спостерігали не лише за кожною дією свого господаря, але й за всіма його мотивами та почуттями. Найголовніше було, щоб людина завжди чинила зло й діставала задоволення, шкодячи іншим, щоб вона плекала й користувалася диявольськими силами, які подарував їй сатана, так, аби завдати якомога більше горя й страждань усьому оточенню.

Лише ті, хто вмів достатньо пристрасно ненавидіти, заздрити, мститися чи мучити інших, щоб отримати щось, могли укласти із силами зла вигідну угоду. Усі інші, збентежені, непевні щодо власної мети, заблукалі між прокляттями та молитвами, між шинком та храмом, самотньо навпомацки прокладали собі життєвий шлях, не отримуючи допомоги ні від Бога, ні від диявола.

Отже, виходило, що я — один із них. Я дратувався, що не відразу зрозумів закони цього світу. Сили зла, безумовно, підбирають лише тих, хто вже виявив достатній запас внутрішньої ненависті та злості.

Той, хто продавав душу дияволові, залишався під його владою на ціле життя. Час від часу йому доведеться демонструвати щораз більшу кількість злодіянь. Однак «начальство» оцінювало їх по-різному. Те, що ти нашкодив комусь одному, вочевидь, цінувалося менше, ніж шкода, завдана багатьом. Наслідки лихих учинків також були важливі. Обірване життя юнака, звісно ж, цінувалося більше за вбивство старигана, якому й так залишалося вже недовго. На додачу, якщо комусь вдавалося нашкодити іншому так, щоб змінити його поведінку та привернути його на бік зла, то зловмисник діставав додаткову винагороду. Наприклад, краще було змусити когось ненавидіти інших, аніж просто побити невинного. А найціннішим здобутком, напевно, вважалася насаджена ненависть до цілої групи людей. Я навіть не міг уявити, яку винагороду діставав той, хто зміг прищепити всім білявим синьооким людям довготривалу ненависть до чорнявих.

Тепер я почав розуміти причини неймовірних успіхів німців. Хіба ж священик не пояснював якось селянам, що німці полюбляли воювати ще в сиву давнину? Мир ніколи їх не приваблював. Вони не хотіли обробляти землю і не мали терпіння, щоб цілий рік чекати на врожай. Німці віддавали перевагу нападам на інші племена, в яких можна було відібрати харчі. Мабуть, тоді сили зла помітили німців. Палко бажаючи нашкодити всім, люди погодилися продатися до останньої нитки. Саме тому вони володіли такими блискучими здібностями й талантами. Саме тому вони могли нашкодити іншим своїми вишуканими способами. Їхній успіх був порочним колом: що більше вони шкодили, то більше діставали від диявола таємної сили. Що більше диявольської сили вони мали, то більших успіхів домагалися своїми лихими намірами.

Ніхто не міг їх зупинити. Вони були непереможні й майстерно виконували свої обов’язки. Вони заражали ненавистю інших, прирікали на знищення цілі народи. Напевно, кожен німець продавав свою душу дияволові ще при народженні. Ось що стало джерелом їхньої сили та моці.

У темній клітці я вкривався холодним потом. Я теж ненавидів безліч людей. Скільки разів я мріяв про той час, коли матиму достатньо сили, щоб помститися, спалити до пня їхні селища, отруїти їхніх дітей та худобу, завести їх до вбивчих боліт? З певного погляду, я вже був на службі в сил зла й уклав із ними угоду. А тепер мені потрібна була їхня підтримка, щоб розповсюджувати зло. Зрештою, я досі був дитиною; і сили зла мали причину повірити, що майбутнє я присвячу їм, що кінець кінцем моя ненависть і жага до злодіянь виростуть, як згубний бур’ян, і засіють собою чимало полів.

Я почувався сильнішим і впевненішим. Час покірності минув; віра в добро, в силу молитви, вівтарі, священиків та Бога позбавила мене голосу. Моя любов до Евки, моє бажання зробити для неї все можливе теж дістануть відповідну нагороду.

Тепер я приєднаюся до тих, кому допомагають сили зла. Досі я не зробив жодного вагомого внеску в їхній труд, але з часом можу стати видатним, як будь-хто з німецьких лідерів. Я можу сподіватися на визнання й нагороди, а ще на додаткову могутність, яка дозволить мені знищувати інших найпідступнішими методами. Усі, хто торкнеться мене, теж будуть інфіковані злом. Вони нестимуть розруху, і кожен їхній успіх даруватиме мені додаткову міць.

Я не міг гаяти жодної хвилини. Мені слід збудувати підґрунтя для ненависті, що стане моєю рушійною силою і приверне увагу злих сил. Якщо вони справді існують, навряд чи проґавлять нагоду скористатися мною.

Більше я не відчував болю. Я підповз до будинку й зазирнув у вікно. Розваги з цапом у кімнаті завершилися; тварина спокійно стояла в кутку. Евка гралася з Тетерею. Вони обоє були оголені й по черзі лягали одне на одного, стрибали, як жаби, і каталися підлогою та обіймалися, як Евка вчила мене. Макар, теж голий, стояв поруч і дивився на них згори. Коли дівчина почала брикатися й смикатися, а Тетеря здавався заціпенілим, як стовп, Макар укляк біля доньчиного обличчя й затулив її від мене своїм огрядним тілом.

Я продовжував дивитися на них ще кілька хвилин. Побачене, мов крапельки замерзлої води, що стікають з бурульки, просочувалося в мій мозок.

Раптом я відчув нестримне бажання діяти і посновигав геть. Знайомий із моїми рухами Дітко лише загарчав і пішов спати. Я рушив у бік Анулкиної хати на дальньому кінці села. Прослизнув до неї в двір, озираючись у пошуках комети. Налякані моєю появою кури почали квоктати. Я зазирнув у невеличкі дверцята.

Тієї миті стара жінка прокинулася. Я присів за великою діжкою і, коли Анулка вийшла, видав нелюдський зойк і тицьнув її палицею в ребра. Стара відьма з криками кинулася тікати й прикликати на допомогу Господа та всіх святих, наштовхуючись на городі на палі, що підтримували помідори.

Я прослизнув до задушливої кімнати й незабаром знайшов біля грубки стару комету. Набрав кілька розпечених вуглин і помчав до лісу. Позаду я чув пронизливий вереск Анулки й стурбований гавкіт псів та голоси людей, що повільно відгукувалися на її лемент.