Розфарбований птах

3

Виявивши, що залишився абсолютно один, я налякався. Але пам’ятав дві речі, які, за Ольжиними словами, було необхідно знати, щоб вижити без сторонньої допомоги. По-перше, потрібно розумітися на рослинах і тваринах, знати, які трави отруйні, а які лікарські. Другою було володіння вогнем, або своєю власною «кометою». Оволодіти першою було складно — це вимагало неабиякого досвіду. Друга складалася зі звичайної однолітрової бляшанки від консерв, відкритої з одного боку і з купою невеличких дірочок у стінках. Майже метрова дротяна петля чіплялася нагорі бляшанки замість ручки, і можна було розкручувати посудину, як ласо чи церковне кадило.

Така маленька портативна грубка могла слугувати постійним джерелом тепла і крихітною кухнею. Її слід було наповнити всім доступним паливом і завжди підтримувати хоча б кілька іскорок на дні. Енергійно розкручуючи бляшанку, ти наганяв крізь дірочки повітря, як робить коваль своїми міхами, а відцентрова сила утримувала паливо всередині. Розсудливий вибір палива і відповідний гойдний рух дозволяли виробити необхідне для різних цілей тепло, а постійне підкидання палива не давало «кометі» згаснути. Наприклад, для печеної картоплі, ріпи чи риби потрібен повільний вогонь від торфу і вогкого листя, а щоб засмажити щойно вбиту пташку, знадобиться веселе багаття з сухих гілочок і сіна. Зібрані з пташиних гнізд свіжі яєчка найкраще варити, підпаливши картоплиння.

Щоб уберегти вогонь протягом ночі, бляшанку слід було щільно напхати вологим мохом, зібраним біля підніжжя високих дерев. Цей мох, згоряючи, дає тьмяне світло і дим, який відганяє змій та комах. У разі небезпеки його можна кількома помахами роздмухати до білого жару. У вологі сніжні дні комету необхідно часто наповнювати сухою смолистою деревиною або лубом і добряче розмахувати нею. У вітряні або спекотні дні кометою можна не надто багато махати, а вповільнити горіння можна, додаючи свіжої трави або трохи побризкавши водичкою.

А ще комета необхідна для захисту від собак і людей. Навіть найжорстокіші пси швиденько зупиняються, щойно побачивши шалено розгойдану штуку, з якої сипляться іскри, загрожуючи зайнятися на хутрі вогнем. Навіть найхоробріший чоловік не ризикне втратити зір чи обпалити лице. Озброївшись зарядженою кометою, ти перетворюєшся на фортецю, й атакувати тебе можна лише довгою жердиною або кидаючи каміння.

Саме тому згасання комети — вкрай серйозна річ. Це може статися через легковажність, занадто міцний сон або несподівану зливу. У цих місцях сірники були справжньою рідкістю. Коштували вони чимало, а купити їх було складно. Ті, в кого вони були, зазвичай розколювали кожен сірник навпіл, щоб заощадити.

Отже, вогонь якомога сумлінніше підтримували в кухонних грубках або в горнилах печей. Перш ніж улягтися спати, жінки згрібали попіл у купку, щоб переконатися, що жаринки не згаснуть до ранку. На світанку вони шанобливо хрестилися, перш ніж знову роздмухати вогонь. Вогонь, казали люди, за своєю природою — не друг людині. Через це йому слід догоджати. Вони також вірили, що якщо вогнем поділитися, а особливо якщо його позичити, це лише призведе до негараздів. Зрештою, ті, хто позичав вогонь на цьому світі, могли повернути вам його в пеклі. А якщо винести вогонь з хати, корови можуть втратити молоко або стати безплідними. Також винесений на вулицю вогонь міг спричинити жахливі наслідки, якщо йшлося про народження дітей.

Так само як вогонь був суттю комети, комета була суттю життя. Комета була необхідною, щоб дістатися до людських поселень, які завжди охороняли зграї диких псів. А взимку згасла комета може призвести до обмороження і неможливості приготувати їжу.

Люди завжди носили на спині чи поясі невеличкі мішечки, до яких збирали паливо для комет. Удень селяни, що працювали на полях, пекли в них овочі, пташок і рибу. Уночі чоловіки та хлопчики дорогою додому крутили їх щодуху і відпускали в небо, де ті шалено палали, наче летючі червоні диски. Комети летіли широкою дугою, а їхні полум’яні хвости залишали по собі слід. Саме тому їх так назвали. Вони справді дуже скидалися на комети в небесах своїми полум’яними хвостами, чия поява, як пояснювала Ольга, віщувала війну, моровицю та смерть.

Роздобути бляшанку для комети було надзвичайно складно. Знайти їх вдавалося лише уздовж залізничних колій, якими перевозили військовий транспорт. Місцеві не дозволяли чужинцям їх збирати, вимагаючи високу ціну за ті, які знаходили самі. Громади з обох боків колій змагалися за кожну бляшанку. Щодня вони посилали групи чоловіків та хлопчаків з мішками для знайдених бляшанок і сокирами, щоб відганяти суперників.

Першу свою комету я отримав від Ольги, якій заплатили нею за лікування пацієнта. Я дуже добре про неї піклувався, забивав молотком дірочки, що загрожували збільшитися надміру, вирівнював зазубрини і полірував метал. Переживаючи, щоб у мене не вкрали єдину цінну річ, я закрутив частину дроту з ручки собі довкола зап’ястя і ніколи не розлучався зі своєю кометою. Жвавий іскристий вогонь сповнював мене почуттям впевненості та гордості. Я ніколи не нехтував можливістю наповнити свій мішечок правильним паливом. Ольга частенько відправляла мене назбирати в лісі певних трав і рослин з лікарськими властивостями, і, поки комета була зі мною, я почувався в цілковитій безпеці.

Але тепер Ольга була дуже далеко, а я залишився без комети. Я тремтів від холоду й страху, мої ступні стікали кров’ю, вкриті порізами від гострих лез водного очерету. Я почистив литки і стегна від пиявок, що помітно набрякли, насмоктавшись моєї крові. На річку падали довгі покручені тіні, а вздовж похмурих берегів повзли приглушені звуки. У поскрипуванні товстих березових гілок, у шурхоті верб, що полоскали листя у воді, я чув розмови нéчисті, про яку розповідала Ольга. Таємничі створіння прибирали особливих форм, мали підступні змарнілі обличчя, голови кажанів і зміїні тіла. Вони закручувалися довкола людських ніг, випивали волю до життя, аж поки їхня жертва на сідала на землю, шукаючи сну, від якого неможливо було прокинутися. Часом я бачив змії дивної форми у хлівах, де вони лякали корів і ті починали схвильовано ревіти. Казали, наче вони п’ють коров’яче молоко або ще навіть гірше: заповзають у тварину і пожирають усе нею з’їдене, аж поки вона не помре від голоду.

Я кинувся бігти подалі від річки, розтинаючи очерет і високі трави, форсуючи барикади сплутаних будяків, низько нахиляючись, щоб протиснутися під стінами навислих гілок, мало не настромлюючись на гостру осоку й колючки.

Деь далеко мукали корови. Я швидко виліз на дерево і, оглянувши з цієї висоти сільську місцевість, помітив мерехтіння комет. Люди поверталися додому з пасовиськ. Я обережно рушив у їхньому напрямку, прислухаючись до гавкоту їхніх собак, який долітав до мене крізь підлісок.

Голоси вже були досить близько. Вочевидь, вони лунали на доріжці за товстою стіною листя. Я чув човгання корів і голоси малих пастушат. Час від часу іскри їхніх комет займалися в темному небі, а потім у забутті зиґзаґами сповзали вниз. Я скрадався за ними назирці за кущами, вирішивши атакувати пастушків і привласнити одну комету.

Пес, який ішов із ними, кілька разів брав мій слід. Він кидався до кущів, але, вочевидь, почувався в темряві не надто впевнено. Коли я сичав, як змія, собака задкував на доріжку і час від часу гарчав. Пастушата, відчуваючи небезпеку, змовкли і прислухалися до лісових звуків.

Я наблизився до стежки. Корови мало не терлися боками в гілки, під якими я заховався. Вони були так близько, що я відчував запах їхніх тіл. Пес спробував вкотре напасти, але сичання відігнало його назад на дорогу.

Коли корови підійшли ще ближче до мене, я вколов двох гострою паличкою. Вони заревли й побігли вперед, а пес кинувся навздогін. Тоді я закричав довгим лунким лементом банші[8] і вдарив найближчого пастушка в обличчя. Перш ніж йому вдалося збагнути, що трапилося, я схопив його комету й, накивавши п’ятами, повернувся до кущів.

Інші хлопчики, налякані моторошним завиванням і панікою корів, дременули до села, тягнучи приголомшеного пастушка за собою. Тоді я заглибився в ліс і приглушив яскраве полум’я комети свіжим листям.

Зайшовши достатньо далеко, я роздмухав вогонь. Його світло привабило з темряви навалу дивних комах. Я бачив відьом, що звисали з гілок. Вони витріщалися на мене, намагаючись звести зі шляху й навести блуд. Я виразно чув, як здригалися заблукалі душі, що покинули тіла розкаяних грішників. Ув іржавому світлі своєї комети я бачив, як схиляються наді мною дерева. Чув смутні голоси й дивні рухи привидів та упирів, що намагалися вибратися з їхніх стовбурів.

Час від часу я помічав на стовбурах дерев зарубки сокирою. Пригадав, як Ольга розповідала, що такі зарубки робили селяни, намагаючись накласти злі чари на своїх ворогів. Розрубуючи соковиту плоть дерева сокирою, слід було промовити ім’я того, кого ненавидиш, і уявити його обличчя. Тоді розріз нажене на ворога хворобу та смерть. На деревах навколо мене було чимало таких рубців. Схоже, люди тут мали безліч ворогів і докладали купу зусиль, намагаючись наслати на них лихо.

Налякавшись, я шалено розкрутив комету. Бачив нескінченний ряд дерев, що улесливо нахилялися до мене, запрошуючи заглиблюватися далі й далі в їхні лави, що збігалися на горизонті.

Рано чи пізно я мусив пристати на їхню пропозицію. Мені хотілося триматися подалі від прибережних сіл.

Я йшов уперед, твердо переконаний, що Ольжині чари врешті-решт повернуть мене до неї. Хіба ж вона не повторювала, що, якщо я спробую втекти, вона зачарує мої ноги і змусить їх привести мене назад? Боятися було нíчого. Якась незнана сила, послана згори або зсередини мене, безпомилково вела мене назад до старої Ольги.