Серця трьох

РОЗДІЛ XXIX

Мораторій, оголошений урядом США, допоміг стабілізувати становище, акції на біржі перестали падати, а деякі навіть піднялися в ціні. Така картина спостерігалася стосовно акцій майже всіх підприємств, за винятком тих, у які були вкладені капітали Френка і на які нападав Ріган. Він продовжував грати на зниження, викликаючи неухильне падіння цін, і з радістю відзначив, що на рийку з’явилися великі пакети акцій “Темпіко петролеум”, котрі, мабуть, викидав не хто інший, як Френк.

— Тепер настав наш час, — повідомив Ріган своїх спільників. — Продавайте і купуйте. В обох випадках ви виграєте. І увесь час пам’ятайте про список підприємств, що я вам дав. Продавайте тільки ці акції, та так, аби їх швидше вручити покупцю. Вони будуть падати і падати. А все інше купуйте, і купуйте негайно; і вручайте покупцю все, що продасте… Зрозумійте, ця справа безпрограшна, а продовжуючи збувати акції, зазначені в списку, ви уб’єте відразу двох зайців.

— А ви самі що будете робити? — запитав один з “ведмедів”.

— Я? Мені купувати нічого, — була відповідь. — Нехай це служить вам доказом, що я даю вам чесну пораду і що в мене немає сумнівів у правильності цієї тактики. Я не продав жодної акції, окрім тих, котрі зазначені в списку, так що я нічого не винен. Я відразу розраховуюся з ними і тримаюся списку, і тільки. У цьому і полягає моя гра, і ви можете взяти в ній участь: треба тільки продавати і відразу розраховуватися з покупцем.

— Ось і ви нарешті! — у розпачі вигукнув Беском, коли Френк о пів на одинадцяту зайшов до його кабінету. — На біржі ціпи на все пішли вгору, крім акцій ваших підприємств. Ріган хоче пустити вам кров. Ніколи б не подумав, що він може виявити таку силу! Ми не здатні витримати цей натиск, нам кінець. Ми роздавлені — і ви, і я, і всі ми…

Ніколи ще Френк не був таким спокійним, як зараз. “Якщо все втрачено, чого ж хвилюватися?” — міркував він. Не будучи великим фахівцем у біржовій грі, він усе-таки раптом побачив просвіток, якого не помітив великодосвідчений Беском.

— Не переймайтеся так, — порадив Френк, обмірковуючи план, який з кожною секундою набирав дедалі чіткіших обрисів. — Закурімо і обговорімо становище.

Беском нетерпляче махнув рукою.

— Та почекайте ж, — заблагав Френк. — Слухайте! Ви кажете, що мені кінець?

Маклер кивнув.

— І вам теж? Той знову кивнув.

— Виходить, ми з вами розорені, розорені вщент, — продовжував Френк розвивати дозрілий у нього в голові плай. — А для вас і для мене зовсім ясно, що не може бути нічого гірше повного, абсолютного, стовідсоткового, остаточного руйнування.

— Ми гаємо дорогоцінний час, — запротестував Беском, кивком голови все-таки даючи зрозуміти, що він згодний з цим висновком.

— Що ж нам залишилося втрачати, якщо ми з вами розорені, як ми щойно визнали? — с посмішкою вимовив Френк. — Якщо людина розорена вщент, то яке їй діло до часу, до купівлі, до продажу акцій. Усе це марно. Усі цінності перестали тепер для нас існувати. Чи зрозуміло це вам?

— Ну і що ви пропонуєте? — запитав Беском з відчайдушним спокоєм. — Мене розорили, я вилетів у трубу, та ще й з тріском!

— Ось тепер ви мене зрозуміли! — зрадів Френк. — Ви — член біржі. Так хто ж вам заважає брати участь у грі? Продавайте або купуйте. Робіть усе, що вам заманеться. І мені теж. Нам нічого втрачати. Скільки б ви не віднімали від нуля, все одно буде нуль. Ми програли все, що мали. А тепер нумо програвати те, чого в нас немає.

Беском ще намагався якось протестувати, але Френк подолав його опір.

— Пам’ятайте: скільки б ви не віднімали від нуля, все одно буде нуль.

І ось Беском, на пораду Френка, але діючи вже не як його маклер, а на власний страх і ризик, вдався до найшаленішої фінансової авантюри.

— Ну, ось і все, — зі сміхом сказав Френк о пів на дванадцяту, — тепер ми можемо вийти з гри. Пам’ятайте: наше становище зараз аж ніяк не гірше, ніж воно було годину тому. Тоді ми були на нулі. І зараз на нулі. Тепер можна оголосити про розпродаж майна.

Беском важко опустився в крісло й узявся за слухавку, аби віддати розпорядження припинити боротьбу й оголосити беззастережну капітуляцію, як раптом двері розчинилися і почувся приспів давньої піратської пісні. При перших її звуках Френк вирвав слухавку з рук маклера і кинув її на важіль.

— Зачекайте! — закричав Френк. — Слухайте!

І вони почули:

А далі з’явився і сам Генрі з величезною валізою, але вже не з тією, що була в нього ранком. Побачивши його, Френк підхопив приспів.

— Що трапилося? — запитав Беском у Чарлі Тіпері.

Друг Френка був як і раніше у фраці, але мав якесь сіре й натомлене після безсонної ночі і численних хвилювань обличчя.

Тіпері вийняв із внутрішньої кишені і вручив Бескому три чеки на мільйон вісімсот тисяч доларів. Беском зажурено похитав головою.

— Занадто пізно, — сказав він. — Це лише крапля в морі. Покладіть їх назад до кишені. Навіщо кидати гроші на вітер?

— Заждіть-но! — вигукнув Чарлі Тіпері, вихопив валізу з рук Генрі, що продовжував співати, і відкрив її. — А це вам допоможе?

“Це” складалося з величезного стосу акуратно складених пачок облігацій і цінних паперів із золотими краями.

— Скільки тут? — схвильовано запитав Беском, і в очах його сяйнули іскринки сміливості.

А Френк, уражений несподіваною підмогою, перестав співати і завмер з розкритим ротом. Та коли Генрі витяг із внутрішньої кишені ще дванадцять індосируваних чеків, Френк і Беском заніміли і вирячили очі, бо кожен чек був на мільйон доларів.

— І ми можемо дістати ще скільки завгодно там, де роздобули це, — недбало кинув Генрі. — Досить твого, Френку, слова, і ми зітремо цю банду “ведмедів” на порох. А тепер до діла! Усі тільки й говорять, що ти вщент розбитий. Покажи-но їм, де раки зимують! Розори всіх до одного, хто поліз на тебе! Витруси з них усе золото аж до золотих годинників і коронок на зубах.

— Отже, ви все-таки знайшли скарб старого сера Генрі? — зраділо запитав Френк.

— Ні, — похитав головою Генрі. — Це частина скарбу майя. Тут приблизно одна третина, друга третина скарбу — в Енріко Солано, а третя віддана на збереження “Національному банку ювелірів і торговців”. Знаєш, у мене для тебе чимало новин. Я розповім тобі їх, коли ти будеш вільний.

Але Френк уже готовий був їх слухати. Беском краще за нього знав, що треба робити, і вже віддавав по телефону розпорядження своїм помічникам купувати акції такими величезними партіями, що всього статку Рігана не могло вистачити на те, щоб вручити покупцям усе, що він продав із зобов’язанням доставити в найкоротший термін.

— Торес помер, — повідомив Генрі.

— Урра! — зрадів Френк, почувши цю новину.

— І помер, ніби пацюк у пастці. Я бачив його голову, що стирчала з щілини в скелі. Видовище було не з приємних. І начальник поліції теж помер. І ще дехто загинув…

— Невже Леонсія? — вигукнув Френк. Генрі покачав головою.

— Хтось із Солано? Старий Енріко?

— Ні, твоя дружина, місіс Морган. Її застрелив Торес. Я був поруч з нею, коли вона впала. А тепер тримайся: у мене є для тебе ще новини. Леонсія тут поруч, у сусідній кімнаті, і чекає на тебе. Стій, куди ти? Зачекай! Вислухай до кінця! Є ще новини, які я маю повідомити тобі, перш ніж ти її побачиш. Дідько б тебе взяв! Аби на моєму місці був один знайомий китаєць, він би здер із тебе мільйончик за секрет, який я віддам тобі задарма.

— Ну то віддавай. Що там ще? — нетерпляче запитав Френк.

— Новина, безумовно, приємна, і навіть найприємніша з тих, які ти коли-небудь, чув. Я… тільки, будь ласка, не смійся і не здумай відрубати мені голову… Отож: в мене з’явилася сестра.

— Ну і що? — грубо перебив Френк. — Я завжди знав, що в тебе є сестри в Англії.

— Але ти мене не розумієш, — продовжував інтригувати його Генрі. — У мене з’явилася зовсім нова сестра, цілком доросла, і така вродлива, що гарнішої на світі не знайти.

— Ну і що ж? — пробурчав Френк. — Для тебе це, напевно, вельми приємна новина. Але я тут до чого?

— Ну от, ми й дійшли до найголовнішого, — посміхнувся Генрі. — Ти одружишся з нею. Даю тобі на це згоду…

— Навіть якби вона була десять разів твоя сестра і сто разів красуня, я б усе одно з нею не одружився, — перебив його Френк. — Такої жінки, з якою я міг би одружитися, немає на світі.

— І все-таки, Френку, мій хлопчику, з цією жінкою ти поберешся. Я знаю. Я цілком певен. Хочеш закластися?

— Ставлю тисячу, що не одружуся.

— Ні, не будь скнарою, постав більше, щоб це був справжній заклад, — сказав Генрі.

— Можу поставити скільки хочеш.

— Гаразд. Тоді — тисячу п’ятдесят доларів. А тепер іди в сусідню кімнату і подивися на наречену.

— Вона там з Леонсією?

— Нічого подібного. Вона сама.

— Здається, що ти сказав: там Леонсія.

— Авжеж, сказав. Я це сказав. І Леонсія справді там. Г з нею немає жодної живої душі, вона чекає, щоб поговорити з тобою.

Тут уже Френк почав сердитися:

— Ти мене геть затуркав. Верзеш казна-що. То в тебе там твоя нова сестра, то твоя дружина…

— Хто сказав, що я маю дружину? — у свою чергу розлютився Генрі.

— Здаюся! — вигукнув Френк. — Піду до Леонсії. А з тобою поговорю пізніше, коли ти будеш у доброму гуморі.

Він ступив було до дверей, але Генрі зупинив його.

— Ще хвилинку, Френку, та й підеш, — сказав він. — Можливо, ти хоч тепер збагнеш. Я не одружений. У тій кімнаті на тебе чекає одна дівчина. Ця дівчина — моя сестра. І вона ж — Леонсія.

Минуло аж півхвилини, доки Френк збагнув його слова. А коли збагнув, то прожогом кинувся до дверей. Проте Генрі знову затримав його:

— То я виграв?

Але Френк, відштовхнув його, блискавично розчинив двері і грюкнув ними за собою.