В океані

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ ДВА СИГНАЛЬНИКИ

Море біля борту було димчастосинім, спліскувалося, мчало за корму довгими, спіненими хвилями. Ближче до обрію починався сріблястий просвіт, там ковзав «Сердитий» — низькобортний, швидкий красунь-корабель, як і «Ревучий». А біля самого обрію море знову ставало темнішим. Блискуча грань, ледь гойдаючись, відокремлювала його од сонячного, гарячого неба.

На високому містку ескадреного міноносця «Ревучий» сигнальник, старший матрос Жуков, опустивши бінокль, глянув мигцем на годинничок, що блиснув з-під рукава, і скоса подивився на Калядіна, який проходив повз нього.

Жуков не тримався за поручні, хоч свіжа хвиля хитала корабель. Знову підніс до очей свій випробуваний, потертий бінокль.

Вільно дихає Балтика після закінчення війни! Ожили морські шляхи! Ось знову стрій косих рибальських парусів забілів на горизонті, і Жуков одразу ж, як належить, доповів про них вахтовому офіцерові. І знову стій оце, вдивляйся невтомно у хвилі і хмари, хоч давно відсвяткували День Перемоги, навкруги наше, мирне море…

— Право на борт! — пролунав різкий голос командира корабля капітан-лейтенанта Бубекіна. — Курс двісті тридцять п'ять!

— Почати поворот вправо. Передати на «Сердитий»— тримати курс двісті тридцять п'ять градусів! — наказав сигнальникам вахтовий офіцер.

Молодший сигнальник Сучков поспішно причепив до снасті кінчик напіврозгорнутого прапора, потягнув тонкий прохолодний фал, квапливо перебираючи руками.

Легко, як завжди, фал заковзав по блоку верхньої реї.

Синьо-жовтий широкий прапор «спокій» — сигнал повороту вправо — злетів до верху щогли, вільно затріпотів на вітрі.

Але раптом кінчик прапора одірвався від снасті, полотнище згорнулось, вітер обмотав його навколо верхньої реї.

— Клеванти розчепилися! — почув Жуков голос старшини Калядіна.

Розчепилися клеванти — затискачі, що кріплять кінці прапорного полотнища до снасті… Заплутався прапор — на «Сердитому» не розберуть сигналу! Ганьба для сигнальників, затримується спільний поворот кораблів… Уперше сьогодні командир відділення Калядін допустив Сучкова до самостійної вахти — і ось…

— Очистити прапор! — крикнув капітан-лейтенант Бубекін. І тієї ж миті Жуков скинув із шиї ремінець бінокля.

— Потримай! — Він сунув бінокль молодшому сигнальникові, кинувся до щогли.

Ще, здавалось, не встиг відзвучати наказ, а Жуков уже вхопився за скоб-трап. Біг до верху щогли вузькою, стрімкою драбинкою. З затиснутими в зубах стрічками безкозирки — щоб не зірвало вітром — видирався до верхньої реї.

Все далі під ногами місток, усе ближче прапор, що заплутався на реї.

На верху щогли качка відчувалася сильніше, вітер боляче різав очі.

«Ревучий» накренився, і далеко під ногами засиніли швидкі горбасті хвилі. Не перестаючи підніматися, Жуков міцніше вчепився в скоб-трап…

«Закрутиться голова, посковзнеться Льонька — і зірветься, впаде у воду або розіб'ється об палубу, — хвилювався внизу командир відділення Калядін. — Ні, Жуков не зірветься… Міцний хлопець, зразковий сигнальник… Я вже знаю, пуд солі з'їли з ним за роки війни… Сміливий, швидкий, як вітер… І качки не боїться зовсім… Он як піднявся до самого верху… А що як усе-таки зірветься…»

Але сам Жуков не думав про це. Думав про одне — як дотягтися до кінця реї, винесеного далеко вбік.

Ось він досяг самого верху, перегнувся, тримаючись лише однією рукою за скоб-трап.

Корабель хитнуло особливо сильно, Жукову перехопило дух, піняві хвилі котились під ногами. Проте він дотягнувся до прапора, розплутав його, зчепив кінець полотнища із зірваним фалом.

І ось уже спустився по скоб-трапу, стрибнув на місток, стояв ніби нічого й не було, тільки часто здіймалися груди під тільником і яскравіше блищали красиві чорні очі.

Він узяв бінокль з рук молодшого сигнальника, який дивився захоплено й винувато. Глянув на старшину. «Молодець, Льоню! Розвернувся, як у бойовому поході!», скаже йому зараз старий друг Калядін. Але старшина відділення сигнальників лише насупився, відвів очі, набираючи нове сполучення прапорів… Значить, на прощання не хоче миритися старий бойовий товариш…

І Жуков ображено зсунув густі жорсткі брови, швидко підняв бінокль, знову почав вдивлятися в море і небо… Отже, по-старому Калядін триматиметься осторонь нього, відмовчуватиметься, розмовлятиме тільки в строго службових справах.

Кінчається важка похідна вахта. В такі хвилини приємне очікування заслуженого відпочинку завжди охоплювало Леоніда, допомагало ще пильніше вдивлятися вдалину, чіткіше доповідати про побачене. Проходячи мимо Калядіна, любив обмінятись із старшиною, що з півслова розумів його, яким-небудь міркуванням, жартом, усмішкою.

Але сьогодні це радісне почуття змінив легкий сум, немовби передчуття неминучої втрати.

Незлагода з Калядіним почалася кілька днів тому, коли, збігши по трапу в кубрик, Жуков побачив старшину схиленим над аркушем паперу. Калядін підвів веснянкувате, карооке, з облупленим широким носом обличчя.

— Ось пишу…

Він не доказав, бо Жуков і так знав, що пише Калядін. Рапорт про залишення на надстрокову. Наближався строк демобілізації, тієї демобілізації, про яку у воєнний час, як про щось незвичайно прекрасне, частенько мріяли друзі. І раптом у мирні дні Калядін різко. змінив рішення, почав думати про надстрокову, вмовляти друга подати рапорт.

— Корабель покинути не можу, розумієш. Чим ближче підходить час розлуки з ним, тим більше почуваю — не можу. Залишимось, Льоню, га? І рапорти подамо разом… Потім учитися на офіцерів підемо.

Це рішення друга вразило Леоніда. Уже встиг звикнути до думки, що скоро кінець військовій службі. Добре повоювали, пора відпочити. Він уявляв собі день, коли, прокинувшись вранці ще до побудки, вони з Калядіним ув'яжуть востаннє свої койки, перекладуть речі з рундуків у цивільні чемодани, ще раз окинуть поглядом знайомий до найменших дрібниць кубрик, а пізніше, одержавши документи, востаннє разом пройдуть по палубі до трапа на стінку.

Але тепер головне навіть не в цьому. Тепер він думав не тільки про себе, він думав про Клаву.

Мабуть, сам по собі і не мріяв би про залишення флоту. Хіба менше за Калядіна любив він море, корабель? Однак тут замішувалась особлива, делікатна справа. Ні, треба, треба вмовити друга.

— Гляди, Мишо, подаси рапорт — назад його не візьмеш, — сказав він тоді в кубрику. — Вибір долі. Легковажно дивитись на це не можна.

— А хто легковажно дивиться? — Калядін старанно виводив наступне слово рапорту. — Я до справи по-політичному підходжу. Могутній океанський флот нам потрібен? Факт! Кадри потрібні? — Калядін любив говорити трохи по-книжному, і це виходило в нього дуже переконливо.

— Якщо всі старі служаки через особисті інтимні причини почнуть списуватися з кораблів — з кадрами вийде поганенько.

— Та ми ж разом з тобою хотіли… Дружбу не ламати нашу…

— Ось і не ламай. Залишимось на кораблі, чудова справа! Добре тобі на кораблі? Добре! Діло своє любиш? Любиш! А ти ще гребець прекрасний, під парусами майстер пройтися. Морський талант. А на сушу йти хочеш!

Міцний, кремезний Калядін говорив так просто и розсудливо, що справді подумалось: не знайдеш заперечень…

Жуков замислено вийняв гребінець, почав пригладжувати жорстке, трохи кучеряве волосся, — збирався з думками для відповіді.

— У мене, Мишо, є особлива причина…

— Цю твою причину я наскрізь бачу, — з образливою категоричністю відрубав Калядін. — У неї нахабні очі й родимка на лівій щоці. Вже коли заговорили про неї, прямо скажу — не для матроса вона… В неї на умі офіцери… Один має інтерес — чоловіка якомога соліднішого затралити.

— Ні, ти про неї так не кажи, — роздільно вимовив Жуков. — Ображати її не маєш права.

Він стояв, поклавши руку на койку, — високий, худорлявий, з широкими міцними грудьми. Від обурення сильніше заблищали очі, сповнені м'якого чорного сяйва. «Такого й справді кожна покохати може», подумав Калядін, мигцем глянувши на друга.

— Ти, Леоніде, не ображайся… Кинь… Може, й не така вона. Тільки, якщо точно тебе кохає — зробить по-твоєму.

— Ні, я обіцяв їй, — твердо сказав Жуков. — Та й недобре їй тут… на такій роботі. Уже все обговорили. Як поїдемо в Мединськ, де оселимося…

— Ну то їдьте… А краще ось що, — Калядін підвів од паперу свої чесні, хороші очі. — Скажи їй прямо й твердо, що передумав ти, нове рішення прийняв. З ресторану вона може піти, вчитися поїхати… Їй корисно кругозір свій розширити.

— І натякати про це не буду, — похмуро відрізав Жуков. — Обіцяв — значить, крапка.

Як пояснити другові: не наважиться він цього сказати Клаві — і все може поламатися! При кожній зустрічі Клава стає дедалі вимогливішою і нервовішою, всі розмови зводить до одного — коли демобілізація, коли вони поїдуть звідси?

Зовсім недавно на танцях раптом залилася слізьми: «Не можу я більше терпіти, Льоню». Іншим разом, сидячи на лавочці в парку, міцно взяла його за руки, вдивлялася в очі: «Кохаєш, правда кохаєш, Льоню? Зробиш, що попрошу?» Але не попросила нічого, перевела розмову на інше…

А то раптом міняється зовсім, дивиться скоса зухвалими, ніби порожніми очима. Не раз призначала побачення і не приходила — примушувала марно чекати себе на якомусь перехресті або у вогкій алеї парку…

— Люди кажуть — ти мені не пара! — промовила-якось особливо відчужено й зло. А потім знову мінялася — сміялась, зазирала в очі своїми незрозумілими очима, що чекали чогось.

А тут ще — після тієї суперечки в кубрику — пішов розбрат з найкращим другом. У, цей Калядін! Сам винен, зганьбив ні за що ні про що Клаву і надувся, наче образили його самого…

«Ні, брат, я теж з характером, командувати собою нікому не дозволю… А дівчиськові, Шубіній, дозволяєш командувати собою?» тут же докорив собі Леонід, ніби від імені друга… І від цього засмутився ще більше. А сьогодні, перед походом, скоїлось нове діло. Прибув наказ про списання його, старшого матроса Жукова, з корабля в склад експедиції особливого призначення.

Дізнавшись про це, вій розгублений прийшов до заступника командира по політчастині. Чому його списують з «Ревучого»? Він сподівався дослужити свій строк на рідному кораблі…

— І, може, через це, — трохи зам'явся Жуков, — відстрочиться демобілізація?

Заступник командира по політичній частині одразу пояснив усе. Його списують у склад експедиції як досвідченого сигнальника, витриманого, перевіреного комсомольця. Демобілізований він буде в строк.

— І чи не однаково вам, — сказав замполіт, помовчавши, з якимсь особливим, як здалося Жукову, докірливим виразом, поглянувши на старшого матроса, — на якому кораблі і на якому морі змінити військову форму на цивільне вбрання, якщо твердо вирішили піти з флоту?

Так, зрозуміло, це йому все одно. Тільки б не було затримки… І, може, навіть краще закінчити службу далеким цікавим плаванням, куди, як дав зрозуміти замполіт, він повинен піти… І простіше розв'язується питання про демобілізацію — набагато легше буде йти з іншого кубрика, з іншого флоту… І знову він почав думати про Клаву.

З кожною годиною почуття суму і невлаштованості сильніше охоплювало його. І Калядін, ніби вгадавши його думки, заговорив сьогодні перед початком вахти колишнім дружнім тоном:

— Матроський телеграф говорить — у цікаву експедицію йдете.

— Цікава-то цікава…

— «Ревучий» усе-таки покидати жаль?

— А думаєш, не жаль? Просолився, просмолився на ньому наскрізь.

— Однаково ж від пас іти вирішив. То яка різниця? — Очі Калядіна потемніли, голос звучав задирливо.

— Однаково — ясна річ! — з таким же викликом відповів Жуков.

І ось тепер, на вахті, гірко згадувати все це. І старий друг старшина працює поряд ніби чужий. От поклав прапори у відділення сигнального ящика, суворо й скоса глянувши з-під припухлих од вітру повік.

Жуков знову підніс до очей бінокль, що звисав з шиї на ремінці. Балтика рідна! Рівномірно гойдаються безмежні хвилі, лілувато синіючи, відливаючи райдугою по краях… Добре повоювали, розгромили ворога, пора на сушу…

Він чув, як за його спиною командир корабля щось неголосно сказав вахтовому офіцерові.

— Старший матрос Жуков, чому не доповіли про парус у вашому секторі спостереження? — квапливо спитав вахтовий офіцер.

Парус! В його секторі спостереження! Жуков, напружуючи зір, вдивлявся з усіх сил, Але особливо вдивлятися й не треба було, — ось він і справді, парус — великий, ясно видимий, ковзає біля смуги хмар.

— Рибальський бот, справа по носу двадцять, — голосно доповів Жуков.

І тут же зрозумів, чому не помітив цього паруса раніше. Хотів пояснити командирові, але промовчав — на містку ніяких зайвих розмов. От і заробив догану наостанку!

Але він не хотів примиритися з цим. Змінившись з вахти, не пішов одразу з містка, як робив звичайно. Переступаючи з йоги на ногу, стояв біля щогли, поглядаючи на командира. Треба звернутися, пояснити, чому вчасно не доповів про парус.

Він дивився на низенького, кремезного офіцера, що стояв між рульовою рубкою і тумбою машинного телеграфу. Треба заговорити з командиром!

Капітан-лейтенант Бубекін тільки в післявоєнні дні, прийшовши з Північного флоту на Балтику, прийняв командування кораблем, але матроси вже полюбили його за вимогливу справедливість, за доброту, що ховалася під зовнішньою суворістю.

«Ні, не можна відривати командира під час походу…» Зітхнувши, Жуков зробив крок до трапа, що вів на півбак.

— Старший матрос Жуков! — покликав його командир.

— Єсть старший матрос Жуков!

Сигнальник радісно повернувся.

— Чому затрималися на містку після вахти? — Маленькі темні очі Бубекіна гостро дивилися з-під насунутого на брови козирка.

— Хотів звернутися до вас, товаришу капітан-лейтенант.

— Звертайтесь.

— Пояснити — чому не доповів про парус — дозвольте… Не моя це провина…

Бубекін дивився на нього мовчки.

— Не було паруса на горизонті. Це ж мотобот ішов. Не під парусом, а під мотором. На такій відстані не можна побачити силует… А парус підняв потім — саме перед тим, як ви вахтовому офіцерові сказали.

— Далі! — сказав Бубекін. Уже не глядячи на сигнальника, підняв бінокль, почав вдивлятися в море.

Жуков мовчав. Нібито пояснив усе? Він бачив, що жилава шия капітан-лейтенанта почала червоніти над білою смужкою комірця, ясно вирізнився на ній довгий бугорок шраму — слід давнього поранення.

Нарешті командир опустив бінокль, окинув сигнальника похмурим, сердитим поглядом.

Значить, кажете, не ваша провина, тому що мотобот без паруса йшов. Розглядіти його не встигли?

— Так точно, товаришу капітан-лейтенант, — ослаблим голосом сказав Жуков. Він уже зрозумів свою помилку.

— А я встиг помітити парус і вам зауваження зробити? Тієї самої миті, коли його підняли на боті?

Жуков, ставши струнко, мовчав.

— А коли ворожий перископ з'являється над хвилями? На дві секунди покаже його ворог і сховає знову, торпедний залп дасть. Теж почнете виправдовуватися, що за секунду до цього не було на поверхні перископа?

Жуков дивився винувато. Погляд капітан-лейтенанта став м'якшим, утратив лютий вираз. Бубекін повільно вийняв з кишені люлечку з багатоколірним мундштуком.

— Ви, Жуков, матрос непоганий, досвідчений сигнальник. Саме тому я рекомендував вас до складу експедиції. По-молодецькому очистили прапор, вам буде винесена подяка в наказі. Але зараз допустили грубу помилку. Послабили увагу, задумались, мабуть, про щось?

— Було таке… Мирний же час, товаришу командир, — тихо сказав Жуков.

— Точно — тепер мирний час. Ходимо в рідній Балтиці, з якої викинули ворога. Проте не можна послаблювати пильності, уваги. У воєнний час коли б проґавили перископ — що було б?

— Погано було б, товаришу капітан-лейтенант.

— Отже, зрозуміли?

— Зрозумів, товаришу капітан-лейтенант.

Бубекін раптом ласкаво усміхнувся.

— Добре, ідіть.

Жуков збіг униз, його кроки продзвеніли об окуті міддю східці трапа.

«Чудовий сигнальник, — думав Фадей Хомич Бубекін, — а останнім часом допускає помилки. Мрії про демобілізацію на нього впливають, чи що?.. Думками десь витає… Може, й до складу експедиції даремно я рекомендував його… Ну, гаразд, там справа проста — при тому ході, яким будуть іти».

Командир «Ревучого» пройшовся по містку, знову підняв бінокль, довго дивився в тому напрямі, де, дуже зменшившись, усе ще білів самотній парус.

— Вахтовий офіцер! — покликав Бубекін.

Лейтенант був уже поряд з ним.

— Запишіть у вахтовий журнал — у такий-то час зустріли самотній рибальський бот, що йшов під мотором у бік бази.

— Єсть! — відгукнувся лейтенант.

— Коли повернемося з походу — сповістіть про це прикордонну охорону. Вам не здається дивним, що він підняв парус лише тоді, коли помітив нас?

— Тепер, товаришу капітан-лейтенант, стільки ботиків ходять на лови… І з пальним вільніше стало… Певне, відстав од своїх.

— Але вони, як правило, не ходять під мотором при доброму попутному вітрі, — сердито кинув капітан-лейтенант.

А Жуков, спустившись із містка, довго ще не міг заспокоїтися. Несмачним здався жирний м'ясний обід і компот, який так хвалили сьогодні товариші матроси. Невдало минає останній день служби на рідному кораблі! А попереду нова, нелегка розмова з Клавою.