В океані

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ ВОГОНЬ МАЯКА СКУМКАМ

Лейтенант Ігнатьєв стрепенувся, глянув на годинник. Стрибнув з верхньої койки, взув і почав квапливо зашнуровувати черевики.

Каюту похитувало сильніше. Було жарко й задушливо, світло плафона різало розпухлі від утоми очі. Коричньова портьєра, що прикривала ілюмінатор над столом, розсунулась від качки, глянцевий чорний круг товстого скла був затягнутий зовні водяною струменіючою плівкою. Ігнатьєв пригладив волосся, квапливо застебнув кітель. Поскрипували перебірки, десь за бортом дрібно розбивалася хвиля…

Він зовсім не думав спати. Тільки на хвилинку, здавши вахту, спустився вниз, приліг і от заснув, проспав понад годину.

Що там нагорі? Певно, розігрується погодка. Незабаром світанок. Уже давно йшли в океані, вже багато годин підряд довгі океанські хвилі гойдали кораблі каравану. Туман розсіявся, коли вийшли із шхер, але мрячив невпинно дощ, низькі хмари мчали над присмерковим морем. І весь час штурман Курнаков виходив на місток, чекав із секстантом у руках — чи не розірве хмари, чи не можна буде визначити своє місцезнаходження по зірках.

І справді, коли до ночі кілька ледве видних зірок розпливчасто замерехтіли, пробившись крізь чорні хмари, і вдалині проступила рвана берегова лінія, Курнаков устиг взяти обсервацію, встановити, що курс за обчисленням витримано точно. Знову й знову Курнаков схилявся над штурманським столом, перевіряв формули поправок на дрейф, знову виходив на місток…

Майже з ніжністю Ігнатьєв думав про Курнакова. Скільки годин підряд, без хвилини відпочинку, працює начальник штабу! Справжній бойовий штурман: мовчазний, скромний, але в потрібну мить проявляє себе як справжній радянський моряк. Приємно працювати з таким штурманом, навіть якщо він лає вас за вірші1..»

Ігнатьєв зняв з вішалки клейончастий плащ-пальто, ретельно застебнувся.

Пройшов по тремтячому, яскраво освітленому коридору, відкрив надвірні двері.

Дощ, змішаний з вітром, ударив йому в обличчя. Непогожа ніч огорнула його. Ігнатьєв ухопився за холодні, слизькі поручні трапа, піднявся на місток.

Світанок ще не настав. Навкруги рухалася, клубочилася, свистіла нічна негода. Густі хмари, як і раніше, громадилися в дуже тісному, здавалося, для них небі.

Коли лейтенант піднявся на місток, вітер почав дути ще пронизливіше, гудів у снастях, заглушав шум вентиляторів.

Ледь видні силуети вимальовувалися над поручнями і поряд з товстим стовбуром щогли. Ігнатьєв розглядів кремезну постать Чижова.

— Прийнято рішення знов увійти в Інрелед, лейтенанте, — сказав Чижов. — Вітер поганий подув, і хвиля більша. А в шхерах давно немає туману. Підходимо до вхідного фарватеру, робитимемо поворот за пеленгом маяка Скумкам.

— Уже відкрився маяк?

— Час іще не вийшов…

— Сигнальники, шукайте справа по носу білий вогонь маяка! — долинув з темряви владний голос Курнакова.

— Єсть шукати справа по носу білий маячний вогонь! Ігнатьєв пройшов у штурманську рубку. Курнаков, змахуючи дощові краплі з обличчя, схилився над картою.

— Ехолот включіть, Ігнатьєв, — сказав він, ніби і не помітивши тимчасової відсутності лейтенанта. У Курнакова був утомлений, охриплий голос. Ігнатьєв включив ехолот. Червоні іскри почали проноситися в прорізах покажчика морських глибин.

— Зараз приходимо на видимість маяка Скумкам, — сказав задоволено Курнаков, глянув на ехолот і знову нахилився над картою… — За пеленгом на маяк робимо поворот на тридцять два градуси в шхерний фарватер. На морі колій немає, але поки що, щоб не наврочити, йдемо, немов по коліях…

Від перебірки з переговорної труби почувся різкий свист.

— Штурмане, коли відкриється маяк? — глухо пролунав голос Сливіна в мідному розтрубі. Курнаков глянув на годинник.

— На видимість маяка Скумкам приходимо за хвилину!

Він звично вимкнув ехолот, глянув на лічильник оборотів, ніби перевіряючи себе. Гучно, чітко цокав годинник. Курнаков чекав.

Нетерпляче потягся до переговорної труби.

— Відкрився вогонь маяка?

— Не видно маяка! — пролунав голос із труби.

Хвилини йшли, як години. Щось здригнулося в обличчі Курнакова. Він хруснув пальцями, не зводячи очей з циферблата.

— Штурмане, на місток! — сердито прохрипіла труба.

Курнаков штовхнув двері рубки. Ігнатьєв біг слідом за ним.

— Ну, штурмане, що ж ваше обчислення? Де Скумкам? — різко запитав Сливін.

Попереду була суцільна, ледь поріділа передсвітанкова імла. Курнаков вдивлявся в цю імлу, затуливши долонею очі від засліплюючих дощових струменів.

Борт злітав і опускався на крутих хвилях. Посилювався береговий вітер. «Як важко зараз буксирувати док в океані, весь час міняти швидкість, щоб не лопнули натягнуті троси…» подумав Ігнатьєв.

— Ні, не відкривається маяк, — сказав крізь вітер здивований Чижов. — Ми вже й так тут сигнальників атакуємо.

— А ви не атакуйте сигнальників, а намагайтеся раніше за них помітити вогонь, — сказав, як завжди спокійний, Потапов.

Сливін підійшов зовсім близько до Курнакова.

— Може, не засвічений маячний вогонь, штурмане?

— Повинен бути засвічений! Не було попередження мореплавцям. Білий мигаючий вогонь при вході у фарватер… Повинен бути засвічений…

— А може, в обчисленні помилка, Семене Іллічу? Враховували всі поправки на дрейф?

— Не міг я помилитися в обчисленні! — сказав Курнаков з силою і відчув, як закалатало ривками серце, похололи пальці. А що коли й справді не помітив помилки в обчисленні? Взяв усю відповідальність на себе і от — допустив помилку!.. Він знову перевіряв у думці всі поправки й розрахунки.

— Не могла помилитися в обчисленні штурманська частина, Миколо Олександровичу, — впевнено повтори він.

Замигало попереду червоне виразне світло-клотик «Пінгвіна».

— З «Пінгвіна» запитують, — доповідав Жуков: — «Не бачу маячного вогню, чи продовжувати заданий курс?»

— Бачу білий мигаючий вогонь! — пролунав із темряви голос Михайлова.

Всі подалися вперед. І справді далеко-далеко праворуч з'явилася біла світлова пляма. Заблищало, рівномірно спалахуючи й погасаючи, довгождане світло маяка.

— На дванадцять хвилин помилився-таки в розрахунках, штурмане, — тихо сказав Сливін над вухом Курнакова. В його голосі чувся легкий докір і водночас величезне полегшення. — Скільки градусів поворот, кажете?

— Поворот тридцять два градуси, тримати курс шістдесят сім градусів…

Курнаков знову пеленгував маячний вогонь.

— Час повороту вийшов!

Він до болю в очах вдивлявся в далеке світло. Так, безперечно, це білий мигаючий вогонь… Маяк, установлений на зюйд-вестовому кінці острова Скумкам… І в той же час. Чому він відкрився так пізно?

«В звичайних умовах слід було б віддати якорі, дочекатися ранку, щоб уточнити своє місце, — майнула думка. — Але тут не станеш на якір, на цих океанських величезних глибинах…»

— Сигнальники, передати на «Пінгвін»: «Тримати курс шістдесят сім градусів!» — наказав Сливін.

Курнаков повільно увійшов до рубки. Помилка в обчисленні на дванадцять хвилин… Може, Ігнатьєв на своїй вахті, захопившись віршиками, не врахував величини дрейфу, а він не помітив помилки?.. Так, ось і пояснення… Молодший штурман не врахував дрейфу від зустрічного вітру, а він вчасно не виправив помилки…

Курнаков дивився на годинник, на репітори гірокомпаса й лага. Не хотілося піднімати очей на лейтенанта, який тихо ввійшов, зупинився біля штурманського столу. Все-таки мигцем глянув і побачив, з яким непорозумінням вдивляється Ігнатьєв у сірожовту гладінь навігаційної карти.

Особливо дратував зараз Курнакова світлий чуб, що спадав на очі лейтенанта. Засмучений Ігнатьєв забув навіть заправити волосся під кашкет.

— Так, прокладку вести — це вам не віршики писати, — майже мимоволі сказав Курнаков.

Ігнатьєв спалахнув, повернувся до нього. Але Курнаков думав уже про інше. Все ж щось бентежило його в цьому маячному вогні, що так пізно відкрився.

Загудів пущений квапливою рукою ехолот. Курнаков вдивився в червоні спалахи над цифрами глибин. Рвонувся до переговорної труби.

— На містку!

Йому перехопило голос, він навіть підніс руку до горла, але величезним зусиллям волі оволодів собою.

— На містку! Різко зменшуються глибини. Йдемо до небезпеки!

Ще раз глянув в ехолот, кинувся на місток.

— Повний назад! — почув він команду Сливіна. Дзвякнув машинний телеграф.

— Сигнальники, передати на «Пінгвін»: «Повний назад!»

Усе, що було далі, злилося у вихор вражень, які витісняли одне одного.

Як і раніше, працювали під палубою машини, але свист вітру в снастях став тихшим. Рвонулися з-за корми спінені хвилі. І водночас різкий поштовх, як удар електричного струму, потряс місток.

— Що там на юті? — крикнув Сливін.

Пробіг по містку, перехилився через поручні.

По палубі, по металевих східцях трапів лунав тупіт багатьох ніг. Одразу посилилася качка. Криголам перевалювався з борту на борт. Ігнатьєв, вибігши із штурманської рубки, вхопився за кронштейн.

— Лопнули буксири! — пролунав голос із темряви. — Боцмана Птицина зачепило тросом!

Із-за корми, де тьмяно блищали вогні доку, квапливо мигав прожектор.

— Семафор з доку! — голосно, збуджено читав Жуков: — «Порвані обидва буксири. Стоїмо на місці. Торкнулися грунту».

— Включити великий прожектор! — скомандував Сливін. — Обидва якорі до віддачі приготувати!

Шиплячи, спалахнув над містком. прожектор. Ввігнуті дзеркала кинули в темряву слігіучояскраве світло. Світловий стовп ковзнув по воді, в його промінні ясно виникли ртутні смуги косо падаючого дощу. Позаду, у відповідь, піднявся з темряви прожекторний промінь. Він сяяв з однієї із докових башт, стало видно, як б'ються біловерхі хвилі в понтони і по широкій палубі біжать маленькі постаті людей.

— По місцях стояти, на якір ставати! — гримів голос капітана Потапова.

— Віддати лівий якір!

І трохи згодом:

— Віддати правий якір!

— Капітан, штурман, заступник по політчастині — до мене! — пролунав голос Сливіна, що перекрив гуркіт якірних ланцюгів.

Прожекторний промінь мчав над містком у темряву. Дощ стікав тонкими струминками з лакованих козирків кашкетів. Капітан першого рангу вийняв цигарку і, забувши запалити, м'яв мундштук у мокрих пальцях. Але гучний голос начальника експедиції був сповнений упевненості й сили — таким голосом віддавав він накази у воєнні дні, під дулами фашистських батарей.

— Капітане! — командував Сливін. — Тільки-но уточню обстановку — знімемо док з мілини, відведемо на глибоке місце. Ваше завдання — в найкоротший строк завести нові буксири.

— Буде виконано. — Залите дощовими струменями обличчя Потапова не здавалося більше меланхолійним, збуджено горіли очі.

— Штурмане! — повернувся Сливін до Курнакова. — Визначте глибини навколо. Дайте мені місце поблизу — достатньої глибини для постановки доку на якір. Коли знімемо док з мілини — весь час доповідатимете особисто мені про зміни глибин.

— Єсть! — сказав уривчасто Курнаков.

— Юхиме Овдійовичу! — глянув Сливін на Андросова, який щойно збіг на місток. — Мобілізуйте весь особовий склад — на чолі з комуністами й комсомольцями — на негайне виконання наказів. З'ясуйте, що з Птициним.

— Боцман Птицин керує вибиранням порваних тросів, — доповів Андросов. Вода капотіла з козирка його кашкета, ван хотів витерти пальцями козирок, але криголам хитнуло, Андросов ухопився за поручні. — Я тільки що говорив з Птициним.

— Доповідали тут, що його зачепило тросом…

— Птицин був на кормі, коли лопнули буксири. Він упав, а зараз знову на ногах, відмовився піти в лазарет… Він комуніст і агітатор, — просто сказав Андросов.

Курнаков пройшов у штурманську рубку. Раптом відчув себе дуже втомленим, давалися взнаки довгі години напруженої вахти. Дивився немов у сні, як Ігнатьєв і Чижов схиляються над навігаційною картою.

— Якщо недостатньо врахували дрейф, хоч на градус допустили помилку в обчисленні, — говорив Чижов, — це, товаришу лейтенант, — він прикинув на папірці, — через шістдесят миль дає вже відхилення на милю, навіть при нашому ході… От і виходить: сім баб — сім рад, а дитя безпупе…

Чижов скорився, коли начальник штабу прийняв рішення не йти з містка, але тепер, після аварії, треба було розважити душу. Це чудово розумів Курнаков.

— Та ж не було помилки в обчисленні! — гаряче заперечив Ігнатьєв. — Прекрасно знаєте, товаришу третій помічник, урахували й вітер, і течії, весь час контролювалися по глибинах. Начальник штабу попереджав, що маячний вогонь відкрився надто пізно.

— Значить, залишається припустити, що маяк Скумкам якимсь чином перемістився на милю до норду? — насмішкувато сказав Чижов.

Курнаков стрепенувся. Сну як не було. Якась, іще невиразна, догадка майнула в глибині свідомості. Перемістився на милю до норду! В пам'яті постала розповідь Олсена про бергенську розмову… Трап, пастка… І всі ці незвичайні події, починаючи з того, що трапилося в базі…

В рубку поспішно ввійшов Олсен. Його схвильоване, худе обличчя блищало від вологи. Хвилюючись, він заговорив по-норвезьки, потім перейшов на англійську.

— Вогонь маяка Скумкам зник! — вигукнув лоцман.

Усі кинулися на місток.

Кінчалася коротка ніч. Синювате присмеркове світло просочувалося крізь мокру повсть хмар. Ясніше виділялась поверхня моря. Проте було ще досить темно, щоб побачити маячний вогонь. І вони побачили його: як раніше, сяяла крізь мокру півімлу біла світлова пляма на чорному горизонті.

— Ось же він світить, маяк! — крикнув Олсенові Чижов.

— Але його щойно не було, — сказав Олсен.

— Погаслий маячний вогонь засвічено знову, — доповів Жуков від сигнальної щогли.

Білий вогонь маяка Скумкам світив спокійно й рівно, звідки й повинен був світити, як показувала компасна картушка, що мерехтіла біля борту. Ясно уявили собі штурмани приземкувату круглу башту на маленькому острівці з сяючим ліхтарем на її вершині. Вони прекрасно пам'ятали малюнок і опис цього маяка на сторінках лоції Північної Норвегії.

— Начебто не на тому місці він засвітився, де раніше горів, — ледве не сказав уголос Жуков, що весь час не зводив очей з горизонта. Але відразу ж подумав, що міг помилитися. Навіть напевне його ввело в оману переміщення борту «Прончищева», який увесь час повертався на відданих якорях під тиском вітру й хвиль…

Уже давно настав ранок.

Капітан першого рангу стрибнув у вельбот, що танцював біля борту криголама, і кілька рук простяглися підтримати його, такого важкого, неповороткого на вигляд. Але старий моряк навіть не похитнувся, відразу сів на банку. Поряд сидів, дивився з-під насунутого козирка кашкета Андросов.

— А, ви вже тут, — схвально сказав Сливін. Тільки зараз, спускаючись у шлюпку по хиткому шторм-трапу, подумав він мигцем, як важко буде з цією вправою Андросову, що теж мав іти на док. Та Андросов уже сидить спокійно на широкій банці, ніби все життя тільки те й робив, що лазив по шторм-трапу в свіжу погоду…

Лоцман Олсен теж стрибнув у шлюпку.

— Відчалюй! — скомандував Сливін.

Загрібний віддав кінець, баковий відштовхнувся гаком од борту «Прончищева». Гребці вставили кочети й розібрали весла.

— Весла! На воду!

Сливін поклав руль від борту. Дружно злетіли й опустилися три пари весел. Вельбот ішов до доку, який уже знову був з'єднаний буксирами з криголамом…

— Отже? — глянув на Андросова Сливін, упевнено правлячи рулем.

— Отже, товаришу капітан першого рангу, — обізвався Андросов, — здається, з'ясувалося значення слова «трап». І штурман, і лоцман в один голос твердять, що це міг бути тільки обманний вогонь. Справжній вогонь засвітився лише після того, як док торкнувся грунту.

— Добре ще, що Курнаков так вірив у свою прокладку, — сказав Сливін. — Вчасно помітив зменшення глибин. При нашій черепашачій швидкості док тільки торкнувся підводної скелі.

— Значить, Миколо Олександровичу, можна думати, що ми відбулися легким переляком?

— Справді, легкий переляк був. Уявіть собі, що було б, якби док на другій швидкості врізався в грунт. Почало б нас хвилями ламати, розхитувати башти. Вірніше, ніж торпедою, могли вони нас убити.

Матроси прислухалися до розмови. Загрібний Жуков так зацікавився, що мало не «зловив щуку» — глибоко зарив у воду, насилу витяг весло — нечувана річ для такого вправного гребця.

— Але цей вогонь… Якщо припустити, що він засвітився приблизно за милю від маяка… Весь острівець Скумкам завдовжки менш ніж півмилі.

— Ми з'ясуємо це, — похмуро сказав Сливін. Ледь кивнув у бік Олсена, що нерухомо сидів на банці. — Дивіться, як хвилюється лоцман. Це торкається і його інтересів. Резонно зажадав, щоб відправили його на маяк — установити причину аварії.

Очі начальника експедиції на хвилину померкли. Він мовчки правив рулем. Потім заговорив знову:

— Док лише торкнувся скелі, і все ж пробоїна, мабуть, є. Дізнаємось про це, коли водолази обслідують днища понтонів.

— Дуже вже легко вдалося зняти його з мілини, коли завели ми буксири… — сказав Андросов. Русява борода й повеселілі очі Сливіна повернулися до нього. З задоволенням капітан першого рангу витримав паузу.

— Це вас дивує? А пам'ятаєте, я дав наказ, перед виходом із шхер, притопити док? Звернули увагу, як він низько сидів у воді?

Андросов слухав з великою цікавістю.

— Понтони, з яких складається стапель-палуба доку, — це ж порожні металеві резервуари з системою клапанів затоплення. От я й наказав прийняти туди забортну воду. Правда, вага буксированого об'єкту збільшилася, зате зменшилася парусність, док менше зносило вітром в океан. А головне — це дало можливість легко зняти його з мілини.

Як завжди, почавши говорити про улюблену справу, Сливін з особливим смаком входив у деталі морської практики. Але ось обличчя його спохмурніло знову.

— А цей обманний вогонь… У голові не вкладається, що хтось міг піти на таку підлість.

Насувався довгий зріз докових понтонів, що чітко виступав над хвилями. Сливін і Андросов вийшли із шлюпки.

Матроси відпочивали. Заново заведені з доку на криголам буксири волого поблискували. Порвані троси вже були витягнуті на палубу. Ніби розсічений сокирою, голубів рівним зломом кінець одного з тросів.

Оглянувши буксири, поговоривши з водолазами, Сливін підійшов до мічмана, який стояв серед матросів. Обвів очима молоді, мужні обличчя.

— Спасибі, товариші! Добре закінчили заводку, вклалися в найкоротший строк!

— Служимо Радянському Союзу!

Бронзове обличчя Агєєва лисніло від поту й дощу, намоклий кашкет зсунувся на потилицю, з-під кітеля, що розстебнувся на грудях, виглядали смуги тільника. Але, відповідаючи начальникові експедиції, мічман миттю набрав належного вигляду: застебнув кітель, вирівняв кашкет — звично торкнувшись ребром долоні козирка й кінчика носа. Навіть устиг витерти обличчя. Сливін задоволено дивився на підтягнуту високу постать, йому прийшла в голову чудова думка.

— Дуже втомилися, мічмане?

— Не так, щоб дуже, товаришу капітан першого рангу.

— Бачите, яка каламуть вийшла. Є припущення, що хтось замість маяка Скумкам запалив обманний вогонь, тому ми й на мілину сіли. — Матроси слухали, обступивши Сливіна. — Зараз норвезький лоцман піде на острів — узнати, чому не працював маяк. Хочу командиром шлюпки послати вас, мічмане.

— Зараз підемо? — тільки й спитав Агєєв.

— Зараз і підете, — Сливін потирав долоні, як бувало в хвилини небезпеки на фронті. — Все одно, поки водолази не обслідують днище доку, не з'ясують характер пошкоджень, доведеться нам на якорі стояти… Лоцман чекає в шлюпці. Йдіть переодягніться в сухе.

Агєєв пройшов своєю розмашистою, м'якою ходою до баржі, піднявся на її борт, зник у люку. За кілька хвилин повернувся одягнений у сухий бушлат.

— Ви, мічмане, на острів, звичайно, не виходьте, залишайтеся з матросами в шлюпці, — сказав Сливін. — Ні кроку на норвезьку територію, щоб не було потім розмов. Сам Олсен з'ясує, що сталося на маяку. Тут його честь зачеплена, він теж відповідає за проводку… Схоже на те, що влаштували нам тут западню.

— І це в мирний час? — тонка усмішка ковзнула по твердих губах Агєєва.

— Як бачите, мічмане, вороги наші і в мирний час з нами воюють! — суворо сказав Сливін.