В океані

РОЗДІЛ СЬОМИЙ ДРУГИЙ ПОРУШНИК КОРДОНУ

— Є не один спосіб ховати секретні матеріали, — сказав майор Людов. — Ми знаходили їх у штучних порожнистих зубах порушників кордону, в каблуках, під пов'язкою на пораненій руці або навіть у самій рані. Деякі ховають зібрані шпигунські відомості серед волосся, в комірцях, у галстуках, у зубних щітках, у кремі для бриття, серед бритвенних лез, в олівцях і в шнурках черевиків… І чи не здається вам, лейтенанте, дещо спрощеним, я б навіть сказав наївним, що це креслення відкрито нанесене на уламок гребінця?

Лейтенант Савельєв мовчав. Ні, йому це зовсім не здалося наївним. Коли, вивчаючи взяті у порушника кордону предмети: два пістолети з глушителями, обойми, повні бойових патронів, пачки радянських грошей, фальшивий паспорт, портсигар з подвійним дном, викладеним золотими монетами царської чеканки, — лейтенант дійшов до уламка гребінця, його увагу привернули кілька ледве помітних дряпин і крапок. Гребінець був сфотографований, фотознімок збільшений — і лейтенант Савельєв торжествуючи поклав на письмовий стіл Людову грубо виконане, але дуже виразне креслення.

— План гавані? — ледве глянувши на креслення, сказав Людов. — Що помічено хрестом?

— Місце стоянки плавучого доку.

— Якщо не помиляюсь, уже закінчується підготовка до його буксировки через два океани?

— Так точно, — відповів лейтенант Савельєв. Людов вийняв із ящика столу і простягнув лейтенантові складену іноземну газету.

— Пани капіталісти підозріло багато уваги приділяють нашому доку. Читайте.

До газетної замітки був доданий російський переклад. Лейтенант Савельєв прочитав:

— Підозріло багато уваги, — повторив майор Людов.

Порушник, у якого відібрали гребінець, замкнувся в абсолютній мовчанці, з самого моменту затримання не вимовив і слова. З тієї миті, як лісник, проходячи з заростях, почув підозрілий шум, побачив суб'єкта, що закопував парашут, і після відчайдушної боротьби затримав його, поки не наспіли прикордонники, — затриманий прикинувся німим. А недавно подзвонили по телефону з дальньої берегової застави, повідомили про знайдені сліди другого порушника кордону, що висадився вночі з моря і пішов у невідомому напрямку…

Валентин Георгійович Людов знову сховав газету в стіл. Замислено пройшовся по кабінету, зупинився біля високого, світлого вікна.

З висоти третього поверху виднілася дорога в порт. Дорога зникала серед двох цегляних незакінчених будівель.

Мимо кленів, що росли обабіч дороги, йшли матроси, офіцери, жінки з продуктовими сумками в руках, робітники з будівельних майданчиків.

Крони широколистих дерев злегка погойдувались на вітрі.

Вітер закрутив, поніс по асфальту оберемок зелено-бурого, опалого листя.

«Вітер з моря…», звично подумав майор Людов, дивлячись у бік порту.

— Дві висадки різними шляхами, але в один і той же район, — міркував уголос Людов. — Диверсант, якого ми затримали, приземлився недалеко від прикордонної застави, зовсім не в дрімучому лісі. Виявлене вами креслення ясно говорить про завдання, одержане ним, але він визнав за потрібне замкнутися в мовчанні… Звичайно, мовчання — ограда мудрості, але в чому мудрість такого мовчання?

— Не хоче розкрити суті одержаного завдання! — обізвався лейтенант Савельєв.

— Або хоче приховати, що не орієнтований у цьому завданні?

Майор, помовчавши, продовжував:

— Складніша справа з другим порушником кордону. Він висадився незвичайним шляхом, виплив з моря у безлюдному, пустинному місці. У тих, хто послав його, були всі підстави думати, що він непоміченим перетне кордон… Пам'ятаєте, здається, Лермонтов писав в одному з віршів: «димляться хмари над темною безоднею морською» — глибока ніч — і порушник уже на березі.

Лейтенант уважно слухав. Як усі, кому доводилось працювати з Людовим, він знав пристрасть майора до літературних цитат і філософічних роздумів. Знав він і те, що ці роздуми вголос допомагають майорові зосередитися, логічно об'єднати окремі висновки й факти.

Ніхто не бачив, як вийшов з моря другий порушник кордону. Ллє майор держбезпеки Людов, одержавши донесення з застави, почувши, що прикордонники знайшли під камінням легкий водолазний костюм людини-амфібії, дуже яскраво уявив собі картину висадки диверсанта на берег.

Була глибока ніч. Виглядав і знову зникав у чорних пролітаючих хмарах місяць. Серед каміння біліла піна хвиль, що обмивали каміння. Побережжя в цьому місці завжди безлюдне, тільки здалека спалахує й гасне, спалахує й гасне червоний вогонь маяка.

І от якесь кругле тіло майнуло у воді, зникло серед хвиль, з'явилося знову. З води вийшла істота майже фантастичних обрисів. Горбата, круглоголова, вона здалека могла здатися зовсім голою.

Водонепроникний речовий мішок і кисневий балон, з'єднаний з легким водолазним шоломом, утворювали горб за спиною того, хто вийшов з моря. Руки й ноги обтягнутого резиною тіла закінчувалися перетинчастими ластами, що допомагали швидше пливти під водою.

Судячи з стану знайденого під камінням костюма, порушника спочатку збило з ніг прибоєм, протягло по вкритих мулом каменях, але він, очевидно, не розбився, швидко рушив угору по скелях…

Його слід виявив службовий собака-шукач. У районі Східних скель, там, де нагромадження дикого каміння підноситься від самої води, собака тяг вище й вище, поки не вивів прикордонників до колії залізниці. Тут шукач безпомічно заметався по насипу, біля шпал…

— Опитали весь персонал поїздів, що проходили біля Східних скель цієї ночі, — доповідав Людову лейтенант Савельєв. — Ви знаєте, поїзди проходять там порівняно близько від берегового обриву… Провідникові одного з вагонів здалося, що саме в цьому пункті залізниці хтось увійшов з тамбура в коридор.

— Здалося? — підвів трохи брови Людов.

— Так точно. Була третя година ночі, — провідник, очевидно, задрімав. Почувши, що двері з тамбура відчинилися, він одразу ж, як запевняє, пройшов по вагону, але нікого з сторонніх не виявив.

— У тому місці побережжя поїзд, здається, уповільнює хід?

— Трохи загальмовує на стрілці.

— Значить, утік! — сказав Людов.

Прикро вражений, він згорбився над столом.

— Лейтенанте, посильте спостереження в порту. Зв'яжіться з відділеннями міліції і з військовою комендатурою. Про всі важливі події хай негайно доповідають нам.

В обідній час майор перетяв міські вулиці, пройшов прохолодними алеями матроського парку, вийшов на положистий морський берег. Довгі розкотисті хвилі набігали на коричньовожовтий тугий пісок, пахло водоростями, сонцем і сіллю, теплувата, майже не солона вода плавно погойдувалась на прозорій синяві, що розмірено здималася.

Вдалині берег громадився камінням, там, далеко за поворотом, були Східні скелі. Здалека свистіли паровози, було чути наростаючий і затихаючий гуркіт дальніх і приміських поїздів.

Викупавшись, Людов сидів на гарячому піску в трусах і кашкеті, зсунутому на великий смуглявий ніс. Балтійське сонце пекло його жовтувате, місцями порізане старими шрамами тіло. В Заполяр'ї, звідки Людов недавно перевівся в цю базу, купатися в морі не доводилось ніколи, розвідники ходили плавати на гірські озера, в яких вода ставала влітку трохи теплішою.

Він сидів на розпеченому піску, старався не думати ні про що, насолоджувався рідкими хвилинами повного відпочинку, прекрасним відчуттям мирного часу, відвойованого в смертних боях.

Повертаючись з купання, поспішав, швидко пройшов по тихих алеях і пожвавлених тротуарах. Назустріч ішли жінки з дітьми, бігла із школи весела дітвора. Майор не міг не усміхатися з-під своїх вологих від поту окулярів. Він дуже любив дітей, а в час війни майже не зустрічав їх у суворих, готових щохвилини до боїв північноморських базах.

У кабінеті чекав лейтенант Савельєв. Ніяких нових відомостей поки що не надійшло. Ніяких слідів диверсанта, який вийшов з моря!

Майор наказав привести на повторний допит першого мовчазного порушника кордону.

Порушник сидів, незграбно піднявши трохи плечі, втупивши очі в підлоту, жалюгідний чоловічок з землистосірим, упертим обличчям, його питали про креслення на гребінці, про док. В йото очах прозирали розгубленість і страх, але він не вимовив жодного слова, і його вивели.

Увечері задзвонив один з телефонів на столі. Майор підняв, поривчасто підніс до вуха трубку. Слухав, трохи нахиливши посічене глибокими зморшками, відтінене великими окулярами обличчя.

— Так, так… На вбитому виявлено ампулу з отрутою? І не знайдено ніяких документів? Спасибі. Зараз же виїду на місце події.