Як не померти на самоті

Розділ 14. Не залипайте та не втікайте

Мені зателефонували об одинадцятій вечора у п’ятницю з невідомого номера. Я саме чистила зуби та збиралася лягати спати.

— Алло? — невпевнено промовила я з повним ротом спіненої м’ятної пасти.

Людина у слухавці розплакалася.

Я сплюнула в раковину.

— Хто це? Що трапилося?

Трохи пошморгавши та висякавшись, мені відповіли:

— Це Сідней. Мені ваш номер дала наша спільна подруга Ганна. Річ у моєму хлопцеві.

Я припинила так шалено стискати зубну щітку. Із цим я могла впоратися.

— Що трапилося? — повторила я, здогадуючись, до чого ця розмова. Він щойно її покинув, і їй потрібна підтримка.

Вона глибоко вдихнула, зібралася з духом і випалила:

— Він хоче мені освідчитися!

Освідчення. Зовсім не те, на що я очікувала.

— І що в цьому поганого?

— Я думаю, що мені варто з ним розлучитися.

Я постійно отримую такі дзвінки — гаразд, зазвичай не об одинадцятій вечора та зазвичай не крізь сльози — від людей різного віку, гендеру та сексуальної орієнтації. Моя робота тренерки з побудови взаємин полягає не тільки в тому, щоб допомагати знайти стосунки, вона передбачає ще й допомогу в завершуванні поганих взаємин.

Кожен крок у стосунках вимагає усвідомленого ухва­лення рішень — від того, з ким піти на побачення, до того, коли починати жити разом та одружуватися чи ні. Якоїсь миті ви можете опинитися саме там, де була на той момент Сідней, обмірковуючи одне з найважливіших рішень — залишатись і далі разом чи розлучитися.

Я б хотіла дати вам якийсь тест чи схему, що якимось дивом допомогли б зрозуміти, що робити. Але не можу. Простої відповіді немає, кожна ситуація унікальна. Я не знаю всіх задіяних факторів — як вам здається, що ви відчуваєте, що ви насправді відчуваєте, що ще може викликати ваше невдоволення, — і ви, либонь, теж їх не знаєте. Однак мені відомо, які когнітивні сили ускладнюють ухвалення цього рішення. Їхнє розуміння дасть змогу вирішити, як діяти далі.

Людей, які звертаються до мене по поради щодо розриву взаємин, здебільшого можна розподілити на дві категорії. Одна категорія часто підтримує неплідні взаємини. Я називаю таких людей причепами. Іншу категорію складають ті, хто, як правило, занадто рано йдуть зі стосунків, не даючи їм шансу на розвиток, — утікачі. Звісно, ви можете застрягнути десь посередині цього спектра неправильної поведінки під час розлучень (такої офіційної наукової шкали немає, а мала би бути). Описані тенденції зазнають посилення та послаблення залежно від того, з ким ми перебуваємо поряд, що відбувається у нашому житті, та ще від багатьох інших факторів.

Утікання

Перш ніж розповісти, що сталося із Сідней, я познайомлю вас із Майком. Майкові тридцять шість років, живе в Альбукерке. Уперше звернувшись до мене, він повідомив, що зустрічається зі своєю дівчиною близько трьох місяців. Вона робить його щасливим. Вислуховує дурниці, які той сплітає. Допомагає зрозуміти, чим чоловік воліє далі займатися після звільнення.

— Вона просто неймовірно добра, — торочив Майк. — Мабуть, найдобріша людина, яку мені доводилося зустрічати.

На жаль, протягом останніх кількох тижнів він відчував знайомий потяг: Майк хотів розійтися з цією дівчиною.

— Я так завжди роблю, — пояснював він. — Зустрічаюся з кимось чудовим, але за три місяці починаю зосереджуватися на його недоліках, а потім — бемц! — закінчую все.

— А що вас дратує в теперішній дівчині? — запитала я.

— Розумію, що це звучить чванькувато, але її манера висловлюватися. Вона неправильно вживає та вимовляє слова. Каже «пропис» замість «правопис».

Це був один із найприпустиміших подразників, про які я тільки чула.

— Дякую, що поділилися зі мною вашими сумнівами, — відповіла я, стежачи за тим, щоб як годиться ви-мов-ля-ти всі слова. — Якими є ваші довгострокові цілі?

— Я прагну одружитись і мати дітей.

Тоді мені здавалося малоймовірним, що Майк досягне сімейного щастя з огляду на його схильність закінчувати все за три місяці, але я бачила, що він старається. Чоловік зізнався, що зазвичай готував шлях для відступу від початку. Зазвичай він ішов, узагалі не даючи своїй партнерці шансів (і це, без сумніву, впливало на його поведінку в стосунках), швидко розривав взаємини, бо завжди запитував себе, чи немає десь когось кращого. І так, якщо ви помітили в цьому щось знайоме — це тому, що Майк, вочевидь, був максималістом.

Причина поведінки окремих утікачів криється у звичці до максималізму: вони надто швидко йдуть зі стосунків, бо гадають, що зможуть знайти когось кращого.

Інші втікають через потяг до романтизації: вони очікують, що взаємини завжди будуть сповнені шаленої пристрасті, яка панує на ранніх етапах, — почуття, від якого тріпоче серце, пітніють долоні, плутаються думки. Загалом надто квапляться розірвати взаємини через когнітивну помилку, що має назву правила переходу.

Як пояснили поведінкові економісти Деніел Канеман та Амос Тверскі, під час оцінювання того, які почуття щось породжуватиме у майбутньому, ми зазвичай зосереджуємося на початковому імпульсі. Наприклад, вам може здаватися, що ті, хто виграє в лотерею, зрештою стають надзвичайно щасливими, але виявляється, що це неправда: як я вже згадувала в цій книзі, за рік після виграшу ті, хто виграв у лотерею, є приблизно такими самими щасливими (або нещасними), як і ті, хто не виграв.

Уявляючи переможця лотереї, ми зосереджуємося на цьому переході — від пересічного Джо до людини, що виграла величезну суму грошей. Так, це дуже значна зміна. Але насправді, розбагатівши, ви зрештою пристосовуєтеся до нових обставин і рано чи пізно з’ясовуєте, що гроші — не так уже й цікаво. Ви повертаєтеся до того, як почувалися до тієї значної події. (Таку динаміку спостерігають також і в складних ситуаціях: за результатами досліджень, параліч нижніх кінцівок впливає на довгострокове щастя людей менше, ніж можна було б очікувати.)

Утікачі припускаються такої самої помилки з коханням. Через правило переходу вони плутають момент, коли закохуються, зі станом кохання, і чекають, що всі стосунки будуть сповнені того початкового захоплення. Але люди до всього звикають. Стабільне почуття кохання менш яскраве, ніж його зародження. І це, до речі, либонь, непогано! Як би довкола виконували хоч якусь роботу, коли всі скидалися б на класичного мультиплікаційного персонажа Пепе Ле Пью, тобто були закохані по вуха та розмовляли ламаною французькою?

Утікачі вірять, що почуття початкової закоханості триватиме вічно. Коли ж відчувають перехід від його зародження до стабільності, то вважають це передвісником розриву стосунків. Знову й знову панікують, а тоді втікають, чекаючи на піднесення від нових взаємин.

Що не так з утіканням?

Така поведінка спричиняє проблеми, і не лише в покинутого. Утікачі недооцінюють альтернативну вартість своєї поведінки, адже так зрештою й не відчувають, як воно — бути хорошим партнером у тривалих взаєминах.

Скажімо, ви сходите на сотню перших зустрічей. Виробите бездоганні навички поведінки на першому побаченні. Знайдете найкращий затишний винний бар. Відшліфуєте до досконалості розповідь про той випадок, коли заблукали у поході в Непалі. Але що відбувається на п’ятому та сьомому побаченнях? Або на двадцять п’ятому? На п’ятдесят п’ятому? Ви не знаєте, бо ніколи до нього не добираєтеся. І якщо ви три місяці зустрічатиметеся щоразу з новим партнером, а потім його кидатимете, то ніколи в цьому не потренуєтеся. Вам бракуватиме досвіду, щоби по-справжньому пізнати людину, бачити її обличчя освітленим свічками в торті до дня народження чи вкритим сльозами через хворобу батьків. І ви й далі плекатимете помилкові очікування того, як почуватиметесь у взаєминах із плином часу. Ви не дізнаєтесь, як те, що ви відчуваєте першого дня, відрізняється від почуттів дня тисячного.

Що втікачам робити натомість?

Того дня я під час розмови телефоном попросила Майка заплющити очі.

— Уявіть, що ви на роздоріжжі, — сказала я. — Перед вами дві стежки. А тепер погляньте, як ідете першою з них. Ви розлучитеся зі своєю теперішньою дівчиною, знайдете іншу, розлучитесь із нею, і так далі. На цій стежці повно перших побачень і перших поцілунків. Ви нею йтимете та йтимете, стаючи старшим і старшим. На ній будуть ночі у Веґасі та вишукані ресторани, але не буде дружини та дітей.

На другій стежці на вас чекає дещо інше. Ви залишитеся відданим своїй дівчині. Зробите все можливе, щоб у вас із нею все склалося. Йдучи вперед, ви побачите святкові вечері з обома вашими родинами. Тепер подивіться ще далі. Ви побачите сварки і примирення із сексом, а потім весілля, романтичні поїздки, дитину, далі ви втиратимете з її лоба какавельки й падатимете від утоми, потім іще одну дитину і знову втирання лоба, потім випускний із коледжу, і так далі.

До того часу, як я закінчила цю вправу, Майк мовчав.

— Про що думаєте? — запитала я.

— Мені треба це обміркувати.

Промайнули два тижні. На нашому наступному сеансі Майк заговорив першим:

— Минулого разу я почувався так, ніби ви показали мені, що я на роздоріжжі між Майком-Татом і Сумним Майком. Сумний Майк далі зустрічається з жінками, розлучається з ними і повторює це все знову й знову. Він ніколи не дізнається, як це — бути у взаєминах, і не матиме дітей. Заплющивши очі, я розгледів, як він живе самотою в парубочому барлозі з відкидним ліжком.

— То як ви зрештою волієте вчинити?

— Я готовий прямувати іншим шляхом.

Майк вирішив дати шанс своїм стосункам. Ми працювали з ним протягом наступного року, він змінив власну поведінку й узяв на себе зобов’язання перед своєю дівчиною. Ми розробили техніки, що допомагали йому нагадувати собі про її сильні грані. Щонеділі вранці Майк надсилав мені п’ять рис характеру тієї дівчини, якими захоплювався минулого тижня. (Не забувайте! Я чекаю на ваші електронні листи з переліком п’яти речей, які вам імпонували на вашому побаченні: 5goodthings@loganury.com.)

Якщо ви прагнете тривалих взаємин, зрештою муситимете спробувати залишатися відданим комусь. Коли час від часу Майк починає жадати чогось нового, я запевняю його, що це нормально. Він обрав шлях Майка-Тата, і в цьому немає нічого сумного.

Причепи

Утікачі не розуміють, як можна залишатись у стосунках, а ось причепам складно зі стосунків іти. Сідней, що плакала мені в телефон об одинадцятій вечора, була типовою причепою.

— Мені двадцять шість років, — розповіла Сідней, яка зустрічалася зі своїм хлопцем Матео десять років. — Ми із зовсім маленьких містечок в Огайо, і наші взаємини почалися, коли нам було по шістнадцять.

Сідней відчувала, що переросла ці стосунки:

— Ми обидва дуже піклуємося одне про одного, але він більше не той, кому я хотіла б розповідати, як минув мій день. Нам немає про що говорити. Із ним я розкриваюся з найнетерплячішого, найзу­хвалішого боку.

— І давно ви так почуваєтеся? — запитала я.

— Років зо три, і стає лише гірше, — відповіла вона. — Я знаю, що у тривалих взаєминах бувають періоди злетів і падінь. Але зараз, коли минуло кілька років, це здається серйозною зміною, з якою потрібно щось робити.

Сідней уголос розмірковувала:

— Чи варто дослухатися до того голосу, який каже, щоб я розлучилася з ним? Чи я можу втратити щось хороше? Я майже прагну, щоб сталося щось драматичне, наприклад мені через роботу довелося б жити в іншій країні, а він не зміг би поїхати туди зі мною, щоб нам довелося все серйозно переоцінити.

Я усвідомила, що час для гардеробного тесту.

Це техніка, яку я розробила під час дослідження розривів стосунків. З усіх запитань, які я ставлю для оцінювання ситуації, саме це видається найкориснішим.

Я розповім вам, що це за запитання, але спочатку хочу, щоб ви пообіцяли, якщо роздумуєте, чи не розірвати стосунки, знайти хвилинку та відповісти на це запитання щиро (і якнайшвидше). Тут потрібно покластися на інтуїцію.

ВПРАВА: пройдіть гардеробний тест

Якби ваш партнер був одним із предметів вашого одягу — чимось із вашої шафи, яка б річ це була?

____________________________________________________________________

Це запитання є достатньо абстрактним та абсурдним, і тому люди, відповідаючи на нього, розкривають свої справжні почуття. Дехто говорить, що їхній партнер — тепле пальто чи затишний светр. Як на мене, це означає, що вони відчувають від нього значну підтримку. Одна жінка зізналася, що її хлопець — маленька чорна сукня, у якій вона почувається спокусливою та впевненою. Інший чоловік сказав, що його дівчина схожа на улюблені яскраві штани, отримані від неї в подарунок, які він одягає на музичні фестивалі. Це та річ, яку він обожнює, але нізащо не придбав би для себе сам.

Інші люди під час відповідей виявляють свою розчарованість у стосунках. Один парубок видав, що його хлопець — вовняний светр, який допомагає зігрітися, але від носіння якого надто довго починає свербіти все тіло.

Я поставила це запитання Сідней.

— Матео схожий на стару, затерту толстовку, яку ти любиш, але яку не вдягнув би на важливу зустріч, — відповіла дівчина. — Коли вона на тобі, ти такий: «Ооо, так. Це моє». І водночас: «Я нікуди не піду в такому вигляді».

Фе. Стара затерта толстовка? Одна з найкрасномовніших відповідей, які мені доводилося чути. З неї я зрозуміла, що Сідней переросла свої стосунки. Вона не могла більше ними пишатися, і їй не варто було нічого у них вкладати. Ці взаємини більше не потрібні були — ані їй, ані Матео.

Час скинути ту толстовку й завершити стосунки.

Чому причепи не йдуть?

Є кілька когнітивних упереджень для пояснення того, чому причепи надто довго залишаються в стосунках.

Уявіть собі таку ситуацію: ви купуєте квиток на шоу імпровізацій акторів-початківців за двадцять два долари. Сідаєте й уже за десять хвилин розумієте, що вам не цікаво. Актори справді початківці — я про те, що все так погано, що «Дякую… не треба».

Ви можете сказати собі: «Треба зоставатися. Я заплатив двадцять два долари». У такому разі ви просидите до кінця шоу та змарнуєте дев’яносто хвилин на те, що вам не подобається. Або можете піти. Погуляти чи зустрітися з другом, що живе біля театру.

В обох випадках ви вже витратили на квиток двадцять два долари. Грошей не повернути. Проте, пішовши звідти, ви принаймні повернете свій час. Фахівець із поведінкової економіки Амос Тверскі ходив у кіно і, якщо йому не подобалися перші п’ять хвилин фільму, забирався звідти геть. «Вони вже взяли мої гроші, — пояснював він. — Мені що, тепер ще й свій час їм віддати?»

Тверскі розумів, що йдеться про помилку незворотних витрат, якої намагався уникнути, тобто відчуття, що коли вже вклався в щось, то повинен цим скористатися. Це пояснює, чому більшість людей змушує себе додивлятися до кінця погані шоу.

Або погані взаємини. Через помилку незворотних витрат причепи залишаються у стосунках. Одного разу мені зателефонував чоловік і розповів:

— Я вже три роки зустрічаюся з дівчиною. Перші шість місяців були чудові, останні два з половиною роки — жахливі. — На моє запитання, чому він досі з нею, попри свою очевидну нещасливість, чоловік відповів: — Я витратив на неї так багато часу. Кинути її зараз було би дурницею.

Я пояснила йому помилку незворотних витрат на прикладі, який, на мою думку, він мав оцінити:

— Перші пів року ваших стосунків нагадували перший сезон «Справжнього детектива» — чудові. Другий і третій сезони — ніякі. Сидітимете й чекатимете на вихід четвертого сезону? Чи починатимете новий серіал?

Хай там як, цей чоловік зустрічався із цією дів­чиною три роки. Йому треба було вирішити: чи хоче він змарнувати з нею ще три роки, чи ладен зна­йти новий серіал?

Іще на причеп впливає неприйняття втрат. Поведінкові економісти Амос Тверскі та Деніел Канеман дали визначення цього явища у своїй оригінальній статті, пояснивши, що «втрати здаються більшими за прибутки».

Скажімо, ви заходите до магазину, щоб купити новий телефон, який коштує 500 доларів. Продавець видає вам купон на знижку 100 доларів від вартості вашої покупки. Вас це потішить, чи не так? А тепер уявіть іншу ситуацію: ви заходите до магазину, а продавець повідомляє, що вони проводили акцію та пропонували знижку на 100 доларів, але вона закінчилася просто напередодні. Вас певною мірою засмутить ця втрата.

Загалом в одній ситуації ви отримуєте 100 доларів, оскільки телефон тепер коштує 400, а не 500 доларів, а в іншій — утрачаєте 100 доларів, бо знаєте, що не скористалися нагодою одержати купон. Ціна в обох випадках — 100 доларів, тож начебто варто очікувати, що ви зрадієте та засмутитесь однаковою мірою. Але це не так. Пам’ятайте: втрати здаються більшими за прибутки. Через неприйняття втрат страждання від неодержання 100 доларів є вдвічі більшим за радість від отримання 100 доларів. Тому для того, щоб вас охопило почуття таке саме сильне, як від втрати 100 доларів, вам потрібно мати 200 доларів.

Ми навчилися пристосовувати свою поведінку до цього когнітивного упередження, бо робимо все можливе, щоб уникнути втрат. Щодо одягу це означає чіплятися за старі футболки, яких нізащо не придбали б, якби сьогодні побачили їх у крамниці. У взаєминах це чіплятися за погані стосунки. Ми відчуваємо більше страху від імовірної втрати партнера, ніж зацікавлення можливістю знайти людину, з якою ми могли би почати нові взаємини.

Проблема із чіплянням

Розрив взаємин — це важливе рішення із серйозними наслідками, рішення, що його, можливо, вам хочеться відкласти. Але ось чого ви не усвідомлюєте: залишаючись у стосунках, ви вже ухвалюєте рішення.

Розрив — це не з’їзд зі шляху, а роздоріжжя. Ліворуч — точка розриву. Праворуч — гора «Залишаємося разом». У який би бік не прямували, ви робите вибір.

Так само як утікачі, причепи недооцінюють альтернативну вартість. Одначе вони втрачають нагоду зна­йти нові стосунки. Продовжимо мою метафору із шосе: що довше ви сидите, розмірковуючи, на роздоріжжі, то більше часу потребуватимете, щоб дістатися до місця призначення. (А ще ви марнуєте пальне, а це вже зовсім негаразд. Зміна клімату — то серйозно, люди!)

Найгiрше ж ось що: ви не самі в тій машині. З вами ваш партнер. Якщо ви плануєте завершити стосунки, кожний день вашого зволікання стає змарнованим також і для нього. Особливо варто про це пам’ятати, коли ви зустрічаєтесь із жінкою, яка сподівається сама народити дітей. Ви недооцінюєте її альтернативну вартість того, що вона зостається з вами: що довше відкладаєте розрив із нею, то менше даєте їй часу на пошук нового партнера та створення сім’ї. Найкраще, що ви вчините, — це чітко поясните жінці все це, щоб вона могла рухатися далі та знайти когось іншого.

Іти чи залишитися?

Сподіваюся, що тепер ви добре розумієте, кого у вас більше — втікача чи причепи. Але вам, може, й досі складно зрозуміти, як дiяти далі, коли йдеться про ваші стосунки. Нижче я пропоную вам низку запитань, які допоможуть вирішити, кидати це все чи виправляти. Знайдіть трохи часу, заваріть чаю та сядьте із записником відповідати на нижченаведені запитання.

1. Пройдіть гардеробний тест «Якби ваш партнер був одним із предметів вашого одягу — чимось із вашої шафи, яка б річ це була?».

Як розтлумачити свою відповідь. Із цієї відповіді постає очевидним, якими ви бачите власного партнера та ваші стосунки. Як я вже говорила, абстрактність цього запитання дає змогу розкрити приховану правду про взаємини. Під час інтерпретації відповіді вам доведеться проаналізувати свiй психічний стан. Загалом у ваших стосунків є надія, якщо ви згадали якийсь теплий одяг, наприклад светр чи куртку, чи улюблену сорочку, штани чи взуття. Хвилюватися варто, якщо обраний вами одяг зношений, незручний, від нього у вас свербить шкіра чи ви б не хотіли, щоб вас у ньому хтось бачив, як-от заношені труси, які муляють.

2. Чи має зараз ваш партнер якісь пом’якшувальні обставини (наприклад, нова робота чи хворі батьки), через які йому важко бути для вас таким, як ви б воліли? Чи можливо, що все налагодиться, коли цю проблему буде розв’язано?

Як розтлумачити свою відповідь. Припустимо, є якась зовнішня ситуація (складне доручення на роботі), через яку ваш партнер неуважний, часто літає думками деінде, поводиться не надто терпляче чи менше вкладається у стосунки. Звісно, корисно дізнатися, як партнер реагує на стрес, але це не означає, що вам треба сприймати цю його поведінку як ознаку того, яким він є насправді або як чинитиме надалі в стосунках. Такий стан може виявитися тимчасовим. Згадайте, якою була ця людина раніше. Спроможні ви ще трохи почекати, щоб перевірити, чи повернеться вона до звичної поведінки, коли ситуацію буде залагоджено?

3. Чи намагалися ви все виправити й обговорити?

Як розтлумачити свою відповідь. Уявіть, що вас звільнили та лише потому попередили, що планують так учинити. Було б відстійно, еге ж? Ось чому багато компаній регулярно надають своїм співробітникам відгуки про ефективність їхньої роботи. Такі постійні перевірки дають змогу співробітникам покращувати власні показники. Попри те що ваш колишній не може подати на вас позов до суду через розрив стосунків, все ж не раджу так робити. Дайте людині нагоду виправитися, хай що б у вас відбувалося. Замість того щоб самому все вирішувати, знайдіть у собі сили порозмовляти з партнером і поясніть, що саме ви бажали би змінити у ваших взаєминах. (У наступному розділі докладніше поговоримо про те, як вести складні розмови, подібні до цієї.)

4. На що ви очікуєте від тривалих стосунків? Чи реалістичні такі очікування?

Як розтлумачити свою відповідь. По-перше, зрозумійте, що ніхто не є ідеальним, і ви також, тому досить демонструвати свої примхи та прискіпуватися до крихітних недоліків! Це дрібні подразники, а не серйозні перепони. Не ставайте схожим на Джеррі із «Сейнфелда», вічного одинака, що кидає жінок, бо у них «чоловічі руки», вони «цитькають» на нього, їдять горошок, беручи по одній штучці, або їм подобається реклама штанів, яка не до вподоби йому.

Якщо ви романтик (для того щоби пригадати цю тему, поверніться до розділу 3), перегляньте свої очікування. Романтики зазвичай сподіваються, що проведуть разом щасливо все життя, а потім не можуть упоратися з проблемами, що виникають просто неминуче. Вони думають: «Якби ця людина справді була моєю другою половинкою, все не йшло би так складно». Але в усіх стосунках трапляються періоди злетів і падінь, і ви краще підготуєтесь до того, щоб упоратися з труднощами, якщо знатимете, що вони на вас чекають.

Ви можете відчути спад, коли початкова закоханість почне згасати. Перші кілька років взаємин наш мозок п’яніє від любові, немов від наркотику. Наступна фаза виявляється більш буденною, менш напруженою. Тут більше «Що тобі смачненького купити?» і менше «Ну ж бо зробимо це на кухонній підлозі». Ці зміни здатні породити розчарування, і дехто намагається повернути минуле піднесення, починаючи все знову з кимось іншим. Однак якщо ваша мета — тривалі взаємини з відданим партнером, зрозумійте, що більші чи менші зміни є неминучими. Ви можете далі ганятися за хмелем нових стосунків, але динаміка завжди змінна.

5. І, нарешті, час подивитися на те, ким у стосунках є ви самі. Розвиток стосунків наполовину залежить від вас. Чи постаєте ви в цих взаєминах найкращою своєю версією? Чи робите ви все від вас залежне, щоб вони складалися вдало? Чи працюєте над тим, щоб бути більш щедрим партнером, більше вкладатися?

Як розтлумачити свою відповідь. Не зосереджуйтеся лише на недоліках партнера. Проаналізуйте себе також. Якщо ви можете зробити ще щось, щоби стосунки налагодилися (як-от стати добрішим), спробуйте це, перш ніж усе кинути. Виявивши, що найкращого себе ви віддавали комусь іншому (роботі, друзям чи родині), а партнерові пропонували тільки залишки, перевірте, якими стануть ваші стосунки, коли ви насамперед вкладатиметесь у них. У розділі 18 ви знайдете поради щодо того, як вибудовувати тривалі взаємини.

Запитайте друга чи родича, якому довіряєте

Якщо вам і досі складно вирішити, чи варто залишатись у стосунках, може, час зателефонувати другові? Найімовірніше, вам доведеться прямо поцікавитися його думкою. За правилами етикету, невиховано лізти з порадами у стосунки інших людей, навіть коли помітно дзвіночки, тож більшість нічого не говоритиме, якщо їх про це не попросити. Як каже мій тато, «моя справа — приймати, а не обирати». Але наші друзі та родина можуть бачити те, на що ми вперто заплющуємо очі. Це тому, що протягом перших кількох років взаємин надто захоплюємося своїми партнерами, тож не надто добре здатні судити про власні стосунки.

Моя подруга скасувала весілля за кілька тижнів до нього. І тільки тоді дехто з її оточення зізнався, що мав сумніви щодо її колишнього нареченого, але волів не лізти з порадами, про які його не просили.

Не дозволяйте, щоб таке трапилося з вами. Запитайте у друга чи родича, якому довіряєте, що він насправді думає про ваші стосунки. Розсудливо обирайте порадника. Це повинен бути хтось, хто добре знає вас і вашого партнера, діятиме лише у ваших інтересах і непогано вміє допомагати вам із рішеннями. Уникайте людей, які можуть проєктувати власні негаразди на вашу ситуацію (як-от тих, у кого проблеми з довірою після того, як їх обдурювали), тих, хто може бажати, щоб ви залишались у стосунках, або, навпаки, тих, на життя яких впливає ваш статус у стосунках (наприклад, якщо їм зручно було б запрошувати вас як свого друга чи подругу на подвійні побачення), та тих, хто закоханий у вас і тому не спроможний дати неупереджену відповідь!

Поясніть, що ви не бажаєте ставити їх у ніякове становище, але справді дуже потребуєте щирої думки. Одна моя знайома на ім’я Мередіт уклала угоду зі своїм найкращим другом про те, що коли хтось із них зустрічатиметься з кимось, кого інший вважатиме поганим партнером, то він зізнається в цьому, якою б складною не виявилася така розмова.

Виконайте обіцянку не ображатися на друга чи родича через його пораду, навіть якщо вирішите її не слухати. Будь ласка, не звинувачуйте їх за щиру відповідь, про яку ви самі попросили! А якщо вони відмовлятимуться від цієї розмови, не змушуйте їх говорити.

Попри те що остаточне рішення залишається за вами, про що ви довідалися з розмови з довіреною особою? Вона підтвердила ваші побоювання? Чи порадила не розривати стосунки? Часто аналіз власного сприйняття поради буває навіть більш корисним за саму пораду. Що ви відчували, коли з вами ділилися думками? Полегшення? Паніку? Візьміть до уваги ці переживання, щоб зрозуміти свої почуття щодо того, як діяти далі.

Як діяти далі

Якщо ви втікач і дали стосункам шанс, але вони не складаються, то розірвіть їх. Можливо, йдеться просто не про вашу людину, і це нормально.

Але ви ще не зірвалися з гачка. Важливо пам’ятати про свою звичку втікати. Наступного разу, коли будете у стосунках і відчуєте знайоме бажання все покинути, раджу переглянути наведені вище запитання та переконатися, що хочете розлучитися з поважних причин.

Якщо ви втікач або причепа та насправді не дали стосункам шансу (наприклад, не були в них найкращою версією себе), то залишайтесь у взаєминах і подивіться, що станеться, коли виявлятимете терплячість і вкладатиметеся в них. Із плином часу в стосунках природно трапляються підйоми та спади. Що довше такі тривають, то більшою є ймовірність того, що настануть періоди (можливо, навіть на кілька років) меншої задоволеності ними. Важливо розуміти, що необов’язково найнижча точка — це точка перелому (або розриву).

У своїй книзі «Шлюб: усе або нічого» Елі Фінкель, професор Північно-Західного університету, пропонує парам навчитися переглядати власні очікування під час спадів у стосунках. Загалом кризи можуть мати низку причин, як-от потреба витрачати сили на маленьких дітей, старих батьків чи стресову роботу. Попри те що окремі фахівці з питань шлюбу стверджують, що, коли ваші взаємини ускладнюються, треба вкладати більше часу та сил у те, щоб їх налагодити, часто це зробити просто нереально. Коли ви виснажені, вам уже нічого віддавати. Натомість варто менше вимагати від стосунків — тимчасово, — доки облаштовуєте інші сфери життя.

Передусім зосередьтеся на собі. Ми найбільше здатні любити, коли самі почуваємося цілісними. Що впевненіше та комфортніше нам із самими собою, то легше віддавати й ділитися з іншими. Якщо ви попрацюєте над тим, щоби спочатку ощасливити себе, а не очікувати цього від когось іншого, у взаєминах вам буде простіше.

Незважаючи на те що думка про психотерапію для пар може відлякувати, чи не поміркувати про це, навіть якщо ви не одружені. Побутує помилкове бачення: взаємини, яким знадобилася терапія, уже пізно рятувати. Ні! Дайте їм шанс. За словами фахівця зі стосунків Джона Ґоттмана, на тлі того, що у США відбувається майже мільйон розлучень щороку, менше ніж 10 відсотків таких пар принаймні один раз зверталися по допомогу до професіонала. Психотерапія для пар є предметом вивчення та перевірки вже кілька десятиліть. Хтозна, скільки з таких пар могли б урятувати свої взаємини, якби отримали професійну підтримку.

Мені легко давати вам такі поради завдяки власному досвідові. Досвідові, коли я вирішила залишитися.

Кілька років тому ми зі Скоттом сиділи у вишуканому нью-йоркському ресторані. До нашого столика підступив офіціант і запропонував кошик, повний булочок, щойно з печі. Я взяла одну та трохи кисловершкового масла з морською сіллю.

— Чим ти займаєшся на роботі? — запитала я Скотта.

На той час ми зустрічалися три роки, один із яких прожили разом у Сан-Франциско. Я тимчасово переїхала до Нью-Йорка, щоб узяти участь у чотиримісячній резиденції TED. Скотт улаштував для мене цю вечерю-сюрприз, щоб відсвяткувати закінчення програми. Це був широкий жест, який я оцінила, бо справи наші йшли не надто добре.

Певності й у наших стосунках не було із січня, коли все перевернулося догори дриґом через значні зміни у моєму житті. Після майже десяти років у корпоративному світі я покинула його задля роботи, до якої відчувала пристрасть. Раніше я отримувала зарплатню в технічній компанії, а тепер не заробляла нічогісінько, раніше працювала в офісі серед тисяч людей, а тепер — сама та в іншому місті.

У нас було кілька довгих складних розмов. Я розповідала Скоттові про свої цінності, яких, на мій погляд, нам бракувало (спільнота, друзі, подорожі), та просила його докладати більше зусиль до покращення цих сфер нашого життя. Ми навіть зверталися до жахливого психотерапевта для пар, який цитував власні кульгаві публікації з Фейсбука та пропонував нам, невротикам-євреям, вдатися до екстремальних видів спорту, щоб відновити зв’язок. За іронією долі ми тепер пов’язані взаємною неприязню до нього.

Під час однієї з тих непростих розмов Скотт сказав, що я ніколи не слухаю, коли він описує свою роботу.

— Ти вважаєш те, чим я займаюся, нудним, — мовив Скотт. — Це не так. Ми намагаємося допомагати рятувати життя жінок, удосконалюючи онкоскринінг молочних залоз.

Він мав рацію. Я ніколи до пуття не розуміла сутності його роботи. Попри те що працюю в технічній галузі, я не надто знаюся на техніці (насилу опанувала дзеркальний фотоапарат). Коли мене запитували про роботу Скотта зі штучним інтелектом у «Ґуґлі», я зазвичай відповідала мішаниною слів «машинне навчання», «комп’ютерний зір» і «рентгенографія», доки мені співчутливо кивали, і розмова тривала далі.

Зрештою довгі чотири місяці закінчилися, і Скотт прилетів через усю країну, щоб побачити мій виступ на TED, присвячений романтичним стосункам. (Я не прогледіла іронії: на тлі моїх потуг допомогти іншим вибудувати міцне кохання мої стосунки розсипалися на друзки.)

Скотт запросив мене до того вишуканого ресторану, щоб відсвяткувати мій виступ. І тоді я нарешті вирішила довідатися, чим він заробляє на життя.

Скотт пояснив основи своєї праці: те, що він робить і як це може сприяти розвитку рентгенології. Я сиділа, слухала, як Скотт розкриває тонкощі своєї ролі в команді, що займається мамографією, і пишалася ним. Я не могла зрозуміти, чому ніколи досі не завдавала собі клопоту розпитати його про роботу.

Перед тією вечерею я багато годин розмірковувала, наодинці та з друзями, чи не варто нам розлучитися. Я пройшла всі ті вправи та страждання, про які розповідала вище.

Але того вечора, по-справжньому замислившись над власною поведінкою, я усвідомила, як багато чого просила його змінити в наших стосунках, а сама не бажала докладати до цього зусиль.

Простих зусиль: звертати увагу, запитувати, слухати. До цієї вечері я була «шевцем без чобіт» зі старої приказки. Прагнучи допомагати іншим зі стосунками, я забула про власні взаємини.

Того вечора я неймовірно старалася зрозуміти розповіді Скотта про його роботу. Я відчинила двері — і він ступив у них. А потім відбулась одна з найкращих розмов у наших стосунках.

Я вважаю ту вечерю поворотним моментом наших взаємин, моментом, коли я осягнула, що спри­ймаю Скотта як належне і приділяю більше уваги роботі, електронній пошті та тренінгам для клієнтів.

Загалом, попри всі труднощі, стало краще. Я докладала більше зусиль і приділяла Скотту більше уваги. І Скотт прагнув краще взнавати моїх друзів, більше вкладатися в нашу спільноту та виявляти більше ініціативи у подорожах. Ми перетворили наші стосунки на більш пріоритетну сферу життя. Ми прагнули їх зберегти. І ми таки їх налагодили замість того, щоб відмовитися від них.

Якщо ви причепа, дали шанс своїм стосункам, але вони не складаються, то розірвіть їх. Вам обом буде боляче, але час рухатися далі.

Навіщо марнувати тижні, місяці чи навіть роки свого життя у взаєминах, які нічого вам не дають? Я вірю, що на вас десь чекають плідні стосунки, але щоб відкритися їм, ви маєте попрощатися з теперішнім партнером.

Зрештою Сідней надумала, що саме так їй потрібно вчинити. За кілька місяців після нашої телефонної розмови я запропонувала дівчині зустрітися в Сан-Франциско.

Ми вирішили здибатись у веганському мексиканському ресторані. Я прийшла туди заздалегідь, схвильована, що ми із Сідней нарешті познайомимось особисто. Незабаром до мене наблизилася білява жінка в яскраво-жовтому плащі. Коли я простягнула їй руку, вона міцно обійняла мене та прошепотіла: «Дякую».

Згодом, коли ми взялися за чипси із сальсою, Сідней розповіла мені, як змінилось її особисте життя.

— Наступного після нашої з вами розмови дня я просто не могла викинути з голови те, що назвала Матео старою, затертою толстовкою, — говорила вона. — Я зрозуміла, що мушу з ним розійтися. — За кілька тижнів дівчина це зробила. — Порвавши стосунки, я ніби скинула важке пальто (чи, радше, стару затерту толстовку), що притискало мене до землі.

Я кивнула. I я гордо слухала, як дівчина ухвалила рішення та виконала його.

За кілька місяців Сідней познайомилася в Нью-­Йорку з іншим хлопцем. Він був протилежністю Матео: амбітний, товариський — і постійно кидав їй виклики. Незабаром той хлопець переїхав до Сан-Франциско, щоби бути з нею. Згодом того самого року Сідней надіслала мені електронний лист, у якому повідомила останні свої новини: «Я в чудових здорових стосунках із тим, кого обожнюю. І ви допомогли мені знайти мужність, щоб досягти цього».

Піти чи залишитися, кидати все чи виправляти — складне рішення. Але якщо ви впевнені, що хочете розлучитися, надзвичайно важливо взяти при цьому до уваги почуття іншої людини. У наступному розділі ви знайдете поради щодо того, як завершити взаємини співчутливо.

Ключові висновки

1. З огляду на ухвалення рішення, завершити свої взаємини чи виправляти їх, люди часто поділяються на дві категорії: втікачі та причепи.

2. Утікачі надто швидко йдуть зі стосунків, не даючи їм шансу на розвиток. Вони плутають момент, коли закохуються, із процесом кохання й очікують, що у взаєминах мають постійно відчувати оте початкове хвилювання. Утікачі недооцінюють альтернативну вартість того, щоб навчитися працювати над плідними взаєминами.

3. Причепи залишаються у взаєминах надто довго. На них впливають когнітивні упередження, як-от помилка незворотних витрат (коли продовжуєш вкладатися в щось, бо вже витратив на це багато ресурсів) і неприйняття втрат (прагнення за можливості уникати втрат, бо їхнє сприйняття особливо болісне). Причепи відмовляються від нагоди знайти більш задовільні взаємини.

4. Для того щоб збагнути, залишатися вам чи йти, озирніться назад і визначте, чи дали ви насправді взаєминам шанс. Попросіть допомоги в когось, кому ви довіряєте, ухвалити рішення. Поставте собі запитання з гардеробного тесту: якби мій партнер був одним із предметів одягу в моїй шафі, якою б виявилася ця річ?