Як не померти на самоті

Розділ 17. Перш ніж вступити у шлюб, зробіть ось що

— Будь ласка, заповни ці три бланки до середи, — сказала я.

І ні, я говорила не з клієнтом.

Я простягнула Скотту кілька аркушів паперу з навідними запитаннями про його життя, родину та наші стосунки. Він застогнав. Я його не звинувачувала.

Ласкаво прошу в життя мого хлопця. Ми зустрічалися чотири роки, тож він звик бути піддослідним кроликом, на якому я перевіряла свої способи роботи над стосунками, перш ніж порадити їх клієнтам.

Це завдання я розробила, щоб допомогти обговорити питання про шлюб, над яким ми вже якийсь час замислювалися. Ми пройшли важливі точки ухва­лення рішень щодо стосунків: «Ми зустрічаємося?», «Чи треба нам оселитися разом?», «Чи потрібно нам розлучитися?» Але зараз перед нами постала низка нових загрозливих запитань: «Чи прагнемо ми прожити все життя разом?», «Яким воно буде, таке життя?» Я його кохала, але також орієнтувалась у на­уці про стосунки достатньо добре, щоб розуміти, які труднощі на нас чекають. Так багато шлюбів швидко розпадається.

Здавалося, що це поки що найважливіше рішення у нашому житті. І виявилося, що ми все правильно робили, так ретельно обмірковуючи свій вибір. Шлюб має велике значення, більше, ніж ви можете собі уявити. У своїй книзі «Аргументи на користь шлюбу» журналістка Меґґі Ґаллахер і соціологиня Лінда Дж. Вейт переконують, що щастя та задоволеність від шлюбу надзвичайно впливають на загальне щастя, фізичне та психічне здоров’я, тривалість життя, статки й добробут дітей.

Я вирішила, що нам зі Скоттом не завадить пройти передшлюбний тренувальний табір, тож створила його з назвою «Час би вже: минуле, теперішнє та майбутнє». (Примітка: друге місце посіла назва «Час би вже: просто вдягни ту довбану обручку».) Його призначення — допомогти осмислити, де ви вже побували, де перебуваєте й куди прямуєте. На щастя, Скотт охоче долучився до реалізації мого задуму. Нам він допоміг, тож відтоді я ділюся ним зі своїми клієнтами та друзями. А зараз готова поділитися з вами.

Можливо, ви гадаєте: «Мені байдуже до шлюбу. Це безглуздя. Я не потребую, щоб уряд і церква вказували мені, як жити». Ну то й гаразд. Але я припускаю, що, читаючи цю книгу, ви сподіваєтеся знайти партнера для тривалих взаємин. У цьому розділі я вживаю слово «шлюб», але якщо ви не плануєте одружуватися, можете замінити його на «тривалі стосунки із зобов’язаннями» (а традицію вдягати обручку — на те, щоб вибити татуювання з портретом іншого на своєму обличчі), але прочитайте цей розділ.

Ми кохаємо одне одного — хіба цього не достатньо?

Пам’ятайте, кохання — це наркотик. Письменник Джордж Бернард Шоу в п’єсі «Одруження» описав його так: «Коли двоє людей опиняються під впливом найжорстокішої, найбожевільнішої, найоманливішої та найшвидкоплиннішої із пристрастей, від них вимагають присягнути, що вони залишатимуться в цьому збудженому, ненормальному та виснажливому стані постійно, доки смерть не розлучить їх». Упродовж перших кількох років стосунків, коли мозок зазнає дії цього наркотику, майже неможливо раціонально оцінити власне партнерство.

Пари, що зустрічаються до одруження довше, з більшою вірогідністю будуть разом — частково тому, що хміль їхнього медового місяця вже трохи розвіявся, коли вони вдягають одне одному обручки. Очі їхні більше розплющені, коли вони кажуть: «Так». Пари, які чекають до одруження один-два роки, розлучаються на 20 відсотків рідше порівняно з тими, хто менше ніж за рік вступають у шлюб. А пари, які чекають до заручин принаймні три роки, мають на 39 відсотків менше шансів розлучитися за тих, хто заручився на першому році знайомства.

Ідеться не лише про те, щоби продовжити термін стосунків із цією людиною. Шлюб також може виграти від того, що ви стали трохи старші. Дослідники, як-от соціолог Філіп Коен, частково пояснюють зниження кількості розлучень із 1980-х років тим, що тепер пари одружуються пізніше. Тож чи не варто дотримуватися правила, яке встановила моя дивакувата тітка Ненсі для своїх дітей: «Жодних шлюбів до тридцяти років!»?

Навіть якщо ви кілька років зачекаєте, кохання однаково може затьмарювати ваші пріоритети. Коли я брала низку інтерв’ю в адвокатів із розлучень (було трохи ніяково зізнаватися в такому захопленні Скоттові), то чула твердження декого з них, що пари часто припускаються однієї й тієї самої серйозної помилки, замислюючись про шлюб: партнери так кохають одне одного, що вважають, начебто інша людина в їхній парі прагне від життя аналогічного їхнім бажанням, і тому не завдають собі клопоту чітко обговорити важливі рішення, наприклад де житимуть та чи хочуть дітей.

Власне, журналістка Наомі Шефер Райлі, авторка книги «Доки віра не розлучить нас: як міжконфесійні шлюби змінюють Америку», зазначила: «Треба зауважити, що менш як половина міжконфесійних пар, які брали участь у моєму опитуванні, відповіли, що до одруження спілкувалися про те, в якій вірі вони планують виховувати своїх дітей». І ось коли виявляється їхня несумісність за основними цінностями, пара вже одружена. Кличте адвоката з розлучень.

До речі, оптимістичне припущення про те, що ви та ваш партнер хочете одного й того самого, цілком виправдане. Вас збиває з пантелику ефект хибного консенсусу — тенденція припускати, що більшість інших людей поділяє ваші цінності, переконання та поведінку. Наприклад, уявіть собі людину, що піклується про навколишнє середовище та намагається обмежити споживання м’яса, використання пального й пластику. Якщо на місцевому референдумі виборців попросять ухвалити рішення про заборону поліетиленових пакетів, ця людина сподіватиметься, що цей закон приймуть зі значною перевагою, оскільки вважатиме, що інші дивляться на світ крізь такі самі зелені окуляри. У взаєминах ми сприймаємо як саме собою зрозуміле, що наш партнер бачить світ так само, як і ми, тож і прагне того самого — і щодо того, скільки дітей мати, і щодо того, де жити і як витрачати чи заощаджувати гроші. Через поєднання наркотику любові з ефектом хибного консенсусу багато пар забуває про найважливіші розмови перед шлюбом. Отже, ні, того, що ви одне одного кохаєте, недостатньо. Час критично обміркувати, чи варто вам одружуватися.

Частина 1: усе про мене

ВПРАВА: дайте відповіді на запитання про себе

Перш ніж думати про себе як про пару, обміркуйте особисті бажання та потреби. Приділіть цьому певний час на самоті. Я раджу залишити собі вільний ранок вихідного дня, самому піти до кав’ярні із записником і дати відповіді на такі запитання.

1. Мій партнер — радше пара для випускного чи супутник життя? Тобто це той, хто залишиться поруч зі мною на тривалий час, чи той, з ким ми просто розважаємося?

2. Гардеробний тест: якби мій партнер був одним із предметів одягу з моєї шафи, якою річчю він би виявився?

3. Чи можу я зростати поруч із ним?

4. Чи захоплююсь я цією людиною?

5. Яка грань мене розкривається поряд із цією людиною?

6. Чи хочу я ділитися власними добрими новинами з цією людиною?

7. Коли у мене важкий день на роботі, чи волію я говорити про це зі своїм партнером?

8. Чи ціную я поради партнера?

9. Чи чекаю я нетерпляче на майбутнє із цією людиною? Чи можу я уявити собі, як ми разом долаємо важливі життєві етапи, наприклад купуємо житло чи створюємо сім’ю?

10. Чи можу я ухвалювати серйозні рішення із цією людиною? Якщо уявити найгірше, що може статися (наприклад, втрату роботи чи втрату дитини), чи хочу я, щоб ця людина була поруч зі мною та щоб ми разом обмірковували питання на кшталт «Чи варто нам переїхати?», «Як ми переживемо це горе, піклуючись про інших своїх дітей?».

11. Чи добре ми спілкуємося та чи плідно сваримося?

Перегляньте власні відповіді. Втім, замість того щоб думати, що вони про вас, уявіть, начебто читаєте те, що написала про свої взаємини ваша найкраща подруга. Потрібно бути якомога відвертішим із собою: відступивши на певну відстань, тобто уявляючи, що допомагаєте подрузі, ви розширите собі кругозір.

У тому разі, якби йшлося про вашого близького друга, про якого щиро турбуєтесь і якому бажаєте лише найкращого, що б ви йому порадили? Ви за шлюб? Чи відчуваєте якусь тривогу? Чи є ще відкриті запитання, на які йому варто відповісти, перш ніж іти вперед?

Пропустіть крізь себе почуття, що виникають у вас, коли перечитуєте власні відповіді. Зараз ви вирішуєте, натискати вам на газ чи на гальмо. Беріться до частини 2 тільки в тому разі, якщо вирішите, що це саме ті стосунки, яких потребуєте саме зараз. Коли ви не впевнені, можливо, добре було би повернутися до розділу 14 та поміркувати, чи не час усе це кидати або виправляти. Проте якщо ви не почуваєтеся готовим одружитись, у цьому немає нічого катастрофічного. Можливо, вам просто потрібно довше вкладатись у взаємини, доти, доки відчуєте готовність до наступного етапу. Немає сенсу квапитись із таким важливим рішенням. Пам’ятайте: пари, що чекають принаймні три роки, розлучаються на 39 відсотків рідше порівняно з тими, хто одружується вже на першому році.

Частина 2: усе про нас

Якщо частина 1 склалася добре, а ви вирішили продовжувати, саме час поговорити з партнером. Це будуть складні розмови. Виділіть на них три вечори протягом місяця. Не намагайтеся все це втиснути в один вечір!

Ваша мета під час усіх цих бесід — бути якомога допитливішим. З’ясовуйте, чого хоче ваш партнер, і намагайтеся зрозуміти, чи збігається це з вашими бажаннями. Пам’ятайте: ви прагнете уникнути ефекту хибного консенсусу.

ВПРАВА: дайте відповіді на запитання про вас

Виділіть на кожну розмову по одному вечору. Я раджу спершу разом чимось зайнятися, щоб між вами налагодився зв’язок. Психотерапевтка Естер Перел зазначає, що один із моментів найбільшої привабливості наших партнерів — це хвилини захоплення їхніми талантами. Посильте цю привабливість, навчаючи одне одного чогось нового. Якщо один із вас — чудовий кухар, чому б не поділитися новим рецептом?

Також варто зробити цей досвід романтичним: ви розмовляєте про можливе одруження. Чи знайти щось романтичніше? Створіть атмосферу. Гарно вдягніться. (А саме: не в ті огидні червоні тренувальні штани, які ви отримали в когось на Бат Міцва десять років тому та вперто відмовляєтеся викинути, хоча ваш наречений їх і ненавидить.) Дістаньте пляшку вина, яку берегли для особливого випадку, увімкніть пісні Сема Кука і в обіймах іншого відповідайте на запитання.

Розмова № 1: минуле

• Які три моменти з твого минулого, на твою думку, визначають тебе?

• Як ти вважаєш, як твоє дитинство впливає на те, ким ти є сьогодні?

• Твої батьки сварилися? Які в тебе є страхи, пов’язані з конфліктами в стосунках?

• Які традиції твоєї родини ти хочеш продовжувати в нашій родині?

• Як у твоїй сім’ї говорили (або не говорили) про секс, коли ти зростав?

• Чим у твоїй родині вважали гроші?

• Який вантаж зі своєї родини ти волієш залишити у минулому?

Розмова № 2: теперішнє

• Чи комфортно тобі спілкуватися зі мною, коли щось не так?

• Чи є щось у нашому стилі спілкування, над чим ти бажав би попрацювати?

• Чи відчуваєш ти, що можеш бути собою у стосунках? Чому так або чому ні?

• Що б ти прагнув змінити у наших стосунках?

• Як добре, на твій погляд, нам вдається впоратися з конфліктами?

• Який твій улюблений із наших спільних ритуалів?

• Що б ти хотів, щоб ми більше робили разом?

• Як ти вважаєш, чи добре я знаю твоїх друзів і родину? Чи є у твоєму житті хтось (родичі, друзі, колеги), з ким ти волів би познайомити мене ближче?

• Як часто ти бажав би займатися сексом? Як покращити наше сексуальне життя? Що я можу зробити, щоб покращити його? Що ти завжди мріяв спробувати, але боявся попросити?

• Як часто ти думаєш про гроші?

• Обговорімо наші фінанси. У тебе є студентські позики? Заборгованості за кредитною карткою? Мої борги — це твої борги?

• Яку найбільшу суму ти ладен витратити на автомобіль? На канапу? На пару взуття?

Розмова № 3: майбутнє

• Де ти хочеш жити у майбутньому?

• Ти волієш мати дітей? Якщо так, то скільки? Коли? Якщо нам не вдасться самостійне зачаття, які інші варіанти ми можемо розглядали? Усиновлення? Сурогатне материнство?

• Які твої очікування щодо розподілу обов’язків з догляду за дітьми та домашніх справ?

• Як часто ти вважаєш за потрібне бачитися зі своєю родиною?

• Яку роль у нашому житті ти відводиш релігії чи духовності?

• Ти хочеш обговорити шлюбний договір? Які страхи він у тебе породжує?

• Як ти плануєш розподіляти фінанси у майбутньому?

• Чи очікуєш ти, що завжди працюватимеш? Що буде, якщо хтось із нас забажає взяти перерву?

• Якщо я обмірковуватиму велику покупку, за яких умов ти б хотів обговорити це зі мною? (Наприклад, яку найбільшу суму я можу витратити, не порадившись із тобою?)

• Які твої довгострокові фінансові цілі?

• Чого ти найбільше чекаєш від майбутнього?

• Яка твоя мрія на майбутнє? Як я можу допомогти тобі її здійснити?

Ви можете хвилюватися, що такі розмови породять зніяковіння чи виявляться вимушеними. Ми зі Скоттом теж на це очікували. Але, продираючись через них, ми ділилися давно забутими історіями з дитинства. Наприклад, про мою кризу середньошкільного віку, коли я заздрила своїй сусідці, яка отримала набір із десяти мерехтливих тіней для повік «MAC» — у шостому класі це однаково що «Ролекс» — у подарунок від батьків на День закоханих. (Які батьки взагалі щось дарують своїм дітям на День закоханих?) Скотт розповів мені сміховинну історію про те, як його мама відмовилася купити йому дорогі джинси «JNCO» — захмарно модні серед школярів наприкінці 90-х років (я переглянула фото тих огидних джинсів у Інтернеті, і, як на мене, його мама все зробила правильно).

Під час однієї з таких розмов ми з’ясували, що Скотт хоче лише одну дитину, а я — двох. Він — єдина дитина в сім’ї, тоді як я росла із сестрою, тож, схоже, ми обоє воліємо відтворити динаміку, в якій дорослішали самі. Наше побачення перетворилося на поле бою, щойно ми почали аргументувати переваги дитинства — кожен свого. Скотт висловив переконання, що з точки зору моралі вважає сумнівним рішення додавати більше, ніж одну дитину, на й так перенаселену планету. Я ж своєю чергою стверджувала, що наявність брата чи сестри автоматично забезпечує десять тисяч годин навчання емоційного інтелекту. І хоча ми й не дійшли до спільного знаменника, я була рада, що виявили цю розбіжність у поглядах. Ми вирішили, що це не видається нездоланною перепоною, оскільки, попри відмінності наших уподобань, готові піти на компроміс. Ми плануємо народити одну дитину та перевірити, як почуватимемося після цього.

Загалом обговорення переконали мене, що наші стосунки — це не тільки саме ті взаємини, що потрібні мені саме зараз, а й партнерство, спрямоване на розвиток. Я захоплююся дисципліною Скотта — тим, як він щодня тренується, готує здорові веганські страви, допізна шукає баґи у своїх програмах. Мені подобається, як ми розмовляємо дурнуватими голосами, жарти, зрозумілі лише нам. І я вірю в нас як у команду. Ми вміємо погоджуватися на компроміси, щоб кожен по черзі отримував своє. Коли я сама собі поставила запитання з гардеробного тесту, то уявила Скотта своєю улюбленою піжамкою в червону клітинку, що сповнює мене почуттям безпеки, тепла та підтримки. Так, ніби я вдяглася в обійми.

Десь за пів року після таких обговорень Скотт запросив мене на шоу ілюзій нашого друга Девіда. Девід — талановитий фокусник, що читає чужі думки. Він може відгадати імена домашніх тварин, що були у вас у дитинстві, та маловідомі місця, де збираються відпочивати цілковиті незнайомці. Девід виступає зі своїм шоу щосереди ввечері в театрі, що причаївся в задній частині бару з назвою «Piano Fight».

Того вечора, коли Девід закінчив, натовп бурхливо аплодував йому стоячи. Після оплесків він сказав:

— У мене залишився ще один фокус.

На початку виступу глядачі написали свої імена та по одному слову на порожніх гральних картах. Девід попросив когось із залу витягти карту. Я почула, що він назвав моє ім’я, і вийшла на сцену.

Тоді Девід попросив мене витягти навмання ще одну карту. Якимось дивом на тій карті, що я обрала, було ім’я Скотта. Той сходами спустився до мене на сцену.

Ми сиділи під сліпучими прожекторами та поглядами п’ятдесятьох глядачів. Девід узяв у одного охочого телефон, відкрив калькулятор і почав перемножувати числа, які називали глядачі з натовпу. Остаточне число вийшло: 452 015. Девід запитав, чи означають щось для нас ці числа. Я їх не впізнала.

Тоді він додав дві риски між цифрами, перетворивши число на 4/5/2015, і запитав:

— Це твій день народження? Чи Скотта? — Ні, це була наша річниця.

Потім Девід узяв колоду карт, на яких були імена та слова, і запропонував мені розділити її на п’ять стосів. Скотта він попросив перевертати по одній верхній карті, а мені звелів записувати повідомлення на великому мольберті.

— Ти... — написала я, коли Скотт прочитав першу картку.

— Вийдеш... за… мене...

Я затулила обличчя руками, чекаючи на останню карту.

— Заміж.

Скотт підвівся зі стільця й дістав із кишені обручку. Він опустився на одне коліно. Я кивнула, схопила обручку та притягнула його у свої обійми. Натовп вибухнув оваціями, і Девід вивів нас із театру. Ми вийшли в бар, де нас привітали тридцятеро наших друзів. Вони стали у «тунель кохання», вишикувавшись парами та піднiсши руки над головою. Ми переможно пробігли через той тунель.

Попри те що освідчення виявилося цілковитою несподіванкою, наше бажання одружитися сюрпризом не було. Ми попрацювали над цим. Ми проводили ті складні розмови. Ми обрали варіант ухвалювати рішення, а не жити за інерцією.

Ключові висновки

1. Кохання — наркотик, від якого ми п’яніємо.

2. Ефект хибного консенсусу — це прагнення вважати, що інші люди дивляться на все так само, як і ми. Коли на ранніх етапах стосунків кохання поєднується з ефектом хибного консенсусу, пари часто не обговорюють важливих аспектів свого майбутнього до рішення одружитися. Вони припускають, що їм обом хочеться одного й того самого, навіть не шукаючи підтверджень цього. Це може призвести до нещасного кінця.

3. До рішення вступити в шлюб ви можете подолати ефект хибного консенсусу, виконавши наодинці із собою й удвох із партнером низку дій, які мають назву «Час би вже: минуле, теперішнє та майбутнє». Вам варто обговорити минуле (де ви побували), теперішнє (де ви перебуваєте зараз) і майбутнє (куди ви прямуєте). Дуже важливо приділити час обговоренню таких тем, як гроші, секс, релігія та діти.