Його звуть Міша… або Зорі в макаронах

Мильниця

Кажуть, як не слухаєшся, прийде бабайко і вкраде.

Це коли малий був, дуже боявся. Як спати лягав, то всі шафки закривав і дивився, щоб було видно двері. Тіпа прийде бабайко, а я його по голові подушкою На! А сам тікать до матері в спальню.

- Мам, а шо це?

- Де?

- Осьо.

- Гм. Груди.

- Ого! А шо, в мене таких нема?

- А тобі треба?

- А тобі?

- Не колупайся в носі. Сядь прямо! Кому сказала.

Якщо буду себе вести погано, то ображу Боженьку. Він запише мені гріх і на суді перед ангелами сваритиме. А потім відправить прибирати райський сад тупими граблями. Ми в школі всігда, як по завучкє м’ячем попадем, так потом півдня ділянку гребемо. Я, Редька і Гриня.

Гриня в класі новенький. З сусідньої області приїхав. Ніхто з ним не дружив, поки ми не рішили зав’язать двері кабінетів фізики та історії (вони напротів). Тіпа дирк-дирк, а знутрі шоб не открить.

Так я ж придумав! Редька найшов мотузку! А в’язать всі засцяли. І раптом Гриня. Дайте, ребя, зв’яжу! І зв’язав!

Ох і реготу було! Ох і сміху! Батько мене лаяв на пів-вулиці. Грині написали в щоденник красною ручкою. А Редька сидів на груші, поки історичка Лагутіна шукала його з шваброю.

- Діду, а Ви так умієте?

- Га?

- Так умієте?!

- Шо ти робиш, нехристь?

- Пускаю мильні пузирі. Дивіться - тре розвести в ковші шампунь (не беріть, діду, мамин, бо лаятиме), розкрутити ручку шарікову (отак) і дуть.

- Га?!

- І ду-у-уть!

- Хто іде?!

- Дуть, діду! Тіки обережно, тоді пузир великий буде і гарнюній. А можна ще на столі. Знаєте? Один, а потім ручку просуваєш - і внутрі ще один. Я так можу цілих три!

- Ну!

- Тіко дуйте, діду, над ковром, бо впаде на меблю - буде пляма, і не відітрете. От як отута на тумбочкє, під серветочкою.

- Ах ти паразіт!

- Партизан?

- Щас ти в мене получиш, партизан. Ану матері помагать на город!

В мене летить з десяток отборних слів.

Я хутко пробігаю через кущі смородини і, коли вже видно паркан, ховаюся під бузком. Діду ще трохи шорхаються двором і йдуть до хати дивитись Жеглова і Шарапова.

.

І шоб тепер я комусь ще шось розказав? Про аплікацію «Веселі кошенята», яку ми робили на трудах, взагалі ні слова тепер!

А це ж просто - вирізаєш по контуру кошенятко з ненужної хутряної папиної бобрової шапки…

Я - соціально корисний. Я - перспективний. Я - сміливий і можу посадити вужика собі на голову, дострибати до воріт і назад на одній нозі можу! Але одне терпіти не в силах, хоч кричи - коли на зупинці сигналить наш…