Його звуть Міша… або Зорі в макаронах

Портфель

Портфель пригодився мені тільки два рази. Вперше, коли я катався з горки за гаражами (не картонка, але краще, ніж на попі). А другий раз, коли мама сказала:

- Ан бігом!

- Та вже йду, - меланхолічно надіваю боти. Шнурки, що мені баба вставила, такі довгі! Можна на два бантика зав’язать. Ні, на три вже не виходить. На два.

- Ну що ти копаєшся, горечко.

- Зараз, - довгі шнурки, ой довгі!

- Міша, спізнишся на труди!

(а ви думаєте, що я роблю)

- Міша!

- Мамунь, іди вже. А я слідом.

- Знаємо таких! Обувайся.

На трудах мені сподобалося тільки один раз. Коли дєвочки по кулінарії проходили бутерброди. Ніна Співак проходила з баликом.

Ну може два рази. З жолудів, сірників і пластиліну виходять обалдєнні лісові чоловічки і ще одна лісова такса з хвостиком.

- Пока, мамо! - швидше до воріт.

- Переобувачку взяв?!

Роблю вигляд, що не чую. Мама наздоганяє мене з целофановим пакетом «Новий год», проводжає поглядом.

А я волочуся по вулиці і всією своєю спиною видаю в космос сигнали бєдствія.

«Шановний пане директоре! Виносимо щиру подяку учневі Озерянському за встановлення дружніх міжпланетних відносин. Прошу не вважати його неявку до школи прогулом, бо він зустрічав біля клуні делегацію з созвєздія Гончіх Псов.»

А за рогом - калюжа.

Свіжа. Вчорашня.

І я думаю: «Час спасати ситуацію!»

.

Ой, який же я мокрий! Такий нещасний!

А запасних штанів у мене немає.

Зато є мама. Яка татові нічого не скаже!

Портфель, питаєте? Сухий. Якби його втопив, сразу висша міра! - на прополку буряків.

Хоча буряки - то ще нічого! Культурні міропріятія - ото ужас! І всі хижо так кажуть…