Його звуть Міша… або Зорі в макаронах

На полному сiрйозi,

чуєте!

Я від вас іду. Не хочете - не нада. Не нужен вам такий син - і не треба! Я вже все рішив.

Носки треба взяти. Багато. І дождєвік.

Ви будете плакать!

Особисто Ви, бабо, будете ридать! Сядете під холодильником і відразу згадаєте, хто Вам з шланга помідори поливав, хто гусей ганяв і хто проголосував назвати нашу свиню Маріанною (мама - проти, тато - воздєржался, дід - «ви ще в ЗАГС її одтарабаньте, на регістрацію»).

Кстаті, задумайтесь і Ви, шановний Полікарпе Ігнатовичу, хто тепер стане брехать мамі «Вони з нашим фельдшером майструють кролятнік» три дні поспіль.

Не треба сліз, мамо!

«Как провожают параходи - совсєм нє так, как поїзда…» (текст пісні).

Будьте мужні! Не сморкайтесь в фартух, бо люди дивляться.

Я стану капітаном дальнєго плавання. Адміралом дальнєго плавання стану! І ти пожалкуєш, як сварила мене за три в четверті, за желє в кармані. Персикове. Ти дістанеш моє фото, там, де я усміхнений і в шапці… Но будєт позно!

Де фонарік?

Треба взяти шось поїсти на перші дні. Тіки не варені яйця! І взяти книжку про Крузо.

Єдина халепа, що батьки поїхали - і зачинили мене в хаті. Вікна - не варіант. Я ж не тікаю! Я гордо йду!

Прийдеться перенести міропріятіє на завтра. Воно і краще - сьогодні по тєліку «Мушкетьори».

Но завтра - ви всі пожалієте!

Хоча завтра точно нє. Кому ж не хочеться дізнатися про…