Його звуть Міша… або Зорі в макаронах

Не бiйся, я з тобою!

Бабця спіймала за труси, витягнула з кармана халата галстук-бабочку, силоміць на мене наділа і, сплеснувши в долоні, лагідно промовила: «Бісова дитина! Який гарний!»

Так, я гарний. У мене виразні очі. Не стирчать вуха. І ще блондін. Я - блондін. Правда, переважно влітку, коли вигоряю на городі чи на ставку… Но і зимою теж нічого!

.

В домі культури сьогодні концерт. Я співатиму в ансамблі. Ми з Григорієм Павловичем на співах другий год проходимо «Комарики-дзюбрики». У мене, кажуть, дзвінкий голос (правда, діду заявляють, шо «свинячий»), і в приспіві, коли Григорій Палич киває, я голошу: «ЛамалаЛА! В’язаЛА! СтояЛа!».

Поруч стоїть Вербицька. Вона заучка і голос у неї писклявий, як в нашого Маркіза. Ганька щосили старається і горло отак витягає, ніби хоче спіймати ту пісню ротом. Хоча рот у неї нічого. Не великий і не малий. Тіки вона худа дуже: як на фізкультурі на турніку висить, то торохтить і колишеться, як білизна. Тьху на неї!

Мати до шостої на роботі, але завмаг казала, що відпустить. Батько на зміні. Але б він все одно не прийшов.

«Сраний волік!» - чутно з двору. Це дід звалив. Діду старі дуже і нічого не бачать. Тому в хазяйстві у нас ще є драний мопєд, довбаний сарай і тузік-тудить-його-розтудить.

В залі буде скілько народу! Завучка буде в новій кофті!

Рєвзін з 10-А буде читати вірші собствєнного сочінєнія. Сила!

Трам- там-шо-то-там…

…і я тебе чекати буду

У лютий холод і мороз.

Бо я люблю тебе, родная.

Я так люблю тебе до сльоз!

Ото пацан дає! А я все літо в футбол прогуляв…

Ой, ко- о-отик прийшов! Він линяє. Але все одно добрий. Вегітаріянець -ліверку не їсть. Тато спіймав йому мишу, так той лапою мацав і погляд був такий, ніби візьме її зараз і поховає. З вінками і оркестром.

Цілую Маркіза. Він пахне по-котячому, і шерсть забивається мені у носа.

- Бабунь, - кажу, - можна, я не піду?

- Кудой?

- На концерт.

- Ти шо? Шо надумав! Марш в туалет! Попісяй «на дорожку» та одівайся вже. Спасіння нема!

Плентаюсь. Маркіз іде слідом.

- Бабо!

- Шо?

- Не сварися. Я співатиму. І удавку Вашу дурацьку надіну.

- Іди вже! Хлищ! - бабуня насуплено бурчить. Але тихенько додає: - Благослови його, Господи. Рідного мого хлопчика.

Моя баба - чудна дуже. Шукає окуляри в холодильнику і називає кролів серіальними іменами.