Його звуть Міша… або Зорі в макаронах

Матюкливого гномiка

Матюкливий гномік - це вам не жвачний король. І не конфєтний. Це сила!

Треба опівночі взяти дзеркало, запалити свічку і пильно, не моргаючи, вдивлятися в дзеркало. Сміятися не можна. Треба казати: «Матний гномік, появись, матний гномік, появись (три раза!), матний гномік, появись». А коли випригне - не лякатися, а схопити за бороду. Чи за підштанніки, чи шо там підвернеться і… цей. Ну… Що робити далі, я не знаю точно, але Мар’янка Куценко знає - в неї сестри подруга, так в тої брат на морі визивав і після цього мовчить і заїкається.

Ми з Ганькою хтіли визивати, але вона заснула, як дровиняка, ще в півдесятої, а Редька - той рже, як ненормальний, ніякої консолідації!

- А я хрестовий король, бабуню?

- Червовий.

- Я не яблуко.

- А тобі хтось сказав, шо ти яблуко?

- Ти сказала червовий! А червові тіко яблука. Джонатан Голд. І сливи твої: «Вищий сорт, купуйте, жіночко, я своїми руками поливала-собирала…»

- А в лоб?

- Олена Анатоліївна каже, брехати - нєхорошо.

- Твоя Олена Анатолівна - вертихвостка недоучена.

Беру ложку гарячого картопляного пюре і розмазую по батону. Смакота! А якшо зверху соличкой присипать…

- Ти б ще з гречкою зробив. Не дитина, а кухонний комбайн.

- А шо? Смачно хіба?

- Не видумуй. Хватило, що ти хліб із хлібом їв - мені перед тьотьой Ірою аж соромно було. Ніби ми тебе і не годуємо зовсім!

- Так весело же ж! На чорний кладеш білий - зєброчка.

- Зеброчка. Міша, не плямкай!

- Я не плямкаю.

- І не розмовляй.

- Я не розмовляю

- І не заперечуй матері.

- Я не заперечую!

- Так, зара батькові скажу.

- І кажіть!

- Міша!

- І кажіть, кажіть! Плямкаю, говорю, вилизую підливку, зламав відро. А то не я зламав! То дід щебень носили вчора! Щебень-но-си-ли-и-и-и-и!!…

Я ніколи не буду дорослим. Ніколи. Шо хочте мені робіть - ріжте, бийте. До баскетбольного щита посеред школи в жовтих трусєлях прив’яжіть. Я не буду. Я не хочу. Мені і так добре.

Добре.

А взагалі, надоїло мені це все!