Його звуть Міша… або Зорі в макаронах

День ер

В кімнаті сонячно і по-вранішньому свіженько. Прокидаєшся і довго лежиш, вивчаєш квіточки на обоях. Незрозуміло, чи то кедр, чи то клєвєр. З природознавства у мене чотири, бо вчителька молода і жалостліва. А так би трійка була. З натяжкою.

- Що це?

- Гербарій.

- Міша, шо це?!

- Це гербарій дікорастущіх трав. Як Ви просили.

- Де ти це взяв, Міша?!

- Вони діко росли. Я сушив їх в теоретичній механіці, том два, бо діду…

- Цей гербарій нещодавно ріс в кабінеті хімії. Ну що ти мовчиш?

- Марин Анатольна, а трійку поставите?

Сьогодні у мне День народження. Я став на рік доросліший. Але, по-моєму, ні крапельки не вищий… Тихенько пробираюся в туалет. І знаєте, що я вам скажу? Пісяється так само!

Знову залажу під одіяло, грію ноги і шумно дихаю носом, ніби параход або їжак.

- Де він? - фізрук підтягує адідасівські штани.

- Стоїть за углом біля будки!

- Крос він біжить. От сачок! Міша!

- Що?

- Чого стоїм, кого ждьом?

- Гусениця.

- Яка?

- Оця. Дивіться. Велика мохната, а на попі крапочка.

- У гусениць нема попи.

- А Ви на колінки станьте і побачите. Осьо оно! Я палочкой щас!

- Міша, а бігтиме хто? Пушкін?

- Я перездам! Така ж гусениця - раз в полжизні! Розумієте?

В залі ворушаться. Мама думає, що я сплю. Баба знає, шо ні (я перечепився через Маркіза і звалив вєшалочку).

Я бачу їх через скло дверей і заплющую очі міцно-міцно. Чую скрип і мамин голос: «Нехай ще поспить. Моє мишеня-Мішеня… Машину на видному місці поставлю».

- Пожежну машину?! - кричу я і прокидаюсь.

Моя мама - найкраща мама в світі! Вона мені купила…