Його звуть Міша… або Зорі в макаронах

Хвилi Атлантики

На агрофірму приїхав практікант Рибалко або, як бугалтєрша його називає, Сірожа-голубчик. На голубець практикант схожий тільки тим, що від нього постійно тхне піджаркою. А так зовсім нормальний, ну то й що, шо столичний. Загоряє на сонці, носить майку «Монтана» з орлом. А як він м’яч набива - сила!

Це Зінаїда Карпівна (в неї він квартирує) сама запропонувала:

- Нехай Мішеньку Сергій з географії підтяне.

А мама сказала:

- Нехай, - і пішла на роботу.

А я сказав:

- Лабрадоргібралтар, - і не запнувся.

А батько:

- Ніхто тебе не питає.

Ввечері практикант ходить на дискотеку. Тому займаємося ми вдень. Їмо млинці зі сметаною для підпитки сил. Рибалко довго сьорбає чай (так громко, ніби йому медалі за це вішають). І приступаєм.

- Екватор.

- Шо екватор?

- Ну… цей…

- Мішо, не кросворд розгадуєм. Не мотиляй ногами.

- Спитайте мене лучше про столицю Монако! - І швидше перерив.

- Ох і вумний! Столиця Монако?…

…Монако!

- А Канади?

- Еее! Ми так не домовлялись!

Сидимо. Витягую з компота вишні, облизую пальці. Кісточками пуляю в клумбу, хай проростають.

- І великий той пароход?

- Великий, Мішка. Гро-мад-ний!

- Брешете?

- Зуб даю.

- Та всі ви дорослі брешете…

Ну хіба ходять справжні капітани у спортівках?! І я ж кажу - не ходять! А батько обіцяв, що познайомить з «самим настоящим». Я місяць ждав. Щоб спитать про шторма, про кругосвєтку. І, може, навіть попроситься юнгою! І щоб «Право руля»! І «Ліво руля»!… А у нього, людоньки, баркас. «Мирний». Та корова наша покійна за той баркас більша!

Не капітан - а так, одно названіє.

І без бороди!

- Що задумався, Міхєльсон?

- Нічо.

- Барбариску будеш?

- Ні.

- Ех. А якорь на том пароході, прикинь, як ти ростом.

- Ну то й що.

- Та чесно!

- Чесно-пречесно?! А як же його тоді дістають?!

Я дуже люблю задавати питання. Чому у собак хвіст мотиляється з боку в бік, а не зверху вниз. Чи може крокоділ з’їсти вомбата. Що таке вомбат.

Але ось тато чомусь дратується і грюкає дверима…