Його звуть Міша… або Зорі в макаронах

Чудасiя!

Моя баба каже, шо бачила домовика. Я особисто їй вірю, бо сам бачив, як він тяг нашого рудого півня за хвіст і плював на кабачки. Я спочатку думав, що то мій дружбан Андрій Редька, але з бородою і без штанів. Але він втопив до тітки в Умань ще позавчора.

Бабо кажуть, що він не любить рудих (домовик, не Редька. Той любить тільки свою плоскодонку і сушені кальмари. Його не зупиняє навіть те, що кальмари дуже схожі на оце, що мій дід від п’ят в тазіку відшкрябує. Але я не за то! Рудих не любить.)

Клава Ковалєвська якось чугикала додому через балку. Хтось її схопив за коси та й потянув. Ледь з ніг не збив. Вона ж-бо думала, маніяк. Остап Любомирович сивухи налакались і пристають. А як обернулась - стоїть чорті-шо волохате і каже: «Курко руда, ходи-но сюда! Уууууу!» Отак і каже: «Ууууууу»! Клава там і всралась. Я образно кажу. Може, просто всцялась.

Баба хреститься і ставить з вечора на стіл рюмку і шмат батона. Каже, щоб домовик смакував і нас не трогав. Діду встають уночі, шорхаються, натикаються на сто грам, а ранком баба оре за забор:

- Івановна!

- Агов!

- Окропила хліб. Тер ходити не буде?

- А якої кози сеча?

- Петровни. В неї коза - дочка кози отця Афанасія.

- Знатно! Не буде ходити.

Діду насторожено хмурять брови.

- Папа!

- Ну.

- А Бог є?

- Є.

- А чого?

- Чого «чого»?

- Ну для чого він є? Шоб в церкву ходити?

- Да.

- Що «да»?

- Мать! Ти виростила ідіота!

Я люблю свого батька.

Но маму трошки більше.

- Міша, хочеш братіка?

- Ні.

- А сестричку?

- Ні.

- Чого? (у мами якісь свої недоречні плани)

- Якщо буде малий, то ти заставиш мене спати з бабою. А вона хропе і плямкає.

- Тю, дурненький, не заставлю!

Кстаті, сдох наш рудий півень.

Сусіди кажуть, шо від старості. Що домовики - то всьо маячня, казки і кобилячий брєд для младьших класів.

Ха! То вони ще не чули про фею блакитних струмочків і про…