Золотий ключик, або Пригоди Буратіно

Карабас Барабас вдирається до комірки під сходами

Карабас Барабас, як ми вже знаємо, марно намагався умовити сонного поліцейського, щоб той заарештував Карло. Нічого не домігшись, Карабас Барабас побіг вулицею.

Розпатлана борода його чіплялася за ґудзики й парасольки перехожих. Він штовхався і ляскав зубами. Услід йому пронизливо свистіли хлопчаки. До того ж вони кидали йому в спину гнилі яблука. Карабас Барабас влетів до начальника міста. Цього задушливого дня начальник сидів у садку, біля фонтана, в самих трусиках і пив лимонад.

Начальник мав шість підборідь, ніс його втопав у рожевих щоках. За плечима в нього, під липою, четверо похмурих поліцейських раз у раз відкорковували пляшки з лимонадом.

Карабас Барабас упав перед начальником навколішки і, бородою розмазуючи по облиіччю сльози, заволав:

— Я бідний сирота, мене скривдили, обікрали, побили…

— Хто тебе, сироту, скривдив? — відсапуючись, запитав начальник.

— Найлютіший ворог, старий катеринщик Карло! Він украв у мене три найкращі ляльки, він хоче спалити мій славнозвісний театр, він підпалить і пограбує все місто, якщо його негайно не заарештувати.

На підтвердження своїх слів Карабас Барабас витяг жменю золотих монет і поклав у пантофлю начальника. Коротше кажучи, він такого намолов і набрехав, що переляканий начальник наказав чотирьом поліцейським під липою:

— Ідіть за шановним сиротою і чиніть усе, що треба, іменем закону.

Карабас Барабас побіг із чотирма поліцейськими до комірки Карло й гукнув:

— Іменем тарабарського короля — заарештуйте злодія й негідника!

Але двері були замкнені. В комірці ніхто не обізвався.

Карабас Барабас наказав:

— Іменем тарабарського короля — ламайте двері!

Поліцейські натиснули, трухляві двері зірвалися з завіс, і четверо бравих поліцейських, брязкаючи шаблями, з гуркотом попадали в комірку під сходами.

Це сталося тієї самої миті, коли в потаємні дверцята в стіні, нагнувшись, заходив Карло.

Він зник останній. Дверцята — дзінь!.. — зачинилися. Тиха музика перестала грати. В коптірці під сходами валялись тільки брудні бинти та подерте полотно з намальованим вогнищем.

Карабас Барабас підбіг до потаємних дверцят, затарабанив у них кулаками й каблуками:

Тра-та-та-та!..

Але дверцята були міцні.

Карабас Барабас розігнався і вдарив у дверцята плечем. Дверцята не піддалися.

Він затупотів на поліцейських:

— Ламайте кляті двері іменем тарабарського короля!

Поліцейські обмацували один одного — в кого садно на носі, в кого ґуля на голові. — Ні, тут робота дуже важка, — відповіли вони й пішли до начальника міста сказати, що вони все чинили за законом, але старому катеринщику допомагає, мабуть, сама нечиста сила, бо він пройшов крізь стіну.

Карабас Барабас смикнув себе за бороду, беркицьнувся на підлогу й почав ревти, вити та качатись, мов скажений, у порожній комірці під сходами.