Золотий ключик, або Пригоди Буратіно

Новий ляльковий театр дає першу виставу

Карабас Барабас сидів біля печі у препоганому настрої.

Вогкі дрова ледве тліли. На вулиці періщив дощ. Дірявий дах лялькового театру протікав. У ляльок відволожилися руки й ноги, на репетиціях ніхто не хотів працювати, навіть під загрозою нагая на сім хвостів. Ляльки вже третій день нічого не їли і зловісно перешіптувалися в коморі, висячи на гвіздках.

З самого ранку не було продано жодного квитка до театру. Та й хто пішов би до Карабаса Барабаса дивитися його нудні п’єси і голодних обдертих акторів!

На міській вежі годинник вибив шосту. Карабас Барабас похмуро поплентався в зал для глядачів — порожньо.

— Дідько б узяв усіх цих шановних глядачів — пробуркотів він і вийшов на вулицю.

Глянув, моргнув і роззявив рота так, що туди вільно могла б залетіти ґава.

Навпроти його театру перед великим новим полотняним наметом стояв натовп, не зважаючи на вогкий вітер з моря.

Неподалік від намету на помості стояв довгоносий чоловічок у ковпачку, сурмив у сурму і щось вигукував.

Публіка сміялася, плескала в долоні, і багато людей заходило всередину намету. До Карабаса Барабаса підійшов Дуремар; від нього, як ніколи, тхнуло баговинням.

— Е-хе-хе, — мовив він, кисло скривившись. — Кепські мої справи з лікувальними п’явками! Мабуть, піду до них, — Дуремар показав на новий намет, — хочу попроситися свічки запалювати чи підмітати підлогу.

— Чий це клятий театр? Звідки він тут узявся? — проревів Карабас Барабас.

— Це самі ляльки відкрили ляльковий театр «Блискавка», вони самі пишуть віршовані п’єси, самі грають.

Карабас Барабас заскреготів зубами, смикнув себе за бороду й попрямував до нового полотняного намету. Над входом до намету Буратіно вигукував:

— Перша вистава цікавої, захопливої комедії з життя дерев’яних чоловічків! Правдива розповідь про те, як ми перемогли всіх своїх ворогів за допомогою дотепності, сміливості та залізної витримки…

Біля входу до лялькового театру в скляній будочці сиділа Мальвіна з гарним бантом у блакитному волоссі і ледве встигала продавати квитки охочим подивитися веселу комедію з лялькового життя.

Тато Карло в новій оксамитовій куртці крутив катеринку й весело підморгував шановній публіці. Артемон тягнув із намету за хвіст лисицю Алісу, яка прослизнула туди без квитка. Кіт Базіліо, також без квитка, устиг дременути й сидів під дощем на дереві, блимаючи злющими очима.

Буратіно, надувши щоки, засурмив у хрипку сурму:

— Вистава починається!

І збіг додолу по драбинці, щоб зіграти першу сцену комедії, в якій показували, як бідний тато Карло вистругує з поліна дерев’яного чоловічка, й гадки не маючи, що це принесе йому щастя. Останньою притьопала до театру черепаха Тортіла, тримаючи в роті почесний квиток на пергаментному папері з золотими ріжками. Вистава почалася. Карабас Барабас похмуро повернувся до свого порожнього театру. Узяв нагая на сім хвостів. Відімкнув двері до комори.

— Я вас, паршивці, відучу лінуватись! — люто загарчав. — Я вас навчу заманювати до мене публіку!

І ляснув нагаєм. Але ніхто не відповів. Комора була порожня. Тільки на гвіздках висіли обривки мотузок…

Усі ляльки — і Арлекін, і дівчатка в чорних масках, і чарівники у шпичастих шапках із зірками, й горбані з носами, як огірок, і арапи, й собачки — всі, всі, всі ляльки утекли від Карабаса Барабаса. Страшно завиваючи, Карабас Барабас вискочив з театру на вулицю. Він побачив, як останні з його акторів тікали через калюжі до нового театру, де весело грала музика, розлягався регіт, лунали оплески.

Карабас Барабас устиг тільки схопити бумазейного песика з ґудзиками замість очей. Але на нього зненацька налетів Артемон, повалив, вихопив песика і помчав з ним притьмом до намету, де за лаштунками для голодних акторів парувала гаряча бараняча юшка з часником.

Карабас Барабас так і лишився сидіти в калюжі під дощем.