Людина. що підводиться

Двадцять дев’ять

и повернулися на Лал-базар і зайняли ту ж саму крихітну кімнату, де допитували Сена. Цього разу навпроти нас сиділа місіс Боуз. Як завжди, у кімнаті було задушно. Вентилятор на стелі кілька хвилин повільно обертався, а тоді засичав і зупинився. Поруч зі мною сидів спітнілий, немов шахтар, Дігбі. Не скажу, що мій власний аромат був вишуканим. Зараз я б не відмовився від затяжки «О», а ще краще — від пігулки морфію, але вони вже давно скінчилися, хоч я і тримав пляшечку в кишені як талісман. Не Здавайся обмахувався планшетом, на якому мав писати. Варто було б зробити зауваження, але занадто приємним був вітерець. Єдиною особою, на яку не впливала задуха, була місіс Боуз, свіжа, немов щойно прибула з чаювання у віце-короля.

— Розкажіть, що сталося з Деві,— попросив я.

— Ви не проти, якщо я спершу потурбую вас і попрошу склянку води, капітане? У мене пересохло в горлі, і якщо ви плануєте поставити мені багато запитань, то пізніше це може викликати деякі незручності.

Я кивнув Банерджі, той вийшов і повернувся із глечиком і склянками. Налив місіс Боуз, яка йому подякувала, делікатно піднесла склянку до губ і зробила малесенький ковточок.

Я повторив запитання про Деві.

— Що я можу сказати, капітане? — знизала вона плечима.— Повернулася додому досить пізно вчора. Коли я прийшла, Деві з іншими дівчатами були зайняті клієнтами. Гадаю, вона закінчила десь о третій або четвертій ранку. Тоді мусила помитись і поїсти перед тим, як лягати спати.

— Ви зазвичай засинаєте, доки дівчата ще працюють?

— Трапляється час від часу. Особливо коли пізно повертаюсь. У таких випадках за порядком наглядає моя покоївка Міна. Якщо виникає ситуація, що потребує моєї уваги, вона мене розбудить.

— А де ви були вчора?

Місіс Боуз усміхнулася. Зчепила пальці й поклала руки на брудний метал столу.

— Деякі з моїх давніх клієнтів досить консервативні. Надають перевагу персональному обслуговуванню.

— Ви виїжджаєте додому?

— До особливих клієнтів. Та хіба ми всі не порушуємо правила, якщо ціна влаштовує, капітане?

Запитання я проігнорував.

— Чи бачив хтось Деві до того, як вона лягла спати?

— Гадаю, Сарасваті бачила перед тим, як пішла до своєї кімнати.

— Усі дівчата мають власні спальні? Хіба це не розкіш?

Вона посміхнулась.

— Я не можу ручатися за ті місця, до яких звикли ви, капітане, але мій заклад розрахований на обраних клієнтів, на витончених калькуттських джентльменів. У мене найкращі дівчата, і вони отримують найкраще. Скажімо так, економіка трохи відрізняється від старих двохрупієвих борделів. Я можу дозволити додаткові витрати.

— Ваші дівчата найкращі, і вони отримують найкраще? — повторив я.— Як вважаєте, чому повісилася Деві?

Місіз Боуз поморщилась.

— Як я вже казала, коли бачила її востаннє, усе було гаразд. Але це до того, як вона поговорила з вами.

— Не думаєте, що її смерть якимось чином пов’язана з убивством Мак-Олі?

— Не бачу, як,— знову знизала вона плечима.

— На вашу думку, це просто збіг?

— Не знаю, що і думати, капітане. Може, вона позбавила себе життя через щось таке, що ви їй сказали?

— Запевняю вас,— заперечив я,— те, що розказала вона, набагато цікавіше за все, що я міг їй сказати.

Я сподівався викликати певну реакцію, але вона сиділа нерухомо, немов та кам’яна богиня.

Я продовжив:

— Не здогадуєтеся, що вона нам розповіла?

Місіс Боуз узяла склянку і зробила ще один ковток.

— Враховуючи сумні обставини, капітане, ваша гра у здогадки здається мені недоречною. Чому б вам просто не сказати мені?

— Вона поділилася, що в ніч убивства Мак-Олі був у вашому борделі. Власне, його вбили, щойно він звідти вийшов. Це правда? Чи бідолашна дівчина збрехала?

— Правда, що цей джентльмен був у нас раніше.

— І ви не вважали за потрібне це сказати?

Вона стримано посміхнулася.

— Ви зрозумієте це, капітане. Мої клієнти цінують приватність. І оскільки цього джентльмена вбито не в моєму будинку і не на моїй території, я не бачу потреби плямувати його репутацію.

— Вам відомо, що приховування інформації від поліції є злочином?

Місіс Боуз зітхнула.

— Я заплуталася, що наразі в Індії є законним, а що протизаконним. Послухати новини з Пенджабу, так навіть мирні збори тепер є злочином, що заслуговує на смертну кару.

— Що саме робив Мак-Олі у вашому будинку минулого вівторка? — запитав я.

— О, що й завжди, гадаю. У своїх уподобаннях він був досить ортодоксальним. Ніяких грішків, ніякої уяви; але з власного досвіду знаю, що для шотландця це нормально. Спочатку я вважала, що винен у тому клімат їхньої рідної країни, дуже неприємний протягом десяти місяців і надзвичайно негостинний протягом двох інших, але з роками я дійшла висновку, що причина в їхній суворій релігії, яка вважає гріхом усе, від чого отримуєш задоволення.

— Отже, приїжджав він не для того, щоб забирати дівчат на прийоми Бучана?

Вона похитала головою.

— Запевняю вас, точно не для цього.

— А колись таке робив?

Вона глузливо розсміялася.

— Ви ж не думаєте, що я поділюся з вами такою інформацією?

Мені почав уриватися терпець. Відчуття таке, ніби я б’юся головою об стіну. Клята спека! Як же кортить викурити люльку!

— Нагадати вам, що це розслідування вбивства? За кілька ярдів від вашого порога вбито сагиба, а тепер загинула і ваша дівчина. Я можу зробити ваше життя дуже неприємним, якщо ви не погодитеся нам допомогти.

— Ви самі кажете, капітане, що чоловіка вбили за порогом мого будинку, не всередині. І не вам нагадувати мені про долю бідолашної дівчини.

Мушу визнати, ця жінка має характер. За іншими обставинами вона б мені навіть сподобалася, ще й як. Але зараз вона стояла на перешкоді розслідуванню вбивства, і це дуже дратувало. Час показати, що я також людина непроста. Може, ніч у камері змінить її ставлення.

— Продовжимо завтра,— сказав я.— Сподіваюся, ви допоможете нам трохи більше. Якщо ні, висунемо звинувачення в тому, що ви перешкоджаєте поліцейському розслідуванню, а може, ще й інші.

Дігбі відвів місіс Боуз до камери. Біля кабінету мене наздогнав Не Здавайся. Вигляд у нього був схвильований.

— Що таке, сержанте?

— Дещо мені не зрозуміло, сер. Місіс Боуз відомо, що вчора ми говорили з Деві. Удома вона запевняла, що Деві сама їй про це сказала. А тепер стверджує, що не бачила її після того, як повернулася від клієнта. Як же вона тоді дізналася?

Сержант має рацію. Жінка бреше.

— Не хочете продовжити допит? — запитав він.

Я поміркував, але вирішив цього не робити. Вона тільки закриється, а час спливає.

— Ні. Приховаємо цей туз у рукаві.