Джеймс Гедлі Чейз. Це не моя справа

Розділ XIV

Вони вже чекали на мене, коли я вийшов з помешкання Крістал. Гадаю, я сам винен. Мені слід було бути більш пильним після погрози Бредлі, але кілька бурхливих годин, котрі я провів у товаристві Крістал, геть розслабили мене, тож я вийшов у темряву вулиці, навіть не підозрюючи, що там на мене чекає.

Усе сталося так швидко, що я лише встиг приглушено скрикнути, коли щось важке гепнуло мені на голову. В очах потемніло. Я прийшов до тями вже на підлозі машини, що швидко мчала у невідомому напрямку, голова та плечі мої були прикриті якимось смердючим килимком, а чиїсь важкі ноги притискали мені груди. Голова розколювалася, до того ж я ризикував задихнутися під килимком. Лежав нерухомо, намагаючись згадати, що зі мною трапилося. Я здогадався, що це так Бредлі вирішив провчити мене за те, що я пхаю носа не в свої справи. Ця здогадка не надихнула мене, і я почав міркувати, куди мене везуть і чи не переріжуть мені кінець кінцем горлянку. Я обережно порухав руками. Вони вільні — так само, як і ноги. Можливо, той, хто вперіщив мені по голові, недооцінив міцність мого черепа. Ноги наді мною на мить піднялися, потому знову міцно притисли мені груди.

— Лежить спокійно, еге ж? — сказав голос.

— Сподіваюсь, ти влупив його не надто сильно, Джо, — озвався інший голос.

— Яке там, — відповів Джо, — я лише поплескав його злегка кулаком по голові. От зараз шарпну його кілька разів за вуха — і він буде в порядку.

Я скривився. Моменти, коли мене тягають за вуха, не належать до моїх улюблених розваг.

— Ми мали би вже приїхати, — провадив далі другий голос. — Агов, Берте, ще далеко?

— Ми майже на місці, — відповів перший голос. — У вас все в порядку?

— Угу, все гаразд, — озвався Джо.

Авто сповільнило рух, пострибало трохи ґрунтовою дорогою і врешті зупинилося.

— Гарненька спокійна місцина — і ніхто нам не заважатиме, — зауважив Берт.

Їх троє, подумав я. Ну що ж — троє краще, ніж четверо. Я лежав нерухомо, чекаючи, що буде далі.

Черевики наступили на мене, дверцята авто відчинилися. Заскрипів гравій під важкими кроками.

— Витягай його, але вважай, щоб він тебе не надурив, — сказав Берт. — Послухай, Джо — займися-но краще ним. А ми з Тедом постоїмо на шухері — на випадок, якщо він викине якийсь фортель.

— Нехай би лише спробував, — відповів тип на ім’я Джо. — Тоді умить отримає своє: не люблю лупити людей просто так.

За ці слова я відчув легку симпатію до Джо.

Двоє інших розреготалися.

— Ото сміхота! — хмикнув Берт. — Я не такий перебірливий. Та й Тед також. Чи не так, Теде?

— Я просто мрію відгамселити того типа! — радісно озвався Тед. — За останні два тижні не мав жодної розминки.

Чиїсь руки схопили мене за ноги і виволокли з машини. Плечима я гепнувся об підніжку, але голову зміг уберегти. Лежав нерухомо, чекаючи, поки з мене нарешті знімуть той смердючий килимок.

— А ти впевнений, що не врізав йому занадто сильно? — перепитав Тед. — Щось він дуже вже спокійний.

— То ненадовго, друже, — озвався Джо. — Давай-но на нього поглянемо.

З мене стягнули шматину. Я відчув на обличчі прохолодний подих ночі. Обережно зиркнув крізь напівзаплющені повіки. Побачив три масивні фігури, що схилилися наді мною, зорі, темне небо угорі та дерева з кущами поруч. Вирішив, що ми десь на пустищі.

— Запали-но сірника, Теде! — гаркнув Джо, схилившись наді мною. — Треба на нього глянути.

Напруживши м’язи, я чекав.

Тьмяне полум’я сірника освітило крупні риси Джо з поламаним носом та приплюснутими вухами. Він скидався на борця. Мав морду, яка може примаритися після ситної вечері з величезним омаром. Він став переді мною на коліна й обмацав своїми залізними пальцями мені щелепу. Я не став чекати далі. Піднявши коліна і перевернувшись на бік, я вдарив його ногами, поціливши в груди. Це було наче копнути цегляну стіну. З вигуком гніву чи здивування він відхилився назад. Я перевернувся на живіт і став навколішки. Ще одна масивна постать наблизилася до мене. Той тип підстрибнув у повітря і приземлився, цілячи мені черевиком у голову — прийом старий та видовищний: наскок начебто простий та узятий з боротьби, але його нелегко виконати. У мене була лише частка секунди, щоб вивернутися. Втім, це мені вдалося, і я виконав чудовий панч, поціливши нападникові в голову, і тип із глухим звуком повалився на м’який ґрунт поруч зі мною. Його череп, певно, був зроблений з каменю, бо я відчув вібрацію у зап’ясті — неначе мені рукою пробіг струм.

Тепер я уже був на ногах. Третій громило саме кинувся до мене. Його удар прийшовся мені в плече, змусивши розвернутися. Я відновив рівновагу і щосили влупив нападника ногою в ліве око. Не став чекати, що буде далі, а крутнувся і чимдуж побіг густою травою.

Пустище було пласке, мов тарілка, і, здається, простягалося на милі. Крім нечисленних кущів та поодиноких дерев тут не було жодного укриття: сховатися ніде. Скидалося на те, що мій єдиний шанс урятуватися — лише бігти, і то чимдуж. Розсікаючи плечима повітря, я мчав через траву, сподіваючись лише на те, що я в кращій фізичній формі, ніж ті троє.

За спиною в мене лунали люті вигуки та лайка, потому все стихло. Я біг доти, доки не почув звук двигуна, і озирнувся.

Нападники не мали наміру гнатися за мною, а вибрали легший шлях. Вони переслідували мене на авто.

Хоча трава на пустищі була доволі висока, по ній все ж можна було проїхати. Уже за кілька хвилин я зрозумів, що вони ось-ось наздоженуть мене. Сповільнив рух, але продовжував бігти — я не хотів захекатися, коли вони врешті порівняються зі мною, але й не готовий був вступити з ними врукопашну до того, як уповні відновлю дихання. Майбутнє моє було далеко не безхмарним. Можливо, вони мене і не вб’ють, але покалічать добряче. Я подумав про Бредлі — про те, як він чекатиме на звіт цих головорізів, і про те, що вони зі мною можуть зробити, — і подумки матюкався.

Машина була тепер лише за кілька ярдів від мене. Джо з Тедом стояли на підніжках, тримаючись за дверцята. Щойно авто порівнялось зі мною, вони сплигнули на землю і рушили до мене. Я ухилився від Джо і побіг у протилежному напрямку. Тед рвонув за мною. Я сповільнив рух, вичекав, поки він наблизиться, а тоді різко впав навколішки. Тед перечепився через мене і полетів головою в траву. Допоки до нас добіг Джо, я вже знову був на ногах, але цього разу Берт на машині зробив вправний маневр, і я опинився затиснутий між машиною та Джо. Я розвернувся і почекав на Джо, котрий, розмахуючи руками та матюкаючись, знову біг на мене. Я прослизнув у нього під рукою і сильно вдарив у ніс, від чого Джо аж заточився. Однак я не міг вічно ухилятися від ударів. Врешті-решт вони мене таки спіймають, і тоді я буду такий вимучений, що вони зможуть зробити зі мною все, що захочуть. За кілька ярдів від мене височіло дерево. Це все й вирішило. Я ухилився від Берта, котрий, шкутильгаючи, трюхикав до мене, підбіг до дерева і притулився до нього спиною.

Я мав достатньо часу, щоби роззирнутися довкола. Поблизу не було жодної будівлі. Не мелькали й вогні машин, що свідчило б про близькість автомобільного шосе. Місцина була не менш похмура й усамітнена, ніж гори Вельсу.

Троє бандитів розподілилися, рушили вперед і зупинилися переді мною.

Приглядаючись до них, я подумав, що навіть приречений на смерть гладіатор був щасливішою людиною. Я стиснув кулаки, щоб показати їм, що вони не візьмуть мене просто так, і став чекати.

Берт і Тед стали обабіч мене. Джо розмістився по центру.

— Ну, друзяко, — сказав, наближаючись, Джо, — маємо намір віддубасити тебе як слід, а тоді ти злиняєш з цієї країни, зрозумів? Якщо ж ти цього не зробиш, ми знову знайдемо тебе і наново віддубасимо. Тож лупитимемо тебе доти, доки ти звідси не звалиш, затямив?

— Зрозуміло, — озвавсь я, пильно придивляючись до них. — Але не ображайтеся на мене, хлопці, якщо я трохи вас покалічу. Зазвичай я не борюся з хлопцями слабшими за себе та не своєї вагової категорії. Це суперечить моїм принципам.

Джо мало не покотився зі сміху.

— Ну й комедія! — ледь видушив він. — Ми знаємо, як потурбуватися про себе, друзяко! Покалічать якраз тебе.

У мене виникло неприємне передчуття, що все саме так і буде.

— Оброби його як слід, Джо, — попросив Тед. — А коли втомишся, за нього візьмусь я.

— Боюся, тобі мало що лишиться, коли я закінчу, — озвався Джо, стискаючи кулаки.

— Я не дуже перебірливий, — зронив Тед. — І можу працювати з будь-чим.

Увібравши плечі та опустивши голову, з вискаленими зубами, Джо посунув уперед. Він був не більш привабливий, ніж горила, але вдвічі небезпечніший. Я чекав на нього в тіні дерева, задоволений хоч би тим, що місяць світить у мене за спиною.

Він підходив усе ближче, і ноги його шурхотіли в траві, розсікаючи повітря. Видно було, що він не надто впевнений у мені й не знає, чи справді я здатний його покалічити. Він не мав наміру ризикувати.

— Ну ж бо — рухайся! Не хочу валандатись тут із ним усю ніч, — нетерпляче гукнув Тед, — хочу додому, навіть якщо ти цього не хочеш.

— Не квап його, — сказав я, зненацька махнувши руками і зробивши крок назустріч Джо. Той вилаявся і відступив, а тоді сіпнувся до мене, виставивши вперед лівий кулак, аби мене втихомирити. Вправним панчем я влупив йому межи ребра, а правицею поцілив у щелепу. Він крякнув і подався назад, потому знову посунув на мене. Його сильний удар лівою зачепив мені вухо. Тоді я правою поцілив йому в шию, від чого його збило з ніг, і він розпростерся горілиць у траві.

Я подув собі на кісточки пальців і відступив до дерева, дивлячись на Теда.

— Тепер твоя черга, синку, — сказав я. — Я буду до всіх вас однаковий — жодної поблажки і жодних мазунчиків.

Тед і Берт вирячилися на Джо, тоді разом кинулися до мене.

Я зрадів, що одного з бандитів уже відключив, а тоді влупив Берта в ніс, проте отримав від Теда сильний удар у голову, від чого в мене аж зуби клацнули. Берт із гарчанням кинувся до мене, і його важкі кулаки з глухим звуком поцілили мені в груди. Він був іще той боксер. Я почувався так, наче на мене завалився міст Тауер. Я відштовхнув його від себе, прицілився і наніс кілька ударів лівою в його пласку, відразливу пику. Наблизився Тед і влучив у мене правим, а потім лівим кулаком. Раптом у моїй голові неначе щось вибухнуло, і я знепритомнів.

Прийшов до тями майже відразу і зрозумів, що лежу на траві й хтось дуже боляче копає мені в ребра. Я перекотився, намагаючись звестися на ноги, але черговий удар змусив мене знерухоміти.

Я чув, як волає Джо:

— Пустіть мене до нього!

Я встиг помітити, як він кинувся до мене, високо підстрибнувши в повітрі. Я ухитрився відкотитись убік і схопити його за ноги. Він намагався вирватись, але я тримав міцно. Схопив його праву ступню, різко смикнув її і влігся на неї усією вагою свого тіла. Із задоволенням почув, як хруснула кістка і Джо заревів від болю. Тоді його рука схопила мене за волосся, і сталевий кулак поцілив мені у щелепу. Я відчув, що злетів у повітря, а потім із глухим звуком приземлився у траву. Це мало не вибило з мене дух.

Я неабияк розлютився та спробував було звестися на ноги, але відчув, що не маю сили це зробити. Звівся навколішки. Чиєсь важке тіло звалилося на мене, і я знерухомів. Хоча я й знав, що буде далі, але не міг запобігти цьому і захистити себе.

Двоє негідників методично обробляли мене. Один силоміць поставив мене на ноги, а інший лупив мене в обличчя та груди. Вони використовували мене як боксерську грушу. Коли один із них утомився, мною зайнявся інший. Здається, так тривало нескінченно довго. Мені нічого не залишалося, як витримати це все. І я витримав.

Нарешті вони скінчили і полишили мене у траві. Пелена застеляла мені очі, побите тіло перетворилося на м’яку, безвільну масу. Нечітко я міг бачити місяць угорі, а звуки долинали до мене наче крізь вату. Я все ще був розлючений, і за кілька хвилин мені якось вдалося звестися на ноги. Похитнувшись, як п’яний, я знову повалився у траву. Рукою намацав величенький камінь. Це дало мені новий стимул. Зіп’явшись на коліна, я вхопив камінь і, відчуваючи, як його нерівності впиваються мені в долоню, роззирнуся довкола, щоб побачити злочинну трійцю. Вони сиділи у траві за кілька ярдів від мене.

Тед і Берт надавали першу допомогу зламаній щиколотці Джо. Приємно було чути, як той матюкається, коли приятелі загрубілими пальцями намагалися обмацати набухлу ступню.

Мені якось вдалося звестися на ноги. Хитаючись, я побрів до них. Це зайняло чимало часу — я брів, немовби долаючи сильний зустрічний вітер. Тед почув мене, коли я вже був за кілька кроків від них, й обернувся.

— Ні, ви тільки-но погляньте! — вигукнув він. — Присягаюся, цього разу я розтрощу собі кулаки об його огидну пику!

Я відчув, що не в стані йти далі, тому терпляче чекав, поки Тед підійде. Він ліниво посунув до мене, виставивши правий кулак. Берт і Джо повернули голови, спостерігаючи за виставою. Берт криво посміхався, Джо щось ричав.

Тед став переді мною.

— Ну що ж, друже, — сказав він. — Я готовий продемонструвати, як відправив малого Ерні у нокдаун у першому ж раунді. Я буду не я, якщо від того голова тобі не злетить з плечей!

Я зібрався з силами і метнув камінь йому в обличчя, саме коли він наставляв кулак.

Камінь пройшов за кілька дюймів від його правого ока і розпанахав йому вилицю до самої кістки.

Він завив од болю, зробив крок назад і, захитавшись, повалився у траву. Кров фонтаном бризнула з розбитої щоки.

Це було все, що я міг зробити. Я покалічив ногу Джо, а шрам залишиться Тедові на все життя. Шкода, що я нічого не зміг зробити для Берта, але я просто більше не міг триматися на ногах. Я похитнувся вперед і почув жахливу лайку Берта, котрий рвонув до мене.

Покірно прийняв від нього важкий удар у щелепу і вирубався остаточно.