Розділ 29


Він ліг поряд і обійняв її. Грайвесна повернулась на бік і відповіла на його цілунки. Тонкими пальцями вона гладила йому щоки, губи ледь торкались його він. Лазулі ввесь тремтів, відчуваючи, як пекучий вогонь охопив йому поперек і став виразно окресленим бажанням. Він хотів розтягти його, не хотів спускати з ретязя свою плотську жагу, бо інша річ, реальне занепокоєння, холодило йому потилицю й не давало розслабитись. Лазулі заплющив очі, тихий шепіт Грайвесниного голосу приколисав його оманливим чуттєвим сном. Лазулі лежав на правому боці, Грайвесна — лицем до нього. Він підняв лівицю, зустрівся вгорі з її білою рукою й пішов по цій руці до пахвової ямки, ледь прикритої цупким білим волоссячком. Розплющив очі й побачив краплю-перлину прозорого поту, що збігала в неї по груді. Нахилився й злизнув її — перлина мала присмак підсоленої лаванди. Тоді торкнувся губами напнутої шкіри, і дівчина, засміявшись від лоскоту, поклала його руку собі на стан. Друга його рука ковзнула по її довгому волоссі і стисла шию. Його груди накрили її настовбурчені пипки. Грайвесна вже не сміялась, її вуста трохи розтулились, і від цього обличчя стало ще молодшим — так прокидається маля.

За спиною в Грайвесни стояв чоловік і сумно дивився на Сапфіра Лазулі.

Лазулі не поворухнувся. Він непомітно помацав лівою рукою позад себе. Ліжко було невисоке, і він допнувся до своїх штанів, що лежали долі. Потім намацав причепленого до паска ножа — свого ще скаутського ножа з глибокою боріздкою на лезі.

Лазулі не зводив з чоловіка очей. Грайвесна тільки ронила зітхання, і між губами в неї біло зблискували зуби. Лазулі вивільнив праву руку. Чоловік стояв біля самого ліжка, за спиною в дівчини, і не ворушився. Неквапом, так само дивлячись на нього, Лазулі звівся навколішки і перебрав ножа в правицю. На скронях і верхній губі виступили краплини поту. Різало очі. Він спритно, немов багром, ухопив чоловіка лівою рукою за комір і нахилив до ліжка. Відчував у собі нездоланну силу. Чоловік був інертний, мов труп, і Лазулі раптом відчув, що ще трішки — і той розчиниться в повітрі, зникне в нього на очах. Він перехилився через Грайвесну, яка шепотіла якісь розрадливі слова, і з дикою силою вгородив ножа тому типові в серце. Удар вийшов глухий, як по діжці з піском, і лезо ввігналося в самісіньку колодочку, втягши за собою тканину. Лазулі висмикнув ножа — кров на лезі вмить скипілась. Він витер її підкладкою чужого піджака. Тоді поклав ножа напохваті й штовхнув безживне тіло, яке сповзло на килим. Лазулі втер ліктем мокрий лоб. Його м’язи налилися нелюдською силою — ось-ось задвигтять. Він підніс руку до очей подивитись, чи не тремтить. Рука була тверда і впевнена, немов сталева.

Надворі знімався вітер. Похилими пасмами вставала курява й неслась по ланах. Вітер чіплявся за дахи й скрізь лишав по собі протяглу скаргу, дзвінкі пачоси. Грюкнула незачинена кватирка в коридорі. Під вікном Вольфового кабінету гойдалось і шуміло дерево.

У кімнаті Лазулі було все спокійно. Сонце повільно пливло небом і звільна проявляло барви на малюнку над шафою. Симпатичний такий малюнок: переріз авіаційного двигуна, на якому вода була зелена, пальне червоне, випрацюваний газ жовтий, а впорскуване повітря синє. Злиття червоного й синього в камері згорання давало красивий пурпуровий колір свіжої печінки.

Лазулі перевів погляд на Грайвесну. Та вже не всміхалась і була схожа на без причини скривджену дитину.

Причина лежала у суточках між ліжком і стіною, підпливаючи густою кров’ю, яка витікала крізь чорну щілину навпроти серця. Лазулі схилився над Грайвесною, ніжним цілунком торкнувся її шиї збоку, відтак його губи спустилися по плечі, сягнули боку з хвилями ребер, опустились у заглиблення стану й побралися стегном униз. Грайвесна, яка доти лежала на лівому боці, відкотилась на спину, і Лазулі вперся в її пах. Під прозорою шкірою тоненькою лінією прозирала блідо-синя вена. Грайвесна хотіла була йому допомогти, та Лазулі вже одірвавсь од неї і зі страшним обличчям підводився з ліжка.

В ногах ліжка стояв чоловік у чорному й сумно дивився на нього.

Лазулі знову схопив ножа, стрибнув і завдав удару. Чоловік заплющив очі, його повіки поопадали, мов металеві покривки, і все ж він ще стояв. Тільки коли Лазулі вдруге ввігнав йому лезо між ребер, той захитавсь і зламаною щоглою хряснув за ліжком.

Голий, із ножем у руці, Лазулі стояв і дивився на скорботний труп, і обличчя в нього було спотворене гримасою люті й зненависті. Він так і не наважився копнути трупа.

Грайвесна сиділа на ліжку і з тривогою стежила за Сапфіром. Ясна гривка, відкинута набік, падала на очі, і Грайвесна нахилила голову до плеча, щоб гривка не заважала дивитись.

— Іди до мене, — сказала вона Лазулі і подала йому руку, — сядь отут, не треба, не карайся.

— На двох менше, — сказав Лазулі у відповідь.

Він говорив глухо, наче вві сні.

— Заспокойся, — промовила Грайвесна. — Усе гаразд, послухай мене. Усе минулось. Розслабся. Йди до мене.

Лазулі скрушно похнюпився, підсів до Грайвесни.

— Заплющ очі, — говорила вона. — Заплющ очі й думай про мене… візьми мене, негайно візьми мене, прошу тебе. Я нестерпно хочу тебе, Сапфіре, мій коханий…

Лазулі ще тримав у руці свій тесак. Тоді поклав його під подушку і, опустивши Грайвесну на ліжко, впав у її обійми. Вона оповила його тіло білими ліанами рук і стала щось нашіптувати на вухо.

Чулося лише їхнє перемішане дихання та з-за вікна долинали жалісні скарги вітру, що сухо шмагав дерева. Швидкоплинні хмари набігали й застували сонце, ганяючись одна за одною, мов поліцаї за демонстрантами.

Лазулі щільно притис до себе трепетне Грайвеснине тіло й розплющив очі. Побачив її трішки розплескані груди, притиснуті до його грудей, і тіняву лінію, яка запала між ними, — вологий вигинистий контур.

Інша тінь змусила його здригнутись. Наглий промінь сонця висвітив у рамі вікна чорний силует Чоловіка. Чоловік був у темному вбранні і сумно дивився на Лазулі.

Лазулі здавлено застогнав і ще дужче притис до себе золотаву дівчину. Йому хотілося заплющити очі, але повіки не слухались. Чоловік не ворушився. Він чекав байдужно й трохи осудливо.

Лазулі випустив Грайвесну з обіймів. Помацав за подушкою — ніж був там. Він старанно вицілив і метнув.

Зброя з усього маху ввігналась у бліду шию по саме руків’я. Побігла кров. Та чоловік стояв ніби ніде нічого. Аж коли кров закапотіла на паркет, похитнувся й гепнувсь на ввесь зріст. І щойно торкнувся підлоги, як несамовито заревів вітер. Але Лазулі відчув, як задвигтіла підлога. Він вирвався з обіймів Грайвесни, що силкувалася його не пустити, й, заточуючись, рушив до чоловіка. Нахилився і висмикнув ножа з рани.

Скрегочучи зубами, Лазулі обернувся й побачив ліворуч від себе ще одного понурого чоловіка, такого самого, як і три перших. Лазулі підняв ножа над головою й кинувся на нього. Цього разу бив згори вниз, між лопатки. І одразу праворуч з’явився ще один чоловік, а за хвильку й шостий — навпроти.

Затуливши рот долонею, щоб не закричати, Грайвесна сиділа на ліжку з розширеними від страху очима. Та коли побачила, що Лазулі повертає лезо до себе й шукає власного серця, вона закричала. Лазулі впав на коліна. Він іще пробував підвести голову — від закривавленої по зап’ясток руки на паркеті лишився відбиток. Він хрипів, як поранений звір, і в горлі у нього клекотіло. Він хотів був щось сказати, але закашлявся. З кожним новим нападом кашлю підлога вкривалася безліччю яскраво-червоних цяточок. Почулося щось схоже на схлип, рот у Лазулі перекосився, рука підітнулась. Він упав додолу на руків’я ножа. Блакитне лезо вийшло з голої спини, піднявши й прохромивши шкіру. Більше він не ворухнувсь.

І тоді Грайвесна побачила одразу всі трупи. Тут був найперший, що випроставсь уподовж ліжка, і той, що впав у ногах, труп зі страшною раною в шиї і ще один, який лежав біля вікна. І кожну таку рану вона потім знаходила й у Лазулі. Останнього Сапфір убив ножем в око, і коли Грайвесна кинулась до свого коханого з надією оживити, то побачила, що його праве око являло собою жахливу чорну дірку.

За вікном, у мертвотно блідому передгрозовому світлі невиразно наростав потужний гомін бурі.

Грайвесна мовчала. Губи їй тремтіли, наче з морозу. Вона підвелась і, не тямлячись, натягла на себе одіж. І весь час не спускала з ока трупи, такі подібні один до одного. Потім придивилася пильніше.

Один із похмурих чоловіків, той, що лежав горіспини, був приблизно в тій самій позі, що й Лазулі. Їхні профілі видавалися напрочуд схожими. Такий самий лоб, такий самий ніс. Капелюх упав з голови й відкрив таку саму чуприну. Грайвесна подумала, що стратилася розуму, й безгучно заплакала, залилася слізьми, боячись поворухнутися. Всі ці мерці були Сапфірові двійники. Та ось контури першого трупа стали не такі виразні. Сірий туман огорнув і пом’якшив їх. Метаморфоза пішла швидше. Тіло почало танути на очах. Чорне вбрання розчинялось у повітрі, як дим. Перш ніж остаточно зникло, Грайвесна встигла завважити, що воно таке самісіньке, як і в Лазулі. Але ось уже все геть розпливлось, по підлозі потягся сірий димок і вислизнув у щілину між стулками вікон. Почалася переміна і з другим трупом. Прибита страхом, Грайвесна чекала нерухомо. Тільки один раз скинула оком на Лазулі. У міру того як трупи один по одному перетворювались на туман, рани на його засмаглому тілі теж одна по одній зникали.

Коли в кімнаті не зосталося нікого, крім Грайвесни та Сапфіра Лазулі, його тіло зробилося молодим і гарним, як за життя. Обличчя без жодної подряпини набуло вмиротвореного виразу. Праве око тьмяно виблискувало під довгими опущеними віями. І тільки на могутній спині недоречною плямою лишався блакитний сталевий трикутничок.

Грайвесна ступила до дверей. Ніде анішелесть. Останні пелехи сірої пари злодійкувато шаснули по підвіконні. Грайвесна вилетіла з кімнати, грюкнула дверима й побігла коридором. Цієї ж миті кімнату осяяв спалах, яскравіший за всі попередні, і одразу ж за ним прогуркотів оглушливий вибух. Стіни задвигтіли, наче згори на будинок гахнув чийсь велетенський кулак. А по тому запала цілковита тиша, тільки у вухах Грайвесні ще шуміло, нібгі вона поринала в пучину.


Загрузка...