Диявол і сеньйорита Прим

***

На галявині залишилося троє людей, — одна з них, Берта, спала, прив'язана до каменю, — і два ліхтарі.

— Це золото відтепер належить Віскосу, — сказав чужоземець. — Я ж, виходить, залишаюся без золота й без відповіді на своє запитання.

— Воно належить не Віскосу, а мені. І ці зливки, і той, що заритий біля Y-подібного каменю. Я не вірю жодному твоєму слову, тому ти підеш зі мною й допоможеш перетворити це золото на готівку.

— Сама знаєш, що я не зроблю цього. А щодо твого презирства до мене, то зневажати маєш сама себе. Ти повинна бути вдячна за все, що тут сталося, бо, показавши золото, я дав тобі дещо набагато більше, ніж шанс розбагатіти.

Я змусив тебе діяти. Завдяки мені ти припинила протестувати проти всього на світі й зайняла певну позицію.

— Дуже шляхетно з твого боку, — іронічно зауважила Шанталь. — Але про людську природу проконсультувати тебе я могла б ще в першу хвилину нашої зустрічі. Зараз Віскос перебуває в занепаді, але минуле його було сповнене слави й мудрості. Я могла б дати тобі відповідь, якої ти так домагаєшся, якби пам’ятала запитання.

Шанталь підійшла до каменю й розв’язала мотузку, що стягувала Бертині зап’ястя, побачила на чолі старої ранку, — мабуть, від того, що її обличчя було притиснуте до каменю, але переконалася, що це звичайне садно. Гірше було те, що сидіти тут доведеться до ранку, чекаючи, доки Берта не прокинеться.

— Ти й зараз можеш порадувати мене відповіддю? — запитав чужоземець.

— Здається, тобі вже розповідали про зустріч святого Савинія з Ахавом?

— Так, звісно. Святий прийшов до нього, трохи погомонів із ним, і араб навернувся, бо зрозумів, — його власна бравада — ніщо проти безстрашшя святого.

— Саме так. Тільки ти забув згадати, що Ахав почав гострити ножа, щойно Савиній переступив поріг його оселі, а затим, перш ніж пустельник заснув, між ними відбулася ще одна розмова. Розбійник, переконаний, що весь світ є його власним відображенням, вирішив випробувати святого й запитав:

— Коли б зараз зайшла сюди найгарніша з усіх блудниць, які вештаються містом, зміг би ти не думати про те, яка вона гарна й зваблива?

— Ні. Але я зміг би опанувати себе, — відповідав пустельник.

— А коли б я запропонував тобі багато золотих монет за те, щоб ти зійшов з гори, покинув свій скит і став одним із нас, зміг би ти дивитися на це золото як на просте ріння?

— Ні. Але я зміг би опанувати себе.

— А коли б до тебе прийшли два брати, один із яких ганьбив би й принижував тебе, а другий шанував би як святого, зміг би ти визнати обох їх рівними?

— Я краявся б, але й страждаючи зміг би опанувати себе й ставився б до обох однаково.

Шанталь якусь хвильку помовчала й додала:

— Кажуть, що ця от коротка бесіда зіграла вирішальну роль у Ахавовому житті.

Чужоземцю не треба було пояснювати, — він і сам знав, що на Ахава й на Савинія впливали ті самі сили: Добро й Зло вели боротьбу за них, як і за душі всіх людей, хай скільки їх буде на Землі. Коли Ахав зрозумів, що Савиній рівня йому, він збагнув і те, що й сам рівня Савинію.

Зрештою, вся справа у самоопануванні. І у виборі.

І більше ні в чому.