Жінка у вікні

3

Цього ж дня рік тому ми планували продати цей будинок, навіть звернулися до маклера; Олівія мала б наступного вересня піти до школи на Мідтауні[11], а Ед знайшов нам реконструйований будинок на Ленокс Гілл[12]. «Буде весело, — обіцяв він. — Я поставлю біде, тільки для вас». Я поплескала його по плечу.

«А що таке біде?» — запитала Олівія.

Але потім він пішов, і вона разом з ним. Тож моє серце розривалось на частини знову, коли минулої ночі я згадала перші слова нашого мертвонародженого плану, а саме: «З любов’ю відреставрована архітектурна пам’ятка, перлина Гарлему ХІХ століття! чудовий сімейний дім!». Пам’ятка та перлина — неоднозначні слова в цьому випадку. Гарлем — незаперечно, як і XIX століття (1884). З любов’ю відреставрована — це я можу засвідчити, а ще — до біса дорога. Чудовий сімейний дім — правда.

Мої володіння та їх аванпости.

Підвал. Чи, як говорив наш маклер, цокольні апартаменти. Нижче рівня вулиці, займає увесь поверх, з окремим входом; кухня, ванна, спальня, невеликий кабінет. Робоче місце, яке Ед займав протягом восьми років, — він оздоблював стіл проектами, завішував стіни підрядницькими технічними завданнями. Наразі там проживає орендар.

Сад. Насправді патіо, вхід з першого поверху. Неохайно розкидані вапнякові плити, пара вживаних дерев’яних садових стільців, молодий ясен, що згорбився в дальньому кутку, довготелесий і самотній, наче непопулярний підліток. Час від часу мені дуже хочеться його обійняти.

Перший поверх. Нижній поверх[13], якщо ви з Британії, чи premier е´tage[14], якщо ви з Франції (я — ані перше, ані друге, але протягом аспірантури прожила трохи в Оксфорді, між іншим, в окремому котеджі, а минулого липня почала вивчати français[15] у мережі). Кухня — відкритого планування, «велична» (знову слова маклера), із заднім виходом, що веде до саду, та бічним виходом у сквер. Підлога з білої берези, тепер заляпана калюжами мерло[16]. У коридорі — дамська кімната, або червона кімната, як я її називаю. Їдальня, встелена перським килимом, що досі тішить ступні своєю розкішною м’якістю.

Другий поверх. Бібліотека (Едова; полиці вгинаються від книжок, потрісканих корінців та вицвілих суперобкладинок, які вкладені тісно, ніби зуби у щелепі) та робочий кабінет (мій; скромний, добре провітрюваний, ноутбук «Макбук» покоїться на столі від «Ікеї»[17], — моє поле битви в мережевих шахах). Друга вбиральня, ця пофарбована блакитним кольором під назвою «Райське захоплення», що досить честолюбно як на кімнату, де тільки рукомийник та унітаз. Також глибока комірчина для прання, яку я одного дня, можливо, перетворю на фотолабораторію, якщо коли-небудь перейду з цифри на плівку. Здається, мене це цікавить усе менше.

Третій поверх. Господарева (господинева) спальня та ванна. Більшу частину цього року я провела в ліжку; тут один із тих автоматично регульованих матраців, в якому два боки налаштовуються окремо — Ед запрограмував свій на майже пухову м’якість, мій же — твердий. «Ти спиш на цеглі», — якось сказав він, побренькуючи пальцем по простирадлу.

«А ти на купчастих хмарах», — відповіла я йому. Потім він цілував мене, довго та повільно.

Після того, як вони пішли, тими чорними, порожніми місяцями, я ледве могла видертися з-під простирадл, лише повільно крутилася, ніби морська хвиля, від одного боку до іншого, замотуючись у спальну білизну та розмотуючись із неї.

Також тут кімната для гостей та приєднана ванна.

Четвертий поверх. Колись — житло для прислуги, тепер — спальня Олівії та друга кімната для гостей. Інколи вночі я блукаю по її кімнаті, наче привид. Інколи вдень я стою у дверях, спостерігаючи за повільним ширянням пилинок у променях сонця. Буває, що я тижнями взагалі не відвідую четвертий поверх, так що він починає танути в моїй пам’яті, ніби відчуття дощу на шкірі.

Не має значення. Я поговорю з ними ще раз завтра. Тим часом, жодних ознак людей по сусідству.