Життя за життям

11 листопада 1918 року

«Дорога Бріджит, я закрила двері на ключ і засув. У селі банда грабіжників» — через «и» чи «е»? Урсула пожувала олівець, доки він не почав кришитися. Так і не визначившись, вона викреслила «грабіжників» і написала «бандитів». «У селі банда бандитів. Будь ласка, заночуй у Кларенсової матері». Про всяк випадок додала: «А ще в мене голова болить, тож у двері не стукай». І підписала: «Місіс Тодд». Урсула дочекалася, доки з кухні всі вийдуть, вискочила надвір і пришпилила записку до задніх дверей.

— Ти що робиш? — спитала місіс Ґловер, коли вона повернулася в дім. Урсула підскочила, кухарка ходила тихо, як кішка.

— Нічого, дивлюся, чи Бріджит не йде.

— Господи, та вона вернеться останнім потягом, ще не скоро. А тепер паняй звідси, тобі давно час спати. Тут у нас Ліберті-голл.

Урсула не знала, що таке Ліберті-голл, але, мабуть, жилося там добре.

Наступного ранку Бріджит не було. І, що найдивніше, не було й Памели. Урсулу охопила полегша — така ж непоясненна, як паніка, Що змусила її минулої ночі написати записку.

— Минулої ночі на дверях лишили дивну записку, — сказала Сильвія. — Хтось зіграв із Бріджит недобрий жарт, і вона не змогла зайти додому. Урсуло, почерк виглядає точнісінько як твій. Можеш це пояснити?

— Не можу, — вперлася Урсула.

— Я послала Памелу до місіс Доддс, щоб вона привела Бріджит додому, — сказала Сильвія.

— Ти послала Памелу? — у жасі перепитала Урсула.

— Так, Памелу.

— Памела із Бріджит?

— Так, із Бріджит. Та що з тобою таке?

Урсула вибігла з дому. Сильвія кричала щось їй услід, але вона не спинялася. За своє восьмирічне життя вона ще ніколи не бігла так швидко, навіть коли Моріс гасав за нею, щоб зробити кропивку. Вона мчала до котеджу місіс Доддс, розбризкуючи грязюку, тож коли зустріла Памелу і Бріджит, то була забрьохана з голови до п’ят.

— Що сталося? — стривожилася Памела. — Щось із татком?

Бріджит перехрестилася. Урсула обняла Памелу і розплакалася.

— Що сталося? Розкажи! — Тепер запанікувала й Памела.

— Не знаю, — схлипувала Урсула. — Я просто так за тебе хвилювалася.

— Дурненька, — чуло сказала Памела і пригорнула її.

— У мене трошки голова болить, — сказала Бріджит. — Ходімо додому.

Незабаром знову запала темрява.