Життя за життям

11 лютого 1910 року

Місіс Пікша сьорбала підігрітий ром — сподівалася, що як справжня пані. Ішла третя чарка, усередині вже жеврів жар. Вона йшла приймати дитину, але завірюха змусила її спинитися у «Голубому леві», що неподалік від Чалфонт-Сент-Пітера. Ноги б її в такому місці не було, якби не нагальна потреба, але в каміні ревів вогонь, а товариство виявилося премиле. По стінах сяяли кінські вуздечки і мідні глеки. З її місця за перегородкою було видно загальний бар, де спиртне текло рікою. То було веселіше. Хтось затягнув пісню, і місіс Пікша із подивом упіймала себе на тому, що відбиває ногою в такт.

— Ви би бачили, який там сніг, — сказав власник пабу, перехиляючись через широкий відполірований мідний шинквас. — Може, ми тут на багато днів застрягли.

— Як це — днів?

— Випийте ще. Сьогодні все одно нікуди не підете.