Тесс Ґеррітсен_Гра з вогнем

Роб дуже злий на мене. Я чую це з того, як він ляскає вхідними дверима, а його гучні кроки швидко наближаються до кухні, куди він вривається і роздратовано питає:

-Чому ти скасувала прийом у докторки Роуз?

Я навіть не обертаюсь, щоб поглянути на нього. Натомість продовжую нарізати моркву й картоплю на вечерю. Сьогодні в меню смажена курка, натерта оливками й лимоном, приправлена розмарином і морською сіллю. Я готую на двох, бо Лілі все ще залишається з Вал. Без неї в будинку занадто тихо, й усе іде неналежним чином. Я немовби опинилася в паралельному всесвіті, а справжній будинок зі справжньою мною існує в іншому місці. Десь там, де ми всі знову щасливі, де моя донька любить мене, а мій чоловік не стоїть на кухні зі скаженим поглядом.

-Я була не в гуморі розмовляти з нею, - кажу я йому.

-Була не в гуморі? Ти хоча б розумієш, як важко їй було втиснути тебе у свій розклад так оперативно?

-Психіатриня - це була твоя ідея, а не моя.

Він розчаровано сміється.

-Так, вона попереджала, що ти відмовлятимешся. Вона казала, що заперечення - це частина твоєї проблеми.

Я спокійно кладу ніж на стіл і повертаюсь обличчям до цієї копії Роба з паралельного всесвіту. На відміну від мого врівноваженого чоловіка в накрохмаленій сорочці, чоловік, якого я бачу зараз, збуджений, із червоним обличчям і перекошеною краваткою.

-Ти бачився з нею? Ви вже обговорювали мене, так?

-Звісно, бачився! Я божеволію. Мені потрібно було з кимось поговорити.

-1 що ти їй розповів?

- Що ти одержима тією клятою п’єсою та не помічаєш реальних проблем. Що ти віддалилася від Лілі. Що ти віддаляєшся від мене.

-Якщо б хтось штрикнув тебе в ногу, ти б теж віддалився від нього.

- Я знаю, ти вважаєш, проблема в Лілі, але докторка Роуз оглядала її протягом трьох годин. І побачила цілком здорову й чарівну трирічну дівчинку. Жодної схильності до насилля, жодних ознак будь-якої патології.

Я витріщаюсь на нього, вражена щойно почутим.

—Тобто ти повів мою доньку до психіатрині й навіть не завдав собі клопоту повідомити мене?

—Ти вважаєш, це все так легко для Лілі? Вона проводить більше часу у Вал, аніж тут, і не розуміє, чому. До того ж ти кожного дня телефонуєш у Рим. Я бачив телефонні рахунки. Бідолашний власник антикварної крамнички, мабуть, дивується, чому та божевільна жінка не дає йому спокою!

Слово божевільна вражає мене, наче ляпас. Він вперше каже це мені в обличчя, але я знаю, що він вже давно так вважає. Я — його божевільна дружина, донька іншої божевільної жінки.

-О боже, Джуліє, пробач! - він зітхає і тихо каже: - Будь ласка, сходи до докторки Роуз.

-1 що це змінить? Здається, ви з нею вже визначилися з моїм діагнозом без мене.

- Вона гарна психіатриня. З нею легко говорити й, гадаю, вона справді піклується про своїх пацієнтів. Вона вже сподобалася Лілі. Сподіваюсь, сподобається і тобі.

Я знову повертаюсь до дошки для нарізання і беру ніж. Знову починаю шинкувати моркву, повільно й вдумливо. Навіть коли він наближається та обіймає мене ззаду за талію, я продовжую свою справу, лезо ножа стукає по дереву.

- Я роблю це для нас, - каже він і цілує мене в шию. Я здригаюся від тепла його дихання, наче мене мацає незнайомець, а не чоловік, якого я обожнювала, не людина, яку я кохала більше десяти років. - Тому що я люблю вас обох. Тебе та Лілі. Ви мої дві найкращі дівчинки в усьому світі.