Тесс Ґеррітсен_Гра з вогнем

ВЕРЕСЕНЬ 1938 РОКУ

- Як Ка-Фоскарі може так вчинити зі мною? - вигукнув Альберто. — Я викладав там тридцять п'ять років! А тепер вони звільняють мене без жодних підстав, без жодних попереджень!

- Було безліч попереджень, дідусю, - сказав Марко. - Всі останні місяці я вказував тобі на них. Ти ж читав етапі у виданнях II Tevere та Quadhvio¹⁵.

-Ті газети поширюють самі лише расистські нісенітниці. Ніхто насправді не вірив, що дійде до якихось реальних змін.

-Ти читав «Маніфест науковців». Це було конкретне попередження про наближення змін. І ось вони настали.

-Але ж не такі, щоб звільняти мене без жодних підстав!

- Вони мають підстави. Ти єврей, а цього для них більш ніж достатньо.

Альберто повернувся до свого колеги Бальбоні, який сидів і лише хитав головою. Вся родина зібралася за обіднім столом, але на ньому не було ані їжі, ані напоїв. Мати Лоренцо була надто вражена новинами: вона забула про обов’язок гостинної господині, важко опустилася на стілець і мовчки сиділа, перебуваючи в прострації.

Батько Лоренцо сказав:

-Я переконаний, що це лише тимчасові заходи. Марна спроба здобути прихильність Берліна. - Бруно був палким прихильником Дуче й відмовлявся вірити, що той може піти проти них. - А як щодо професора Леоне? Його дружина не єврейка, але це може вдарити й по ній. Запам’ятайте мої слова: за кілька тижнів все стане як було. Навчальні заклади не зможуть працювати без єврейських викладачів.

Марко сплеснув руками від досади.

- Папа, ти що, не читав меморандум? У наказі говориться навіть про студентів І Тепер нам немає місця в навчальних закладах Італії.

- Вони зробили одну невеличку поступку, - зауважив професор Бальбоні, - виняток стосується студентів останнього року навчання, тож ти зможеш отримати диплом, Марко. Але Лоренцо... - Він похитав головою. - Лоренцо не зможе вступити до Ка-Фоскарі чи до будь-якого іншого коледжу Італії.

- Навіть якщо мені дозволено завершити навчання, - вигукнув Марко, - що дасть мені ця освіта? Ніхто не схоче брати мене на роботу. - На його очах раптом зблиснули сльози, й він відвернувся. Марко завжди старанно вчився,

він був цілковито впевнений у своєму життєвому шляху. Він міг би служити на благо Італії так само віддано, як і його герої Вольпі¹⁶ та Луццатті¹⁷. Він мріяв працювати дипломатом і розмірковував, які мови йому варто вивчати, уявляючи, в яких країнах йому колись доведеться працювати. Коли Марко було лише вісім років, він повісив у себе на стіні карту світу й так часто водив по ній пальцем, уявляючи мандрівки, що папір протерся в декількох місцях. Тепер всі ці надії було зруйновано, тому що Італія зрадила його. Італія зрадила їх усіх.

Марко зі злістю витер очі.

-Ви лише подивіться, що вони зробили з бідолашним дідусем! Половину свого життя він викладав у Ка-Фоскарі. А тепер він - порожнє місце.

-Він усе ще викладач, Марко, - заперечив професор Бальбоні.

-Викладач без зарплатні. А, точно! Євреї ж не потребують їжі. Ми можемо харчуватися самим лише святим духом, правда?

-Марко! - вигукнула його мати, - вияви повагу! Професор Бальбоні не винен у цьому.

-А що він і його колеги зробили, щоб цьому протидіяти?

-Певна річ, ми не мовчали, - сказав професор. - Ми написали ноту протесту. Я підписав її, те саме зробили десятки викладачів нашого факультету.

-Десятки? Тобто не всі?

Бальбоні опустив голову.

- Ні, - зізнався він, - дехто злякався репресій. А інші... - Він знизав плечима. - Що ж, вони й без того ніколи не були вашими друзями. А тепер ходять чутки про ще гірші зміни. Нові закони, що їх запропоновано до розгляду, стосуються євреїв інших професій. Я кажу вам, це все відголоски клятого «Маніфесту науковців». Це його автори спустили собак. «Маніфест» дає можливість звинуватити євреїв у всіх негараздах країни.

Опублікований місяць тому в газеті ll Giornale d'Italia маніфест довів Марко до сказу. Він увірвався до будинку, розмахуючи газетою, з криками: «Тепер вони кажуть, що ми не справжні італійці! Вони кажуть, що ми - раса чужинців!». З того часу він не міг говорити ні про що інше. Він приносив додому брошури й газети, які читав цілими ночами, підгодовуючи свою злість. Кожен родинний обід перетворювався на поле битви, бо його батько та дідусь лояльно ставилися до фашистів і відмовлялися вірити, що Муссоліні повернеться проти них. Одного разу за вечерею розпалилась така палка суперечка, що, на загальний подив, мама жбурнула на стіл ніж і вигукнула: «Досить! Якщо ви вже задумали повбивати один одного, то зробіть це цим ножем! Так принаймні нарешті настане тиша!».

Тепер була висока ймовірність початку нової суперечки, й Лоренцо побачив, як набрякли вени на Марковій шиї, а руки матері стиснулися в кулаки.

- Має бути якийсь шлях оскаржити цей меморандум, - сказав Альберто. - Я напишу листа в газету.

- О, так! - фиркнув Марко. - Лист усе змінить!

Бруно дав синові ляпаса.

-А що ти збираєшся робити? Ти такий розумний, Марко. Я просто впевнений, що саме ти маєш рішення.

-Я принаймні не сліпий і не глухий, як решта в цій кімнаті. - Марко підхопився, з такою силою відсунувши стілець, що той перекинувся догори дриґом. Він залишив його лежати на підлозі й вискочив з кімнати.

Його сестра Пія кинулася навздогін.

-Марко! - гукнула вона. - Будь ласка, не йди. Я ненавиджу, коли ви так чубитесь!

Вони почули, як Пія вибігла за двері, кликала брата, намагаючись наздогнати його. З усієї родини лише дев’ятирічна Пія була справжнім дипломатом. Вона завжди важко переживала їхні суперечки й невтомно закликала до мирних перемовин. Навіть коли її голос лунав спорожнілою вже вулицею, Пія все ще закликала брата повернутися.

А в будинку повисла довга й важка тиша.

-То що ми тепер робитимемо? - тихо спитала Елоїза.

Професор Бальбоні похитав головою.

- Нічого тут не вдієш. Ми з колегами передамо нашу петицію в ректорат. Також деякі з нас пишуть листи в газети, але навряд чи їх надрукують. Усі знервовані, всі страхаються негативних наслідків. На тих, хто не згоден з режимом, можуть чекати репресії.

- Ми мусимо голосно й привселюдно висловити свою підтримку режиму, - сказав Альберто. - Нагадати їм про все, що ми зробили для країни. Про всі війни, в яких ми брали участь, захищаючи Італію.

- Це не має жодного значення, мій друже. Ваш Єврейський союз випускає один прес-реліз за іншим, виказуючи свою лояльність режиму. Чого вони досягли?

- Що ще ми можемо сказати? Що ще можемо зробити?

Професор Бальбоні ретельно обдумав свої наступні слова й усе його тіло, здавалось, прогнулося під вагою цієї відповіді.

-Ви маєте подумати про виїзд з країни.

- Покинути Італію? - Вражений Альберто втиснувся в стілець. - Моя родина мешкає тут чотириста років. Я такий самий італієць, як і ти!

- Я не сперечаюся з тобою, Альберто. Я лише даю пораду.

- Що це за порада? Покинути країну? Так ти цінуєш нашу дружбу, що аж виштовхуєш нас на наступний пароплав?

- Будь ласка, ти не розумієш...

-Що я маю зрозуміти?

Голос професора Бальбоні знизився до буркотіння.

-Ходять чутки, - промовив він, - я почув дещо від закордонних колег.

-Так, ми всі чуємо плітки. Всі вони розпускаються тими божевільними сіоністами, щоб налаштувати нас проти режиму.

-Але я почув це від товаришів, яких знаю як розсудливих і надійних людей, - заперечив професор Бальбоні. - Вони розповідають про те, що зараз відбувається в Польщі. Є повідомлення про масові депортації.

-Куди? - запитала Елоїза.

-До трудових таборів. - Бальбоні подивився на неї. - Жінок і дітей також. Будь-якого віку, здорових і хворих заарештовують і вивозять. їхнє житло й власність конфіскують. Дещо з того, що я чув, настільки жахливе й неймовірне, що я навіть не буду тут переповідати. Але, якщо таке відбувається в Польщі...

-Тут такого не станеться, - сказав Альберто.

-Ти занадто віриш у режим.

-Ти справді гадаєш, що ми поїдемо? Куди нам їхати?

-До Португалії чи Іспанії. Можливо, до Швейцарії.

- Як ми прогодуємо себе у Швейцарії? - Альберто показав на свого зятя, який намагався осмислити вражаючий переворот

їхнього життя. — Бруно має постійних клієнтів. Він усе життя здобував свою репутацію.

-Ми нікуди не поїдемо, - раптом вигукнув Бруно. Він розпрямився і поглянув на свою дружину. - Твій батько має рацію. Чому ми маємо їхати? Ми не зробили нічого поганого.

-Але ті чутки... - сказала Елоїза. - Уяви собі Пію в трудовому таборі.

- Краще їй померти від голоду в Швейцарії?

-Боже мій І Я не знаю, що нам робити.

Але Бруно знав. Це був його будинок. Можливо, він і нечасто заявляв про це, але тепер він повівся як справжній голова родини.

-Я не покину те, заради чого працював усе жипя. Моя майстерня тут, мої клієнти тут. Лоренцо викладає гру на скрипці. Разом ми впораємося.

Альберто поклав руку на плече зятя.

-Добре, отже, вирішили. Ми залишаємося.

Бальбоні зітхнув.

-Я знаю, що це була радикальна пропозиція з мого боку, але я дослухаюся до голосу розуму. Якщо події будуть розвиватися в такому напрямку, якщо обставини зміняться на гірше, ви можете втратити шанс на виїзд. Можливо, зараз ви маєте кращу нагоду. - Він піднявся з-за столу. - Вибач, що я приніс такі новини, мій друже. Але я хотів підготувати тебе, перш ніж ти почув би їх від когось іншого. - Він перевів погляд на Лоренцо. - Ходімо, юначе, поговоримо. Потрібно обговорити, як проходять ваші з Лаурою репетиції.

Лоренцо вийшов за ним надвір, але професор не промовив жодного слова, коли вони йшли вздовж каналу. Він глибоко замислився, руки заклав за спину й нахмурив брови.

- Я теж не хочу їхати з Італії, - сказав Лоренцо.

Бальбоні кинув на нього спантеличений погляд, наче здивувався, що хлопець усе ще був поруч із ним.

-Звісно, не хочеш. Ніхто не хоче покидати рідні місця. Я від тебе іншого й не очікував.

-Але ж ви самі порадили нам поїхати.

Професор Бальбоні зупинився на вузькій вуличці й повернувся до нього.

-Ти розумний хлопець, Лоренцо. На відміну від твого брата Марко, який, я боюся, може утнути щось необачне й принести горе на ваші голови. Твій дідусь завжди високо оцінював тебе. Я побачив на власні очі, що ти маєш чудові перспективи як музикант і як людина. Ось чому я закликаю тебе уважніше придивитися до того, що діється довкола нас. Який би гарячий не був твій брат, але він принаймні бачить, за яким сценарієм розгортаються події. Тобі теж варто це зрозуміти.

-За яким сценарієм?

-Ти хіба не помітив, що всі газети співають в один голос, і голос цей спрямовано проти євреїв? Це планомірно готувалося роками. То газетні публікації, то офіційний меморандум. Усе це - ретельно спланована кампанія.

-Дідусь каже, що це просто невігласи здіймають шум.

-Стережися невігласів, Лоренцо. Вони - найбільш небезпечні вороги, тому що вони усюди.