Тесс Ґеррітсен_Гра з вогнем

ДЖУЛІЯ

Нескінченні кімнати очікування, знову й знову. З того часу, як моя донька встромила мені в ногу шматок скла, наше життя стало таким: ми з Лілі сидимо на черговій софі перед кабінетом лікаря в очікуванні медсестри, яка вийде й оголосить її ім'я. Спершу ми відвідуємо її педіатра, доктора Черрі, який, здається, трохи засмучений через те, що проґавив серйозний мозковий розлад. Після обіду ми зустрічаємося з доктором Салазаром — дитячим неврологом, який ставить мені ті самі запитання, що я вже чула безліч разів. Чи траплялись колись у Лілі судоми від пропасниці? Чи вона коли-небудь непритомніла? Чи мала якісь травми голови? Ні, ні й ще раз ні. Не встигає мені полегшати від того, що ніхто більше не вважає мене людиною, якій необхідна допомога психіатра, як ми зіштовхуємося з іншою, можливо, навіть страшнішою проблемою: моя донька має негаразди з мозком. Щось, що вже двічі перетворювало її на берсерка. Маючи лише три рочки, вона вже зарізала нашого кота й штрикнула мене в ногу. Якщо так піде далі, на що вона буде здатна у вісімнадцять?

Доктор Салазар замовляє цілу купу нових аналізів, і це приводить нас на софи інших кімнат очікування. Лілі зробили

рентген, який показав, що все нормально; взяли аналіз крові, який теж показав норму; й, нарешті, електроенцефалограму - ЕЕГ¹.

Вона непереконлива.

-Інколи електроенцефалограма може не виявляти лезії, тобто ушкодження, якщо аномальні електричні розряди сягають лише підкоркових зон, - розповідає мені доктор Салазар під час мого візиту до його кабінету в п’ятницю ввечері.

День видався довгим, тож мені важко зосередитися на тому, що він розповідає. Я не вважаю себе тупою, але, чесне слово... Що за чортівню він тут щойно наговорив? Лілі сидить у кімнаті очікування разом з Вал. Крізь зачинені двері я чую, як моя донька мене кличе, й це відволікає мене ще більше. Я серджуся на Роба через те, що його зараз немає поруч, а моя голова все ще болить після удару об журнальний столик. А тепер ще й цей лікар відмовляється розмовляти зі мною зрозумілою англійською.

Він вивергає слова, які скидаються на іноземну мову. Дефекти, пов'язані з розвитком нервової системи, такі як гетеротрофна сіра речовина. Методи нейровізуалізації. Коркова електрична активність. Комплексні часткові напади².

Останнє слово вистрибує й мипєво затискає мене своїми щелепами. Напади.

-Чекайте-чекайте, - перебиваю я лікаря, - ви хочете сказати, що у Лілі може бути епілепсія?

¹ Графічний запис, що реєструє біоструми головного мозку.

-Загалом її електроенцефалограма показує нормальні результати, але все ще залишається ймовірність, що обидва інциденти були проявом певного різновиду нападів.

-Але вона ніколи не билася в конвульсіях. Принаймні я такого не бачила.

-Я не кажу про класичні тоніко-клонічні напади, коли люди непритомніють і трясуть кінцівками. Ні, але така її поведінка може бути проявом епілепсії. Це те, що ми називаємо комплексними частковими нападами, або КЧН. їх зазвичай не розцінюють як психіатричні захворювання, тому що пацієнти залишаються при свідомості під час нападу і навіть можуть виконувати комплексні дії. Вони постійно промовляють ту саму фразу, наприклад. Або ходять по колу й смикають себе за одяг.

-Чи ріжуть когось...

Він мовчить якусь мить.

—Так. Це можна розцінювати як комплексну повторювальну дію.

Раптом мене вражає спомин. Кров, що стікає моєю ногою, і голос, що лунає рівно, наче механічний.

- Вдарити матусю, - буркочу я.

- Перепрошую?

- Після того, як вона штрикнула мене, Лілі повторювала два слова. «Вдарити матусю». Знову й знову.

Він киває.

- Це, безумовно, можна розцінювати як повторювальну дію. Коли стається КЧН, пацієнти зовсім не реагують на довколишнє середовище й можуть опинитися в небезпечній ситуації. Відомі випадки, коли вони виходили на дорогу з пожвавленим рухом або випадали з вікна. А коли напад

закінчувався, вони не пам’ятали нічого з того, що трапилося. Просто прогалина в часі, яку вони не можуть пояснити.

-То вона не може це контролювати? Вона насправді не хотіла нікого скривдити?

- Правильно. Цілком очевидно, що це були напади.

Як дивно відчувати полегшення від того, що власна донька може страждати на епілепсію, але це саме те, що я відчуваю зараз, бо це пояснює всі жахи минулих тижнів. Це означає, що Лілі не могла запобігти скоєному. Це означає, що вона лишається тією самою солоденькою дівчинкою, яку я завжди любила, й мені не потрібно її боятися.

- Цьому можна якось зарадити? - запитую я. - Чи існують якісь ліки?

-Я не впевнений щодо ліків, але напади можна взяти під контроль. Також існує широкий вибір протисудомних препаратів. Ми зможемо дібрати найбільш дієві. Але ми не можемо зробити це самі. Я ще не до кінця переконаний, що саме це стало причиною її поведінки. Я хочу направити вас на ще одну процедуру. Вона називається магнітоенцефалограма¹⁹, або МЕГ, якщо скорочено. Вона фіксує електричні потоки в мозку.

-Тобто робить те ж саме, що й електроенцефалограма?

- МЕГ набагато чутливіша до лезій, які ЕЕГ може пропустити. Ці ушкодження можуть бути приховані глибоко в складках мозку. Для перевірки пацієнт сідає на стілець і вдягає щось на кшталт шолому. Навіть якщо вона трохи ворушитиметься, ми все одно зможемо зафіксувати електричні потоки.

Ми застосуємо різноманітні подразники, щоб побачити, чи стимулюють вони певні зміни в її мозковій активності.

-Які ще подразники?

-У випадку з вашою донькою вони будуть слуховими. Ви казали, що обидва рази її агресивна поведінка проявлялася тоді, коли ви грали на скрипці специфічну п’єсу. Щось із нотами дуже високого діапазону.

- Ви вважаєте, що музика призвела до нападів?

-Теоретично це можливо. Ми знаємо про випадки, коли напади були викликані візуальними подразниками - світлом, що блимає або постійними спалахами, наприклад. Вірогідно, мозок Лілі чутливий до нот подібного діапазону або до певних їх комбінацій. Ми увімкнемо запис цієї п’єси їй у навушниках, а самі відстежуватимемо електричну активність у її мозку. Побачимо, чи зможемо викликати подібну агресивну поведінку.

Те, що він пропонує, має бездоганну логіку і, певна річ, так і потрібно вчинити. Але це означає, що хтось мусить записати Incendio, а мене лякає сама думка про звучання тієї музики. Тепер цей вальс асоціюється в мене з кров’ю та болем, і я ніколи більше не хочу його чути.

-Я домовлюся про МЕГ на наступну середу. До того часу мені знадобиться запис музики, - каже він.

- Не існує жодного запису тієї п’єси. Принаймні я так вважаю. Це рукописні ноти, які я купила в антикварній крамничці.

-То чому б вам власноруч не записати її? Ви можете надіслати файл мені на електронну пошту.

- Я не можу. Я маю на увазі... - Я роблю глибокий вдих. -Я ще не вивчила цю п’єсу. Вона досить складна. Але я можу попрохати мою подругу Герду записати її. Вона грає першу скрипку в нашому квартеті.

-Добре. Попросіть її надіслати файл до вівторка. І приводьте Лілі до лікарні наступної середи о восьмій ранку. - Він усміхається і закриває медичну картку Лілі. — Я знаю, що це був важкий час для вас, місіс Ансделл. Я сподіваюсь, що ця процедура дасть нам відповіді на всі запитання.